Кулішівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кулішівка

Куліші́вка, або Система Куліша — український фонетичний правопис, застосований Пантелеймоном Кулішем наприкінці 1850-х років.

Загальний опис[ред.ред. код]

Куліш застосував цей правопис у «Записках о Южной Руси» (т. 1, 1856) та в «Граматці» (1857), а потім використаний у журналі «Основа», який видавали у 18611862 роках у Петербурзі Василь Білозерський, Микола Костомаров і П. Куліш.

У листі Якову Головацькому з Варшави 16 жовтня 1866 року Куліш писав:

Вам відомо, що правопис, прозваний у нас в Галичині «кулішівкою», винайдений мною в той час, коли всі в Росії були зайняті поширенням грамотності в простому народі. З метою полегшити науку грамоти для людей, яким ніколи довго вчитися, я придумав спрощений правопис. Але з нього тепер роблять політичне знамено. Полякам приємно, що не всі росіяни пишуть однаково по-російськи; вони останнім часом особливо прийнялися хвалити мою вигадку: вони засновують на ній свої нісенітні плани і тому готові лестити навіть такому своєму супротивнику, як я … Тепер бере мене охота написати нову заяву в тому роді з приводу звеличування ними «кулішівки». Бачачи це знамено у ворожих руках, я перший на нього вдарю і зречуся свого правопису в ім'я російської єдності.

Дізнавшись про непогоджену публікацію, 13 травня 1867 року Куліш надіслав Омеляну Партицькому відкритий лист-спростування викривлення Головацьким змісту його поглядів на кулішівку:

Щó-ж ро́бить Пан Головацький? Не одписав проти мого листу нічого; бувши в Варшаві, відбув мене, замість братерської поради, обіцянкою, що зайде до мене, — та мабуть не мав часу; бачив я його тількі серед гучнóї громади; коли ж дивлюсь — мій приятельский, невияснений лист, не спитавшись у мене i немавши права до того, взяв він та й напечатав у «Слові». Та ще як напечатав? Урізав шмат з початку, урізав шмат з кінця, вирвав дещо з серéдини, приставив свою чи чужу, тількі не мою приставку i підписав моє імя. Здивовась я, вбачивши такий обертас писарський. Бач, думаю, як вони там правди руської доходять! У нас таким робом нїколи не ходили!… Овва та й годї! Нїчого, бачу, з ними про таке й розмовляти. (Твори Пантелеймона Куліша, том 6. — Львів, 1910. — С. 697–699.)

Особливості[ред.ред. код]

«Граматка»  (СПб., 1857)

Згідно з цією орфографічною системою:

  • Послідовно вживалася літера і на означення звука [і] з давнього ѣіто, сіно, осінь), на місці давніх о, є у новозакритих складах (стіль, жінка, пічь) і на місці йотованого і (Вкраіна, моіх, тихоі).
  • Усувалася з абетки літера ы, а замість неї і на позначення звука и писалася літера и (синь, лисиця)
  • У ролі апострофа в середині слів, та в кінці слів після приголосних виступала ъ (пъять, розвъязав, вітеръ, сміхъ).
  • Звук [е] послідовно передавався літерою e (друже, сестра). Літера є вживалася лише після м'яких приголосних в іменниках с. р. (весіллє, третє, щастє), а після голосних — літера e без відзначення на письмі йотації звука [є] (гуляе, думаешь), хоч літера є в попередніх правописах уже була.
  • Відновлено літеру ё для сполучень йо, ьо (ёму, слёзою, тёхнув, народнёго), які відомі в давнішій орфографічній практиці.
  • Зберігається літера ѳ — для запису деяких слів грецького походження.

У правописі приголосних П. Куліш намагався послідовно запровадити фонетичний принцип, наслідуючи в цьому частково О. Павловського, П. Гулака-Артемовського та ін.

  • Вибуховий ґ передавала латинська літера g (дзиga, gуля)

Кулішівка відзначалася більшим прагненням до фонетизації правопису дієслів. Дієслівне сполучення -ться писалися через -тьця і -тця (вертаютьця, всміхнетця), а -шся — через -шся і -сся (одібьешся, вітаєсся). Паралельно вживалися префікси рос- і роз- (роскажуть, розчервонітися). На думку українсько-американського дослідника мови П. Куліша, вплив кулішівки на сучасний український правопис був мінімальний.

Зміни[ред.ред. код]

Деякі особливості кулішівки значною мірою усунено в правописі «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873), співавторами якого були Павло Житецький та Костянтин Михальчук. З їхньої ініціативи до кулішівки внесено такі зміни:

  • йотований звук [і] вперше став позначатися літерою ї, а йотований [е] — літерою є
  • в кінці слова перестав вживатися ъ
  • вибуховий ґ передавала не латинська літера g, а буквосполучення кг.

В Російській імперії кулішівку вживали до Емського акту 1876 року. Натомість запроваджено правопис, що «не одступав би од російської вимови букв» [8, 293]. Цей правопис дістав назву «єрижка» (від запровадженої в ньому букви ы — єри), згодом його назвали «ярижкою». Цю зміну в назві пояснював Кримський: «…слово „ярижка“ мало б визначати щось чиновницьке, казенне, силоміццю накинене».

У 1890-их желехівку, котру розроблено за схожим принципом (але вона спиралася на місцеві особливості мовлення), заведено в школах Галичини. Натомість у Великій Україні після втрати чинності Емського указу в 19051914 роках стали послуговуватися грінчевичівкою, що була трохи зміненою кулішівкою, зокрема в «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]