Далматин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Далматин right-center
Dalmatian Terry.jpg
Походження Хорватія Хорватія
Югославія Югославія
Coat of arms of Dalmatia.svgДалмація
Інші назви Бенгальський Бракк
Далматський Дог
Каретный пес
Далматинець
Характеристики
Висота Пси 56 — 61 см
Суки 54 — 59 см
Вага Пси 27 — 32 кг
Суки 24 — 29 кг
Стандарти породи
FCI Група 6, Секція 3 (Гончаки)
№ 153 стандарт
AKC 1989 р. єдиний стандарт
ANKC Група 7 стандарт
CKC Група 6 стандарт
KC Група Utility, стандарт
NZKC Група Non-Sporting, стандарт
UKC Група Компаньйони, стандарт
Пес свійський (Canis familiaris)


Далмати́н (англ. Dalmatian) — універсальна собака-компаньйон, одна з найяскравіших і найвідоміших порід собак. Завдяки своєму унікальному забарвленню сплутати далматина з представниками іншої породи просто нереально. Популярність цим собакам приніс знаменитий диснеевский мультфільм, а потім і повнометражний художній фільм.

Людина, яка збирається завести вдома чотирилапого друга цієї породи, повинна знати, що далматини — досить активні собаки, які потребують великих навантажень довгих прогулянок на свіжому повітрі, тому, якщо ви не любитель тривалих прогулянок пішки на великі відстані, вам краще завести собаку іншої породи.

Історія породи[ред.ред. код]

Порода далматин має багатовікову історію і своїм корінням сягає в глиб віків. В різні часи їх називали по-різному: «Датський гончак», «Турецька собака», «Бенгальський Бракк», «Бенгальський Харрієр», «Тигрова собака», «Далматський Дог».

Далматин у стародавні часи[ред.ред. код]

Численні факти і дослідження вчених вказують на те, що далматин є дуже древньою породою собак.

На території Австрії і Богемії в відкладеннях золи були знайдені останки так званої зольной (попелястої) собаки, що відносяться до кінця бронзового століття (2-3 тис. років до н. е.). Вся група попелястих собак, від якої веде свій початок група гончих, має однотипну структуру черепа. Не тільки череп, а й розміри тіла, висячі вуха і ряд інших ознак свідчать про те, що попелясті собаки стали родоначальниками таких порід, як бладгаунд, бракки, спанієлі. Однак череп далматина, на думку вчених, особливо схожий на череп древньої попелястої собаки.

Зображення плямистої собаки в Стародавньому Єгипті.

У країнах Середземномор'я при розкопках, що відносяться до 4000-2000 років до н. е., були знайдені фігурки плямистих собак типу далматин. Зображення собак з таким рідкісним забарвленням зустрічаються з часів Стародавнього Єгипту. У Луврі знаходиться вапняковий рельєф, що відноситься до 2140—1780 років до н. е., на ньому зображена собака, яка має у забарвленні плями і дуже схожа на далматина.

Про таких собак згадує давньогрецький історик філософ і натураліст Ксенофонт (430—359 роки до н. е.). В своїх творах філософ зазначив, що благородні плямисті собаки є носіями «голубої крові», а собаки які мають однотонне чи неяскраве забарвлення «звичайні»[1].

Великий давньогрецький вчений Арістотель, у своїх наукових працях неодноразово згадує про білих з плямистим забарвленням мисливських собаках, що живуть в Індії, там відомі вони як «тигрові собаки». Так називали в ті часи (347—334 роки до н. е.) індійських аборигенних (корінних) собак, які використовувалися як мисливсько-травильні на великого хижака — тигра.

Археологічні дослідження в Греції дозволили побачити різноманітні картини, на яких, поряд з людьми, були зображені дуже схожі на сучасних далматинів, собаки. А це означає, що далматини існують вже кілька тисячоліть.

Фреска з Тиринфа.

