Український правопис 1933 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Напередодні реформи[ред.ред. код]

На 1920-ті роки припав великий розквіт українського мовознавства, проведено титанічну роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Робота науковців відзначилась виданням Українського правопису 1928 року, що вперше став офіційним і уніфікованим для всієї України. Побачили світ Академічний російсько-український словник за ред. А. Ю. Кримського. Проте кодифікація 1928-29 років, що поєднувала в одному правописному кодексі наддніпрянську і наддністрянську мовні норми, виявилася незадовільною за тих політичних обставин[1] і потребувала змін.

Початок репресій і русифікації[ред.ред. код]

Але на початку 1930-х на Україну накочується хвиля тотального планового зросійщення, що відбувалося під гаслами боротьби з українським націоналізмом.

Нова доба радянської політики в стосунку до української культури, а також і до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року про придушення націоналізму в Україні й запровадження у всьому комуністичних ідей. Щоб це зробити, в Україну послали П. Постишева, що й прибув до столиці, м. Харкова, в січні 1933 р. Він ґвалтом чистив Україну від «націоналістів». 7 липня 1933 р. вчинив самогубство М. Скрипник, не витерпівши цькувань. Репресовано членів президії Правописної комісії В. Ганцова, А. Приходька, С. Пилипенка (О. Синявського та А. Кримського репресували пізніше). У правописі шукали «націоналістичного шкідництва», потрібного для боротьби з українським національним відродженням.

Викорінення питомих рис української мови[ред.ред. код]

Руйнувати й спиняти розквіт української мови взагалі, а літературної зокрема, більшовики взялися спочатку чужими руками — за це взявся був Андрій Хвиля (справжнє прізвище Олінтер) та Н. Каганович. Вони власне перші вчинили галас, ніби в українському мовознавстві — буржуазно-шовіністична шкідницька метода, що й закріпив А. Хвиля своєю сумної пам'яті книжкою «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933 р., друковано 15.000 примірників[2].

А. Хвиля, голова новоствореної 1933 р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті Освіти, твердив:

«Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928 р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула „Український правопис“ <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації усіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України».

Без жодних дискусій, конференцій зазначена Комісія «переробила» і 1933 р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру ґ, докорінно змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок, повністю змінено розділ про правопис іншомовних слів. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (933, № 6), наприкінці 1933 р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».

Із звинуваченням у вбитті клину між російською й українською мовними практиками:

  • Усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, чотири хаті, дві руці та ін.).
  • Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах: бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки.
  • З паралельно вживаних форм бабів і баб, хатів і хат, губів і губ, статтів і статей залишено лише найближчі до російського варіанта.
  • З паралельних словотвірних варіантів становисько — становище, огнисько — огнище, гноїсько — гноїще надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) -ище.
  • Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святу, серцеві — серцю, сонцеві — сонцю, у русі — у рухові обмежено формами на -у(ю), спільними з російськими.
  • Чергування префіксів (прийменників) з — с перед глухими приголосними к, п, т, х було поширено на ф:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
зфалшувати сфальшувати
зфотографувати сфотографувати


  • Напис іншомовних слів бакханка, барбаризм за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів, вироблених під впливом церковнослов'янської і російської мови: вакханка, варваризм, також як і претенсія, іхтіосавр, бронтосавр (взаконено претензія, іхтіозавр, бронтозавр), радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюпіль (взаконено радіус, консиліум, медіум, Маріуполь)[3].
  • Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (-ові, -еві/-єві). Згідно з попереднім правописом в іменниках чоловічого роду слід було вживати закінчень -ові, -еві/-єві, а вжиток закінчення -у/-ю обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу аналогічному російському закінченню -у/-ю.
  • Усталено тверде написання низки прикметників:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
західній західний
східній східний
трикутній трикутний
  • Закінчення в родовому відмінку однини для іменників жіночого роду з двома пригослосними на кінці основи було замінено на , що збігалося з історичним розвитком української мови (Шевельов[4]):
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
до смерти до смерті
без совісти без совісті
без чести без честі
  • Узгоджено з етимологією написання голосних, що чергуються:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
випроваджати випроводжати
голодівка голодовка
манастир монастир
мариво марево
салітра селітра
соняшний сонячний
шаравари шаровари
  • У непрямих відмінках українські прізвища дістали нових закінчень:
Прізвище Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Гончар до Гончаря до Гончара
Кравців до Кравцова до Кравціва
Мазурок до Мазурка до Мазурока
Швець до Шевця до Швеця
  • Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§ 81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх радянськими державними органами» (§ 89):
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Берестя Брест
Лубні Лубни
Маріюпіль Маріуполь
Мукачів Мукачеве
Прилука Прилуки
Рівне Ровно
Ромен Ромни
Тираспіль Тирасполь

