Ніс

Ніс
Деталі
Ідентифікатори
Латина	Nasus
MeSH	D009666
TA98	A06.1.01.001 і A01.1.00.009
TA2	117
Анатомічна термінологія

Ніс собаки

Ніс слона — хобот

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ніс (значення).

Ніс (лат. nasus, дав.-гр. ῥίς) — орган, початковий відділ дихальних шляхів у людей і хребетних тварин, розташований на обличчі (у людини), чи на морді (у тварин), що виконує роль дихання, сприйняття запаху та мовлення. Більша видима назовні частина носа складається з носового хряща. Назовні ніс покритий шкірою. Всередині ніс складається з покручених коридорів з рецепторами. Форма носа багато у чому показує обриси та красу обличчя людей.

Етимологія

Слово ніс (д.-рус. носъ) має загальноіндоєвропейське походження: прасл.: *nosъ виводиться від пра-і.є.: *nas- («ніс») і вважається спорідненим з лит. nosis, латис. nass («ніздря»), лат. nasus, санскр. नासा, наса, нім. Nase, англ. nose.

Ніс тварин

У амфібій і двоякодишащіх ніздрі відкриваються в невеликі мішечки, які, у свою чергу, сполучаються з ротовою порожниною через хоани. У цих мішечках міститься невелика кількість нюхового епітелію. Необхідно при цьому зауважити, що у двоякодишачих ніздрі не беруть участь у процесі дихання, на відміну від амфібій — хоча структурно у них відповідні органи схожі. Амфібії мають також вомероназальний орган, вистелений нюховим епітелієм, проте, на відміну від аналогічних структур амніотів, він влаштований досить просто і, як правило, слабо пов'язаний з іншими елементами носової системи (за винятком саламандр).

У рептилій носова камера зазвичай більша, а хоани розташовані значно глибше. У крокодилів вона особливо довга, що дозволяє тварині дихати, частково поринувши під воду. Носова порожнина рептилій поділяється на три складові: переддень (вестибулу), основну нюхову камеру та носоглотку. Нюхальна порожнина вистелена відповідним епітелієм і містить кілька носових раковин, що збільшують площу рецепторної поверхні. Вомероназальний орган добре розвинений у ящірок та змій; у них він більше не сполучається з носовою порожниною і відкривається безпосередньо в ротову. У черепах, навпаки, він менший і зберігає початковий зв'язок з носом, а у дорослих крокодилів взагалі відсутній.

Ніс птахів схожий на ніс рептилій; ніздрі розташовуються на верхній частині дзьоба, ближче до основи, і у багатьох видів прикриті роговим захисним шаром. Нюхальна порожнина мала, хоча й містить три носові раковини, які іноді характеризуються складною структурою, подібно до ссавців ; нюх у птахів, відповідно, розвинений слабко. Вомероназальний орган або недорозвинений, або відсутній — залежно від конкретного виду.

У більшості ссавців носова порожнина винятково об'ємна, займаючи, як правило, половину загальної довжини черепа. У деяких таксонів, втім, ніс вторинно редукований (зокрема, у приматів, рукокрилих, китоподібних), і ці тварини, відповідно, мають порівняно слабкий нюх. Збільшення носової порожнини ссавців обумовлено частково розвитком піднебіння, яке розділило ротову порожнину і сприяло перетворенню її колишньої верхньої частини на складову носової системи. Носові раковини складні, утворюють кільцеподібно звивисті форми, які сприяють нагріванню повітря перед його потраплянням у легені. Порожнина носа також розширюється до сусідніх кісток черепа, формуючи додаткові порожнини — придаткові пазухи носа.

Вомероназальний орган ссавців схожий з таким у рептилій. У більшості видів він розташований на дні носової порожнини й або відкривається в неї ж (у гризунів), або повідомляється з ротовою порожниною через два носонебних канали. У рукокрилих та багатьох приматів, включаючи людину, він відсутній.

Ніс людини

Ніс у людини складається з зовнішньої частини, що утворена кістково-хрящовим скелетом і вкрита м'язами й шкірою, та порожнини носа, обмеженої кістками лицевого та частково мозкового черепа, в передньому відділі — хрящами. Вертикальна поздовжня перегородка поділяє порожнину носа на дві майже симетричні половини. Через парні отвори (ніздрі) передній відділ носа сполучається з зовнішнім середовищем, отвори заднього відділу (хоани) ведуть у носоглотку.

