Перейти до вмісту

Джина Лоллобриджида

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Джина Лоллобриджида
італ. Gina Lollobrigida Редагувати інформацію у Вікіданих
Зображення
Ім'я при народженніLuigina Lollobrigida
Народилася4 липня 1927(1927-07-04)[3][4][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Суб'яко, Королівство Італія[2][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла16 січня 2023(2023-01-16)[7][8][9] (95 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Рим, Італія[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняСуб'яко[11] Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки діяльності1946 — 1997
ПартіяThe Democratsd і Sovereign and Popular Italyd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧоловікМілко Скофік (1949— 1971)
Дітисин, Мілко Скофік мол.
ЧленствоАкадемія витончених мистецтвd Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 0518178
Автограф
Нагороди та премії
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
Орден Мистецтв та літератури
«Золотий глобус» (1961)
CMNS: Джина Лоллобриджида у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
Лоллобриджида у 1965 році
Лоллобриджида у 1962 році

Луїджина (Джи́на) Лоллобриджи́да (італ. Gina Lollobrigida; 4 липня 1927(19270704), Суб'яко, Лаціо — 16 січня 2023, Рим) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Триразова володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль. Вважається однією з найуспішніших акторок 1950—1960-х, всього знялася у понад 60 фільмах.[12]

Була офіцером ордену «За заслуги перед Італійською Республікою», кавалером ордену Почесного легіону та офіцером ордена «Мистецтв та літератури». 2018 року удостоєна іменної зірки на Алеї слави Голлівуду.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Луїджина Лоллобриджида народилася 4 липня 1927 року в місті Суб'яко за 55 км на схід від Риму. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. 1945 року її сім'я переїхала на околиці Риму, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. З дитинства пристрасно хотіла стати скульпторкою або оперною співачкою.

Кінокар'єра

[ред. | ред. код]

В середині 1940-х років Луїджину стали неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це її не цікавило і вона відмовлялася. Зрештою умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. 1946 року Луїджина знялася у фільмі Ріккардо Фреди «Чорний Орел». Після зйомок у цьому фільмі Джина швидко привернула увагу продюсерів. Коли їй запропонували першу головну роль, вона зажадала гонорар в мільйон лір, сподіваючись, що така велика сума змусить продюсерів відмовитися. На її подив, продюсери погодилися на її вимоги, після чого привели її в кіно. Незабаром у кар'єрі акторки з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Працюючи на знаменитій римській студії «Чінечитта», вона незабаром стала в Італії втіленням повоєнного оптимізму та гламуру[13]. 1947 року вона взяла участь у конкурсі краси «Міс Італія», де посіла третє місце. Перше і друге місце посіли Лючія Бозе і Джанна Марія Канале, які в надалі теж стали акторками.

Після того, як Джина зіграла роль учасниці конкурсу краси у фільмі «Міс Італія» (1950), її помітив американський кіномагнат Говард Г'юз, який мав звичку підписувати контракти з гарними жінками та тримати їх поряд із собою. Г'юз дав Джині лише один квиток на літак в аеропорту Риму, тим самим порушивши свою обіцянку дозволити її чоловікові супроводжувати її до Голлівуду. Вона отримувала від Г'юза уроки англійської мови та проживання у розкішному готелі, але він так і не справив на неї враження. Після двох з половиною місяців, проведених в оточенні частування та гостинності Г'юза, вона повернулася до Італії, відмовившись зніматися у нього. Джина стала однією з небагатьох у Голлівуді, хто зміг протистояти примхам мільярдера.

Перший великий успіх у великому кіно Джині принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіан-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Фільм завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентного міжнародного успіху, а Джина, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.

Будучи дуже популярною у Європі, Джину запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. 1952 року вона знялася у фільмі «Нічні красуні», де знову зіграла в парі з Жераром Філіпом. Після успіху «Фанфан-тюльпана» на Джину звернули увагу голлівудські режисери, і 1953 року акторка знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де вона знімалася разом з Гамфрі Боґартом.

1953 року на екрани вийшла романтична комедія Луїджі Коменчіні «Хліб, любов і фантазія», яка принесла акторці номінацію на премію BAFTA, а також премію «Срібна стрічка» за «Найкращу жіночу роль». Крім цього, фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», номінацію на премію BAFTA як «Найкращий іноземний фільм» та номінацію на «Оскар» за «Найкращий сценарій». Фільм започаткував співпрацю акторки з Коменчіні, у якого вона згодом знялася у фільмі «Хліб, любов і ревнощі», що став продовженням попередньої картини. Того ж року Джина знялася в драмі Маріо Сольдаті «Провінціалка» (за однойменним романом Альберто Моравіа), де зіграла дружину професора у виконанні Габріеле Ферцетті. Картина отримала високи оцінки критиків й потрапила до списку «100 італійських фільмів, які потрібно зберегти»[14]. Високу оцінку отримала і гра Джини, яку номінували «Срібну стрічку», кіножурнал Positif[fr] писав, що «Джина Лоллобриджида була як ніколи гарна у своїй загадково-похмурій ролі»[15].

