Домашнє господарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дома́шнє господа́рство або Ха́тнє господа́рство, домогоспода́рство (англ. Household) — суб'єкти економічної діяльності, пов'язані з веденням домашнього господарства, тобто переважно зі споживанням. Вони охоплюють економічні об'єкти і процеси, які відбуваються там, де постійно проживають людина, сім'я.

Згідно визначення К. Р. Макконнелла і С. Л. Брю, домогосподарство - економічна одиниця, яка складається з однієї або більшої кількості осіб, вона постачає ресурси для економіки і використовує отримані за них гроші на придбання товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби.

Головні риси[ред. | ред. код]

Головними рисами домашнього господарства є:

  • приватна власність на економічні ресурси (земельні, капітальні, трудові, підприємництво);
  • здатність самостійно приймати власні рішення (суверенітет споживача);
  • прагнення до максимального задоволення своїх потреб.

Домашні господарства використовують доходи, отримані від продажу своїх ресурсів, для придбання товарів і послуг фірм.

Домогосподарство в мікроекономіці[ред. | ред. код]

У мікроекономічному аналізі домогосподарство виступає в якості споживача. Цей суб’єкт (дійова особа) має у власності економічні ресурси (землю, капітал, працю, підприємництво), які пропонує фірмі на відповідних ресурсних ринках. При продажу ресурсів домогосподарство отримує доходи на ресурси (факторні доходи): ренту, оренду (на землю), процент (на капітал), заробітну плату (на робочу силу), прибуток (на підприємництво). В навчальних курсах мікроекономіки, як правило, розглядають лише два види ресурсів, які домогосподарство пропонує фірмі - капітал (на ринку капіталу) і працю (на ринку праці).

Зароблені доходи від продажу ресурсів на ресурсних ринках домогосподарство витрачає на ринках благ (споживчому ринку), купуючи блага для задоволення своїх потреб.

Таким чином, на ресурсних ринках (капіталу і праці) домогосподарство виконує роль продавця ресурсів, на ринках благ - покупця благ (товарів і послуг).

Домогосподарство здійснює вибір при купівлі благ (вибір споживача), прагнучи використати обмежений бюджет (бюджетна лінія) для отримання максимальної корисності від придбаних благ (наборів благ). Для опису вибору споживача (домогосподарства) використовуються основні навчальні моделі корисності - модель кардиналістської (кількісної) і ординалістської (порядкової) корисності.

Важливими положеннями при аналізі споживчого вибору є ідеї про взаємозамінні блага (субститути, ефект заміни) та взаємодоповнювані блага (комплементи).

Для аналізу поведінки споживача в мікроекономіці використовуються моделі “дохід-споживання” (залежність між рівнем доходу споживача і обсягом споживання благ, ефект доходу), “ціна-споживання” (залежність між цною на благо і обсягом споживання блага, основа моделі попиту), криві Енгеля, товари Гіффена та інші.

Досягнутий стан, в якому домогосподарство розподіляє обмежений бюджет для досягення максимальної корисності (максимально ефективно), має назву "рівновага споживача".

Таким чином метою діяльності домогосподарства в мікроекономіці є максимізація корисності від споживання благ за умови обмеженості бюджету на споживання.

Важливою передумовою поведінки домогосподарства для мікроекономіки виступає суверенітет споживача - прийняття рішення про витрачання (розподіл) бюджету на купівлю благ на споживчому ринку і про продаж ресурсів на ресурсних ринках добровільно, самостійно, на власний розсуд, згідно власних вподобань.

Крім того важливим є те, що домогосподарство в мікроекономіці розглядається в якості "чорної скрині" - моделі, в якій відомі тільки вхід і вихід. При цьому внутрішні процеси прийняття рішень домогосподарством, внутрішньої структури і взаємодії між членами домогосподарства, розглядаються в інших суспільнознавчих дисциплінах.

