Григорій Купріянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Купріянович
пол. Grzegorz Kuprianowicz
Народився 1 січня 1968(1968-01-01) (56 років)
Люблін
Країна  Республіка Польща
Діяльність історик
Alma mater UMCS
Знання мов українська і польська
Заклад UMCS
Нагороди
Order of St. Mary Magdalene, 3rd class
орден «За заслуги» III ступеня

Григо́рій Купріяно́вич (пол. Grzegorz Kuprianowicz[1]; нар. 1 січня 1968, Люблін, Польща) — український історик, громадський діяч і публіцист у Польщі[2][3], голова Українського товариства в Любліні[4][5].

Активний учасник українського громадського руху з 1980-х років, організатор важливих культурних і наукових подій в Любліні та Холмі, автор книжок та статей, активіст мирянського руху Православної церкви у Польщі[6][7].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1 січня 1968 року в Любліні, Польща[2]. За його власними словами, походить з давньої міщанської родини з Більська Підляського, проте з народження мешкає в Любліні[3]. Закінчив університет Марії Кюрі-Склодовської у Любліні (1994), у якому з тих пір працює в Інституті історії[2]. У 1998 році захистив кандидатську дисертацію «Українці на Холмщині та Південному Підляш­ші в міжвоєнному двадцятиріччі (1918—1939)»[2]. Член центральної управи (1985—1987), заступник голови Люблінсько-Холмської єпархії (1992—1994) Братства православної молоді в Польщі[2].

Член головної ради (1990–92), голова Люб­лінського відділення (1996—2000) Об'єднання українців у Польщі[2]. Співзасновник і голова (від 1999) Українського товариства у Любліні, співзасновник і заступник голови (2004–08) Українського історичного товариства в Польщі[2]. Співзасновник і секретар редакції (1991—1993), заступник головного редактора (1998) часопису «Над Бугом і Нарвою», видавець і головний редактор часопису «Холмський вісник» (1999—2002)[2]. У 2001 році став ініціатором спорудження пам'ятника поховання на православному цвинтарі в Люблі­ні воякам Армії УНР[2].

У 2004—2006 роки був канцлером Європейського колегіуму польських і українських університетів[8].

Щороку в березні організовує вшанування жертв у Сагрині[7]. У рамках своєї діяльності як історика досліджує тему знищення православних церков на Холмщині та Південному Підляшші у 1938 році[7]. Був членом комітету захисту пам'яті боротьби та мучеництва при Інституті національної пам'яті у Любліні[7].

З 2017 року голова Товариства «Підляський науковий інститут»[9]. 7 березня 2018 року обраний співголовою Спільної комісії уряду від національних і етнічних меншин, у якій понад десять років є представником української меншини[7].

Розслідування справи за скаргою воєводи Чарнека[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
Відео виступу Григорія Купріяновича у Сагрині

8 липня 2018 року взяв участь у вшануванні пам'яті українців, загиблих під час різанини в селі Сагрині, зокрема серед інших виголосив промову[5][1][10][11]. Після цього, 10 серпня, польською прокуратурою міста Замостя було розпочате розслідування за звинуваченням у приниженні польського народу після скарги Люблінського воєводи Пшемислава Чарнека[1]. За даними польських засобів масової інформації цю справу порушили за 133 статтею Кримінального кодексу Польщі, яка передбачає три роки позбавлення волі, а також промова начебто порушує закон про Інститут національної пам'яті Польщі[1][11]. Відповідно до кримінально-процесуального кодексу, розслідування справи повинно завершитися у тримісячний термін[12].