1954 року Джина зіграла в італійському фільмі «Римлянка» роль Адріани — натурниці, яка під тиском обставин і власної матері стає повією. Того ж року Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.

1955 року Джина разом з Вітторіо Ґассманом знялася у комедійній драмі Роберта З. Леонарда «Найкрасивіша жінка в світі». Це був її перший фільм для великої американської студії, 20th Century Fox. У фільмі вона зіграла співачку сопрано Ліну Кавальєрі, успішно виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччіні «Тоска». Фільм став дуже популярним, він приніс Джині першу премію «Давид ді Донателло» за «Найкращу жіночу роль», і дав їй титул «Найкрасивішої жінки у світі», яким її надалі постійно вшановували[16].

1956 року Джина разом з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом зіграла в американській цирковій драмі Керола Ріда «Трапеція». Джина зіграла канатоходку Лолу, що опинилася в любовному трикутнику. Фільм досяг високого ступеня реалізму завдяки тому, що актори виконували більшість трюків самостійно. Акторка шість місяців тренувалася на трапеції у себе вдома, готуючись до зйомок[17]. Того ж року французький кінорежисер Жан Деланнуа запросив Джину на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Квінном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини вважається найкращим екранним втіленням цього образу.

1959 року Джина виконала головні ролі у двох американських стрічках. У фільмі «Так мало ніколи» вона зіграла з Френком Сінатрою, а у «Соломоні і цариці Савській» з Юлом Бріннером.

1961 року Джина знялася у фільмі Ранальда Макдугалла[en] «Іди голим у світ» разом з Ернестом Боргнайном та Ентоні Франчозою[en]. Того ж року вона з'явилася у головній ролі в романтичній комедії Роберта Малігана «Приходь у вересні», де вона зіграла разом із Роком Гадсоном, Боббі Даріном та Сандрою Ді. Ця роль принесла їй спеціальну «Премію Генрієти»[it], що вручається в рамках церемонії «Золотий глобус». Крім цього, Джина була присутня на церемонії кінопремії «Оскар» 1961 року, яку вів Боб Гоуп, де вона вручала нагороду Біллі Вайлдеру за «Найкращу режисуру» у фільмі «Квартира». 1962 року Джина знялася разом зі Стівеном Бойдом в історичній драмі Жана Деланнуа «Імперська Венера», зігравши Поліну Бонапарт, за цю роль вона отримала премію «Давид ді Донателло» та премію «Срібна стрічка» за «Найкращу жіночу роль».

1964 року вона знялася в драмі Безіла Дірдена[en] «Вірна дружина» разом із Ральфом Річардсоном та Шоном Коннері. Наступного року вона зіграла головну роль у фільмі Мелвіна Френка[en] «Дивне подружжя», знову в парі з Роком Гадсоном. Протягом цього періоду вона брала участь як в італійських фільмах різних жанрів, таких як «Краса Іполіти» (1962) Джанкарло Дзаньї[it], «Я, я, я й інші» (1966) Алессандро Блазетті, «Приємні ночі» (1966) Армандо Кріспіно[it] і Лучано Лучіньяні[it], «Смерть, яка знесла яйце» (1968) Джуліо Квесті[it], так і в закордонних постановках, таких як «Готель Парадізо» (1966) Пітера Гленвілла[en], де її партнером був Алек Гіннесс, «Італійська коханка» (1966) Жана Деланнуа з Луї Журданом, і «Сервантес» (1967) Хосе Феррера (знову з Журданом). 1969 року вона взяла участь у телевізійному «Шоу Діна Мартіна»[en], а в Італії — у програмі «Сьогодні ввечері Джина» під керівництвом Антонелло Фалькі[it].

Джина Лоллобриджида у фільмі «Пригоди Піноккіо» (1972)

1968 року Джина знялася у сімейній комедії Мелвіна Френка «Добрий вечір, місіс Кемпбелл», разом з Теллі Саваласом, Філом Сілверсом, Лі Грант і Шеллі Вінтерс[18]. Вона зіграла хитру та винахідливу італійку, яка обманом змушує трьох колишніх американських військових повірити, що вони є батьками її дочки. За цю роль Джина отримала премію «Золотий глобус» у категорії «Найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл» і третю премію «Давид ді Донателло» за «Найкращу жіночу роль»[18]. Кіножурнал Cinema Retro[en] писав: «Лоллобриджида демонструє у цьому фільмі одну зі своїх найкращих ролей. [...] Величезний талант, показаний у цій картині, ще раз змушує нас зазначити, що в минулому таких чудових акторів вважали само собою зрозумілим явищем»[19]. Того ж року вона з'явилася як запрошена зірка у сатиричному фільмі Френка Ташліна[en] «Приватний флот сержанта О'Фаррелла» з Бобом Гоупом та Філліс Діллер у головних ролях. Пізніше вона спробувала себе у спагеті-вестернах, знявшись у фільмі Еухеніо Мартіна[en] «Річка негідників» (1971) разом із Джеймсом Мейсоном та Лі Ван Кліфом. 1972 року Джина знялася в міжнародній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.

