Гамлет іде в бізнес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гамлет іде в бізнес
фін. Hamlet liikemaailmassa
швед. Hamlet i affärsvärlden
англ. Hamlet Goes Business
Жанр Драма (трагікомедія, фільм нуар)
Режисер Акі Каурісмякі
Продюсер Акі Каурісмякі
Сценарист Акі Каурісмякі
На основі п'єса Вільяма Шекспіра «Гамлет»
У головних
ролях
Піркка-Пекка Петеліус
Еско Салмінен
Каті Оутінен
Еліна Сало
Матті Пеллонпяя
Оператор Тімо Салмінен
Композитор Елмор Джеймс
Кінокомпанія Villealfa Filmproduction Oy
Тривалість  86 хв.
Мова фінська
Країна Фінляндія
Рік  1987
IMDb: ID 0093139
Кошторис  $100 000[1]

«Гамлет іде в бізнес» (фін. Hamlet liikemaailmassa, дослівний переклад — «Гамлет у світі бізнесу») — фінська кінодрама 1987 року режисера Акі Каурісмякі, його четвертий повнометражний фільм.

Сюжет фільму вільно наслідує п'єсу Вільяма Шекспіра «Гамлет»: не зважаючи на дослівне повторення низки діалогів, дію п'єси перенесено жо сучасної Фінляндії з неминучим зміщенням ціннісно-змістовних акцентів. Стосовно кінематографічної форми (контрасна чорно-біла кінематографія, переходи між сценами шляхом повільного затемнення екрану до повної темряви, підзаголовки розділів) фільм має багато спільного з ранніми роботами Джима Джармуша, включно з «Більш дивніше, ніж в раю» (1984). Головну роль в фільмі зіграв фінський телевізійний комедійний актор Піркка-Пекка Петеліус (народ. 1953). Прем'єра фільму в Фінляндії відбулась 21 серпня 1987 року.

Сюжет[ред.ред. код]

Гамлет — син та нащадок багатого бізнесмена. Як стає зрозуміло з останньої сцени в фільмі, «юнак з серцем, теплим, наче холодильник»[2] не може знайти спільної мови з батьком, думає лише про себе, він ніяк не може дочекатися того, аби захопити контроль над компанією. Йому відомо, що Клаус (Клавдій), який є коханцем його матері, систематично підсипає отрути до бокалу його батька. Гамлет підмінює отруту на дієвішу, й батько помирає від отруєння. Клаус перебирає на себе контроль над компанією. Він та Полоній бачать в Гамлетові звичайного пішака, інфантильного дурника. Вони мають намір продати фінські активи компанії шведам, але Гамлет неочікувано блокує перемовини. Аби нейтралізувати його, Полоній доручає своїй доньці Офелії звабити Гамлета й схилити його до шлюбу. В сцені «мишоловки» Гамлет дає зрозуміти Клаусові та матері, що йому відомо про їх причетність до смерті батька. Вірус насилля прогресує, набуваючи все абсурдніших (в дусі Тарантіно) форм й призводячи до загибелі майже всіх дійових осіб. Після того, як члени сім'ї Гамлета знищують одне одного, закохані водій та служниця закривають спустошений господарський будинок.

В ролях[ред.ред. код]

Жанр[ред.ред. код]

Ті, хто писав про фільм, мають певні складності з віднесенням його до визначеного жанру: трагікомедія, кінофарс, фільм нуар… Сам режисер жартівливо назвав його так «чорно-біла-андеґраунд-бі-муві-класична драма».[2] Кінокритик Андрій Плахов визначив фільм як «цинічний нуар, трохи в дусі раннього Девіда Лінча»; ще одне визначення фільму — «соціальний гротеск з фінського життя епохи авантюрних біржевих ігор, банківських криз та „економіки казіно“…»[2]

