В'ятрович Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Михайлович В'ятрович
Wlodzimierz wiatrowycz.jpg
Володимир В'ятрович, жовтень 2011
Народився 7 червня 1977(1977-06-07) (38 років)
Львів
Громадянство Україна Україна
Alma mater Львівський університет
Галузь наукових інтересів історія
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Нагороди
Хрест Івана Мазепи

Володи́мир Миха́йлович В'ятро́вич (* 7 червня 1977, Львів) — український науковець-історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху, громадський діяч. Кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху (Львів), член наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», екс-директор Архіву Служби безпеки України (20082010), редактор наукового збірника «Український визвольний рух» (20032008). Пише статті для «Української правди» та порталу ТСН.ua.

З 25 березня 2014 — Голова Українського інституту національної пам'яті.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

У 19941999 — навчався на історичному факультеті Львівського університету (спеціальність — історія України).

У 2004 захистив кандидатську дисертацію «Закордонні рейди УПА в контексті реалізації антитоталітарної національно-демократичної революції народів Центрально-Східної Європи».

Листопад 2002 — березень 2008 — директор Центру досліджень визвольного руху (Львів).

20052006 — викладач в Українському католицькому університеті. Автор першого в Україні навчального курсу для вищої школи «Український визвольний рух 1920-50-тих років» для студентів історичних факультетів Українського католицького університету та Львівського національного університету ім. Івана Франка.

У 2004 році був членом львівського молодіжного опозиційного гурту «Опір Молоді». Пізніше, разом з іншими активістами організації, увійшов до «Чорної Пори».[1]

Серпень 2005 — грудень 2007 — науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Травень 2007 — січень 2008 — представник Українського інституту національної пам'яті у Львівській області.

2008 — науковий консультант міжнародного проекту «Україна пам'ятає, світ визнає», присвяченого присвячено популяризації та міжнародному лобіюванню визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом.

Січень — жовтень 2008 — начальник архівного відділу Українського інституту національної пам'яті.

Січень — жовтень 2008 — радник з науково-дослідницької роботи голови СБУ.

Жовтень 2008 — березень 2010 — директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України у Києві.

Із жовтня 2009 — член Наглядової ради Національного Музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

З березня 2008 — голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху.

У 20102011 працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

Редактор книги «Сотенний Бурлака» (Львів, 2000), один із авторів та відповідальний редактор виставки «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» (Львів, 2007).

Розкритикував фільм «Секрети Бандери» (режисер — Світлана Усенко)[2] через перекручення його автором фактів біографії героя, також, на його погляд, має місце тенденційний, неправдивий виклад характеру головного героя.[3]

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений Хрестом Івана Мазепи (25 грудня 2009)[4].

Лауреат премії імені Василя Стуса (2012) — за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КДБ та актуальну публіцистичну працю «Історія з грифом „Секретно“»[5].
Лауреат літературної премії ім. Івана Кошелівця за дослідження «Про українсько-єврейську співпрацю в боротьбі за Незалежну Україну» (за 2008).

Лауреат Книжкового рейтингу Національної спілки письменників України (2012).

Критика[ред.ред. код]

Деякі російські та польські історики критикують праці Володимира В'ятровича, звинувачуючи його у політичній ангажованості та намаганні заперечувати злочини ОУН та УПА, при цьому звинувачують автора у використувуванні риторики та ігноруванні фактів.[6][7][8][9][10][11][12][13][14][15]

Науковий співробітник Інституту наукової інформації з суспільних наук Російської академії наук Олексій Міллер звинуватив Володимира В'ятровича у тому, що «він займається не історією, а історичною політикою».[16]

Праці[ред.ред. код]

Володимир В'ятрович, жовтень 2006

Монографії[ред.ред. код]

  • «Рейди УПА теренами Чехословаччини» (Львів, 2001)
  • «Армія безсмертних. Повстанські світлини» (Львів, 2002)
  • «Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи» (Львів, 2006)
  • «Польсько-українські стосунки в 1942–1947 роках у документах ОУН та УПА» (відповідальний редактор та упорядник) (Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2011)
  • «Друга польсько-українська війна. 1942–1947» (Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011; друге, оновлене видання — 2012)
  • «Історія з грифом „Секретно“» (Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011)
  • «Історія з грифом „Секретно“»: Нові сюжети (Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2012)
  • «Історія з грифом „Секретно“: українське XX століття» (Київ: Наш формат історії", 2013)
  • «Україна. Історія з грифом „Секретно“» (Клуб сімейного дозвілля, 2014)

Книги у співавторстві[ред.ред. код]

В. В'ятрович, Р. Забілий, І. Дерев'яний, П. Содоль «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» / Відп. ред. та упоряд. В. В'ятрович. — 2-ге вид., випр. та доп. — Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2008. — 352 c.

Статті в інтернет-виданнях[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Невідомі історії Майдану. Українська правда. 18.11.2009
  2. Ольга Богачевська. «Вразило, що українець вбив українця» / Газета по-українськи.— К., № 1 (1753) від 2 січня 2015.— С. 22
  3. О. Б. Бандеру показали як невдаху на любовному фронті / Газета по-українськи.— К., № 1 (1753) від 2 січня 2015.— С. 22
  4. Указ Президента України № 1100/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. УНІАН. Премію ім. Стуса отримали правозахисник, історик і поетеса
  6. Тарас Курило, Іван-Павло Химка. «Як ОУН ставилася до євреїв? Роздуми над книжкою Володимира В'ятровича», 2008.— pp. 252–265 [1]
  7. Per A. Rudling, The OUN, the UPA and the Holocaust: A Study in the Manufacturing of Historical Myths, The Carl Beck Papers in Russian & East European Studies, No. 2107, November 2011, ISSN 0889-275X, pp.28-31
  8. Игорь Ильюшин, Плохо забытое старое: о новой книге Владимира Вятровича, Ab Imperio, 1/2012, pp.382-385
  9. Андрій Портнов. «Історії для домшнього вжитку», Ab Imperio 3/12, p.324-334
  10. Гжегож Мотыка, Невдала книга, Ab Imperio, 1/2012, pp.387-400
  11. Grzegorz Motyka, W krainie uproszczen, Nowa Europa Wschodnia 1/2013, pp. 97-101 Ukrainian online version
  12. Анджей Земба, Міфологізована «війна», Ab Imperio, 1/2012, pp. 403–421
  13. Per Anders Rudling, Warfare or War Criminality? Volodymyr V'iatrovych, Druha pol's'ko-ukains'ka viina, 1942–1947 (Kyiv: Vydavnychyi dim "Kyevo-Mohylians'ka akademiia, " 2011). 228 pp. ISBN 978-966-518-567, Ab Imperio, 1/2012, pp. 356–381
  14. Andrzej Leon Sowa, recenzja ksiazek: Polsko-ukrajinski stosunki w 1942–1947 rokach u dokumentach OUN ta UPA, red. Wolodymyr Wiatrowycz oraz Wolodymyr Wiatrowycz, Druha polsko-ukrajinska wijna 1942–1947, «Pamięć i Sprawiedliwość», nr 21, ss. 450–460.
  15. Grzegorz Hryciuk, recenzja książki: Wołodymyr Wiatrowycz, Druha polśko-ukrajinśka wijna 1942–1947, «Pamięć i Sprawiedliwość» nr 21, ss. 460–471
  16. Росія-Україна: як пишеться історія (рос.)

Посилання[ред.ред. код]