Відхід від кіно

[ред. | ред. код]

Напочатку 1970-х років Джина стала рідше зніматися, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю акторка говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Джина говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що її кар'єра пішла на спад і майже завершилася 1973 року участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася лише у кількох фільмах і кілька разів погоджувалась на пропозиції щодо зйомок на телебаченні. 1972 року Джина зіграла Блакитну фею в телефільмі Луїджі Коменчіні «Пригоди Піноккіо». 1973 року Джина була членом журі VIII Московського кінофестивалю.

1984 року Джина зіграла в американському телесеріалі «Фелкон Крест», де вона була як і раніше у чудовій формі, незважаючи на те, що їй майже 60 років, вона у червоному вбранні танцювала тарантелу, за цю роль їй номінували на «Золотий глобус» за «Найкращу жіночу роль другого плану у серіалі». 1985 року вона знялася в американському телевізійному мінісеріалі «Обмани», а 1986 року зіграла гостьову роль у двох епізодах серіалу «Корабель кохання». 1988 року вона знялася в телевізійному рімейку «Римлянки» режисера Джузеппе Патроні Гріффі, зігравши матір головної героїні, роль якої виконала Франческа Деллера, з якою вона відкрито ворогувала. Після цього вона обмежилася періодичною появою в кіно та на телебаченні в ролях камео.

1997 року Джина була членом журі XX Московського кінофестивалі, де їй вручили приз за вклад в кіномистецтво. 1986 року Джина була головою журі на 36-му Берлінському кінофестивалі. 1992 року її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. Того ж року за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом Почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана.

1996 року Джина отримала нагороду «Давид ді Донателло» за життєві досягнення, а 2006 року — спеціальне визнання з нагоди п'ятдесятої річниці нагороди, першим переможцем якої стала вона 1956 року.

Фотожурналістика

[ред. | ред. код]
Джина Лоллобриджида 1979 року

1972 року Джина вирішила присвятити себе фотожурналістиці, і серед знаменитостей, фотографії яких вона робила, були Пол Ньюман, Сальвадор Далі, Фідель Кастро, Генрі Кіссінджер, Девід Кессіді, Одрі Гепберн, Елла Фіцджеральд, а також Збірна Німеччини з футболу. 1973 року був опублікований фотоальбом її фоторобіт під назвою «Моя Італія» («Italia Mia»).

Вона проводила фотовиставки у всьому світі, особливо в Китаї, Франції, Іспанії, Катарі, Сполучених Штатах Америки і Росії, працювала в художній майстерні. Її фотоальбом «Моя Італія», багаторазово перевиданий, став своєрідною італійської енциклопедією. Один з її останніх фотоальбомів називається «Діти і тварини».

Інші захоплення

[ред. | ред. код]

Крім фоторепортажів, Джина деякий час займалася ліпкою скульптур, її роботи виконані в бронзі і мармурі. Створена нею статуетка «Дівчина, що тримає на долоні перлину» стала призером Міжнародного кінофестивалю «Балтійська перлина». Її картини і скульптури купували поціновувачі витворів мистецтв. 1976 року акторка вирішила спробувати себе як режисер і зняла документальний фільм про Кубу, для якого взяла інтерв'ю у Фіделя Кастро.

Політика

[ред. | ред. код]

1999 року Джина безуспішно балотувалася під час виборів до Європарламенту як кандидат від лівоцентристської партії Демократи, очолюваної Романо Проді.[20] На виборах того року вона набрала лише 10 тисяч голосів[21]. У 2020 року вона публічно підтримала думку Папи Франциска щодо прав ЛГБТ-спільноти. На парламентських виборах в Італії 2022 року Лоллобріджида у віці 95 років спробувала отримати місце в Сенаті Республіки, балотуючись як кандидат від Суверенної та Народної Італії — створений того ж року альянс євроскептиків, який виступає проти Маріо Драгі. Проте партія не змогла досягти 3 % виборчого бар'єра.