Прикметники, утворені від назов міст перемиський, радомиський, обернуто на перемишльський, радомишльський.

  • Практиковано уникання іменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання: прийменник до у парах до школи, до Києва послідовно замінювано на прийменник у — у школу, у Київ.
  • Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: випуск машин припинено, злочинця затримано; натомість процвітає суржикування: випуск машин припинений, злочинець затриманий.
  • Штучно розділено прикметник дружній на два прикметники: дружний та дружній, різницю між ним можна встановити, лише зіставивши їх з російськими відповідниками дружный і дружественный. Ту ж операцію пророблено і зі словом багатир. З одного слова штучно зроблено два: багатир (багатий) та богатир (витязь, лицар, герой).
  • Запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання:
Питома українська форма Російська форма Накинута форма
Великий Віз Большая Медведица Велика Ведмедиця
городина овощи овочі
садовина фрукты фрукти
дієйменник инфинитив інфінітив
живе срібло ртуть ртуть
родзинки изюм ізюм
стоп сплав сплав
риска тире тир
  • Стандартизовано імена людей відповідно до східноукраїнської традиції:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Агатангел Агафангел
Тадей Фадей і Тадей
Теодосій Феодосій
Олександер Олександр
  • Оскільки з алфавіту була вилучена літера ґ, деякі іншомовні власні назви з H, h почали подавати з літерою х, як у російській мові:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Гаммер Хаммер
Ганна Ханна
Гельсінкі Хельсінкі
Гофман Хофман
  • Лексику з грецької мови з літерою θ (кирилична фіта) змінили за східноукраїнським зразком:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
анатема анафема
Атени Афіни
Методій Мефодій
Теофанія Феофанія
  • Звукосполучення іа в чужомовних словах, запроваджене правописом 1928 року як невластиве для східноукраїнської практики ія[5], повернуто до традиційної норми іа:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
варіянт варіант
комедіянт комедіант
Сіям Сіам
  • Німецький дифтонг еі, що звучить як ай, дістав традиційного написання ей:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Айнштайн Ейнштейн
Гайне Гейне
капельмайстер капельмейстер
  • У запозичених словах з м'яким л стверджено східноукраїнську вимову л[6]:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
Ля-Манш Ла-Манш
лямпа лампа
пляц плац
  • Упорядковано правопис іншомовних слів:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
a. генеза генезис
криза кризис
теза тезис
б. Геллада Еллада
гієроґліф ієрогліф
гістерія істерія
гураґан ураган
в. Арабія Аравія
Бакх Вакх
Теби Фіви
г. амнестія амністія
хемія хімія
ґ. метода метод
роля роль
спіраля спіраль
д. міністер міністр
Олександер Олександр
циліндер циліндр
е. евнух євнух
Европа як і було Европа (§ 79, С. 62)
епархія єпархія
Еспаня Іспанія
є. ґолф гольф
мусулманин мусульманин
носталгія ностальгія
шелф шельф
ж. авдиторія аудиторія
авдієнція аудієнція
клявза кляуза
з. вуаль чол.роду вуаль жін. роду
деталь чол.роду деталь жін. роду
емаль чол. роду емаль жін. роду
модель чол.роду модель жін. роду
і. евфорія ейфорія
невтральний нейтральний
неврологія нейрологія
ї. авул аул
богдохан богдихан
Букарешт Бухарест
вермічелі вермішель
данець; & данський датчанин; & датський
маштаб масштаб
моххамеданин магометанин
претенсія претензія
  • Унормовано наголоси:
Правопис 1928 року Правопис 1933 року
доне́змогу донезмо́ги
душни́й ду́шний
за́їзд заї́зд
о́сідок осі́док
по́душка поду́шка

