Джина Лоллобриджида
| Джина Лоллобриджида | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| італ. Gina Lollobrigida | |||||||
 | |||||||
| Ім'я при народженні | Luigina Lollobrigida | ||||||
| Народилася |
4 липня 1927 (94 роки) Суб'яко, Лаціо, Італія | ||||||
| Громадянство |
 Італія | ||||||
| Діяльність | акторка | ||||||
| Роки діяльності | 1946 — 1997 | ||||||
| Чоловік | Мілко Скофік (з 1949, 1971 — розлучена) | ||||||
| Діти | син, Мілко Скофік мол. | ||||||
| IMDb | ID 0518178 | ||||||
| Нагороди та премії | |||||||
| |||||||
|
| |||||||
 Джина Лоллобриджида у Вікісховищі | |||||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | |||||||
Джи́на Лоллобриджи́да (італ. Gina Lollobrigida; нар. 4 липня 1927, Суб'яко, Лаціо) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Триразова володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль.
Життєпис[ред. | ред. код]
Молодість[ред. | ред. код]
Луїджина, відома як Джина Лоллобриджида, народилася 4 липня 1927 року в місті Суб'яко за 55 км на схід від Риму. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. У 1945 році її сім'я переїхала на околиці Риму, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. У Луїджіни з дитинства була мрія: вона пристрасно хотіла стати скульптором або оперною співачкою. Луїджіну неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це не цікавило її, і вона відмовлялася. Умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. У 1946 році Луїджіна почала зніматися в кіно в епізодичних ролях у фільмах «Чорний Орел», «Любовний напій», «Злочин Джованні Епіскопо», «Паяци», «Безумства за оперою», «Молодий Карузо». У 1947 році вона вирішила спробувати сили на конкурсі «Міс Італія» і не прогадала, посівши третє місце. Перше і друге місце зайняли Лючія Бозе і Джіана Марія Каналі, в майбутньому теж стали актрисами, але не домоглися такого успіху, як Луїджіна.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Незабаром в кар'єрі актриси з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Перший великий успіх у великому кіно Лоллобриджиді принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіан-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Французький фільм «Фанфан-тюльпан» завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентної міжнародної популярності, а Джина Лоллобриджида, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.
Після феноменального безпрецедентного міжнародного успіху французького фільму «Фанфан-тюльпан» на Джину Лоллобриджиду звернули увагу оллівудські режисери, і в 1953 році актриса знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де Лоллобриджида знімалася разом з Гамфрі Боґартом. Із зростанням популярності Джина навіть отримала прізвисько «Найкрасивіша жінка в світі». У неї також були примітні ролі у фільмах «Трапеція» (1956), де вона знімалася з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом. У 1959 році вона знялася в головній ролі у фільмі «Так мало ніколи» з Френком Сінатрою, в тому ж році знялася в головній ролі у фільмі «Соломон і цариця Шеви» з Юлом Бріннером, а в 1961 році знялася у фільмі «Приходь у вересні» з Роком Гадсоном.
Тим часом у Європі Лоллобриджида залишалася дуже популярною, її із задоволенням запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. У 1952 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Нічні красуні», де вона знову зіграла в парі з Жераром Філіпом.
У 1953 році Джина Лоллобриджида знялася в драмі «Провінціалка» (за однойменним романом знаменитого італійського письменника Альберто Моравіа) разом з Гарбіелем Феретті, який отримав за роль в цьому фільмі приз гільдії італійських кінокритиків за найкращу чоловічу роль. Цей фільм був номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. У 1954 році Лоллобриджида знялася в італійському фільмі «Римлянка». У тому ж році Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.
У 1953 році Лоллобриджида знялася у режисера Луїджі Коменчіні в романтичній комедії «Хліб, любов і фантазія» разом з Вітторіо де Сіка. Цей фільм став дуже успішним і популярним. У 1954 році Лоллобриджиді за головну роль в цьому фільмі була присуджена премія італійських кінокритиків «Срібна стрічка». У тому ж році фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», 2 номінації на премію BAFTA в номінації «Найкраща актриса» (Джина Лоллобриджида) і в номінації «Найкращий іноземний фільм» (1955), номінація на «Оскар» за найкращий сценарій (1955). Цей фільм поклав початок співпраці актриси з режисером Луїджі Коменчіні. Згодом Джина Лоллобриджида з успіхом знімалася у цього режисера у фільмі «Хліб, любов і ревнощі» (1954), в якому тривала історія, розпочата в попередньому фільмі.
