Грушевський Сергій Григорович
Грушевський Сергій Григорович | |
---|---|
Сергій Грушевський (Луганськ) | |
Народився |
24 червня 1892 Кам'янка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
Помер |
3 листопада 1937 (45 років) Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СРСР |
Поховання | Сандармох |
Країна |
Російська імперія СРСР |
Діяльність | історик |
Alma mater | Київський Імператорський Університет Святого Володимира |
Заклад | Луганський національний університет імені Тараса Шевченка |
Батько | Григорій Миколайович Грушевський |
Мати | Ольга Володимирівна Ранцова |
У шлюбі з | Ольга Никифорівна Левитська |
Сергі́й Григо́рович Груше́вський (24 червня 1892[1], Кам'янка Чигиринського повіту Київської губернії — 3 листопада 1937, урочище Сандармох у Карелії) — кандидат у члени 1-ї Державної думи та Установчих зборів, перший професор історії Донецького інституту народної освіти (Луганськ) у 1926–1930 роках, проректор із навчальної роботи, декан факультету соціального виховання та професор кафедри класової боротьби ДІНО, заступник директора інституту з наукової роботи, далекий родич Михайла Грушевського.
Батьки[ред. | ред. код]
Батько — Григорій Миколайович Грушевський, священик на Черкащині. 1921 року перейшов в юрисдикцію Української автокефальної православної церкви. Після арешту 1937 року Г. Грушевський відбував покарання у сибірських таборах, де й загинув.
Мати — Ольга Грушевська (у дівоцтві — Ранцова) походила з петербурзької інтелігентної літературної родини.
Григорій та Ольга повінчались у Києві. У шлюбі мали трьох синів Сергія, Василя, Лева та дочку Ярину. Під час Другої світової війни Ярина, що була одруженою з етнічним німцем, вивезла матір до Німеччини, де вона 1945 року померла.
Хрещеним батьком Сергія був його далекий родич Михайло Грушевський, майбутній видатний український історик.
Біографія[ред. | ред. код]
Сергій Грушевський закінчив 11 червня 1909 року[1] із золотою медаллю гімназію у Златополі, де навчались чи викладали В. Винниченко, М. Зеров, П. Филипович, Б. Лятошинський[2][3] та його стрий щонайбільше у третьому поколінні Грушевський Григорій Іванович.
1909 року вступив до Київського університету, який закінчив в 1913 році зі срібною медаллю і залишений на кафедрі історії професорським стипендіатом[4].
Був членом молодіжного чорносотенського товариства «Двуглавый орел», яка проводила українофобські та антисемітські акції, зокрема перешкоджала відзначенню 100-річчя Тараса Шевченка. 1917 року був заступником голови Київського клубу російських націоналістів[5], гласним Київської міської думи (за списком відомого монархіста Шульгіна).
1916 року Сергій Грушевський одружився з Ольгою Левитською, дочкою священика на Чигиринщині.
У 1921 році став засновником та директором Інституту народної освіти імені III Інтернаціоналу у Златополі, на який було реорганізовано Златопільську гімназію.[6]
З 1922 року працював у Полтаві інспектором губернського відділу освіти та викладачем Полтавського інституту народної освіти. У травні 1923 року було випадково знайдено його публікацію в старому монархічному чорносотенному журналі. Тому за буржуазний націоналізм публічно покаявся в місцевій пресі. У 1925–1930 роках брав найактивнішу участь у розбудові Донецького інституту народної освіти. Був професором і деканом цього закладу вищої освіти. Спокутуючи "гріхи молодості", активно займався його українізацією.
Саме він був ініціатором та основним розробником проєкту створення Наукового товариства на Донеччині в м. Луганську. 20 вересня 1926 року відбулося перше установче та організаційне засідання Наукового товариства Донбасу в приміщенні педагогічного музею ДІНО. Цей день і став днем народження НТД. На засіданні була присутня наукова інтелігенція міста у загальній кількості 35 осіб: 4 професори, 5 інженерів, 3 агрономи, 10 викладачів інститутів і технікумів та ін.
Головою товариства обрано С. Г. Грушевського[7]. Основною метою було визначено розширення впливу товариства на всю територію Донецької губернії: Старобільська, Артемівська, Сталінська та Маріупольська округи.
