Джина Лоллобриджида

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джина Лоллобриджида
італ. Gina Lollobrigida
Ivo Lollobrigida sw.jpg
Ім'я при народженні Luigina Lollobrigida
Народилася 4 липня 1927(1927-07-04) (91 рік)
Суб'яко, Лаціо, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Діяльність актриса, фотографка, скульптор, журналістка, кіноакторка
Роки діяльності 1946 — 1997–1997
Чоловік Мілко Скофік (з 1949, 1971 — розлучена)
Діти син, Мілко Скофік мол.
IMDb ID 0518178
Нагороди та премії
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Кавалер ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
«Золотий глобус» (1961)
Джина Лоллобриджида у Вікісховищі?

Джи́на Лоллобриджи́да (італ. Gina Lollobrigida; * 4 липня 1927(19270704), Суб'яко, Лаціо) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Трикратна володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль.

Біографія[ред. | ред. код]

Молодість[ред. | ред. код]

1979

Луїджина, відома як Джина Лоллобриджида, народилася 4 липня 1927 р. в місті Суб'яко за 55 км на схід від Риму. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. У 1945 році її сім'я переїхала на околиці Риму, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. У Луїджіни з дитинства була мрія: вона пристрасно хотіла стати скульптором або оперною співачкою. Луїджіну неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це не цікавило її, і вона відмовлялася. Умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. У 1946 році Луїджіна почала зніматися в кіно в епізодичних ролях у фільмах «Чорний Орел», «Любовний напій», «Злочин Джованні Епіскопо», «Паяци», «Безумства за оперою», «Молодий Карузо». У 1947 році вона вирішила спробувати сили на конкурсі «Міс Італія» і не прогадала, посівши третє місце. Перше і друге місце зайняли Лючія Бозе і Джіана Марія Каналі, в майбутньому теж стали актрисами, але не домоглися такого успіху, як Луїджіна.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Незабаром в кар'єрі актриси з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Перший великий успіх у великому кіно Лоллобриджиді принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіана-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Французький фільм «Фанфан-тюльпан» завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентної міжнародної популярності, а Джина Лоллобриджида, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.

Після феноменального безпрецедентного міжнародного успіху французького фільму «Фанфан-тюльпан» на Джину Лоллобриджиду звернули увагу голівудські режисери, і в 1953 році актриса знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де Лоллобриджида знімалася разом з Гамфрі Богартом. Із зростанням популярності Джина навіть отримала прізвисько «Найкрасивіша жінка в світі». У неї також були примітні ролі у фільмах «Трапеція» (1956), де вона знімалася з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом. У 1959 році вона знялася в головній ролі у фільмі «Так мало ніколи» з Френком Сінатрою, в тому ж році знялася в головній ролі у фільмі «Соломон і цариця Шеви» з Юлом Бріннером, а в 1961 році знялася у фільмі «Приходь у вересні» з Роком Хадсоном.

1979.

Тим часом у Європі Лоллобриджида залишалася дуже популярною, її із задоволенням запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. У 1952 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Нічні красуні», де вона знову зіграла в парі з Жераром Філіпом.

У 1953 році Джина Лоллобриджида знялася в драмі «Провінціалка» (за однойменним романом знаменитого італійського письменника Альберто Моравіа) разом з Гарбіелем Феретті, який отримав за роль в цьому фільмі приз гільдії італійських кінокритиків за найкращу чоловічу роль. Цей фільм був номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. У 1954 році Лоллобриджида знялася в італійському фільмі «Римлянка». У тому ж році Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.

У 1953 році Лоллобриджида знялася у режисера Луїджі Коменчіні в романтичній комедії «Хліб, любов і фантазія» разом з Вітторіо де Сіка. Цей фільм став дуже успішним і популярним. У 1954 році Лоллобриджиді за головну роль в цьому фільмі була присуджена премія італійських кінокритиків «Срібна стрічка». У тому ж році фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», 2 номінації на премію BAFTA в номінації «Найкраща актриса» (Джина Лоллобриджида) і в номінації «Найкращий іноземний фільм»(1955), номінація на «Оскар» за найкращий сценарій (1955). Цей фільм поклав початок співпраці актриси з режисером Луїджі Коменчіні. Згодом Джина Лоллобриджида з успіхом знімалася у цього режисера у фільмі «Хліб, любов і ревнощі» (1954), в якому тривала історія, розпочата в попередньому фільмі.

У 1956 році знаменитий французький кінорежисер Жан Делануа запросив Лоллобриджиду на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Куїнном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини Лоллобриджиди вважається найкращим екранним втіленням образу Есмеральди.