«Розслідування моєї промови триває 90 днів. У моїй промові в Сягрині було 1478 слів (так, каже програма Word). Отже, виходить, що у середньому, дотепер впродовж одного дня аналізували 17 слів з моєї промови. Ще жоден мій текст чи виступ не були настільки ретельно аналізовані…[12]»
—Григорій Купріянович

У його словах, на думку люблінського воєводи Пшемислава Чарнека, начебто міститься порівняння злочинів польських підпільників щодо українського населення Холмщини із протистоянням на Волині під час Другої світової війни, хоча насправді такого порівняння історик не робив[1]. У своїй заяві воєвода назвав учасників вшанування «українськими націоналістами», а сам захід — «українською провокацією»[11]. Заяву воєводи Чарнека розкритикувала низка польських діячів, зокрема посол Сейму Польщі Міхал Камінський, журналіст Едвін Бендик[pl], публіцист Павел Смоленський, публіцист Якуб Маймурек[pl] та інші[11]. 17 серпня[13] на відкриття кримінальної справи відреагувало Міністерство закордонних справ України, закликавши припинити кримінальне переслідування Купріяновича[1][13]. Сам Григорій також спростовував звинувачення та висловив побоювання, що подібні дії польської влади погіршать становище українців у Польщі[1][10][11].

23 серпня 2018 року прокурор Інституту національної пам'яті Польщі відмовив у відкритті розслідування щодо Григорія Купріяновича за 55 статтею закону Інституту національної пам'яті, проте натомість передав заяву люблінського воєводи до районної прокуратури за можливе порушення статті 133 Кримінального кодексу (образа польської нації)[13]. 30 серпня Інститут національної пам'яті Польщі звільнив Григорія Купріяновича з Комітету із захисту боротьби і мучеництва Інституту[6][14]. 23 жовтня допитаний у прокуратурі Замостя як свідок[15].

На підтримку історика зробила заяви низка українських діячів, зокрема Міністр закордонних справ України Павло Клімкін[16], посол України в Польщі Андрій Дещиця[17], президент Світового Конґресу Українців Євген Чолій[18], український історик Володимир В'ятрович[19], голова Львівської ОДА Олег Синютка[20], Науково-дослідний інститут українознавства МОН України[21] та інші.

28 листопада 2018 року окружна прокуратура в Замості закрила слідство у справі промови Григорія Купріяновича[22].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден св. рівноапостольної Марії Магдалини ІІІ ступеня (1999)[9]
  • Почесна грамота Європейського колегіуму польських і українських університетів (2006)[9]
  • Орден «За заслуги» III ступеня (Україна, 2007)[4][2]
  • Нагорода Президента міста Люблин за досягнення у сфері художньої творчості, популяризації та охорони культурної спадщини (2008)[9]
  • Нагорода ім. князя Костянтина Острозького (2009)[9]
  • Звання «Bene Meritus Terrae Lublinensi» (2011)[9]
  • Бронзовий медаль «За довготривалу службу» (2011)[9]
  • Відзначка Міністерства оборони України «Знак пошани» (2017)[9]
  • Медаль 700-річчя міста Люблина (2018)[9]
  • Медаль св. Максима Горлицького (2018)[9]
  • Премія імені Івана Огієнка у номінації «Наука» (Україна, 2019)[23]
  • Медаль мера Любліна (Польща, 2022)[24]

Доробок[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Купріянович Г., Рощенко М. Православна церква Преображення Господнього в Люблині. — Люблін : Люблинсько-Холмська православна єпархія, 1993. — 52 с. (пол.) (спів­автор)[2][25]
  • G. Kuprianowicz, K. Leśniewski. Monaster św. Onufrego w Jabłecznej. — Jabłeczna : Wydawnictwo Prawosławnej Diecezji Lubelsko-Chełmskiej, 1993. — 35 с. (пол.) (спів­автор)[2][26]
  • Григорій Купріянович. Прославлення Мучеників Холмських і Підляських. — Холм, 2003. — 48 с. (спів­автор)[2][27]
  • А Турковичами живе вся земля Холмська наша... : православна традиція Туркович / за редакцією Григорія Купріяновича. — Турковичі : Люблинсько-Холмська православна епархія, 2007. — 79 с. (укр.) (пол.)[28]
  • А Турковичами живе вся земля Холмська наша... : православна традиція Туркович / за редакцією Григорія Купріяновича. — 2. — Турковичі : Люблинсько-Холмська православна епархія, 2007. — 92 с. (укр.) (пол.)[29]
  • Григорій Купріянович. 1938: Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші. — Холм : Люблинсько-Холмська православна єпархія, Українське Товариство в Люблині, 2008.[8][2][30]
  • Piotr Kupryś – biografia, twórczość, recepcja, kontekst historyczny, pod red. Grzegorza Kuprianowicza, Kostomłoty 2016 (Chełmsko-Podlaskie Studia Historyczne, t. II), 225 ss.[9]
  • Кліщелі, Підляшшя, Україна : ювілейний збірник на пошану доктора Миколи Рощенка у 75-річчя від дня народженя / за редакцією Грігорія Купріяновича та Романа Висоцького. — Кліщелі, 2017. — 401 с. — ISBN 978-83-65428-03-5.[31]

