Джина Лоллобриджида

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джина Лоллобриджида
Ivo Lollobrigida sw.jpg
Ім'я при народженні: Luigina Lollobrigida
Народилася 4 липня 1927(1927-07-04) (89 років)
Суб'яко, Лаціо, Італія
Чоловік: Мілко Скофік (з 1949, 1971 — розлучена)
Діти: син, Мілко Скофік мол.
IMDb: ID 0518178
Нагороди:
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Кавалер ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
«Золотий глобус» (1961)
Commons-logo.svg Джина Лоллобриджида у Вікісховищі

Джи́на Лоллобриджи́да (італ. Gina Lollobrigida; * 4 липня 1927(19270704), Суб'яко, Лаціо) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Трикратна володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль.

Біографія[ред.ред. код]

Молодість[ред.ред. код]

1979

Луїджина, відома як Джина Лоллобриджида, народилася 4 липня 1927 р. в місті Суб'яко за 55 км на схід від Рима. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. У 1945 році її сім'я переїхала на околиці Рима, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. У Луіджіно з дитинства була мрія: вона пристрасно хотіла стати скульптором або оперною співачкою. Луїджіну неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це не цікавило її, і вона відмовлялася. Умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. У 1946 році Луіджіно почала зніматися в кіно в епізодичних ролях у фільмах «Чорний орел», «Любовний напій», «Злочин Джованні Епіськопі», «Паяци», «Без розуму від опери», «Молодий Карузо». У 1947 році вона вирішила спробувати сили на конкурсі «Міс Італія» і не прогадала, посівши третє місце. Перше і друге місце зайняли Лючія Бозе і Джіана Марія Каналі, в майбутньому теж стали актрисами, але не домоглися такого успіху, як Луіджіно.

Кар'єра[ред.ред. код]

Незабаром в кар'єрі актриси з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Перший великий успіх у великому кіно Лоллобриджиді принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіана-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Французький фільм «Фанфан-тюльпан» завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентної міжнародної популярності, а Джина Лоллобриджида, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.

Після феноменального безпрецедентного міжнародного успіху французького фільму «Фанфан-тюльпан» на Джину Лоллобриджиду звернули увагу голівудські режисери, і в 1953 році актриса знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де Лоллобриджида знімалася разом з Хамфрі Богартом. Із зростанням популярності Джина навіть отримала прізвисько «Найкрасивіша жінка в світі». У неї також були примітні ролі у фільмах «Трапеція» (1956), де вона знімалася з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом. У 1959 році вона знялася в головній ролі у фільмі «Так мало ніколи» з Френком Сінатрою, в тому ж році знялася в головній ролі у фільмі «Соломон і цариця Шеви» з Юлом Бріннером, а в 1961 році знялася у фільмі «Приходь у вересні» з Роком Хадсоном.

1979.

Тим часом у Європі Лоллобриджида залишалася дуже популярною, її із задоволенням запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. У 1952 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Нічні красуні», де вона знову зіграла в парі з Жераром Філіпом.

У 1953 році Джина Лоллобриджида знялася в драмі «Провінціалка» (за однойменним романом знаменитого італійського письменника Альберто Моравіа) разом з Гарбіелем Феретті, який отримав за роль в цьому фільмі приз гільдії італійських кінокритиків за найкращу чоловічу роль. Цей фільм був номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. У 1954 році Лоллобриджида знялася в італійському фільмі «Римлянка». У тому ж році Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.

У 1953 році Лоллобриджида знялася у режисера Луїджі Коменчіні в романтичній комедії «Хліб, любов і фантазія» разом з Вітторіо де Сіка. Цей фільм став дуже успішним і популярним. У 1954 році Лоллобриджиді за головну роль в цьому фільмі була присуджена премія італійських кінокритиків «Срібна стрічка». У тому ж році фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», 2 номінації на премію BAFTA в номінації «Найкраща актриса» (Джина Лоллобриджида) і в номінації «Найкращий іноземний фільм»(1955), номінація на «Оскар» за найкращий сценарій (1955). Цей фільм поклав початок співпраці актриси з режисером Луїджі Коменчіні. Згодом Джина Лоллобриджида з успіхом знімалася у цього режисера у фільмі «Хліб, любов і ревнощі» (1954), в якому тривала історія, розпочата в попередньому фільмі.

У 1956 році знаменитий французький кінорежисер Жан Делануа запросив Лоллобриджиду на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Куїнном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини Лоллобриджиди вважається найкращим екранним втіленням образу Есмеральди.