У 1956 році знаменитий французький кінорежисер Жан Деланнуа запросив Лоллобриджиду на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Квінном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини Лоллобриджиди вважається найкращим екранним втіленням образу Есмеральди.
У 1956 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Найкрасивіша жінка в світі» з Вітторіо Ґассманом, який став дуже популярним. У цьому фільмі Лоллобриджида з успіхом продемонструвала різні грані свого таланту, виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччині «Тоска» сама. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Джині Лоллобриджіді була присуджена престижна італійська кінопремія «Давид ді Донателло» в номінації «Найкраща актриса».
У 1960 році Джина Лоллобриджида знялася у знаменитого італійського кінорежисера Ренато Кастеллані у фільмі «Бурхливе море» разом з Жаном-Полем Бельмондо.
У 1963 році Джина Лоллобриджида знову знялася у знаменитого французького кінорежисера Жана Деланнуа — у фільмі «Імперська Венера», що став помітним у її кар'єрі, де вона знімалася зі Стівеном Бойдом і Раймоном Пеллегреном. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Лоллобриджида отримала відразу дві престижні премії: премію «Давид ді Донателло» і премію Nastri d'Argento (обидві — в номінації «Найкраща актриса»), а в 1964 фільм «Імперська Венера» з її участю став лауреатом кінопремії «Срібна стрічка», яку присуджує італійська асоціація кінокритиків.
У 1969 році Джина Лоллобриджида знялася в італо-французькій драмі «Прекрасний листопад» режисера Мауро Болоньіні за романом Ерколе Патті.
У 1972 році Джина Лоллобриджида знялася в інтернаціональній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.
Наступні роки[ред. | ред. код]
В 1960-х роках Лоллобриджида стала рідше зніматися в кіно, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю актриса говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Лоллобриджида говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що в 1970-х роках кар'єра Лоллобриджиди пішла на спад і майже завершилася в 1973 у участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася всього в парі фільмів і кілька разів брала пропозиції про зйомки на телебаченні.
У 1972 році Джина зіграла Блакитну фею в телефільмі Луїджі Коменчіні «Пригоди Піноккіо». Саме цього року Джина вирішила присвятити себе іншій діяльності, вона зайнялася фотожурналістикою, і серед знаменитостей, фотографії яких вона робила, були Пол Ньюман, Сальвадор Далі, Фідель Кастро, Генрі Кіссінджер, Девіда Кессіді, Одрі Хепберн, Елла Фіцджеральд, а також Збірна Німеччини з футболу. У 1973 році був опублікований фотоальбом її фоторобіт під назвою «Моя Італія» («Italia Mia»). Крім фоторепортажів, вона деякий час займалася ліпкою скульптур, її роботи виконані в бронзі і мармурі. Створена нею статуетка «Дівчина, що тримає на долоні перлину» стала призером Міжнародного кінофестивалю «Балтійська перлина». У 1976 році акторка вирішила спробувати себе як режисер і зняла документальний фільм про Кубу, для якого взяла інтерв'ю у Фіделя Кастро.
У 1984 році Джина зіграла в американському серіалі «Фелкон Крест», де вона була як і раніше у чудовій формі, незважаючи на те, що їй майже 60 років, вона у червоному вбранні танцювала тарантелу, за цю роль їй номінували на «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль другого плану у серіалі. Через кілька років Джина зіграла у телесеріалі «Римлянка» режисера Джузеппе Патроні Гріффі в ролі матері головної героїні, яку зіграла Франческа Деллера, з якою вона відкрито ворогувала. Після цього вона обмежилася періодичною появою в кіно та на телебаченні в ролях камео.