Домогосподарства в макроекономіці[ред. | ред. код]

В макроекономічному аналізі домогосподарство розглядається не окремо, а в якості сектору домогосподарств - агрегованого суб’єкта макроекономіки, який відповідає за споживання. Сектор домогосподарств (домогосподарства, сектор споживання, споживчий сектор) - агрегований суб’єкт макроекономіки, який складається з усіх наявних домогосподарств в економіці.

Аналогічно до домогосподарства в мікроекономіці, сектор домогосподарств є споживачем економічних благ (товарів і послуг), купуючи їх на споживчому ринку (ринку благ) у сектора фірм, й постачальником ресурсів на ресурсні ринки (землі, капіталу, праці).

Якщо в мікроекономіці метою діяльності домогосподарства є максимізація корисності, яка досягається вибором варіантів найкращого (найкориснішого) розподілу обмеженого бюджету (обмежених доходів), то в макроекономічному аналізі метою діяльності сектору домогосподарств є максимізація споживання, яка проявляється як збільшення споживчих витрат і збільшення факторних доходів (національного доходу).

Розгляд вибору споживача неможливий, оскільки розглядаються не окремі споживчі вибори, а агрегований (сукупний) вибір, який опосередковується через споживчі витрати сектору домогосподарств і національних дохід за певний період. Також при в макроекономічному аналізі відсутні ефект доходу і ефект заміни, які розглядаються на мікрорівні дослідження.

Тобто сектор домогосподарств, як агрегований суб’єкт, купує агреговане благо або макротовар (ВВП) на агрегованому споживчому ринку у агрегованого виробника (сектора фірм), і продає агреговані ресурси (землю, капітал, працю, підприємництво) сектору фірм.

Отже, сектор домогосподарств заробляє факторні доходи на ресурсних ринках відповідно до видів ресурсів - ренту (оренду) на землю, процент на капітал, заробітну плату на працю, прибуток на підприємництво. Сукупність факторних доходів сектору домогосподарств розглядається як національних дохід (один з показників Системи національних рахунків - міжнародної системи макроекономічного обліку).

Національний дохід складає більшу частину ВВП при його розрахунку за доходами (див. методи розрахунку ВВП).

Зароблений національний дохід витрачається на ринку благ (споживчому ринку) - сектор домогосподарств купує товари і послуги у сектора фірм для задоволення власних потреб, здійснюючи споживчі витрати.

Домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності і виконують відповідні ролі:

1) пропонують і продають ресурси (фактори виробництва) на ринку ресурсів - продавець ресурсів;

2) споживають частину заробленого національного доходу, купуючи блага на споживчому ринку (ринку благ) - покупець благ;

3) заощаджують частину національного доходу (відкладене споживання, споживання майбутніх періодів, фонд накопичення) - заощаджувач;

4) примусово віддають частину заробленого національного доходу у вигляді податків до державного сектору (до державного бюджету) - платник подактів;

5) пред’являють попит і купують блага іноземного виробництва у закордонного сектора - споживач закордонних благ.

Відповідно до цих видів діяльності і ролей, сектор домогосподарств в моделі кругових потоків пов’язаний з ринками та іншими суб’єктами такими грошовими потоками:

вхідний грошовий потік:

1) національний дохід з ринку ресурсів;

вихідні грошові потоки:

2) споживчі витрати на споживчому ринку;

3) заощадення на фінансових ринках;

4) чисті податки до державного сектору;

5) платежі за імпортні блага до закордонного сектору.

Споживчі витрати домогосподарств на ринку благ - частина сукупного попиту (агрегованого попиту) і є значною частиною ВВП, підрахованого за витратами макроекономічних агентів (суб’єктів) (див. методи розрахунку ВВП). Крім споживчих витрат домогосподарств, розглядаються ще три компоненти сукупного попиту (відповідно для кожного з трьох інших суб’єктів макроекономіки): інвестиційні витрати (сектор фірм), державні витрати (державний сектор) і чистий експорт (як витрати закордонного сектору на наше виробництво (можуть бути від’ємними або позитивними).