Порожнина носа сполучається з придатковими пазухами носа, від ротової порожнини відділена твердим і м'яким піднебінням. Носові раковини (по три на кожній зовнішній стінці) ділять порожнину носа на верхній, середній і нижній носові ходи. Слизова оболонка нюхової частини порожнини носа (верхніх раковин і верхньої частини перегородки) містить нюхові рецептори. У дихальній частині вона вкрита миготливим епітелієм, що виділяє слиз.

У 2004 р. Нобелівським комітетом належно оцінені дослідження Лінди Бак і Річарда Аксела в галузі «вивчення нюхових рецепторів і організації нюхової системи» (власне з розкриття комбінаторної схеми кодування запахів периферійними ланками нюхового аналізатора). Але ця сенсорна система і нині є найменш вивченою. Нюхова слизова оболонка входить до складу носової слизової, в якій функціонально і морфологічно виділяють дві зони: дихальну і нюхову. Нюховий епітелій розташований з боку від головного дихального шляху, тому вдихуване повітря може потрапити до нього шляхом дифузії відносно повільно. Нюховий рецептор являє собою нейрон із довгим тонким клітинним тілом, що оточене опорними клітинами нюхового епітелію, який із прилеглим шаром сполучної тканини утворює слизову оболонку. На поверхні кожної нюхової клітини розташовано 6-12 війок, здатних до миготливих рухів. На їх поверхні розміщені специфічні мембранні рецептори, які зв'язують різні запахові молекули та дозволяють за комбінаторним принципом розрізняти близько 10 тисяч запахів.

Носовий слиз

Напівсухий носовий слиз.

Носови́й слиз (розм. соплі, шмарклі) — слиз, що виділяється в носі. При застуді, алергії або при охолодженні (замерзанні) носа виділення слизу збільшується. Надмірне виділення муконазального секрету, що супроводжує запалення слизової порожнини носа, називається нежитем. При великому нежитю муконазальний секрет стікає по задній стінці носоглотки.

Носовий слиз виділяється залозами слизової оболонки порожнини носа, служить для зволоження вдихуваного повітря і зв'язування пилу що вдихається; також слиз має антисептичні властивості.

До складу носового слизу входять: вода, хлорид натрію, муцин, клітини епітелію.

При надмірному виділенні муконазального секрету потрібно очищення носа за допомогою форсованого видиху через нього (сякання), іноді — застосування лікарських засобів (антіконгестанти, антигістамінні препарати та інші).

Типи носів

• Хобот — ніс, довжиною до 2.5 м.
• Рило — ніс, що зустрічається у тварин родини свиневі, де верхня губа з'єднана з рилом.

Захворювання носа

Захворювання носа вивчає наука оториноларингологія.

Захворювання

• Абсцес носової перегородки
• Гематома носової перегородки
• Сторонні тіла носа
• Викривлення носової перегородки
• Носова кровотеча
• Опіки і відмороження носа
• Гостре запалення лобової пазухи, або гострий фронтит
• Гострий нежить (риніт)
• Поліпозний риніт
• Травми носа
• Фурункул носа
• Хронічний нежить (хронічний риніт)
• Гайморит
• Гострий гайморит
• Хронічний гайморит

Ніс в антропології

Розміри й форма зовнішнього носа є важливою діагностичною ознакою в антропологічних дослідженнях, тому що відрізняються високою мінливістю: расовою, віково-статевою, індивідуальною.

Форма носа зумовлена будовою як його кісткової основи, так і хрящів та м'яких тканин. Кістковий скелет утворений лобовими відростками верхньощелепних кісток і носовими кісточками; хрящової — складається з декількох хрящів: непарний хрящ перегородки носа доповнює кісткову перегородку м'якого носа; передній край цього хряща значною мірою визначає форму спинки носа. У бічних стінках, доповнюючи їх кісткову основу, лежать бічні хрящі; в товщі крил розташовані крилові хрящі, в крилах носа і в бічних стінках закладені маленькі, неправильної форми придаткові та сесамоподібні хрящі. Форма носа визначається формою окремих його елементів: перенісся, спинки, крил, кінчика і ніздрів.