З 1926 до 1928 року діяльність товариства зосередилась у 5 секціях: археологічна, природознавча, педагогічна, соціально-історична, технічна, українознавча, а заявлені спершу медична та сільськогосподарська не розпочали роботу. На засіданнях секцій заслуховувалися численні доповіді з актуальних питань. Зокрема, з доповідями на засіданнях археологічної секції виступали С. О. Локтюшев «Раскопки в Луганском округе в 1926—1927 гг.» (14.04.1927), «Раскопки в городищах Луганского округа» (15.06.1927), «Охрана памятников в Луганском округе» (14.02.1928), В. О. Фесенко «Научное значение архива Луганского литейного завода» (14.02.1927); по педагогічній секції — Ф. А. Бєльський «Тести Кортіса та спосіб користування їми» (18.10.1926), «Організація шкіл для зверхобдарованих» (02.03.1927), «Вимірювання організованості шкільної групи» (14.11.1927), по соціально-історичній — С. Г. Грушевський «До характеристики окупації німцями Вкраїни у 1918 р.» (за матеріалами Луганського окрарху) (13.10.1926), «Кирило-Методієвське братство» (18.03.1927), «Нарис з історії Жовтневої Революції на Луганщині» (04.12.1927) та ін.
1930 року переїхав до Кубані й активно включився запроваджувати політику українізації в Кубанському інституті народної освіти імені М. Скрипника.
Розстріл[ред. | ред. код]
С. Грушевський спочатку підтримав каральну політику СРСР проти української інтелігенції. 1930 року під час процесу «Спілки визволення України» зібрав на мітинг наукових співробітників і студентів ДІНО, на якому «гнівно засудили ворогів народу».[8]
Проте незабаром і сам став жертвою радянської репресивної машини. 13 січня 1933 року професора заарештували. У серпні колегія ОДПУ засудила його на 10 років ув'язнення, яке він відбував у Соловецькому таборі особливого призначення.
3 листопада 1937 року Сергія Грушевського розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії.
Посмертно реабілітований Постановою Військового трибуналу Північнокавказького округу 8.08.1960 р. за відсутністю складу злочину.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Державний архів Кіровоградської області, Фонд 499, опис.1, справа 511, C.74. Архів оригіналу за 30 листопада 2016. Процитовано 19 березня 2016.
- ↑ Орел С. Златопольская гимназия: возродим или забудем? // «Дзеркало тижня», 19.04.2013 [Архівовано 12 травня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Постаті Новомиргородщини // «Новомиргородщина», № 2 (9237) від 11.01.2014. — С. 6.
- ↑ Державний архів Черкаської області. Формулярний список причту парафії Святої Трійці Української Автокефальної Православної Церкви села Кримки. Ф. Р-442 оп.1 спр.48 С.19зв.-20. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 10 червня 2016.
- ↑ Титанік ідеалістів: Київ як колиска російського націоналізму – Лікбез (uk-UK) . Архів оригіналу за 28 січня 2018. Процитовано 27 січня 2018.
- ↑ Кучерук О. Сергій з роду Грушевських // «Радіо Свобода», 10.01.2013. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 17 липня 2013.
- ↑ Принь, Олександр (11.07.2018). Наукове товариство на Донеччині: міфи та реалії ХХ століття / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — К., 2013. — Вип. 24 — С. 214—221. Наукове товариство на Донеччині: міфи та реалії XX століття / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — К., 2013. — Вип. 24 — С. 214—221. (українською) . Процитовано 11.07.2018.
- ↑ Справа Білокінь С. «Спілки визволення України» й перспективи її дальшого вивчення [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.].
Посилання[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Кучерук О., історик, директор Музею Української революції 1917—1921 років. Сергій з роду Грушевських // Радіо Свобода. — 2013. — 10.01. [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Семистяга В. Племінники М. С. Грушевського (невідомі сторінки родоводу Грушевських) // Бахмутський шлях. — Луганськ. — 2005. — № 3/4. — С. 106—119.
- Бельский Ф. Організація наукової праці // Радянська школа. — 1926. — № 12 (52) жовтень. — С. 101—103.
- Бельский Ф. До питання про організацію Наукового Товариства на Донеччині // Праці наукового товариства на Донеччині в м. Луганському. — 1928. — Вип. 1. — с. 90–93.
- Принь О. В. Наукове товариство на Донеччині: міфи та реалії XX століття / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — К., 2013. — Вип. 24 — С. 214—221. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pcp_2013_24_24
- Згадай. Вшануй! Мартиролог розстріляних під Сандармохом // Історична правда. — 2010. — 27.10. [Архівовано 30 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Білокінь С. Соловки [Архівовано 30 травня 2013 у Wayback Machine.].
- «Список Сандармоху». [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] Україна Incognita. Історія і «Я», 2012.
- Рядки нашої історії. Сайт Інституту історії, міжнародних відносин і соціально-політичних наук ЛНУ імені Тараса Шевченка.
- Вчені Черкаського краю
- Про зв'язок Сергія Грушевського і навчального закладу
- Народились 24 червня
- Народились 1892
- Померли 3 листопада
- Померли 1937
- Розстріляні в Сандармосі
- Уродженці Кам'янки
- Персоналії:Луганськ
- Науковці Луганського університету
- Українські історики
- В'язні ГУЛАГу
- Посмертно реабілітовані
- Родина Михайла Грушевського
- Випускники Златопільської чоловічої гімназії
- Персоналії:Новомиргород