Нищення термінознавства й словникової справи[ред.ред. код]

Після фізичної розправи з мовознавцями термінологічна справа зазнала чергового удару. Створено спеціальні бригади, що переглядали словники й вилучали «націоналістичні» слова, терміни; насильницькими методами усю термінологію (технічну, наукову) приведено в повну відповідність до російської. Навіть у мовознавстві упроваджено російську граматичну термінологію, відкидаючи весь здобуток українських учених.

«Правописна» реформа насправді перетворилася на боротьбу з самобутніми й оригінальними рисами української мови. Для цього борець з «націоналізмом» у мовознавстві Андрій Хвиля, сам репресований згодом за націоналізм, висував такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:

  • припинити негайно видання всіх словників;
  • переглянути словники й усю термінологію;
  • провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі і вживана й на Україні;
  • переглянути кадри на мовному фронті і вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
  • переглянути правопис.

Українську лексику поставлено в залежність від російської, йшло планомірне усунення питомої української лексики і заміна її російською. Наприклад:

Правопис 1928 року Правопис 1933 року
гуртовий оптовий
дбайливий бережливий
досить достатньо
зазіхання посягання
обставати за /обстоювати/ що ратувати за що

Питоме українське слово закотистий (закотистий комір) вилучено зі словників і запроваджено слова відкладний (відкладний комір), бо воно повторює російську форму отложной (отложной воротник).

Коли було репресовано укладачів Правопису 1933, в обставинах страху і мовного хаосу усі періодичні видання, а також видавництва в УРСР регулярно діставали від провідного партійного видання «Комуніст» списки слів, яких треба було уникати.

Точнісінько таку ж мовну політику застосовано й до білоруської мови. Так само 1933 року впроваджено новий білоруський правопис — «наркомівку», до білоруської мови впроваджено близько 30 фонетичних і морфологічних особливостей, живцем узятих з російської мови. Почалось активне зросійщення білоруської лексики шляхом скеровування лексикографічної практики[3].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Усе це було типово анемічний, безкровний фабрикат кабінетних теоретиків, не придатний для щоденного життя. Не диво, що УП 28 був невітаний майже всіма» Ю. Шевельов. Про критерії в питаннях українського офіційного правопису / Ю. Шевельов. Вибрані праці: У 2 кн. — К., 2008. — Кн. 1. Мовознавство. — С. 502. «Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». Ю. Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там же. — С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» Огієнко Іван. Історія української літературної мови. К, 2001.
  2. Іван Огієнко. Історія української літературної мови. К.—2001 (Перше видання Вінніпег — 1949)
  3. а б Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.
  4. «В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля» Ю. Шевельов. Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство. — К., 2008. — Кн. 1. — С. 319—320.
  5. Поширений мовний огріх при вимові -ія- за новими правилами 1928 року відмічався в порадниках того часу: «…в словах іншомовного походження вимова іа, треба ж ія» Порада Й. Горецького цит. за: Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941), К., 1991, С. 68.
  6. «З найдавнішого часу, як показують наші пам'ятки, ми не мали звички вимовляти чужі слова з ґ та з ль, але вимовляли їх по-своєму (цебто й по-грецькому): Платон, Іларіон, Лонгин, грек, Іспанія, Ірина (а не Плятон, Іляріон, Льонгін, грек, Еспанія, Ірена) й т. ін. Це так звана грецька система вимови чужих слів, і власне вона сильно защепилася в нашій мові за княжих часів, і позостається в народі панівною аж до часу теперішнього.» Огієнко Іван. Історія української літературної мови. К., 2001.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]