Останні роки

[ред. | ред. код]
Джина Лоллобриджида у 1980-х роках

У жовтні 2010 року Джина була гостем ведучого Піппо Баудо на телепередачі «Novecento», де вона розповіла про свою довгу і успішну кар'єру як акторки, фотографа і скульптора.[22] У 2011 році, після 14 років відсутності в кіно, Джина повернулася на великий екран з'явившись у екстраординарній картині «Box Office 3D — фільм про фільми», зняту Еціо Греджо, зігравши головну роль. Наприкінці того ж року, вперше разом на великому екрані, Джина Лоллобриджида і Софі Лорен вперше з'явилися разом на великому екрані, увійшовши до числа головних героїв документального фільму «Шуберт — ательє солодкого життя» режисера Антонелло Сарно.

У травні 2012 року Джина була почесним гостем на церемонії «Давид ді Донателло», де вона розповіла деякі анекдоти зі своєї довгої та насиченої акторської кар'єри. 2 лютого 2018 року Джині на знаменитій Алеї слави в Голлівуді була присвячена зірка, вона стала чотирнадцятою італійкою, яка отримала цю престижну нагороду.[23]

У вересні 2022 року потрапила до лікарні Риму після падіння у власному будинку. У неї діагностували перелам стегна зі зміщенням, через який їй знадобилася операція.

Джина Лоллобриджида померла 16 січня 2023 року у Римі в 95-річному віці[24][25][26].

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Джина Лоллобриджида з сином Андреа Мілко у Римі, 1962 рік

1949 року Джина Лоллобриджида одружилася з югославським (словенським) лікарем Мілко Шкофічем, який залишив медичну практику, щоб стати її менеджером. 28 липня 1957 року народила сина Андреа Мілко-молодшого. 1960 року Лоллобриджида переїхала з сім'єю в канадське місто Торонто. 1971 року подружжя розлучилося. 1979 року колишній чоловік загинув в автокатастрофі. Мілко Шкофіч-молодший — економіст. У нього дружина-журналістка і син Димітрій.

У січні 1968 року у Лоллобриджиди був позашлюбний зв'язок із Крістіаном Барнардом, південноафриканським лікарем і піонером у галузі хірургії з пересадки серця, під час візиту того в Італію для зустрічі з Папою Римським Павлом VI.

У жовтні 2006 року у віці 79 років Лоллобриджида оголосила іспанському журналу «¡Hola!» про свої заручини з 45-річним іспанським бізнесменом Хав'єром Ріго-і-Рафолсом, з яким познайомилася на вечірці в Монте-Карло 1984 року[27]. Заручини скасували 6 грудня 2006 року, як повідомлялося, через напружений інтерес ЗМІ[28]. У січні 2013 року Лоллобриджида подала до суду на Хав'єра Ріго-і-Рафолса, стверджуючи, що він влаштував таємну церемонію в Барселоні, на якій одружився з самозванкою, що видавала себе за акторку. За словами Лоллобриджиди, він мав намір претендувати на майно, що належало їй, після її смерті. 2019 року Трибунал Священної Римської Роти зі схвалення Папи оголосив її шлюб з Ріго-і-Рафолсом недійсним[29][30].

Джина мала звичку говорити про себе в третій особі.

Внучата племінниця Джини, Франческа Лоллобриджида — призерка Олімпійських ігор 2022 року, чемпіонка Європи в ковзанярському спорті, з якою акторка не була знайома.

У вересні 2022 року акторка потрапила в одну з лікарень Риму після падіння у власному будинку. У неї діагностували перелом стегна зі зміщенням, через який їй знадобилася операція[31]. Лоллобриджида померла 16 січня 2023 року у віці 95 років у Римі. Прощання з акторкою відбулося 18 і 19 січня в залі Протомотека в мерії Риму на Капітолійському пагорбі, а відспівування — 19 січня в церкві Санта-Марія-ін-Монтесанто на П'яцца-дель-Пополо. Похована в рідному місті Суб'яко[32].

Оцінка

[ред. | ред. код]

Акторство

[ред. | ред. код]

Джина Лоллобриджида знялася у понад 60-ти стрічках[33]. Її кар'єра відзначена співпрацею з такими видатними італійськими режисерами, як Алессандро Блазетті, Вітторіо Де Сіка, П'єтро Джермі, Альберто Латтуада, Карло Ліццані, Маріо Монічеллі, Луїджі Коменчіні та Маріо Сольдаті[34]. На міжнародній арені вона працювала з такими режисерами, як Джон Г'юстон, Рене Клер, Керол Рід, Кінг Відор, Жуль Дассен, Жан Деланнуа, Мелвін Франк[en], Джон Стерджес, Вінсент Шерман[en] та Роберт Зіглер Леонард[34]. Вона знімалася разом із такими світовими зірками, як Жан-Поль Бельмондо, Рок Гадсон, Тоні Кертіс, Юл Бріннер, Ентоні Квінн, Шон Коннері, Берт Ланкастер, Еррол Флінн, Френк Сінатра, Гамфрі Боґарт, Боб Гоуп, Алек Гіннесс та Девід Нівен[34].

