Грінченківка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Грінченківка[1] або грінчевичівка.[2] - український правопис вперше використаний та заведений українсько-російським словником Бориса Грінченка 1907 року.

Елементи правопису[ред. | ред. код]

У передмові до свого Російсько-українськго словника Грінченко зазначив, що у його виданні використано "в українських паралелях" правопис зі "Словника російської мови" складеного Другим відділом Імператорської академії наук", а також український правопис 1904 року прийняти у Наддністрянській Україні НТШ у Львові.[3]

Грінченко використав у своєму правописі такі елементи правопису 1904 року як вживання йо, ьо та апостроф, зокрема вживання апострофу і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, вживання тільки і після м'яких приголосних тощо.[4] Саме ці

Однак, все ж Грінченко ввів значні зміни, у порівнянні з українським правописом 1904 року. Усупереч правопису прийнятому у 1904 році у Наддністрянській Україні НТШ у Львові, Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою літерою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич

Вплив та оцінка грінченківки[ред. | ред. код]

Практично без змін грінченківку вжив Є. Тимченко для написання свого словника 1907 року Українська граматика.[5].

Про роль Б. Грінченка І. Огієнко сказав: «Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього XIX-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні»[1]. Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р.), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Іван Огієнко. Історія українського правопису Огієнко, Іван (2001). Історія української літературної мови. Упорядник: Микола Тимошик. Київ: Наша культура і наука. 440. ISBN 966-7821-01-3. 
  2. Йосип Дзендзелівський. Словарь української мови // Віталй Русанівський та ін. Українська мова. Енциклопедія. Київ: НАН України, Інститут мовознавства імені Олександра Потебні НАН України, Інститут української мови НАН України; Українська енциклопедія імені Миколи Бажана. 750. ISBN 966-7492-07-9. 
  3. Словарь украинского языка, собранный редакцией журнала «Киевская старина»/ Редактировал, с добавлением собственных материалов, Б. Д. Гринченко. — К. , 1907. — С. XXIII (рос.)
  4. Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971. — № 1. — С. 70-76
  5. Тимченко Є. Українська граматика. — К. , 1907. — Ч. 1
  6. Географічна термінологія, зложена Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти в Києві. — К. : Друкарня Центральної Ради. — 1917. — С. 4, 8