У 1973 році Лоллобриджида була членом журі VIII Московського кінофестивалю, а в 1997 році на XX Московському кінофестивалі їй вручили приз за вклад в кіномистецтво, У 1986 році Джина була головою журі на 36-му Берлінському кінофестивалі. У 1992 році її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. У тому ж році за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом Почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана.
Джина багато займається фотографією, проводить фотовиставки у всьому світі, особливо в Китаї, Франції, Іспанії, Катарі, Сполучених Штатах Америки і Росії, працює в художній майстерні. Її фотоальбом «Моя Італія», багаторазово перевиданий, став своєрідною італійської енциклопедією. Один з її останніх фотоальбомів називається «Діти і тварини», а її картини і скульптури охоче купують поціновувачі прекрасного.
Пізня кар'єра[ред. | ред. код]
У 1996 році Джина отримала нагороду «Давид ді Донателло» за життєві досягнення, а в 2006 році — спеціальне визнання з нагоди п'ятдесятої річниці нагороди, першим переможцем якої стала вона у 1956 році. У 1999 році вона безуспішно висувалася до Європейського парламенту за списком лівоцентристської партії «Демократи».[4]
У жовтні 2010 року Джина була гостем ведучого Піппо Баудо на телепередачі «Novecento», де вона розповіла про свою довгу і успішну кар'єру як акторки, фотографа і скульптора.[5] У 2011 році, після 14 років відсутності в кіно, Джина повернулася на великий екран з'явившись у екстраординарній картині «Box Office 3D — фільм про фільми», зняту Еціо Греджо, зігравши головну роль. Наприкінці того ж року, вперше разом на великому екрані, Джина Лоллобриджида і Софі Лорен вперше з'явилися разом на великому екрані, увійшовши до числа головних героїв документального фільму «Шуберт — ательє солодкого життя» режисера Антонелло Сарно.
У травні 2012 року Джина була почесним гостем на церемонії «Давид ді Донателло», де вона розповіла деякі анекдоти зі своєї довгої та насиченої акторської кар'єри. 2 лютого 2018 року Джині Лоллобриджиді на знаменитій Алеї слави в Голлівуді була присвячена зірка, вона стала чотирнадцятою італійкою, яка отримала цю престижну нагороду.[6]
Особисте життя[ред. | ред. код]
У 1949 році Лоллобриджида вийшла заміж за словенського лікаря Мілко Скофіча (слов. Milko Škofič), який служив серед біженців, які тимчасово перебували на студії Cinecittà.[7] У них була одна дитина — син Андреа Мілко (Мілко Скофіч-молодший), який народився 28 липня 1957 року.[8] В даний час син знаменитої акторки — економіст, у нього сім'я: дружина — журналіст і син Димитрій (народився у 1994 році). Скофіч був лікарем, згодом він відмовилася від медичної практики, ставши менеджером Джини.[9][10] У 1960 році Лоллобриджида переїхала зі своєї рідної Італії в Торонто, Канада, зі Скофічем і їхньою дитиною. Вони розлучилися у 1971 році.[11] Скофіч до цього вже 5 років жив окремо і мав відносини з австрійською оперною співачкою.
У січні 1968 року у неї також був позашлюбний зв'язок на одну ніч з Крістіаном Барнардом, південноафриканським лікарем, піонером в хірургії пересадки серця.[12][13] У 1969 році вона ненадовго заручилась із Джорджем Кауфманом, нью-йоркським спадкоємцем нерухомості.
Після загибелі колишнього чоловіка в 1979 році в автокатастрофі Лоллобриджида більше не виходила заміж.