У 1950-х і 1960-х роках Лоллобриджида була однією з найбільш затребуваних акторок у світі, знявшись у низці європейських та американських фільмів. Пік її комерційної популярності припав на середину-кінець 1950-х років, коли вона знялася у фільмах «Соломон і цариця Савська», «Собор Паризької Богоматері» і «Найкрасивіша жінка в світі»[35].

Лоллобриджида стала першим секс-символом післявоєнної Європи. Зліт її популярності в Італії збігся із занепадом неореалістичного руху. Італійські кінематографісти зосередилися на створенні фільмів, що показували депресивну реальність післявоєнної Італії, і хоча ці фільми отримали визнання критиків в інших країнах, вони були непопулярні на батьківщині, де глядачі хотіли ескапістського гламуру в голлівудському стилі, а не зіткнення з повсякденною реальністю. Лоллобриджида стала втіленням ескапістських їхніх фантазій після того, як італійські продюсери усвідомили її потенціал та запросили її зніматися у фільмах, які пропонували італійським кіноглядачам «рожевий реалізм». В результаті вона відіграла роль у виведенні Італії на провідні позиції на світовому кіноринку[36].

З самого початку своєї кар'єри за Лоллобриджидою був закріплений образ спокусниці, чи то в костюмованих драмах, романтичних комедіях чи трилерах[36]. Вона часто грала маніпулятивних, сексуально досвідчених жінок, використовуючи свої фізичні переваги[17]. Акторські здібності Лолобриджиди отримували неоднозначні оцінки оглядачів[17]. Одні вважали її талановитою багатогранною акторкою, яка могла вміло переходити від серйозних драм до романтичних комедій та висококласних фарсів[17][37]. Тоді як інші недооцінювали Лолобриджиду через її красу, вважаючи її акторські здібності явно обмеженими, і що її діапазон мало змінювався від фільму до фільму[36][38][17]. Так, захопленими словами хвалив гру Лоллобриджиди письменник Італо Кальвіно: «Її дещо нереальна краса, здається, підштовхує її до традиційних образів; натомість вона шукає свій дуже специфічний характер в італійській соціальній реальності», а письменник Габрієль Маркес називав її «чудовою акторкою, стриманою, розумною, безпосередньою, яка не втрачає при цьому жодної краплі своєї чарівності»[39][40]. Тоді як кінопродюсер Карло Понті назив ав її «посередньою акторкою»[41], а кінокритик Бослі Краузер[en] після перегляду «Трапеції» писав, що вона у стрічці «не пропонувала нічого, крім своєї краси»[42]. Акторці довелося боротися з уявленням, що краса і талант взаємовиключають одне одного. Попри критику, вона отримала безліч нагород за свою акторську гру, включаючи «Срібну стрічку», за роль у фільмі «Хліб, любов і фантазія». Італійські кінокритики нагородили її «Золотим кубком» за роль у фільмі «Провінціалка», французька публіка та кіноіндустрія три роки поспіль визнавали її найкращою іноземною акторкою, а Міжнародний кіноклуб вручив їй престижну премію «Давид»[it]. Усі ці нагороди демонстрували, що в рамках своєї професії Лоллобриджида була неперевершеною персоною[36]. Сама акторка відповідала на свою критику словами: «я досягла успіху, незважаючи на всіх»[17].

Лоллобриджида привернула увагу Голлівуду. Говард Хьюз запропонував їй контракт, але не поспішав давати їй ролі в кіно, тому, прочекавши три місяці в Голлівуді, вона вирішила повернутися до Італії. Судові позови на кілька років усунули її від Голлівуду, завдавши непоправної шкоди її кар'єрі. Однак вона знялася в ряді успішних американських фільмів, знятих у Європі, серед яких «Трапеція», «Соломон і цариця Савська» та «Приходь у вересні», що допомогло зберегти її популярність в США[36].

У фільмі «Найкрасивіша жінка в світі», де зіграла Ліну Кавальєрі, вона продемонструвала один із своїх найдосконаліших виступів не лише як драматична акторка, а й як оперна співачка. Для цієї ролі вона виконала оперні твори, продемонструвавши дивовижний талант співачки сопрано. Її голос, спеціально підготовлений для цього випадку, вразив публіку та критиків, додавши реалізму та глибини образу, ще раз підтвердило її артистичну багатогранність[43].

Акторка нетерпіла втручання цензорів у свої ролі, і докладала великих зусиль для збереження цілісності своїх кіноробіт. Вона сама озвучувала всі свої фільми іноземними мовами, що було досить рідкісним досягненням на той час. «Якщо я грала італійською, я дублювала французькою та англійською. Якщо англійською, я дублювала французьку та італійську», — кажала вона. «Я хотіла захистити те, що зробила»[44].