Інші публікації[ред. | ред. код]

  • Український національний рух на Холмщини та Південному Підляшші в 1920 XX ст. [Текст]: збірник / Г. Купріянович.[32]
  • Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші в 1938 році — обставини, перебіг, наслідки: Науковий збірник Холм, 2009. (спів­автор)[2]
  • Купріянович Г. Роль православної церкви в українському суспільстві в поглядах митрополита Іларіона (Огієнка): постановка проблеми.[32]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж Віталій Червоненко (17 серпня 2018). Справа проти голови Українського товариства у Польщі: що відбувається?. https://www.bbc.com/. BBC News Україна. Архів оригіналу за 24 серпень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Колянчук О. М. Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  3. ↑ а б Леонюк В. Купріянович Григорій // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 2010. — Т. 2. — С. 100. — ISBN 978-966-325-135-6.
  4. ↑ а б Указ Президента України № 739/2007. https://www.president.gov.ua/. Адміністрація Президента України. 21 серпня 2007. Архів оригіналу за 15 квітень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  5. ↑ а б Григорій Купріянович (11 липня 2018). Промова голови Українського Товариства в Сагрині 8 липня. http://www.istpravda.com.ua/. Історична правда. Архів оригіналу за 30 липень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  6. ↑ а б ІНП Польщі виключив Григорія Купріяновича зі свого комітету. http://www.polradio.pl/. Польське радіо. 31.08.2018. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 18 листопада 2018.
  7. ↑ а б в г д «У нас нема зерна неправди за собою…». https://zbruc.eu/. Збруч. 14.08.2018. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 18 листопада 2018.
  8. ↑ а б Презентація книжки Григорія Купріяновича. http://miok.lviv.ua/. Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою НУ "Львівська політехніка". 10 березня 2010. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 18 листопада 2018.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м Григорій Купріянович. Підляський науковий інститут (укр.). Процитовано 24 серпня 2022.
  10. ↑ а б Валерія Кірічева (14 серпня 2018). Григорій Купріянович: “Я не очікував, що моя промова може стати причиною звинувачення у злочині”. http://naszwybir.pl/. Наш вибір. Архів оригіналу за 24 листопада 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  11. ↑ а б в г д Юрій Савицький (12 липня 2018). Польський воєвода вимагає покарання для українського діяча за «антибандерівським» законом. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 27 жовтень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  12. ↑ а б Польська прокуратура не змогла назвати дату завершення розслідування проти Купріяновича. https://zik.ua/. Zik. 8 листопада 2018. Архів оригіналу за 16 листопад 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  13. ↑ а б в Ольга Кириленко (23 серпня 2018). Прокурор Інституту нацпам'яті у Польщі відмовив у відкритті розслідування щодо голови Українського товариства. https://hromadske.ua/. Громадське телебачення. Архів оригіналу за 23 серпень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  14. ↑ Інститут Нацпам'яті Польщі звільнив відомого українського історика Григорія Купріяновича. https://prm.ua/. Прямий. 2 вересня 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  15. ↑ Польская прокуратура допросила главу Украинского общества в Люблине. https://www.ukrinform.ru/. Укрінформ. 20.09.2018. Архів оригіналу за 13.12.2018. Процитовано 18 листопада 2018. (рос.)
