Вітторіо Стораро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вітторіо Стораро
Vittorio Storaro
Зображення
Вітторіо Стораро в Каннах, 2001
Дата народження 24 червня 1940(1940-06-24) (79 років)
Місце народження Рим, Італія
Громадянство Італія Італія
Alma mater Експериментальний кіноцентр
Професія кінооператор
Кар'єра з 1962
Нагороди «Оскар» за найкращу операторську роботу (1980, 1982, 1988)
IMDb ID 0005886
storarovittorio.com
Вітторіо Стораро у Вікісховищі?

Вітто́ріо Стора́ро (італ. Vittorio Storaro; нар. 24 червня 1940(19400624), Рим) — італо-американський кінооператор. Володар трьох премій «Оскар» американської кіноакадемії.

Біографія[ред. | ред. код]

З 11 років навчався фотографії. У 18-річному віці вступив до італійської кіношколи Centro Sperimentale di Cinematografia. З 1962 працював асистентом оператора, в 1969 зняв свій перший фільм як оператор-постановник — Giovinezza, Giovinezza.

Вітторіо Стораро працював з багатьма відомими кінорежисерами. Протягом двадцяти років він співпрацював з Бернардо Бертолуччі і зняв для цього режисера 8 фільмів, включаючи такі, як «Конформіст» (1970), «Останнє танго в Парижі» (1972), «Двадцяте століття» (1976) і «Останній імператор» (1987).

В США Стораро відомий за фільмами Френсіса Ф. Копполи та Уоррена Бітті. За свій другий американський фільм — «Апокаліпсис сьогодні» Копполи (1979) — Стораро отримав «Оскар», а через два роки знову удостоївся цієї престижної нагороди за роботу в картині Бітті «Червоні» (1981). Втретє Стораро отримав «Оскар» за фільм «Останній імператор», а в 1991 номінувався, але не отримав приз за роботу в «Діку Трейсі».

В 1990-х також співпрацював з Карлосом Саурою. За «Танго», один з чотирьох фільмів цього режисера, знятих Стораро, він відзначений технічним гран-прі Каннського кінофестивалю.

Стораро про операторське мистецтво[ред. | ред. код]

«Це була дуже маленька школа (Експериментальний кіноцентр в Римі), але вона дала мені відчуття, що я ще студент і це було дуже важливо. Я назавжди зберіг це відчуття. Я все ще студент в тому сенсі, що завжди є щось чого можна та потрібно вчитися. Я завжди шукав та проводив свої власні дослідження».[1]

«Монтажер вибирає які кадри використовувати і в якому порядку. Також є музика, яка створює настрій. Те, що людина чує, безсумнівно, впливає на те, що людина бачить, і це, звичайно, починається зі сценариста. Всіма цими людьми керує режисер, але кожний з них вносить свій особистий вклад. Кіно — це оркестрова партія зіграна солістами. Тому потрібно спів-авторське право для кінооператорів щоб захистити цілісність творчої роботи».[1]

«Управління камерою — це, переважно вибудовування композиції та створення ритму. Я щасливий, що займаюся цим. Я також працював оператором для декількох рекламних роликів; коли ми знімали, хто-небудь із секундоміром відміряв кожну панораму та укрупнення. Він повинен був говорити: "У тебе є чотири з половиною секунди, щоб зробити цей кадр". Це навчило мене рахувати кожну секунду».[1]

«Ми ніколи не повинні повертатися. Завжди треба рухатися вперед та шукати шляхи як розвивати мистецтво, створювати кіно. Я думаю про свою кар'єру, як про нескінченний пошук гармонії між протилежними життєвими силами: світлом та тінями, свідомого та несвідомого, матерією та енергією, чоловіком та жінкою. Кіно — це подорож довжиною в життя».[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Storaro, V. Vittorio Storaro: Writing with Light: Volume 1: The Light (2002), ISBN 1-931788-03-0
  • Zone, R.Writer of Light: The Cinematography of Vittorio Storaro, ASC, AIC (2000) ISBN 0-935578-18-8

Посилання[ред. | ред. код]