Публічний імідж

[ред. | ред. код]

Джина Лоллобриджида мала репутацію міжнародного секс-символу 1950-х і 1960-х років, яку вона здобула завдяки своїм численним ролям у кіно[16]. До середини 1950-х років вона стала найбільш високооплачуваною кінозіркою в Європі[45]. Її називали «Моною Лізою XX століття», «спокусницею Тибру»[46]. Гамфрі Боґарт казав про Джину, що поруч із нею «Мерілін Монро виглядає як Ширлі Темпл»[47]. Нею захоплювалися одні з найбагатших і найвідоміших чоловіків світу, включаючи принца Реньє Монакського, Говарда Г'юза і Фіделя Кастро[46][48]. Габрієль Маркес називав її «ідеальною італійкою», додавши: «Джина — воістину національний символ, і її престиж патріотично переплетений з міжнародним престижем Італії»[40]. Серед італійської публіки вона мала прізвисько «Лолла» («Lolla»)[46]. Серед італійської публіки вона мала прізвисько «Лолла» («Lolla»)[46]. Міністр культури Італії Дженнаро Санджуліано[it], вшановуючи пам'ять Джини, називав її «дивою кіноекрана, героїнею більш ніж півстолітньої історії італійського кінематографа, чарівність якої залишиться вічною»[47]. Заступник прем'єр-міністра Італії Антоніо Таяні назвав її великою акторкою, яка увійшла до історії світового кінематографа, додавши: «Вона була італійською іконою у світі. І залишиться на Олімпі культури та мистецтва»[35].

Вона постійно боролася проти чоловічого домінування у кіно, заявивши на кінофестивалі TCM Classic Film Festival 2016 року: «У жінок нелегке життя, тому що чоловіки завжди намагаються контролювати ситуацію, навіть у мистецтві»[17]. На момент свого повернення до Голлівуду, Лоллобриджида змогла досягти свого власного права диктувати умови контракту щодо кінозйомок: «У якийсь момент у моєму контракті, крім 10 відсотків від валового прибутку, було передбачено право затверджувати мого партнера по фільму, режисера та сценарій», — розповіла вона журналу Vanity Fair[17].

Окрім свого мистецького таланту, Лоллобриджида була також однією з найбільш наслідуваних і шанованих ікон стилю свого часу. Її елегантні сукні, бездоганні зачіски та «царська» постава зробили її музою для стилістів, фотографів та модних журналів. У 1960-х роках вона прикрашала обкладинки таких міжнародних журналів, як Life, Time, Paris Match та Vogue, будучи символом сильної та витонченої жіночності[43].