У 1956 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Найкрасивіша жінка в світі» з Вітторіо Гассманом, який став дуже популярним. У цьому фільмі Лоллобриджида з успіхом продемонструвала різні грані свого таланту, виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччіні «Тоска» сама. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Джині Лоллобриджіді була присуджена престижна італійська кінопремія «Давид ді Донателло» в номінації «Найкраща актриса».

У 1960 році Джина Лоллобриджида знялася у знаменитого італійського кінорежисера Ренато Кастеллані у фільмі «Бурхливе море» разом з Жаном-Полем Бельмондо.

У 1963 році Джина Лоллобриджида знову знялася у знаменитого французького кінорежисера Жана Делануа — у фільмі «Імперська Венера», що став помітним у її кар'єрі, де вона знімалася зі Стівеном Бойдом і Раймоном Пеллегреном. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Лоллобриджида отримала відразу дві престижні премії: премію «Давид ді Донателло» і премію Nastri d'Argento (обидві — в номінації «Найкраща актриса»), а в 1964 фільм «Імперська Венера» з її участю став лауреатом кінопремії «Срібна стрічка», яку присуджує італійська асоціація кінокритиків.

У 1969 році Джина Лоллобриджида знялася в італо-французької драмі «Прекрасний листопад» режисера Мауро Болоньіні за романом Ерколе Патті.

Lollo+pellegrin la romana.jpg

У 1972 році Джина Лоллобриджида знялася в інтернаціональній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.

Наступні роки[ред.ред. код]

В 1960-х роках Лоллобриджида стала рідше зніматися в кіно, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю актриса говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Лоллобриджида говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що в 1970-х роках кар'єра Лоллобриджиди пішла на спад і майже завершилася в 1973 у участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася всього в парі фільмів і кілька разів брала пропозиції про зйомки на телебаченні.

У цей час Джина зайнялася фотожурналістикою, і серед знаменитостей, фотографії яких вона робила, були Пол Ньюмен, Сальвадор Далі, Фідель Кастро, а також Збірна Німеччини з футболу. У 1973 році був опублікований фотоальбом її фоторобіт під назвою «Моя Італія» («Italia Mia»). Крім фоторепортажів, вона деякий час займалася ліпкою скульптур, її роботи виконані в бронзі і мармурі. Створена нею статуетка «Дівчина, що тримає на долоні перлину» стала призом Міжнародного кінофестивалю «Балтійська перлина». У 1976 році актриса вирішила спробувати себе як режисер і зняла документальний фільм про Кубу, для якого взяла інтерв'ю у Фіделя Кастро.

У 1973 році Лоллобриджида була членом журі VIII Московського кінофестивалю, а в 1997 році на XX Московському кінофестивалі їй вручили приз за вклад в кіномистецтво, У 1986 році Джина була головою журі на 36-му Берлінському кінофестивалі. У 1992 році її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. У тому ж році за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана. У 1999 році Джина, хоча й безуспішно, пробувала потрапити в Європарламент від італійської лівоцентристської Демократичної партії. На добровільних засадах співпрацює з ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ.

Джина багато займається фотографією, проводить фотовиставки, працює в художній майстерні. Її фотоальбом «Моя Італія», багаторазово перевиданий, став своєрідною італійської енциклопедією. Один з її останніх фотоальбомів називається «Діти і тварини», а її картини і скульптури охоче купують поціновувачі прекрасного.

Завдяки розуму і красі, різнобічним талантам, силі волі й працьовитості Джина Лоллобриджида завжди і у всьому домагалася успіху. В даний час вона практично не знімається, однак нею раніше захоплюються. Актриса живе одна на своїй розкішній віллі під Рим ом, в її саду, в який вкладено чимало праці самої господині, налічується близько 600 різних видів птахів. Джина Лоллобриджида обожнює свого онука, веде активне світське життя, бере участь в благодійних акціях.

Сім'я[ред.ред. код]

У 1949 році Джина Лоллобриджида вийшла заміж за югославського лікаря Мілко Скофіча, а 28 липня 1957 у них народився єдиний син Мілко-молодший, названий на честь батька. В даний час син знаменитої актриси — економіст, у нього сім'я: дружина — журналіст і син Димитрій. У шлюбі з чоловіком Лоллобриджида прожила 19 років, проте в 1971 році подружжя розлучилося. Після загибелі колишнього чоловіка в 1979 році в автокатастрофі Лоллобриджида більше не виходила заміж.

Двоюрідна онука Джини — чемпіонка Італії з ковзанярського спорту Франческа Лоллобриджида (народжена в 1991).

Фільмографія[ред.ред. код]

Кіно[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]