У медичній та загальній літературі, з в тому числі художній, розрізняють кілька широко поширених типів носів, залежно від профілю спинки та форми крил, деякі з них:

• 
  «Орлиний ніс» («горбатий ніс», «романівський ніс», «римський ніс») — великий ніс з опуклою спинкою з горбинкою
• 
  «Соколиний ніс» ("яструбовий ніс") - великий ніс з опуклою спинкою без горбинки зі спрямованим вниз кінчиком, як різновид «єврейського носа» («шнобель») з більшим кінчиком
• 
  «Грецький ніс» («понтійський ніс») - відносно великий, з прямою спинкою
• 
  «Африканський ніс» («нубійський ніс») — дуже широкий ніс з великими крилами.
• 
  «Курносий ніс» - ніс невеликих розмірів з піднятим кінчиком, спинка злегка опукла, площина ніздрів утворює невеликий кут вгору спереду від горизонтальної площини
• 
  «Здертий ніс» - ніс з гострим злегка піднятим кінчиком, спинка злегка опукла, площина ніздрів горизонтальна

Носовий показник

8 варіантів носів по Топінару

Для расової діагностики особливу цінність мають не стільки абсолютні розміри носа (довжина і ширина), скільки їх процентне співвідношення — носовий показник. Носовий покажчик (індекс) був розроблений Полем Топінаром за сприяння Герберта Хоупа Ріслі під час їх перебування Бенгалії.

Носовий показник (процентне відношення ширини до довжини при вимірюванні довжини від точки назіон — див. Краніометричні точки) варіює по групах від 40 до 110; індивідуальні варіації ще ширші. Для носового показника прийнята наступна рубрикація:

• гіперлепторія — 40-55 (дуже довгий вузький ніс)
• Лепторінія — 55 до 69,9 (вузький високий ніс);
• Мезорінія — 70,0-84,9 (середній ніс);
• Хамерінія — 85,0-99,9короткий широкий ніс);
• Гіперхамерінія — вище 100,0 (укорочений сплощений ніс).

Найвираженіша лепторінія зустрічається у ряду європейських груп, у ескімосів; широконосих характерна для негрів, меланезійців, пігмеїв Африки, австралійців, тасманійців. У жінок, в середньому, при менших абсолютних розмірах ніс відносно ширший, ніж у чоловіків.

Адаптація носа і його функції

У антропологічній літературі вказується на зв'язок носового індексу з кліматом: на поширення лепторінових форм в холодному і сухому кліматі, хамерінових — в жаркому і вологому кліматі. Дійсно, між картою розподілу носового показника по земній кулі та картою температури й вологості є значні збіги.

Мабуть, в процесі формування антропологічних ознак відносна ширина носа мала деяке адаптивне значення, адже сильніше виступання з площини особи кісткового носа відрізняє людину від інших приматів, виконуючи наступні функції:

• Обігрівання потоку холодного повітря при носовому диханні (без чого мозок людини та носоглотка піддавалися б надмірному охолодженню) і збереження цього теплого повітря;
• Грає роль фільтра, затримує пил і мікроорганізми за допомогою слизової оболонки й волосків;
• Грає роль резонатора голосу, надаючи йому звучність та індивідуальний тембр;
• Загальна функція для носів всіх тварин — розпізнавання запахів за допомогою нюхових клітин, розташованих у слизовій оболонці.

Не виключена можливість, що розміри та сильне виступання зовнішнього носа мали певне значення в порівняно високогірних областях, де деяка розрідженість повітря вимагала великої площі носового отвору, а низька температура сприяла збільшенню об'єму носового входу як зігрівальної камери.

Нюхова система

Нюхова система людини складається з рецепторних клітин, які є біполярними клітинами з віями та не мієлінізованим аксоном. Аксони рецепторів утворюють нюховий нерв, що пронизує основу черепа і вступає в нюхову цибулину. Нюхові клітини постійно оновлюються і живуть близько двох місяців.

При попаданні пахучих речовин у слиз ці речовини на короткий час зв'язуються з нюховими нерецепторними білками. Досягаючи вій нюхового рецептора, молекули речовин взаємодіють з нюховим рецепторним білком, що знаходиться в них, який активує ГТФ-зв'язуючий білок (G-білок), а той своєю чергою — фермент аденілатциклазу, що синтезує цАМФ. При підвищенні в цитоплазмі концентрації цАМФ в плазматичній мембрані рецепторної клітини відкриваються натрієві канали. Внаслідок цього відбувається генерація деполяризаційного рецепторного потенціалу, що призводить до імпульсного розряду в аксоні рецептора.

Кожна рецепторна клітина здатна відповісти фізіологічним збудженням на характерний для неї спектр пахучих речовин. Цей широкий спектр дозволяє клітинам реагувати на мільйони різних просторових конфігурацій молекул пахучих речовин. Донедавна вважалося, що низька вибірковість окремого рецептора пояснюється наявністю в ньому безлічі типів нюхових рецепторних білків, проте нещодавно було з'ясовано, що кожна нюхова клітина має тільки один тип мембранного рецепторного білка, здатного пов'язувати безліч пахучих молекул різної просторової конфігурації. Це значно спрощує передачу та обробку інформації про запахи. Наявність всього одного нюхового білка в кожному рецепторі обумовлено тим, що кожна нюхова клітина експресує тільки один із сотень генів нюхових білків і тим, що в межах даного гена експресується тільки материнська або батьківська алелія. Відмінності у порогах сприйняття певних запахів, найімовірніше, пов'язані з функціональними відмінностями у механізмах експресії гена нюхового рецепторного білка.

