Гинилевич Степан Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гинилевич Степан)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Гинилевич
Четар
Gynylevych.jpg
Загальна інформація
Народження 1905(1905)
с. Вовковия, Гміна Солина, Ліський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть після 15 березня 1939
с. Торунь, Україна Карпатська Україна
Псевдо «Дубик»
Військова служба
Приналежність Flag of Ukraine.svg Карпатська Україна
Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Вид ЗС Karptska Ukraina COA.svg Карпатська Січ
UPA-Zaslugy1.png УПА
Командування
станиця Карпатської Січі в Торуні

Степан Гинилевич (псевдо: «Дубик»; 21 серпня 1900, с. Вовковия, Гміна Солина, Ліський повіт, тепер Польща — після 15 березня 1939, с. Торунь, Карпатська Україна) — активний член ОУН, командант станиці національної оборони Карпатської України в Торуні.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 серпня 1900 року у селі Вовковия (тепер у складі Польщі) у патріотичній родині. Його батько Володимир і 3 брати були вояками УГА (серед них Ярослав Гинилевич).

Діяльність в УВО та ОУН[ред. | ред. код]

Активний член УВО та ОУН. Працював адміністратором у газеті Український голос в Перемишлі. Також був утримувачем і розпорядником спеціального фонду ОУН. Обидва напрямки діяльності сам співфінансував із власних коштів, про що розповідає у своїх спогадах його товариш Василь Качмар :

З доручення полк. Євгена Коновальця, в деяких українських банках, чи пак ощадностевих касах, зложено було невеликі грошеві суми на так звані "наглі видатки" організації в краю. Також у Перемишлі був такий депозит і ним завідував Степан Гинилевич. Людина це була ідейна і вірна своїй організації, майже ввесь свій маєток, що його дістав у спадщині від батька, роздав він на організаційні цілі. Зокрема фінансував він часопис "Український Голос" у Перемишлі, що від 1929 року був виразником української націоналістичної думки в Галичині. В тому часописі він зовсім безкоштовно працював адміністратором.

З фонду "наглих потреб" Степан Гинилевич виплачував дрібні допомоги членам УВО, що вийшли з тюрми хворі, або в наслідок польських переслідувань не могли знайти собі пристановища.[1]

В Карпатській Січі[ред. | ред. код]

Наприкінці 1938 — початку 1939 разом із Степаном Фігурою займався організацією збройних сил Карпатської України у теперішньому Міжгірському районі. Центр станиці знаходився у селі Торунь. Січовики активно боролися проти польських диверсантів, які переходили кордон та тероризували місцеве населення.

Відомий письменник та діяч Карпатської України Василь Ґренджа-Донський так писав про Степана Гинилевича:

Комендантом торунських січовиків був чотар С. Дубик, один з найкращих січових боєвих провідників, вроджений стратег, знаменитий вояк і добрий товариш. З кількадесятьма січовиками місяцями боронив він пограниччя перед польськими терористами, задавши останнім в багатьох випадках значні втрати.[2]

14 березня 1939 року взяв активну участь у боях проти чеських військ і поліції, які відмовлялись віддати зброю. Були розброєні станиці жандармерії в Торуні та Воловому.

Вже наступного 15 березня загін під керівництвом Степана Фігури та Гинилевича відбив наступ польських відділів, які перейшли кордон країни :

Уночі проти 15-го березня польські відділи, які перейшли були кордон коло Торуня у кількості коло 250 вояків, січовики відбили. Мости вздовж польського кордону понищено за наказом команди Січі... На цьому відтинку операціями керує командант Січі у Торуні четар Дубик разом із районовим командантом Фігурою.[3]

15 березня 1939 о 14.30 наказом військового міністра уряду Степана Клочурака був призначений окружним командантом Карпатської Січі у Воловому замість Степана Фігури.

Загинув після 15-го березня від рук польських прикордонників або угорських військових.

Можливе знайдення останків Гинилевича[ред. | ред. код]

У 2008 році під час розкопок поховання січовиків поблизу села Верб'яж Воловецького району було знайдено залишки загиблого в офіцерській формі та із портупеєю. На думку Євгена Стахіва ці останки належать Степану Гинилевичу, який носив відповідну форму та офіцерську портупею.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Книш Зиновій. В сутінках зради.
  2. Ґренджа-Донський Василь. Щастя і горе Карпатської України
  3. Єфремов Сергій. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні… — С. .

Джерела[ред. | ред. код]

  • Єфремов Сергій. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні. — Ужгород : Гражда, 2009. — ISBN 978-966-8924-48-4.
  • Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1008 с. — ISBN 966-410-001-3.
  • Роман Коваль, Віктор Моренець. "Подєбрадський полк" армії УНР. — К.: Історичний клуб "Холодний Яр", 2015. ISBN 978-966-2669-91-6

Посилання[ред. | ред. код]