Дмитрієв Юрій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Олексійович Дмитрієв
Dmitriev.2007.jpg

Юрій Дмитрієв (Петрозаводськ, 2007)

Народився 28 січня 1956(1956-01-28) (61 рік)
Петрозаводськ, Карело-Фінська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Національність росіянин
Проживання Петрозаводськ
Діяльність правозахисник
Відомий дослідник історії політичного терору в СРСР, публіцист
Конфесія православний християнин
Нагороди
Хрест Заслуги (Польща)

Національна літературна премія «Золотое Перо Руси»

Ю́рій Олексі́йович Дми́трієв (рос. Юрий Алексеевич Дмитриев; нар. 28 січня 1956(19560128), Петрозаводськ, Карело-Фінська РСР (тоді в складі СРСР), нині це Республіка Карелія в складі Російської Федерації) — карельський і російський дослідник історії політичного терору в СРСР, правозахисник, публіцист, громадський діяч.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Петрозаводську. Виховувався в сім'ї радянського офіцера як прийомний син. За часів СРСР жив у Карельській АРСР, БРСР, УРСР (м. Чернігів), а також певний час за кордоном — у Німецькій Демократичній Республіці. На строковій військовій службі перебував у Радомишлі й Гостомелі. Повернувся до Карелії 1977 року, працював слюсарем, закінчив комунально-будівельний технікум (1984), згодом працював головним інженером фабрики.

З 1989 — в політиці: помічник-секретар народного депутата СРСР (закінчив навчання в парламентському відділенні Московського політичного інституту, політолог), після путчу 1991 року — помічник народного депутата РСФСР, згодом — депутата Держдуми Росії.

Біля пам'ятника «Жертвам червоного террору» автор його проекту Юрій Дмитрієв (зліва) і український письменник Сергій Шевченко (Красний Бор, 2007)
Юрій Дмитрієв промовляє на мітингу біля Козацького хреста «Убієнним синам України» (Сандармох, 2008). Фото Сергія Шевченка

Член карельського «Меморіалу» (1990—1997). У 1996—2000 роках — депутат Петрозаводської міськради. Був президентом Карельської регіональної громадської організації «Академія соціально-правового захисту» (1997—2009)[1][2], створеної з метою проведення архівних досліджень, що стосуються жертв більшовицького терору і пошуку згадок про місця їх поховань у Карелії. Член Карельської республіканської комісії з відновлення прав жертв політичних репресій. Як пошуковець брав участь в ексгумації останків жертв репресій (Сулажгора), розшукував і досліджував місця розстрілів під Петрозаводськом (1989—1992). Під час спільної експедиції з Веніаміном Іофе, Іриною Фліге (Науково-інформаційний центр «Меморіал», Санкт-Петербург) та ін. віднайшов місце масових розстрілів і поховань людей — урочище Сандармох у Медвеж'єгорському районі Карелії (1997), де 27.10.—4.11.1937 було розстріляно 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення, у тому числі сотні українців[3] (2004 року зусиллями світового українства там встановлено пам'ятник Козацький хрест «Убієнним синам України»). Серед страчених Микола Куліш, Лесь Курбас, Антін Крушельницький, Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Мирослав Ірчан, Григорій Епік. Дослідив місце розстрілів (1998) і є автором проекту встановленого на Меморіальному кладовищі «Красний Бор» пам'ятника «Жертвам червоного террору» (2006). Самостійно віднайшов санітарне поховання будівничих Біломорканалу «Борсуча гора» в районі 8-го шлюзу в Карелії (2003). Досліджував масові поховання розстріляних в'язнів на схилах Сікирної гори та в інших місцях Соловецьких островів (2004—2006), виявив кладовище поблизу міста Кем на узбережжі Білого моря (2007), як експерт працював із групою дослідників поховань жертв репресій в Україні (меморіал «Биківнянські могили», 2001).

Житель Петрозаводська, має двох дорослих дітей (проживають окремо) і прийомну доньку.

Арешт[ред.ред. код]

У Петрозаводську 13 грудня 2016 року Ю. Дмитрієва затримано у власній квартирі[4], 15 грудня заарештовано[5] за звинуваченням у виготовленні порнографічних матеріалів[6]. Сам Ю. Дмитрієв назвав арешт провокацією спецслужб і «сюрреалізмом». За словами дружини Ю. Дмитрієва, світлина що стала причиною арешту, сімейна й не була оприлюднена в Інтернеті.

Газета «Культура і життя» з Юрієм Дмитрієвим на обкладинці

У Києві 27 грудня 2016 року оприлюднено листа української громадськості на захист Юрія Дмитрієва[7]. Його підписали історики, правозахисники, політичні й громадські діячі, серед них Володимир В'ятрович, Ганна Гопко, Вікторія Сюмар, Микола Княжицький. У зверненні причиною арешту названо «помсту російської влади за розкриття виконавців репресій у 1930-х роках»[8].

Творчість[ред.ред. код]

Автор і укладач книжок, має наукові публікації, деякі перекладено іноземними мовами. Автор низки статей у періодиці, консультант науково-популярних та історичних фільмів. Співпрацює з дослідниками з Данії, ФРН, Польщі, Росії, США, України, Фінляндії, Швеції.

Бібліографія[ред.ред. код]

Дмитриев Ю. А. Место расстрела Сандармох. — Петрозаводск: Барс, 1999. — 310 с. (рос.)
Поминальные списки Карелии (1937—1938). Уничтоженная Карелия. Часть II. Большой террор. / Авторы-составители Ю. А. Дмитриев, И. И. Чухин. — Петрозаводск, 2002. — 1088 с. (рос.)
Дмитрієв Ю. А. Пошук, виявлення та персоніфікація місць розстрілу й поховання жертв політичних репресій на території республіки Карелія (обмін досвідом) // Соловки: Сандармох… Левашово… Биківня (Матеріали до науково-практичної конференції у Київській міськраді 27—29.04. 2001 р.). / Автори-упорядники Е. Л. Богацька, М. М. Роженко. — К.: Український Центр духовної культури, 2001. — С. 46—68.
Дмитриев Ю. А. Беломорско-Балтийский водный путь (от замыслов до воплощения). — Петрозаводск, 2003. — 256 с. (рос.)
Дмитриев Юрий. Высланные украинцы на территории Карелии // Українці Європейської Півночі. Матеріали науково-практичної конференції у Петрозаводську, урочищі Сандармох та на Соловках (3—7 вересня 2003 року. — Петрозаводськ, 2004. — С. 12—17. (рос.)
Дмитриев Юрий. Украинцы Сандармоха, украинцы в Сандармохе. Список // Убієнним синам України. Сандармох / Карельская республиканская общественная организация «Общество украинской культуры „Калина“»; сост. Л. Г. Скрипникова. — Петрозаводск: Скандинавия, 2005. — С.  43—107; изд. 2-е, доп. и испр., 2006. — С. 47—53; 83—140. (рос.)

Нагороди, відзнаки[ред.ред. код]

  • Золотий Хрест Заслуги (Республіка Польща) (2015)[9].
  • Лауреат Національної літературної премії «Золотое Перо Руси» (2005)[10].

Має також відзнаки державних органів і громадських організації Російської Федерації, України.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]