У жовтні 2006 року, у віці 79 років, іспанському журналу «¡Hola!» Джина розповіла про свої заручини з 45-річним іспанським бізнесменом Хав'єром Рігау, що вони зустрілися на вечірці в Монте-Карло у 1984 році і з тих пір стали компаньйонами.[14] Заручини були скасовані 6 грудня 2006 року, як повідомлялося, через напружений інтерес ЗМІ.[15] 26 березня 2011 року іспанська газета «El Mundo» відновила звістку про те, що Джина таємно вийшла заміж за Рігау в Барселоні в листопаді 2010 року, хоча в РАЦСі каталонського міста немає запису про шлюб.[16] У січні 2013 року Джина почала судовий процес проти Хав'єра Рігау, стверджуючи, що її колишній хлопець влаштував секретну церемонію, на якій він «одружився» на самозваниці, що відбулася в РАЦСі Барселони. Джина сказала, що він мав намір претендувати на її майно після її смерті. Лоллобриджида звинуватила Рігау в шахрайстві, заявивши, що раніше він отримав законне право діяти від її імені з довіреністю і провів змову, щоб отримати додаткові права. «Деякий час тому він переконав мене видати йому мою довіреність. Він мав потребу в ній для деяких юридичних справ. Але замість цього я боюся, що він скористався тим, що я не розумію іспанську… Хто знає, що він міг підписати».[17] У березні 2017 року вона програла судовий позов, але сказала, що подасть апеляцію.[18] В інтерв'ю, опублікованим 2 лютого 2019 року Рігау заявив, що вони зустрічалися ще в 1970-х роках, коли він був ще неповнолітнім. За його словами багато людей в Іспанії і Римі знали про відносини 15-річного хлопчика і Джини, які носили сексуальний характер. Хоча на той час не було незаконним мати відносини з неповнолітніми в Іспанії, Ріго хотів уникнути скандалу, а також захистити Лоллобриджиду, яка боялася ЗМІ.[19] Їхній шлюб так і не був зареєстрований: на сьогодні підприємець фактично розірвав відносини з акторкою, в заяві його адвоката було уточнено, що «він завжди буде [кохати] і [поважати] її».[20]
Перебуваючи на пенсії Лоллобриджида не знімалася у фільмах з 1997 року. Вона розповіла журналу «Parade» в квітні 2000 року: «Я вчилася живопису і скульптурі в школі і помилково стала акторкою… У мене було багато коханців і у мене як і раніше романи. Я дуже розбещена. Все життя у мене було дуже багато шанувальників». Завдяки розуму і красі, різнобічним талантам, силі волі й працьовитості Джина Лоллобриджида завжди і у всьому домагалася успіху. В даний час вона практично не знімається, однак нею як і раніше захоплюються. Зараз вона живе одна у своєму будинку Аппієвій дорозі в Римі, у якому поселилася з 1950-х років, там у неї є сад, у який вона вклала чимало своєї праці, у ньому налічується близько 600 різних видів птахів, і на віллі в Монте-Карло.[17] З 2009 року Лоллобриджида не пускає відвідувачів в свій будинок.[17] Джина обожнює свого онука, веде активне світське життя, бере участь в благодійних акціях. На добровільних засадах співпрацює з ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ.
У 2013 році Лоллобриджида продала свою колекцію ювелірних виробів, серед яких були 22 дорогоцінні камені, через аукціон «Sotheby's» в Женеві. Аукціон приніс 3 800 000 євро. Найважливішою частиною була пара перлинних і діамантових сережок, проданих за 1 850 000 євро.[21] Вона пожертвувала майже 5 мільйонів доларів на лікування людей, які потребують лікування стовбуровими клітинами.[22]
З 2007 року Джина є почесною громадянкою П'єтразанти, де вона організувала свою першу виставку скульптур.
Лоллобриджида має звичку називати себе в третій особі.[23][24]
Двоюрідна онука Джини — чемпіонка Італії з ковзанярського спорту Франческа Лоллобриджида (народжена в 1991 році).