Режисер дистанціюється від спроб інтелектуалізувати його звернення до Шекспіра, стверджуючи, що не був знайомий з відомою п'єсою до початку роботи над фільмом[3]: "для свого першого самостійного фільму я вирішив скористатися сюжетом романа Достоєвського... Я взяв найкращу у світі книгу й повністю її зіпсував[4]. Другою найкращою книгою був "Гамлет"…"[5]

Стосовно кінематографії фільм становить собою перелицьовку класичного сюжету про розпад сім'ї й помсту з цинічних позицій фільму нуар[3]. Стрічки цього жанру часто змальовують світ повного зла, в якому всі духовні орієнтири є відносними. Відповідно до режисера, «цей фільм — моя данина поваги голівудським B-movies 40-х років… Всі мої фільми є некрасивими. Цей — найменш некрасивий»[1]. До нуарів відсилає в фільмі доволі багато речей — подача титрів, слабке освітлення, контрасти світла та тіні, тіснота приміщень, пристрасть до викривлених ракурсів, сухі діалоги, приправлені похмурим гумором[3]

Соціальна критика[ред.ред. код]

Рівно як й пролетарська трилогія Акі Каурісмякі, фільм містить критику капіталістичного суспільства, де все, включно з сімейними цінностями, стає предметом купівлі-продажу[3]. Іронія полягає в тому, що Гамлет замість месника за наругу над сімейними цінностями стає головним руйнівником цього патріархального укладу. Полоній маніпулює донькою Офелією, та маніпулює своїм нареченим Гамлетом, а той, як стає відомо в кінці фільму, з цинічним егоїзмом маніпулює ними всіма. Ненормальності вищих класів в фільмі протиставлено ідилічні стосунки служниці та водія, який, як виявляється в кінці, був приставлений до головного героя профспілками, аби захищати інтереси робочого класу[3].

Відповідно до заключних кадрів, бурхливі пристрасті, що розігруються в сім'ї Гамлета, й зміна власників мало зачіпають процес виробництва та життя звичайних робітників[3][6]: «Це, можливо, єдиний фільм, де мені вдалося доягнути хеппі-енду, — говорить режисер. — В інших страждання головних героїв продовжуються, а тут всі знаходять спокій, за виключенням пса, служниці та водія. От фільм з класовою лінією, в стилі Пудовкіна — від початку до кінця»[1]. Ще один його вислів на цю тему: «Люди мають неправильне розуміння щастя. У всіх моїх фільмів щасливі закінчення, й найщасливіший — в „Гамлеті“…»[2].

Оцінки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Інтерв'ю, дане Акі Каурісмякі Бруно Форнаре та Франческо Боно // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик…
  2. а б в г «Гамлет іде в бізнес» (1987) // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик… — С. 52—59.
  3. а б в г д е Melissa M. Croteau. A Socialist Shakespearean Film Noir Comedy. // Shakespeare's Worlds / World Shakespeares: The Selected Proceedings of the International Shakespeare Association World Congress Brisbane, 2006. ISBN 978-0-87413-989-1. Pages 196-204.
  4. Мається на увазі перший фільм Акі Каурісмякі — "Злочин і кара" (1983).
  5. Акі Каурісмякі про професію кінематографіста — на землі та у раю. // Плахов А., Плахова Е. Останній романтик… — С. 163—171.
  6. З інтерв'ю Акі Каурісмякі: «Паперовий станок в фіналі „Гамлета“ — нагадування про ті дні, коли я працював механіком нищого розряду в корпорації Кюммене, на одній з паперових фабрик, яких багато в Фінляндії: я мав цілий день чистити й мити деталі станків, вали, постійно возився з механізмами — подібно до героя Чапліна в „Нових часах“. Я так полюбив цю машину, що захотів її зняти в кінці фільму».
  7. Рейтинг фільму на IMDb(англ.)

Література[ред.ред. код]

  • Плахов А., Плахова Е. Акі Каурісмякі. Останній романтик. Фільми, інтерв'ю, сценарії, оповідання. — М. : Новое литературное обозрение, 2006. — 296 с. — 1500 прим. — ISBN 5-86793-479-9.

Посилання[ред.ред. код]