Правопис Павловського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Право́пис Павло́вського — український правопис вжитий Олексієм Павловським в Граматиці малоросійського наріччя рос. Грамматикѣ малороссійскаго нарѣчія (1818).

Фонетична орфографія на основі стандартного російського дореволюційного правопису, що фактично зводилось до таких правил:[1]

  • голосний [і] з давніх о, е, ѣ передається літерою і; його йотація на письмі не позначається;
  • [и], що походить з и та ы — літерою ы (літера и не вживається);
  • Літера ѣ вживається не етимологічно, а для позначення [jе], ['е];
  • [jо], ['о] передаються диграфом ;
  • звук [g] («ґ») — сполученням кг;
  • закінчення дієслів -ться, -шся передаються згідно з вимовою як -цьця, -сся;
  • Зберігається літера ъ — наприкінці слів та як розділовий знак.
  • Зберігається літера ѳ — для запису деяких слів грецького походження. Пояснено, що її слід читати як буквосполучення «хвт»

Використання[ред. | ред. код]

Правопис Павловського підтримали (з деякими змінами) в своїх творах Г. Квітка-Основ'яненко та П. Гулак-Артемовський.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Історія українського правопису: XVI-XX століття: хрестоматія. Упорядники: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. Київ: Наукова думка. 2004. 582. ISBN 966-00-0261-0. 

Посилання[ред. | ред. код]