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Кіно

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1946 ф Чорний орел Aquila nera дівчина на вечірці
1946 ф Любовний напій L'elisir d'amore подруга Адіни
1947 ф Лючія ді Ламмермур Lucia di Lammermoor епізод
1947 ф Злочин Джованні Епіскопо Il delitto di Giovanni Episcopo дівчина на вечірці
1947 ф Секрет для Дона Жуана Segreto di Don Giovanni епізод
1948 ф Помста на сонці A Man About the House епізод
1948 ф Без розуму від опери Follie per l'opera Дора Скала, подруга Гвідо Марчі
1948 ф Паяци Pagliacci Недда
1949 ф Дзвони, що б'ють на сполох Campane a martello Агостіна Бортолодзі
1949 ф Наречена не може чекати La sposa non può attendere Доната Вентурі
1949 ф Чорна магія Black Magic епізод
1950 ф Міс Італія Miss Italia Лісетта Міннечі
1950 ф Безмежні серця Cuori senza frontiere Доната Себастьян
1950 ф Аліна Alina Аліна
1950 ф Собаче життя Vita da cani Маргеріта «Ріта Бутон»
1951 ф Місто захищається La città si difende Даніела
1951 ф Молодий Карузо Enrico Caruso: leggenda di una voce Стелла
1951 ф Повість про п'ять міст A Tale of Five Cities Марія Северіні
1951 ф Небезпечно, бандити! Achtung! Banditi! Анна
1951 ф Я його не люблю! Ось тільки... тільки... Amor non ho… pero… pero… Джина
1952 ф Фанфан-Тюльпан Fanfan la Tulipe Аделіна Ла Франшизе
1952 ф Дружина на одну ніч Moglie per una notte Оттавія
1952 ф Інші часи Altri tempi Марі-Антонія
1952 ф Нічні красуні Les Belles de nuit Лейла
1953 ф Невірні Le infedeli Лулла Поссенті
1953 ф Провінціалка La provinciale Джемма Форезі
1953 ф Хліб, любов і фантазія Pane, amore e fantasia Марія Де Рітіс
1953 ф Осором диявола Beat the Devil Марія Данрейтер
1954 ф Велика гра Le Grand Jeu Хелена Річчі
1954 ф Учитель Дон Жуана Crossed Swords Франческа
1954 ф Римлянка La romana Адріана
1954 ф Хліб, любов і ревнощі Pane, amore e gelosia Марія Де Рітіс
1955 ф Найкрасивіша жінка в світі La donna più bella del mondo Ліна Кавальєрі
1956 ф Трапеція Trapeze Лола
1956 ф Собор Паризької Богоматері Notre Dame de Paris Есмеральда
1958 ф Анна з Брукліна Anna di Brooklyn Анна
1959 ф Закон La legge Марієтта
1959 ф Соломон і цариця Савська Solomon and Sheba цариця Савська
1959 ф Так мало ніколи Never So Few Карла Везарі
1961 ф Іди голим у світ Go Naked in the World Джульєтта Камерон
1961 ф Приходь у вересні Come September Ліза Гелена Фелліні
1962 ф Краса Іполіти La bellezza di Ippolita Іполіта
1963 ф Імперська Венера Venere imperiale Поліна Бонапарт
1963 ф Бурхливе море Mare matto Маргеріта
1964 ф Вірна дружина Woman of Straw Марія Марчелло
1965 ф Лялечки Le bambole Беатріче
1965 ф Дивне подружжя Strange Bedfellows Тоні Вінсенте
1966 ф Я, я, я й інші Io, io, io… e gli altri Тітта
1966 ф Султани Les Sultans Ліза
1966 ф Готель Парадізо Hotel Paradiso Марчелла Котте
1966 ф Приємні ночі Le piacevoli notti Домічілла
1967 ф Сервантес Cervantes Джулія
1968 ф Смерть, яка знесла яйце La morte ha fatto l'uovo Анна
1968 ф Приватний флот сержанта О'Фаррелла The Private Navy of Sgt. O'Farrell Марія
1968 ф Добрий вечір, місіс Кемпбелл Buonasera, signora Campbell Карла Кемпбелл
1968 ф Трюкач Stuntman Евелін Лейк
1969 ф Прекрасний листопад Un bellissimo novembre Четтіна
1971 ф Річка негідників Bad Man's River Алісія
1972 ф Король, дама, валет King, Queen, Knave Марта Дрейєр
1973 ф Смертний гріх Peccato mortale Нетті
1995 ф Сто та одна ніч Симона Сінема Les cent et une nuits de Simon Cinéma епізод
1997 ф XXL XXL Габі Берребі
2011 ф Блокбастер Box Office 3D — Il film dei film камео

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]

16 жовтня 1999 року Джина Лоллобриджида була призначена амбасадоркою доброї волі FAO.

2 лютого 2018 року Джина Лоллобриджида отримала зірку на Алеї слави в Голлівуді номер 2628.

Давид ді Донателло

[ред. | ред. код]

Срібна стрічка

[ред. | ред. код]

Золотий глобус

[ред. | ред. код]