Електроольфактограма

Від поверхні нюхового епітелію реєструється сумарний електричний потенціал, який називається електроольфактограмою. Вона являє собою монофазну негативну хвилю тривалістю кілька секунд і з амплітудою до 10 мВ. На електроольфактограмі часто можна бачити невелике позитивне відхилення потенціалу, що передує головній негативній хвилі. При достатньої тривалості впливу реєструється велика негативна хвиля з його припинення.

Кодування нюхової інформації

Залежно від якості та інтенсивності стимулу, окремі рецептори відповідають збільшенням частоти імпульсації. Ця залежність була виявлена під час досліджень за допомогою мікроелектродів. Кожен нюховий рецептор відповідає на безліч пахучих речовин і віддає «перевагу» деяким з них. Вчені припускають, що на цих властивостях рецепторів може бути засноване кодування запахів та їх упізнання в центрах нюхової сенсорної системи. Електрофізіологічні дослідження нюхової цибулини показали, що при різних запахах змінюється просторова мозаїка збуджених та загальмованих ділянок цибулини. Можливо це і є спосіб кодування нюхової інформації.

Центральні проєкції нюхової системи

Аферентні волокна не перемикаються в таламусі і не переходять на протилежну сторону великого мозку, а вихідний з цибулини нюховий тракт складається з декількох пучків, спрямованих в різні відділи переднього мозку. Зв'язок нюхової цибулини з відділами нюхового мозку здійснюється через кілька перемикань, причому наявність значної кількості центрів нюхового мозку не є необхідною для пізнання запахів. З цієї причини більшість нервових центрів, в які проєктується нюховий тракт, можна розглядати як асоціативні центри, що забезпечують зв'язок нюхової сенсорної системи з іншими сенсорними системами. На основі цього зв'язку забезпечується організація ряду складних форм поведінки — харчової, оборонної, статевої тощо.

Чутливість нюхової системи людини

Чутливість нюхової системи людини надзвичайно велика, оскільки один нюховий рецептор може бути збуджений однією молекулою пахучої речовини, а збудження невеликої кількості рецепторів призводить до виникнення в людини відчуття. Поріг розрізнення інтенсивності дії речовин оцінюється людьми досить грубо і менше за поріг собак, у яких ці показники в 3-6 разів вище. Адаптація в нюховій системі залежить від швидкості потоку повітря над нюховим епітелієм та від концентрації пахучої речовини.

Ніс у культурі

Пам'ятники

• Пам'ятник носу Гоголя (Київ)

Прислів'я та приказки

Ніс вживається у переносному чи метафоричному значенні в українських приказках та прислів'ях.

• Закрутило в носі — щось не сподобалося
• Аж носом баньки дме — дуже, надто
• Бити в ніс — гостро відчуватися (про запах)
• Задирати носа — відвертатися від когось, зневажати
• Кирпу гнути — поводитися зарозуміло, задаватися

Прозові твори

• «Ніс» — новела Акутаґави Рюносуке, яка у 1916 році отримала дуже гарну оцінку від авторитетного письменника Нацуме Сосекі, завдяки чому Акутаґава стрімко увійшов до літературного світу Японії.
• «Ніс» — повість Миколи Гоголя.
• Піноккіо, Буратіно

Музикальні твори

• Опера Дмитра Шостаковича «Ніс».

Кіно

• «Ніс» — радянський художній фільм режисера Ролана Бикова за мотивами однойменної повісті Миколи Васильовича Гоголя.

Цікаві факти

• Відомий вислів «залишитися з носом» не має стосунку до цього органа. Словом «ніс» (від «носити», «приносити») називали підношення, з яким прохач звертався до посадових осіб. Якщо йому відмовляли, дар залишався неприйнятим, і про невдатного прохача казали, що він «залишився з носом».

Галерея

• 
  Ніс тапіра.
• 
  Ніздрі носа людини
• 
  Носи собак дуже чутливі.
• 
  Данте Аліґ'єрі.
• 
  Портрет Миколи Гоголя.
• 
  Пірсинг у носі людини.

Див. також

• Грецький профіль

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Хомутов А. Е. Антропология. — Ростов н/Д: Феникс, изд. 3-е, 2004. С. 39, 40, 222, 338. ISBN 5-222-05286-9