Филонович Василь Захарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василій Захарійович Филонович
 Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження 15 січня 1894(1894-01-15)
с. Рогізне, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть 3 червня 1987(1987-06-03) (93 роки)
м. Міннеаполіс, штат Міннесота, США США
Громадянство  УНР
Карпатська Україна
Військова служба
Приналежність  УНР
Карпатська Україна
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Українсько-угорська війна
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)

Василій Захарійович Филонович (*15 січня 1894, с. Рогізне, Харківська губернія — † 3 червня 1987, м. Міннеаполіс, США) — генерал-хорунжий армії УНР. У 1920 році — віце-консул України в Поті, Грузинська Демократична Республіка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у дворянській родині Захара Семеновича Филоновича гербу Калинова[1] і його дружини Марії Георгіївни. У 1903 р. вступив до місцевого реального училища, 1908 р. перейшов до Курської землемірної школи.

Під час Першої світової війни закінчив Чугуївське військове училище. У російській армії служив у чині поручика.

В Армії УНР[ред. | ред. код]

Після лютневої революції 1917  став прихильником Української Центральної Ради, брав участь в українізації своєї військової частини. На початку листопада того ж року ним було українізовано 11 сотень у складі 34-ї піхотної дивізії.

Наприкінці 1917 р. призначений військовим комендантом Сумського повіту. Організував кінний полк та кілька піших сотень.

У січні-лютому 1918-го під час наступу більшовицьких військ на Київ очолював відтинок фронту Ворожба — Суми — Гайворон.

Під час антигетьманського повстання Директорії УНР організував Сумський окремий курінь (1500 багнетів) і приєднався до 4-го полку окремого корпусу Січових стрільців.

На початку 1919-го призначений старшиною для окремих доручень при ставці Головного отамана. У цьому ж році брав участь у боях на більшовицькому і денікінському фронтах.

У грудні 1919-го в складі групи із 32 старшин направлений у денікінський тил на Катеринославщину для надання допомоги повстанським загонам. Потрапив у полон. Був вивезений денікінцями до Одеси. Втік з полону у Кубанську Народну Республіку, де приєднався до кубанських повстанців.

У 1920-му на чолі загону відступив у Грузинську Демократичну Республіку. Був включений до складу української військової місії у Грузинській Демократичній Республіці, обіймав посаду віце-консула УНР в Поті.

Восени 1920-го виїхав до Османської імперії, потім через Болгарське царство — до Польської республіки.

В Карпатській Січі[ред. | ред. код]

В 1933 р. одружився в м. Прага з поетесою Веронікою Михалевич.

У 1939-му брав участь у боях військових підрозділів Карпатської України з угорською армією на посаді члена штабу. Під натиском переважаючих сил противника частини Карпатської Січі на чолі з полковником Филоновичем відступили на територію Румунського королівства.

Після видачі румунським урядом січовиків угорській владі він деякий час перебував у концтаборі.

Згодом жив у Словаччині, а з 1951-го — у США. Очолював Союз українських ветеранів, Товариство прихильників УНР. Міністр військових справ УНР в екзилі.

Помер у м. Міннеполіс (США). Похований на цвинтарі Форест Лаун, м. Сент-Пол, штат Міннесота[2].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Сумах існує провулок Василя Філоновича[3].

Художник-графік Микола Михайлович Бондаренко створив портрет Василя Філоновича, який надрукований в альбомі «Корінням із Сумщини»[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Полковник Василь Филонович: «Я присягав на Конституцію УНР…»
  2. а б Бондаренко М. Корінням із Сумщини: серія ліноритів / М. Бондаренко, О. Капітоненко. — Суми: ФОП Щербина І. В., 2016. — С. 69 : іл.
  3. download.php. docs.google.com. Процитовано 15 квітня 2016.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Филонович Василь Захарович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.273-276