Український правопис 1933 року
Украї́нський право́пис 1933 ро́ку — український правопис, прийнятий у 1933 році в тодішній столиці УРСР, у місті Харкові. Розпочався процес штучного зближення української та російської мовних традицій ортографії. Деякі норми, які були відхилені через відсутність у російському правописі, повернуто до українського правопису 2019 року.
Напередодні реформи[ред. | ред. код]
На 1920-ті роки припав розквіт українського мовознавства, проведено значну роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Робота науковців відзначилася виданням Українського правопису 1928 року, що вперше став офіційним та уніфікованим для всієї України. Побачили світ Академічний російсько-український словник за ред. Агатангела Кримського. Проте кодифікація 1928—1929 років, що поєднувала в одному правописному кодексі наддніпрянську і наддністрянську мовні норми, виявилася незадовільною за тих політичних обставин[1] і потребувала змін.
Початок репресій і зросійщення[ред. | ред. код]
Але на початку 1930-х на Україну накочується хвиля тотального планового зросійщення, що відбувалося під гаслами боротьби з українським націоналізмом.
«Нова доба» радянської політики в стосунку до української культури, а також і до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року «Про придушення націоналізму в Україні» й запровадження в усьому комуністичних ідей. Аби це зробити, в Україну послали Павла Постишева, що й прибув до столиці, м. Харкова, у січні 1933 р. Він ґвалтом чистив Україну від «націоналістів». 7 липня 1933 р. учинив самогубство Микола Скрипник, не витерпівши цькувань. Репресовано членів президії Правописної комісії Всеволода Ганцова, А. Приходька, С. Пилипенка (Олексу Синявського й А. Кримського репресували пізніше). У правописі шукали «націоналістичного шкідництва», потрібного для боротьби з українським національним відродженням.
Викорінення питомих рис української мови[ред. | ред. код]
Руйнувати та спиняти розквіт української мови взагалі, а літературної зокрема, більшовики взялися спочатку чужими руками — за це взявся був Андрій Хвиля (справжнє прізвище Олінтер) та Н. Каганович. Вони власне перші вчинили галас, ніби в українському мовознавстві — буржуазно-шовіністична шкідницька метода, що й закріпив А. Хвиля своєю сумної пам'яті книжкою «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933 р.[2], друковано 15.000 примірників[3].
А. Хвиля, голова новоствореної 1933 р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті освіти, твердив:
«Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928 р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула „Український правопис“ <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України».
Без жодних дискусій, конференцій зазначена Комісія «переробила» й 1933 р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру ґ, докорінно змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок, повністю змінено розділ про правопис іншомовних слів. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (933, № 6), наприкінці 1933 р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».
Зі звинуваченням у вбитті клину між російською й українською мовними практиками:
- Усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, чотири хаті, дві руці та ін.).
- Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах: бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки.
- З паралельно вживаних форм бабів і баб, хатів і хат, губів і губ, статтів і статей залишено лише найближчі до російського варіанта.
- З паралельних словотвірних варіантів становисько — становище, огнисько — огнище, гноїсько — гноїще надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) -ище.
- Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святу, серцеві — серцю, сонцеві — сонцю, у русі — у рухові обмежено формами на -у(ю), спільними з російськими.
- Чергування префіксів (прийменників) з — с перед глухими приголосними к, п, т, х було поширено на ф:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| зфалшувати | сфальшувати |
| зфотографувати | сфотографувати |
- Напис іншомовних слів бакханка, барбаризм за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів, вироблених під упливом церковнослов'янської та російської мови: вакханка, варваризм, також як і претенсія, іхтіосавр, бронтосавр (взаконено претензія, іхтіозавр, бронтозавр), радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюпіль (взаконено радіус, консиліум, медіум, Маріуполь)[4].
- Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (-ові, -еві/-єві). Згідно з попереднім правописом в іменниках чоловічого роду слід було вживати закінчень -ові, -еві/-єві, а вжиток закінчення -у/-ю обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу аналогічному російському закінченню -у/-ю.