  16. ↑ Клімкін: справа проти Купріяновича загрожує демократії в Польщі загалом. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 21 серпня 2018. Архів оригіналу за 22 серпень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  17. ↑ Відкриття справи проти Купріяновича: Дещиця обговорив з істориком деталі. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 18.09.2018. Архів оригіналу за 19.09.2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  18. ↑ Світове українство закликає міжнародну спільноту посилити санкції проти РФ. https://www.ukrinform.ua/. Укрінформ. 01.11.2018. Архів оригіналу за 02.11.2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  19. ↑ Андрій Павлишин (11 липня 2018). В’ятрович: Політичні маніпуляції щодо Волині-43 – наруга над пам’яттю жертв конфлікту. https://zik.ua/. Zik. Архів оригіналу за 13 липень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  20. ↑ Андрій Дрозда (27 серпня 2018). Голова ЛОДА доручив провести акції на підтримку лідера української громади в Любліні. https://zaxid.net/. Zaxid.net. Архів оригіналу за 28 серпень 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
  21. ↑ Омелян Шевчук (28 вересня 2018). Інститут українознавства вимагає припинити переслідування історика Купріяновича у Польщі. https://portal.lviv.ua/. Львівський портал. Архів оригіналу за 24 січня 2019. Процитовано 18 листопада 2018.
  22. ↑ Прокуратура закрила справу: Купріянович невинний. Наше слово. Архів оригіналу за 27 жовтня 2019. Процитовано 27 жовтня 2019.
  23. ↑ На Житомирщині визначили лауреатів Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 27 жовтня 2019.
  24. ↑ Українців відзначили міськими нагородами. Наше слово (укр.). 23 серпня 2022. Процитовано 24 серпня 2022.
  25. ↑ Cerkiew prawoslawna Przemiemiemia Pańskiego w Lubline (Book, 1993) WorldCat.org. Архів оригіналу за 20 листопад 2018. Процитовано 23 січень 2019.
  26. ↑ Monaster św. Onufrego w Jabłecznej (Book, 1993) WorldCat.org. Архів оригіналу за 20 листопад 2018. Процитовано 23 січень 2019.
  27. ↑ Kanonizacja męczenników chełmskich i podlaskich, Chełm, 7-8 czerwca 2003 r. (Book, 2003) WorldCat.org. Архів оригіналу за 20 листопад 2018. Процитовано 23 січень 2019.
  28. ↑ A Turkovychamy z︠h︡yve vsi︠a︡ zemli︠a︡ Kholmsʹka nasha… : pravoslavna trady︠t︡sii︠a︡ Turkovych = A Turkowyczamy żywe wsia zemla Cholmsʹka nasza… : prawoslawna tradycja Turkowic (Book, 2007) WorldCat.org. Архів оригіналу за 20 листопад 2018. Процитовано 23 січень 2019.
  29. ↑ A Turkovychamy z︠h︡yve vsi︠a︡ zemli︠a︡ Kholmsʹka nasha … : pravoslavna trady︠t︡sii︠a︡ Turkovych = A Turkowyczamy żywe wsia zemla Cholmsʹka nasza … : prawoslawna tradycja Turkowic (Book, 2007) WorldCat.org. Архів оригіналу за 20 листопад 2018. Процитовано 23 січень 2019.
  30. ↑ 1938 : akcja burzenia cerkwi prawosławnych na Chełmszczyźnie i Południowym Podlasiu (Book, 2008) WorldCat.org. Архів оригіналу за 20 листопад 2018. Процитовано 23 січень 2019.
  31. ↑ Kliščeli, Pidljaššja, Ukraïna: juvilejnyj zbirnyk na pošanu doktora Mykoly Roščenka u 75-riččja vid dnja narodženja = Kleszczele, Podlasie, Ukraina: księga jubileuszowa ku czci doktora Mikołaja Roszczenki w 75-lecie urodzin (Book, 2017) WorldCat.org. Архів оригіналу за 20 листопад 2018. Процитовано 23 січень 2019.
  32. ↑ а б Електронний каталог наукової бібліотеки ЧНУ. Архів оригіналу за 23 січня 2019. Процитовано 12 червня 2022.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Інтерв'ю
Наука
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Григорій_Купріянович&oldid=41917483