Добре збереглася фреска з Тиринфа з зображенням сцени полювання, де собаки із забарвленням далматина женуть дикого кабана. Ця фреска була зроблена в Греції в Мікенську епоху (1600—1100 роки до н. е.), зараз вона зберігається в Національному археологічному музею в Афінах.

Далматини Середньовіччя[ред.ред. код]

«Пси Господні», як їх називали в Англії часів Кромвеля, були символами римської церкви. У Британському музеї зберігаються листівки, фрески з зображеннями далматинів.

Походження[ред.ред. код]

Близькі родичі / родинні зв'язки[ред.ред. код]

У 2008 роцi, в рамках проекту розпочатого Хорватським Міністерством Науки, були проведені генетичні дослідження групи автохтонних собак. Результати показали, що далматин та Істрійський гончак (англ. Istrian Shorthaired Hound, інші назви: Істрійський бракк, Істрійський пойнтер, Істарскій Гоніч) мають відносно низьку генетичну відстань:

Істрійський гончак
сучасний тип
Далматин
сучасний тип
  • в обох породах ідентичний білковий обмін;
  • виявлено досить великий збіг фізіологічних рН значень сечової кислоти;
  • надзвичайно близька генетична формула кольору. Далматин має код «BB-CC-DD-EE-gg-swsw-TT», Істрійський гончак «bb-CC-dd-ee-gg-swsw-TT». Різниця полягає лише в спадкуванні певних факторів кольору, які можуть виникнути, коли далматин гомозиготний домінантний, а Істрійський гончак гомозиготний рецесивний.

За науковою логікою слід вважати істрійського гончака близьким родичем далматина. Обидві породи мають загального предка[2] в межах родовіду гончаків, який мав походження з території Балканського півострова.

Зв'язок між далматином і хортами[ред.ред. код]

На початку 1980-х років, завдяки зусиллям відомого хорватського кінолога Шандор Хорват (Šandor Horvat), в Ораше були виявлені групи хортів. Жителі навколишніх сіл Ораше можуть пам'ятати цих собак, в народі їх називали як Старі Хорватські хорти (англ. Old Croatian Sighthound). Їх використовували на собачіх перегонах, організованих з нагоди приходу свята «Оccasion of parish feast». Крім того, ці собаки також використовувалися в полюванні, в першу чергу на зайця, якого вони помітивши зором, повинні наздогнати, зловити в бігу і піднести до господаря.

Далматин
класичний тип

У другій половині 1980-х років, пара Старих Хорватських хортів були привезені в Загреб, і вивчені в Університеті Ветеринарної Медицини.[3] За своєю конституцією (статурою) ці собаки повністю відповідали поточному типу Англійського хорта (Грейхаунд), навіть вуха у формі «пелюстків троянди». Проте, вони були значно меньшими, пси в висоту 60-70 см, суки на 5-10 см коротше. Собаки були білого кольору, але слід зазначити, що виражені далматинські плями мали місце в цих собак. Спостерігається не лише пігментація окремих ділянок волосся, але покриття пігментних сегментів шкіри, найбільш поширені локалізації на голові, грудна клітка, корінь хвоста. Подальші дослідження були раптово зупинені в зв'язку з початком війни в Югославії.

В двадцяті роки XX століття полювання з хортами в колишній Югославії стало заборонено законом, собак які не були зареєстровані в розпліднику або клубi та не мали племінного реєстру, таких собак мисливці і місцеві ветеринари були змушені вбивати як мисливських наземних шкідників. Основна причина остаточного зникнення групи автохтонних (місцевих) хортів в цьому районі — Югославські Війни. Якщо якісь окремі Старі Хорватські хорти дожили до 1990-х років, вони загинули на мінних полях протягом війни. Там немає таких собак в цьому районі з 1995 року.

Еволюція[ред.ред. код]

Загальні параметри породи[ред.ред. код]

Далматин — досить великий, сильний і витривалий собака, здатний долати великі відстані. Пропорції тіла досить гармонійні. Відношення довжини корпусу до висоти в загривку становить 10:9, довжина черепа і довжина морди 1:1. Темперамент далматина дуже врівноважений, в більшості випадків це товариські й дружелюбні сангвініки, рідко бувають агресивними і небезпечними для спілкування з людьми.