Премія БАФТА

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118728954 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  4. ↑ Gina Lollobrigida
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ Décès de l'actrice italienne Gina Lollobrigida à 95 ans — 2023.
  7. ↑ Ugolini C. Morta Gina Lollobrigida, la "bersagliera" del cinema italiano // la Repubblica — Roma: GEDI Gruppo Editoriale, 2023. — ISSN 0390-1076; 2499-0817
  8. ↑ Шишкова Е. Умерла итальянская актриса Джина Лоллобриджида // Взгляд — 2023.
  9. ↑ Evans A. Gina Lollobrigida, Italian star of the 1950s and 60s dies aged 95 // The Guardian — United Kingdom, London: Guardian News and Media Ltd., 2023. — ed. size: 161152 — ISSN 0261-3077
  10. ↑ È morta Gina Lollobrigida // ANSA — 2023.
  11. ↑ Find a Grave — 1996.
  12. ↑ Скончалась итальянская актриса Джина Лоллобриджида dw.com Процитовано 16 січня 2023
  13. ↑ «Gina Lollobrigida, Legendary Italian Screen Siren, Dies at 95» hollywoodreporter.com Процитовано 6 січня 2026
  14. ↑ La provinciale cinematografo.it Процитовано 6 січня 2026
  15. ↑ Jean-Pierre Berthomé, Hubert Niogret, Bologne: il cinema ritrovato (25 juin-2 juillet), in Positif, n. 669, Lyon, Institut Lumière, Novembre 2016, pp. 73-74.
  16. ↑ а б Gina Lollobrigida ilcenacolosf.org Процитовано 7 січня 2026
  17. ↑ а б в г д е ж и Gina Lollobrigida, Legendary Italian Screen Siren, Dies at 95 hollywoodreporter.com Процитовано 7 січня 2026
  18. ↑ а б «Buona Sera, Mrs. Campbell» imdb.com Процитовано 6 лютого 2026
  19. ↑ «REVIEW: "BUONA SERA, MRS. CAMPBELL"» cinemaretro.com Процитовано 6 лютого 2026
  20. ↑ LOLLO, LA GRANDE BELLEZZA [Архівовано 21 грудня 2019 у Wayback Machine.] piaceridellavita.com Процитовано 7 січня 2020
  21. ↑ Gina Lollobrigida a 95 anni candidata a Latina per Italia sovrana popolare. la Repubblica (італ.). 13 серпня 2022. Процитовано 15 серпня 2022.
  22. ↑ Novecento 04/10/2010 [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] rai.it Процитовано 7 січня 2020
  23. ↑ Tanti auguri a Gina Lollobrigida, «The Last Diva» — See more at: http://www.rainews.it/dl/rainews/media/Gina-Lollobrigida-compie-92-anni-the-last-diva-109bc225-dc5f-4120-a2c5-e2449ef39131.html [Архівовано 6 вересня 2019 у Wayback Machine.] rainews.it Процитовано 7 січня 2020
  24. ↑ Morta Gina Lollobrigida, la "bersagliera" del cinema italiano. La Repubblica. 16 січня 2023. Архів оригіналу за 1 червня 2024. Процитовано 16 вересня 2024. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=dead (довідка) (італ.)
  25. ↑ BBC Україна: Померла легенда італійського кіно Джина Лоллобриджида
  26. ↑ Померла відома італійська акторка Джина Лоллобриджида: що про неї відомо. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 січня 2023.
  27. ↑ Lollobrigida to marry younger man news.bbc.co.uk Процитовано 2 лютого 2025
  28. ↑ La Lollo's wedding called off news24.com Процитовано 2 лютого 2025
  29. ↑ Gina Lollobrigida e il matrimonio truffa con Francisco Javier Rigau a «Un giorno in Pretura» vanityfair.it Процитовано 2 лютого 2025
  30. ↑ JAVIER RIGAU, «MARITO» DI GINA LOLLOBRIGIDA/ Matrimonio annullato da papa Francesco ilsussidiario.net Процитовано 2 лютого 2025
  31. ↑ Померла відома італійська актриса Джина Лоллобриджида unian.ua Процитовано 2 лютого 2025
  32. ↑ «Morta Gina Lollobrigida, la „bersagliera“ del cinema italiano» repubblica.it Процитовано 2 лютого 2025
  33. ↑ Gina Lollobrigida Movies ultimatemovierankings.com Процитовано 7 січня 2026
  34. ↑ а б в Gina Lollobrigida weirditaly.com Процитовано 7 січня 2026
  35. ↑ а б Gina Lollobrigida, Italian star of the 1950s and 60s, dies aged 95 theguardian Процитовано 7 січня 2026
  36. ↑ а б в г д Gina Lollobrigida — Actors and Actresses filmreference.com Процитовано 7 січня 2026
  37. ↑ Gina Lollobrigida Tribute tcm.com Процитовано 8 січня 2026
  38. ↑ Splendid November' Stars Lollobrigida nytimes.com Процитовано 8 січня 2026
  39. ↑ GINA LOLLOBRIGIDA, LA DIVA CHE PIACEVA AGLI SCRITTORI E AI BAMBINI
  40. ↑ а б Cuando García Márquez criticaba las películas de Gina Lollobrigida centrogabo.org Процитовано 8 січня 2026
  41. ↑ "La,back%20on%20show%20business%20altogether. Cinema icon Gina Lollobrigida has died dw.com Процитовано 7 січня 2026
  42. ↑ Screen: Greatest of Ease; Monotonous 'Trapeze' Swings Into Capitol nytimes.com Процитовано 8 січня 2026
  43. ↑ а б Gina Lollobrigida, quando nemmeno la morte può affievolire lo splendore della donna più bella del mondo lopinione.com Процитовано 7 січня 2026
  44. ↑ Glamour and Grit: Gina Lollobrigida Reflects on Fame, Art, and Hard Work at TCMFF nitratediva.wordpress.com Процитовано 7 січня 2026
  45. ↑ Gina Lollobrigida factfile graphicnews.com Процитовано 7 січня 2026
  46. ↑ а б в г The next unlikely chapter for Gina Lollobrigida: Italian bombshell, 95, who has been courted by royalty, conquered Hollywood and fought her son over her finances announces she will stand in Italy's general election dailymail.co.uk Процитовано 7 січня 2026
  47. ↑ а б Gina Lollobrigida: Italian screen star dies at 95 bbc.com Процитовано 7 січня 2026
  48. ↑ Screen siren who made Marilyn look like Shirley Temple: Gina Lollobrigida drove men from Howard Hughes to Fidel Castro crazy with lust, and feuded with Sophia Loren over who had the bigger bust. But anyone who crossed her felt the lash of her tongue dailymail.co.uk Процитовано 7 січня 2026

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джина_Лоллобриджида&oldid=47941260