Фільмографія[ред. | ред. код]
Кіно[ред. | ред. код]
| Рік | Назва українською мовою | Назва мовою оригіналу | Роль | Режисер |
|---|---|---|---|---|
| 1946 | Чорний орел | Aquila nera | дівчина на вечірці | Ріккардо Фреда |
| 1946 | Любовний напій | L'elisir d'amore | подруга Адіни | Маріо Коста |
| 1947 | Лючія ді Ламмермур | Lucia di Lammermoor | епізод | П'єро Баллеріні |
| 1947 | Злочин Джованні Епіскопо | Il delitto di Giovanni Episcopo | дівчина на вечірці | Альберто Латтуада |
| 1947 | Секрет для Дона Жуана | Segreto di Don Giovanni | епізод | Камілло Мастрочінкве |
| 1948 | Помста на сонці | A Man About the House | епізод | Леслі Арлісс |
| 1948 | Без розуму від опери | Follie per l'opera | Дора Скала, подруга Гвідо Марчі | Маріо Коста |
| 1948 | Паяци | Pagliacci | Недда | Маріо Коста |
| 1949 | Дзвони, що б'ють на сполох | Campane a martello | Агостіна Бортолодзі | Луїджі Дзампа |
| 1949 | Дружина не може чекати | La sposa non può attendere | Доната Вентурі | Джанні Франчоліні |
| 1950 | Міс Італія | Miss Italia | Лісетта Міннечі | Дуїліо Колетті |
| 1950 | Безмежні серця | Cuori senza frontiere | Доната Себастьян | Луїжі Дзампа |
| 1950 | Аліна | Alina | Аліна | Джорджо Пастіна |
| 1950 | Собаче життя | Vita da cani | Маргеріта «Ріта Бутон» | Маріо Монічеллі і Стено |
| 1951 | Місто захищається | La città si difende | Даніела | П'єтро Джермі |
| 1951 | Молодий Карузо | Enrico Caruso: leggenda di una voce | Стелла | Джакомо Джентіломо |
| 1951 | Паспорт на схід | A Tale of Five Cities | Марія Северіні | Ромоло Марчелліні |
| 1951 | Небезпечно, бандити! | Achtung! Banditi! | Анна | Карло Лідзані |
| 1951 | Любові у меня немає... але... але... | Amor non ho… pero… pero… | Джина | Джорджо Б'янкі |
| 1952 | Фанфан-Тюльпан | Fanfan la Tulipe | Аделіна Ла Франшизе | Крістіан-Жак |
| 1952 | Наречена на одну ніч | Moglie per una notte | Оттавія | Маріо Камеріні |
| 1952 | Інші часи | Altri tempi | Марі-Антонія | Алессандро Блазетті |
| 1952 | Нічні красуні | Les Belles de nuit | Лейла | Рене Клер |
| 1953 | Невірні | Le infedeli | Лулла Поссенті | Маріо Монічеллі і Стено |
| 1953 | Провінціалка | La provinciale | Джемма Форезі | Маріо Солдаті |
| 1953 | Хліб, любов і фантазія | Pane, amore e fantasia | Марія Де Рітіс | Луїджі Коменчіні |
| 1953 | Осором диявола | Beat the Devil | Марія Данрейтер | Джон Х'юстон |
| 1954 | Велика гра | Le Grand Jeu | Хелена Річчі | Роберт Сьодмак |
| 1954 | Учитель Дон Жуана | Crossed Swords | Франческа | Мілтон Крімс |
| 1954 | Римлянка | La romana | Адріана | Луїджі Дзампа |
| 1954 | Хліб, любов і ревнощі | Pane, amore e gelosia | Марія Де Рітіс | Луїджі Коменчіні |
| 1955 | Найкрасивіша жінка в світі | La donna più bella del mondo | Ліна Кавальєрі | Роберт Зіглер Леонард |
| 1956 | Трапеція | Trapeze | Лола | Керол Рід |
| 1956 | Собор Паризької Богоматері | Notre Dame de Paris | Есмеральда | Жан Деланнуа |
| 1958 | Анна з Брукліна | Anna di Brooklyn | Анна | Вітторіо Де Сіка і Карло Ластрікаті |
| 1959 | Закон | La legge | Марієтта | Жуль Дассен |
| 1959 | Соломон і цариця Савська | Solomon and Sheba | цариця Савська | Кінг Відор |
| 1959 | Так мало ніколи | Never So Few | Карла Везарі | Джон Стьорджес |
| 1961 | Іди голим в світ | Go Naked in the World | Джульєтта Камерон | Ренелд Макдугалл |
| 1961 | Приходь у вересні | Come September | Ліза Гелена Фелліні | Роберт Малліган |
| 1962 | Краса Іполіти | La bellezza di Ippolita | Іполіта | Джанкарло Дзаньї |
| 1963 | Імперська Венера | Venere imperiale | Поліна Бонапарт | Жан Деланнуа |
| 1963 | Бурхливе море | Mare matto | Маргеріта | Ренато Кастеллані |