У 1956 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Найкрасивіша жінка в світі» з Вітторіо Гассманом, який став дуже популярним. У цьому фільмі Лоллобриджида з успіхом продемонструвала різні грані свого таланту, виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччіні «Тоска» сама. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Джині Лоллобриджіді була присуджена престижна італійська кінопремія «Давид ді Донателло» в номінації «Найкраща актриса».

У 1960 році Джина Лоллобриджида знялася у знаменитого італійського кінорежисера Ренато Кастеллані у фільмі «Бурхливе море» разом з Жаном-Полем Бельмондо.

У 1963 році Джина Лоллобриджида знову знялася у знаменитого французького кінорежисера Жана Делануа — у фільмі «Імперська Венера», що став помітним у її кар'єрі, де вона знімалася зі Стівеном Бойдом і Раймоном Пеллегреном. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Лоллобриджида отримала відразу дві престижні премії: премію «Давид ді Донателло» і премію Nastri d'Argento (обидві — в номінації «Найкраща актриса»), а в 1964 фільм «Імперська Венера» з її участю став лауреатом кінопремії «Срібна стрічка», яку присуджує італійська асоціація кінокритиків.

У 1969 році Джина Лоллобриджида знялася в італо-французької драмі «Прекрасний листопад» режисера Мауро Болоньіні за романом Ерколе Патті.

Lollo+pellegrin la romana.jpg

У 1972 році Джина Лоллобриджида знялася в інтернаціональній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.

Наступні роки[ред. | ред. код]

В 1960-х роках Лоллобриджида стала рідше зніматися в кіно, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю актриса говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Лоллобриджида говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що в 1970-х роках кар'єра Лоллобриджиди пішла на спад і майже завершилася в 1973 у участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася всього в парі фільмів і кілька разів брала пропозиції про зйомки на телебаченні.

У цей час Джина зайнялася фотожурналістикою, і серед знаменитостей, фотографії яких вона робила, були Пол Ньюмен, Сальвадор Далі, Фідель Кастро, а також Збірна Німеччини з футболу. У 1973 році був опублікований фотоальбом її фоторобіт під назвою «Моя Італія» («Italia Mia»). Крім фоторепортажів, вона деякий час займалася ліпкою скульптур, її роботи виконані в бронзі і мармурі. Створена нею статуетка «Дівчина, що тримає на долоні перлину» стала призом Міжнародного кінофестивалю «Балтійська перлина». У 1976 році актриса вирішила спробувати себе як режисер і зняла документальний фільм про Кубу, для якого взяла інтерв'ю у Фіделя Кастро.

У 1973 році Лоллобриджида була членом журі VIII Московського кінофестивалю, а в 1997 році на XX Московському кінофестивалі їй вручили приз за вклад в кіномистецтво, У 1986 році Джина була головою журі на 36-му Берлінському кінофестивалі. У 1992 році її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. У тому ж році за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана. У 1999 році Джина, хоча й безуспішно, пробувала потрапити в Європарламент від італійської лівоцентристської Демократичної партії. На добровільних засадах співпрацює з ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ.

Джина багато займається фотографією, проводить фотовиставки, працює в художній майстерні. Її фотоальбом «Моя Італія», багаторазово перевиданий, став своєрідною італійської енциклопедією. Один з її останніх фотоальбомів називається «Діти і тварини», а її картини і скульптури охоче купують поціновувачі прекрасного.

Завдяки розуму і красі, різнобічним талантам, силі волі й працьовитості Джина Лоллобриджида завжди і у всьому домагалася успіху. В даний час вона практично не знімається, однак нею раніше захоплюються. Актриса живе одна на своїй розкішній віллі під Рим ом, в її саду, в який вкладено чимало праці самої господині, налічується близько 600 різних видів птахів. Джина Лоллобриджида обожнює свого онука, веде активне світське життя, бере участь в благодійних акціях.

Сім'я[ред. | ред. код]

У 1949 році Джина Лоллобриджида вийшла заміж за югославського (словенського) лікаря Мілко Шкофіча (Milko Škofič) , а 28 липня 1957 у них народився єдиний син Мілко-молодший, названий на честь батька. В даний час син знаменитої актриси — економіст, у нього сім'я: дружина — журналіст і син Димитрій. У шлюбі з чоловіком Лоллобриджида прожила 19 років, проте в 1971 році подружжя розлучилося. Після загибелі колишнього чоловіка в 1979 році в автокатастрофі Лоллобриджида більше не виходила заміж.

Двоюрідна онука Джини — чемпіонка Італії з ковзанярського спорту Франческа Лоллобриджида (народжена в 1991).

Фільмографія[ред. | ред. код]

Кіно[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ VIAF (Virtual International Authority File) — 2012.
  2. ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118728954 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. ↑ ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Gina Lollobrigida
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
1946–1960
1961–1980
1981–2000
2001–нині
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джина_Лоллобриджида&oldid=24869126