Сектор домогосподарств - один з чотирьох макроекономічних суб’єктів. Крім нього до суб’єктів макроекономіки відносяться сектор фірм (виробничий сектор), державний сектор, закордонний сектор.

Модель, яка показує участь сектору домогосподарств в макроекономічному обігу має назву модель кругових потоків (модель економічного кругообігу).

Основні функції[ред. | ред. код]

Домашні господарства виконують три групи функцій:

  1. особисте кінцеве споживання товарів і послуг або власного виробництва, або ринкового походження;
  2. заощадження і участь у нагромадженні капіталу такими шляхами:
    • відкриття депозитів у кредитних установах;
    • купівля акцій підприємств;
    • надання позик, зокрема, з використанням боргових документів, наприклад, облігацій;
  3. надання інших чинників виробництва – найманої праці, землі й природних ресурсів, підприємницьких здібностей.

Склад домогосподарств[ред. | ред. код]

Склад домогосподарства варіюється від однієї особи до чотирьох і більше.

В Україні середній розмір домогосподарства становить приблизно 2,59 особи[1]. Серед домогосподств превалюють ті, які не мають дітей. Разом з тим, серед домогосподарств із дітьми переважають ті, які мають одну дитину. Частка таких серед домогосподаств із дітьми має тенденцію до зростання. Серед домогосподарств із двома та більше дітьми більшість має двох дітей, але їх частка має тенденцію до зменшення.[2]

Домогосподарство і родина[ред. | ред. код]

Важливо розрізняти поняття "домогосподарство" і "родина" ("сім’я") попри те, що їх найбільш характерні ознаки співпадають.

Ключові розбіжності:

  • одна людина може бути домогосподарством, але не може бути родиною;
  • домогосподарство може складатися з людей, які не пов’язані родинними відносинами.

Також слід розрізняти діяльність домогосподарства, як більш широке поняття, і домоведення (хатнє господарювання, хазяйнування) - домашню економіку.

Домоведення (домашня економіка) включає в себе господарську діяльність всередині домівки силами членів домогосподарства:

  • підтримання у нормальному стані домівки і придмової території;
  • приготування їжі;
  • догляд за дітьми й непрацездатними членами домогосподарства;
  • інша подібна діяльність.

Діяльність домогосподарства передбачає як домовдення, так й зовнішню взаємодію членів домогосподарства із зовнішніми суб’єктами в інтересах домогосподарства.

Зовнішня економічна взаємодія домогосподарства включає два основних види:

  • взаємодія на ресурсних ринках (землі, праці, капіталу) у зв’язку із продажем ресурсів домогосподарств (в основному, робочої сили);
  • взаємодія на ринку благ (ринку товарів і послуг) у зв’язку із купівлею товарів і послуг для задоволення потреб домогосподарств.

Індивідуальне підприємництво[ред. | ред. код]

На практиці виробничо-комерційної діяльності склалося така підприємницька форма, як індивідуальне підприємство.

Індивідуальне підприємництво — засноване на індивідуальній або сімейній власності підприємця. Відмінності між капіталом і особистим майном підприємця не проводяться. Майнова відповідальність розповсюджується на все майно підприємця незалежно від його включеності в капітал. В Україні виділяють дві форми індивідуального підприємництва:

  • Індивідуальна трудова діяльність. В даному випадку підприємництво засноване виключно на власній праці підприємця і членів його сім'ї.
  • Індивідуальне (сімейне) приватне підприємство. Тут використовується праця найнятих робітників. Підприємство обов'язково реєструється і несе відповідальність, обмежену майном підприємства, а не повну відповідальність всім майном як при індивідуальній трудовій діяльності.

Література[ред. | ред. код]

  • Кириленко В. В. Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Тернопіль: Економічна думка, 2002. — 193 с.
  • Споживча поведінка українських домогосподарств : монографія / Ю. Ф. Пачковський, А. О. Максименко; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - Львів, 2014. - 289 c. - Бібліогр.: с. 230-255.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]