| 1964 | Вірна дружина | Woman of Straw | Марія Марчелло | Безіл Дірден |
| 1965 | Лялечки | Le bambole | Беатріче | Мауро Болоньїні |
| 1965 | Дивні подружжя | Strange Bedfellows | Тоні Вінсенте | Мелвін Френк |
| 1966 | Я, я, я й інші | Io, io, io… e gli altri | Тітта | Алессандро Блазетті |
| 1966 | Султани | Les Sultans | Ліза | Жан Деланнуа |
| 1966 | Готель Парадізо | Hotel Paradiso | Марчелла Котте | Пітер Гленвілл |
| 1966 | Приємні ночі | Le piacevoli notti | Домічілла | Армандо Кріспіно і Лучано Лучіньяні |
| 1967 | Сервантес | Cervantes | Джулія | Вінсент Шерман |
| 1968 | Смерть, яка знесла яйце | La morte ha fatto l'uovo | Анна | Джуліо Квесті |
| 1968 | Приватний флот сержанта О'Фаррелла | The Private Navy of Sgt. O'Farrell | Марія | Френк Тешлін |
| 1968 | Доброго вечора, місіс Кемпбелл | Buonasera, signora Campbell | Карла Кемпбелл | Мелвін Френк |
| 1968 | Трюкач | Stuntman | Евелін Лейк | Марчелло Бальді |
| 1969 | Прекрасний листопад | Un bellissimo novembre | Четтіна | Мауро Болоньїні |
| 1971 | Річка негідників | Bad Man's River | Алісія | Евгеніо Мартін |
| 1972 | Король, дама, валет | King, Queen, Knave | Марта Дрейєр | Єжи Сколімовський |
| 1973 | Смертний гріх | Peccato mortale | Нетті | Ровіра Белета |
| 1995 | Сто і одна ніч Симона Синема | Les cent et une nuits de Simon Cinéma | епізод | Аньєс Варда |
| 1997 | XXL | XXL | Габі Берребі | Аріель Цайтун |
| 2011 | Блокбастер | Box Office 3D — Il film dei film | камео | Еціо Греджо |
Нагороди та номінації[ред. | ред. код]
16 жовтня 1999 року Джина Лоллобриджида була призначена послом доброї волі FAO.
2 лютого 2018 року, Джина Лоллобриджида отримала свою зірку на Алеї слави в Голлівуді. Її зірка має номер 2628.
Давид ді Донателло[ред. | ред. код]
- 1956 — Найкраща жіноча роль, фільм Найкрасивіша жінка в світі
- 1963 — Найкраща жіноча роль, фільм Імперська Венера
- 1969 — Найкраща жіноча роль, фільм Доброго вечора, місіс Кемпбелл
- 1986 — Золота медаль муніципалітету Рим
- 1996 — Нагорода за життєві досягнення
- 2006 — Давид п'ятдесятиріччя
- 2016 — Нагорода за життєві досягнення
Срібна стрічка[ред. | ред. код]
- 1954 — Найкраща жіноча роль, фільм Хліб, любов і фантазія
- 1963 — Найкраща жіноча роль, фільм Імперська Венера
Золотий глобус[ред. | ред. код]
- 1961 — Нагорода «Генрієтта», фільм Приходь у вересні
- 1969 — номінація: Найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл, фільм Доброго вечора, місіс Кемпбелл
- 1985 — номінація: Найкраща жіночу роль другого плану в телесеріалі, серіал Фелкон Крест
Премія БАФТА[ред. | ред. код]
- 1955 — номінація: Найкраща жіноча роль, фільм Хліб, любов і фантазія
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ OCLC. VIAF (Virtual International Authority File) — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118728954 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ LOLLO, LA GRANDE BELLEZZA [Архівовано 21 грудня 2019 у Wayback Machine.] piaceridellavita.com Процитовано 7 січня 2020
- ↑ Novecento 04/10/2010 [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] rai.it Процитовано 7 січня 2020
- ↑ Tanti auguri a Gina Lollobrigida, «The Last Diva» — See more at: http://www.rainews.it/dl/rainews/media/Gina-Lollobrigida-compie-92-anni-the-last-diva-109bc225-dc5f-4120-a2c5-e2449ef39131.html [Архівовано 6 вересня 2019 у Wayback Machine.] rainews.it Процитовано 7 січня 2020
- ↑ Luis Canales: «Imperial Gina: The Very Unauthorized Biography of Gina Lollobrigida [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.]», Publisher: Brookline Village (Boston), Page: 113, Year: 1990 ISBN 0828319324
- ↑ People. Time. 12 серпня 1957. Архів оригіналу за 22 жовтня 2011. Процитовано 6 січня 2020.
