Дайї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дайї
Dyea
—  Місто-привид  —
Побережжя Дайї в час золотої лихоманки.
Побережжя Дайї в час золотої лихоманки.
Координати: US_type: city 59°30′16″ пн. ш. 135°21′36″ зх. д. / 59.50444° пн. ш. 135.36000° зх. д. / 59.50444; -135.36000
Країна США
Штат Аляска
Дайї is located in Аляска
Дайї
Дайї
Дайї на карті штату Аляска

Дайї — колишнє місто в штаті Аляска, США. Лише декілька людей живуть в невеликих будиночках в долині; загалом — це місто-привид. Дайї знаходиться в кінці затоки Лінн-Канал, в місці впадання річки Тайя[en] в естуарій Тайя, на південній стороні Чилкутського перевалу[en] в окрузі Скагвай.

Історія[ред.ред. код]

Початкові роки[ред.ред. код]

Дата заснування Дайї невідома. Ще задовго до початку Клондайкської золотої лихоманки це місце слугувало тимчасовим пристанищем для сезонних мисливців, рибалок, старателів та носіїв перед їх походом через Чилкутський перевал. Власне назва Дайї пішла від слова «пакувати» на мові тлінгіт — Dayéi[1].

До 1897 у поселенні був лише один дерев'яний будинкок — факторія, якою управляв Джон Гейлі. Мисливці та старателі, що зупинялися там, розкладали собі намети. Саме до салуну Джона Гейлі взимку 1887 добралися двоє чоловіків від річки Стюарт[en] і принесли звістку про нові родовища золота у самородках поблизу Форті-Майл[2][3]. Неподалік, трохи вище по річці знаходилося селище тлінгітів, які в Дайї виконували роботу носіїв через Чилкутський перевал.

Розбудова і розквіт[ред.ред. код]

А через десять років розгорілася Клондайкська золота лихоманка і Дайї всього за кілька тижнів перетворилася в багатотисячне наметове поселення — безладне і хаотичне. Для одних це було тимчасова зупинка на шляху до Клондайку, для інших, що втратили своє майно і гроші, — тимчасове пристанище перед поверненням додому.

Під час золотої лихоманки шукачі висаджувалися в порту Дайї і через Чилкутський перевал і торговельну стежку корінного племені тлінгітів перебиралися через Береговий хребет. Далі водяним шляхом за 800 км діставалися до золотих ділянок поблизу міста Доусон-Сіті. У 1897-98-х роках місто знаходилося під контролем шахрая і кримінального боса «Мильного» Сміта[en][4].

Дайї у часи золотої лихоманки

Порт Дайї мілководний, тому більшість кораблів змушені були ставати на якір майже за милю від берега. Розвантаження відбувалося некеровано і хаотично, як з тонучого корабля. Коней скидали прямо у воду зі спеціальних контейнерів, в яких відкривалося дно і тварини на грані безумства від страху падали у воду. Поклажа викидалася на плоти біля бортів пароплавів. Якщо пліт витримував, не розвалювався або не розбивався на тріски, і був дотягнутий до берега, то залишалася ймовірність, що поклажа буде все ж загублена, вкрадена, або продукти просочаться морською водою[5]. Невдовзі збудовані дві довгі пристані мало покращили становище з розвантаженням, насправді на них було ще більше хаосу[6].

На відміну від Скагвай, старателі в Дайї не затримувалися надовго, бо Чилкутський перевал був відкритий постійно. Тому й злочинність в Дайї була трохи нижчою, ніж у Скагвай[7]. З тої ж причини Дайї набагато повільніше розбудовувалося, ніж Скагвай. Лише коли водний шлях до Доусон-Сіті замерз, вимушені зимувальники почали облаштовувати житло у Дайї[1].

У травні 1898 року Дайї була у найбільшому розквіті — 5-8 тисяч людей, 48 готелів, 47 ресторанів, 39 салунів і 19 транспортних компаній. Загалом там було більше 150 бізнесів орієнтованих на обслуговування старателів. Для старателів були відкриті аптеки, кабінети (в дійсності намети або примітивні зруби) дентистів, адвокатів, два госпіталі, була навіть школа, що діяла протягом 1898—1900 років. Виходили дві газети, був телефонний зв'язок з Чилкутським перевалом, озером Беннет[en] і містечком Скагвай. Проте Дайї ніколи не мало формального управління[1].

Занепад[ред.ред. код]

Дайї швидко опустіло, коли була збудована залізниця через перевал Вайт, що обслуговувала старателів, які добиралися до Клондайку через Скагвай. До кінця липня 1898 році (всього за три місяці після найбільшого розквіту) місто покинули майже всі жителі. Канатна дорога зупинилася. Через рік зруйнувалася одна пристань, лісова пожежа знищила військовий табір, що розміщувався неподалік, і військові перебралися до Скагваю. Напочатку 1900 транспортний коридор через Чилкутський перевал перестав працювати, а без нього Дайї втратило сенс для існування[1].

Близько 250 жителів ще залишалися у 1900-му році, коли порт Дайї був офіційно закритий. Наступного року залишився 71 житель, поштове відділення було зачинене ще через рік, а у 1903 лише кілька людей проживали в закинутому містечку[1]. Згодом більша частина будівель у Дайї були розібрані, згоріли, або були знесені річковими потоками. Ріка також змила головний цвинтар Дайї. Залізниця через перевал Уайт, яка була закинута у 1899 році, знову відкрилася у 1988 і зараз обслуговує лише туристів, які пробують свої сили на Чилкутському перевалі[8].

Історичний спадок[ред.ред. код]

Чилкутський перевал і район Дайї відносяться до національних історичних пам'яток США. Саме Дайї є частиною Національного історичного парку Клондайкської золотої лихоманки[en]. Усе, що залишилося з тих часів, — кілька фундаментів серед залишків дерев'яних стін, металобрухт, залишки дерев'яних паль від причалу. Вулиць більше не існує — всі вони були розмиті повенями. З будівель залишилися лише один майже розвалений сарай і частина декоративної фасадної стіни. Найкраще збережені і доглянуті цвинтарі, що були розміщені вище від естуарія. На цвинтарі «Slide» (укр. «Зсув») майже на всіх могилах стоїть одна дата смерті — «3 квітня 1898» — для тих, хто загинув у сніговій лавині 1898-го року[1]. Туристи можуть зустріти в Дайї вемедя барибала, бурого вемедя, північного оленя та орлів. У липні-серпні ведмеді зазвичай полюють на лосось у витоці ріки Тайя.

Естуарій річки Тайя і частина Дайя (Жовтень 2005).
Стіна і частина огорожі - це все, що сьогодні залишилося від Дайя.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Dyea. Процитовано 2019-09-19.  (англ.) ]
  2. Adney, 1899, с. 238
  3. Berton, 2001, с. 15
  4. Smith, Jeff (2009) Alias Soapy Smith: The Life and Death of a Scoundrel, Klondike Research. pp. 450-51. ISBN 0-9819743-0-9
  5. Berton, 2001, с. 137
  6. Berton, 2001, с. 137б 238
  7. Berton, 2001, с. 237
  8. Evans, 2010, с. 71, 233

Література[ред.ред. код]

  • Berton, Pierre (2001). Klondike: The Last Great Gold Rush. Anchor Canada. ISBN 0-385-65844-3. 
  • Adney, Edwin Tappan (1994). The Klondike Stampede. University of British Columbia Press. с. 496. ISBN 0774804904. 

Посилання[ред.ред. код]