- Усталено тверде написання низки прикметників:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| західній | західний |
| східній | східний |
| трикутній | трикутний |
- Закінчення -и в родовому відмінку однини для іменників жіночого роду зі двома приголосними на кінці основи було замінено на -і, що збігалося з історичним розвитком української мови (Шевельов[5]):
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| до смерти | до смерті |
| без совісти | без совісті |
| без чести | без честі |
- Узгоджено з етимологією написання голосних, що чергуються:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| випроваджати | випроводжати |
| голодівка | голодовка |
| манастир | монастир |
| мариво | марево |
| салітра | селітра |
| соняшний | сонячний |
| шаравари | шаровари |
- У непрямих відмінках українські прізвища дістали нових закінчень:
| Прізвище | Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|---|
| Гончар | до Гончаря | до Гончара |
| Кравців | до Кравцова | до Кравціва |
| Мазурок | до Мазурка | до Мазурока |
| Швець | до Шевця | до Швеця |
- Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§ 81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх радянськими державними органами» (§ 89):
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| Басарабія | Бесарабія |
| Берестя | Брест |
| Білгород | Бєлгород |
| Бердянське | Бердянськ |
| Букарешт | Бухарест |
| Єйське | Єйськ |
| Дін | Дон |
| Кахівка | Каховка |
| Кремінчук | Кременчук |
| Лубні | Лубни |
| Луганське | Луганськ |
| Мелітопіль | Мелітополь |
| Маріюпіль | Маріуполь |
| Мукачів | Мукачеве |
| Прилука | Прилуки |
| Рівне | Ровно |
| Ромен | Ромни |
| Ростів | Ростов |
| Севастопіль | Севастополь |
| Симферопіль | Симферополь |
| Сальське | Сальськ |
| Таганріг | Таганрог |
| Тираспіль | Тирасполь |
| Новозибків | Новозибков |
| Озівське море | Азовське море |
| Острогозьке | Острогозьк |
| Пинське | Пінск |
Назви міст стали кінчатися на -ськ, -цьк (а не -ське, -цьке): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін.
Відмінювати стали такі назви як іменники: із Старобільська, під Волочинськом, а не як прикметники: із Старобільського, під Волочинським.
Прикметники, утворені від назов міст перемиський, радомиський, обернуто на перемишльський, радомишльський.
- Практиковано уникання іменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання: прийменник до у парах до школи, до Києва послідовно замінювано на прийменник у — у школу, у Київ.
- Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: випуск машин припинено, злочинця затримано; натомість процвітає суржикування: випуск машин припинений, злочинець затриманий.
- Штучно розділено прикметник дружній на два прикметники: дружний та дружній, різницю між ним можна встановити, лише зіставивши їх з російськими відповідниками дружный і дружественный. Ту ж операцію пророблено й зі словом багатир. З одного слова штучно зроблено два: багатир (багатий) та богатир (витязь, лицар, герой).
- Запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання:
| Питома українська форма | Російська форма | Накинута форма |
|---|---|---|
| Великий Віз | Большая Медведица | Велика Ведмедиця |
| городина | овощи | овочі |
| садовина | фрукты | фрукти |
| дієйменник | инфинитив | інфінітив |
| живе срібло | ртуть | ртуть |
| родзинки | изюм | ізюм |
| стоп | сплав | сплав |
| риска | тире | тир |
- Стандартизовано імена людей відповідно до східноукраїнської традиції:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| Агатангел | Агафангел |
| Тадей | Фадей і Тадей |
| Теодосій | Феодосій |
| Олександер | Олександр |
- Оскільки з алфавіту було вилучено літеру ґ, іншомовні власні назви з h і g почали подавати тільки однією літерою г, незалежно від вимови (§ 76):
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| Гаронна | Гаронна |
| Ґете | Гете |
| Гаммерфест | Гаммерфест |
- Лексику зі грецької мови з літерою θ (кирилична фіта) змінили за східноукраїнським зразком:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| анатема | анафема |
| Атени | Афіни |
| Методій | Мефодій |
| Теофанія | Феофанія |
- Звукосполучення ія в чужомовних словах, затверджене правописом 1928 року, замінено на поширене в тогочасній практиці іа[6]:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| варіянт | варіант |
| комедіянт | комедіант |
| Сіям | Сіам |
- Німецький дифтонг еі, що звучить як ай, дістав традиційного написання ей:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| Айнштайн | Ейнштейн |
| Гайне | Гейне |
| капельмайстер | капельмейстер |
- У запозичених словах з м'яким л стверджено східноукраїнську вимову л[7]:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| Ля-Манш | Ла-Манш |
| лямпа | лампа |
| пляц | плац |
- Упорядковано правопис іншомовних слів:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року | |
|---|---|---|
| a. | генеза | генезис |
| криза | кризис | |
| теза | тезис | |
| б. | Геллада | Еллада |
| гієроґліф | іерогліф[8] | |
| гістерія | істерія | |
| гураґан | ураган | |
| в. | Арабія | Аравія |
| Бакх | Вакх | |
| Теби | Фіви | |
| г. | амнестія | амністія |
| хемія | хімія | |
| ґ. | метода | метод |
| роля | роль | |
| спіраля | спіраль | |
| д. | міністер | міністр |
| Олександер | Олександр | |
| циліндер | циліндр | |
| е. | евнух | євнух |
| Европа | як і було Европа (§ 79, С. 62) | |
| епархія | єпархія | |
| Еспанія | Іспанія | |
| є. | ґолф | гольф |
| мусулманин | мусульманин | |
| носталгія | ностальгія | |
| шелф | шельф | |
| ж. | авдиторія | аудиторія |
| авдієнція | аудіенція (§ 82, С. 63) | |
| клявза | кляуза | |
| з. | вуаль чол.роду | вуаль жін. роду |
| деталь чол.роду | деталь жін. роду | |
| емаль чол. роду | емаль жін. роду | |
| модель чол.роду | модель жін. роду | |
| і. | евфорія | ейфорія |
| невтральний | нейтральний | |
| неврологія | нейрологія | |
| ї. | авул | аул |
| богдохан | богдихан | |
| Букарешт | Бухарест | |
| вермічелі | вермішель | |
| данець; & данський | датчанин; & датський | |
| маштаб | масштаб | |
| моххамеданин | магометанин | |
| претенсія | претензія | |
- Унормовано наголоси:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| доне́змогу | донезмо́ги |
| душни́й | ду́шний |
| за́їзд | заї́зд |
| о́сідок | осі́док |
| по́душка | поду́шка |
Нищення термінознавства та словникової справи[ред. | ред. код]
Після фізичної розправи з мовознавцями термінологічна справа зазнала чергового удару. Створено спеціальні бригади, що переглядали словники й вилучали «націоналістичні» слова, терміни; насильницькими методами усю термінологію (технічну, наукову) приведено в повну відповідність до російської. Навіть у мовознавстві впроваджено російську граматичну термінологію, відкидаючи весь здобуток українських учених.