(необхідна підписка)
- ↑ Gina Lollobrigida, «Four ways out» [Архівовано 6 листопада 2018 у Wayback Machine.], New York University
- ↑ Berman, Eliza. The Italian Bombshell Who Proved That Life Is About Much More Than Curves. TIME. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 26 квітня 2018.
- ↑ Réka C. V. Buckley (2000). National Body: Gina Lollobrigida and the cult of the star in the 1950s. Historical Journal of Film, Radio and Television 20 (4): 527–547. doi:10.1080/713669741.
- ↑ Chris Logan (2004). Celebrity Surgeon: Christiaan Barnard – A Life. Jonathan Ball Publishers. ISBN 978-1-86842-163-3.
- ↑ Barnard, Chris (1994). Druhý dech [The Second Life] (чес.). Prague: Lidové noviny. с. 70–71. ISBN 978-80-7106-096-3.
- ↑ «Lollobrigida to marry younger man» [Архівовано 8 жовтня 2019 у Wayback Machine.], BBC News, 20 October 2006
- ↑ «La Lollo's wedding called off» [Архівовано 2 лютого 2009 у Wayback Machine.] News 24, 7 December 2006
- ↑ Tra conferme e smentite su 'El Mundo' il giallo delle nozze segrete della Lollo, AdnKronos, 26 marzo 2011. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ а б в Squires, Nick (29 January 2013) 'Most beautiful woman in the world' Gina Lollobrigida in bizarre fake marriage plot [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.] The Telegraph, Retrieved 26 July 2013
- ↑ Italian film diva Gina Lollobrigida loses court battle in bizarre 'fake marriage' case [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] The Telegraph, 24 March 2017
- ↑ Rigau me acostaba con Gina Lollobrigida desde que yo tenia 15 anos [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.] larazon.es Процитовано 6 січня 2020
- ↑ Niente nozze per la Lollo: «La colpa è dei media», corriere.it, 7 dicembre 2006. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Gina Lollobrigida, raccolti 4 milioni con l'asta dei gioielli Bulgari — MarieClaire> [Архівовано 2013-06-16 у Wayback Machine.]
- ↑ Demarco, Anthony (16 травня 2013). Gina Lollobrigida's jewels sell for nearly 5m; includes auction record for natural pearl ear pendants. Forbes. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 16 травня 2013.
- ↑ Murrow to visit Gina Tonight: Producer Opposes Film on TV [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.] Deseret News, 7 February 1958
- ↑ Canales, Luis. Imperial Gina.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сайт шанувальника(Бартек) Джіни Лоллобриджиди
- Фотографії Джіни Лоллобриджиди і книги про неї [Архівовано 29 жовтня 2006 у Wayback Machine.]
- Imperial Gina: the strictly unauthorized biography of Gina Lollobrigida. Автор Luis Canales. Книги Google
| ||||||||||||||
| |||||||||||||||||
- Народились 4 липня
- Народились 1927
- Великі офіцери ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Офіцери Ордена мистецтв та літератури
- Лауреати премії «Давид ді Донателло»
- Лауреати премії «Срібна стрічка» за найкращу жіночу роль
- Уродженці Суб'яко
- Кіноактори Італії XX століття
- Кіноактори Італії XXI століття
- Фотожурналісти Італії XX століття
- Фотожурналісти Італії XXI століття
- Скульптори Італії XX століття
- Скульптори Італії XXI століття
- Лауреати премії «Давид ді Донателло» за кар'єру
- Голлівудська алея слави