У цієї породи собак є одна особливість, яка повинна бути визначальною у породі. Ніс у чорно-плямистих собак повинен бути завжди чорний, у коричнево-плямистих — завжди коричневий. Губи не повинні бути відвислим, бажана повна їх пігментація, хоча допускається і часткова. Щелепи сильні, з бездоганним ножницеподібним прикусом. Бажаний повний комплект з 42 зубів згідно із зубною формулою. Будь-яке відхилення від правильного прикусу вважається пороком, що не дозволяє використовувати собаку в племінному розведенні.

Olivia Imperium Legionis.jpg

Очі[ред.ред. код]

Очі у далматин мають темно-коричневий колір у чорно-плямистих собак і світло-коричневий у коричнево-плямистих. Допускається жовтувато-коричневі відтінки. Обведення повіки повинно бути суцільним, без розривів і плям. Повіка має прилягати до очного яблука.

Вуха[ред.ред. код]

Вуха у собак цієї породи посаджені досить високо, середнього розміру, широкі біля основи, бажано плямисті, але можуть мати мармуровий малюнок, прилягають до щік.

Хвіст[ред.ред. код]

Хвіст у далматина приблизно досягає скакального суглоба, в спокійному стані тримається вниз, в русі піднімається, але не повинен закручуватися і триматися вертикально. На хвості бажано наявність плям.

Рухи[ред.ред. код]

Рухи далматина вільні, активні, з широким і довгим кроком. Якщо дивитися на собаку цієї породи ззаду, кінцівки повинні рухатися абсолютно паралельно, задні повинні ступати в слід передніх. Короткий, семенящий крок вважається неправильним.

Далматин3.jpg

Шерстний покрив[ред.ред. код]

Вовна у далматин густа, коротка і жорстка, основне забарвлення біле, плями по білому тлу повинні бути чіткими, круглими (розмірами з двухрублевую монету), як можна більш рівномірно розподілені, але можуть зливатися один з одним. Як і будь-яка гладкошерста собака, линяє круглий рік. Далматин охайний, не має запаху «псини».

Ріст і маса[ред.ред. код]

Висота в холці у псів становить приблизно 56-61 см, у сук 54-59 см. Маса тіла приблизно від 24 до 32 кг.

Відхилення[ред.ред. код]

Будь-яке відхилення від стандарту породи може розцінюватися як недолік або порок, в залежності від ступеня вираженості. До дискваліфікуючий вад відносяться неправильний прикус, різнобарв'я очей, блакитні очі, глухота, наявність чорних та коричневих плям одночасно, плями, що не відповідають кольором мочки носа, не властиве породі агресивне чи боягузливе поведінку. У псів не повинно бути крипторхизму, обидва сім'янники повинні бути в наявності і повністю опускатися в мошонку. Для племінного розведення найкращі пси з пігментованою мошонкою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Мой любимый далматин» 1997 год. Автор книги: Ирина Петракова.
  2. «The Origin and Evolution of Dalmatian and Relation with Other Croatian Native Breeds of Dogs». ECDC congress / De Ridder, Frans (ed). - Mechelen : The Belgian Dalmatian Club , 2005. 38.. 21.08.2005. Автори: Bauer Mario, Lemo Nikša. Архів [[[Файл:The Origin and Evolution of Dalmatian and Relation with Other Croatian Native Breeds of Dogs.pdf]] оригіналу] за 2016-06-19. 
  3. «Походження та еволюція далматина. Зв'язок з іншими породами хорватських аборигенних собак». Клініка внутрішньої медицини - Кінологічна Колегія, Факультет Ветеринарної Медицини. Загреб, ХОРВАТІЯ. 2008 рік. Автори: Bauer Mario, Lemo Nikša. Архів оригіналу за 2016-06-19. 

Джерела[ред.ред. код]