«Правописна» реформа насправді перетворилася на боротьбу з самобутніми й оригінальними рисами української мови. Для цього борець з «націоналізмом» у мовознавстві Андрій Хвиля, сам репресований згодом за націоналізм, висував такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:
- припинити негайно видання всіх словників;
- переглянути словники й усю термінологію;
- провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі й уживана й на Україні;
- переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
- переглянути правопис.
Українську лексику поставлено в залежність від російської, йшло планомірне усунення питомої української лексики й заміна її російською. Наприклад:
| Правопис 1928 року | Правопис 1933 року |
|---|---|
| гуртовий | оптовий |
| дбайливий | бережливий |
| досить | достатньо |
| зазіхання | посягання |
| обставати за /обстоювати/ що | ратувати за що |
Питоме українське слово закотистий (закотистий комір) вилучено зі словників і запроваджено слова відкладний (відкладний комір), бо воно повторює російську форму отложной (отложной воротник).
Коли було репресовано укладачів Правопису 1933, в обставинах страху й мовного хаосу всі періодичні видання, а також видавництва в УРСР регулярно діставали від провідного партійного видання «Комуніст» списки слів, яких треба було уникати.
Точнісінько таку саму мовну політику застосовано й до білоруської мови. Так само 1933 року впроваджено новий білоруський правопис — «наркомівку», до білоруської мови впроваджено близько 30 фонетичних і морфологічних особливостей, живцем узятих з російської мови. Розпочалось активне зросійщення білоруської лексики шляхом скеровування лексикографічної практики[4].
Текст[ред. | ред. код]
Хвиля, А., ред. (1933). Український правопис. Харків: Радянська школа. (Альтернативне посилання: [1].)
Див. також[ред. | ред. код]
- Лінгвоцид
- Наркомівка
- Русифікація України
- Хронологія заборон української мови
- Українська національна комісія з питань правопису
- Харківський правопис
- Український правопис 1960 року
- Проєкт правопису 1999
- Історія української мови
- Desiderata в справі нашого правопису
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». Ю. Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там само. — С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001.
- ↑ А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті. - Більшовик України, 1933, № 7, с. 42-56; Партвидав ЦК КП(б)У, 1933.
- ↑ Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949)
- ↑ а б Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.
- ↑ «В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля» Ю. Шевельов. Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство. — К., 2008. — Кн. 1. — С. 319—320.
- ↑ Поширений мовний огріх при вимові -ія- за новими правилами 1928 року відмічався в порадниках того часу: «…в словах іншомовного походження вимова іа, треба ж ія» Порада Й. Горецького цит. за: Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941), К., 1991, С. 68.
- ↑ «З найдавнішого часу, як показують наші пам'ятки, ми не мали звички вимовляти чужі слова з ґ та з ль, але вимовляли їх по-своєму (цебто й по-грецькому): Платон, Іларіон, Лонгин, грек, Іспанія, Ірина (а не Плятон, Іляріон, Льонгін, ґрек, Еспанія, Ірена) й т. ін. Це так звана грецька система вимови чужих слів, і власне вона сильно защепилася в нашій мові за княжих часів, і позостається в народі панівною аж до часу теперішнього.» Огієнко Іван. Історія української літературної мови. К., 2001.
- ↑ «…завсіди пишеться іа, іе, іу, еа, крім позиції в кінці слова...» (§ 79, С. 61)
Джерела[ред. | ред. код]
- Караванський С. Секрети української мови. Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. — К. : УКСП «Кобза», 1994. — 152 с. — ISBN 5-87274-051-4.
- Німчук В. Проблеми українського правопису в XX ст.
- Огієнко І. Історія української літературної мови. — Київ, 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949).
- Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали / за ред. Л. Масенко. — К. : Києво-Могилянська академія, 2005. — 399 с. — ISBN 966-518-314-1.
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||