Княжицький Микола Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Леонідович Княжицький
Mykola Kniazhytshkyi.jpg
Народився 2 червня 1968(1968-06-02) (49 років)
УРСР: Львів
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Проживання Львів, Київ
Діяльність журналіст, телеведучий, кінопродюсер, керівник в медіа-сфері
Alma mater Київський державний університет:
факультет журналістики (1992)
Львівський національний університет:
факультет міжнародного права і бізнесу
Посада

народний депутат України 7-го скликання
Попередні посади:

Партія Народний фронт[1]
Дружина Лариса Францівна (47 років)
Діти Леонід (25 років)
Анастасія (12 років)
s: Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі
Україна Народний депутат України
7-го скликання, 8-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Мико́ла Леоні́дович Княжи́цький (нар. 2 червня 1968(19680602), Львів) — український журналіст, голова редакційної ради телеканалу ТВі, народний депутат України 7-го та 8-го скликання, голова Комітету з питань культури і духовності. В минулому керівник медійних компаній та телеканалів Тоніс та СТБ, УТ-1, Газети 24. Був членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Член австрійського Міжнародного інституту преси[de]. Одружений, має 2 сина та доньку. [2] Продюсер низки документальних фільмів. [3]

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився 2 червня 1968 року у родині освітян[3].

1985 року поступив на факультет журналістики Київського державного університету, диплом отримав у 1992. Навчання на два роки було перервано військовою службою — з червня 1986 до травня 1988[2].

Наприкінці 1990-х здобув другу вищу освіту на факультеті міжнародного права і бізнесу Інституту післядипломної освіти Львівського національного університету імені Франка[3].

Кар'єра[ред.ред. код]

Після служби у війську, паралельно з навчанням у ВНЗ почав працювати за спеціальністю. З лютого 1989 до січня 1991 спеціальним кореспондентом редакції інформації Держтелерадіо УРСР, ведучим програми «Вечірні новини» та кореспондентом Центрального телебачення в Україні («Телевізійна служба новин»)[2].

З лютого 1991 до січня 1992 — завідуючий кореспондентського пункту спільного радянсько-канадського підприємства телерадіокомпанія «Міст». Кореспондент в Україні програми Вєсті[ru] Російської державної телерадіокомпанії, програма почала виходити в ефір з 13 травня 1991[2].

З лютого по червень 1992 року — спеціальний кореспондент політичного аналізу та прогнозу Держтелерадіо України, співведучий з Олександром Ткаченко програми «Вікна». З липня 1992 до листопада 1994 директор Центру телевізійної творчості (телепрограма «Вікна»). Один з ініціаторів створення мережі недержавних станцій УНІКА[2].

У 1992 році проти нього було відкрито кримінальну справу за наклеп, яку вів виконувач обов'язків начальника головного слідчого управлінння ГПУ Болібок. Адвокатами у справі були Юрій Айвазян і Віктор Ніказаков. За кілька місяців справу під тиском преси та громадськості було закрито[4].

З грудня 1994 року до жовтня 1998 президент ЗАТ «Міжнародний медіа центрСТБ», ведучий програми «Рейтинг». З 1997 президент телеканалу СТБ та ведучий телепрограми «Вікна-тижневик»[2].

З вересня 1998 року президент, а від 2 жовтня 1998 до 17 листопада 1998 голова правління державної акціонерної компанії «Українське телебачення і радіомовлення» та президент «Національної телекомпанії України»[2].

Від грудня 1998 до квітня 1999 року голова адміністративної ради ЗАТ «Міжнародний медіа центр-СТБ»[2].

З 16 березня 1999 до 20 квітня 2000 та від 18 травня 2000 по 29 березня 2002 був членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (за квотою Верховної Ради). Перебуваючи у відпустці при балотуванні до Верховної Ради, був достроково знятий з посади[5][6].

Надалі працював директором та був співласником (9 % пай) компанії «Медіадім», що володіла активами телеканалу Тоніс та Газети 24. Після того як низка журналістів, зокрема Віталій Портников, звільнилися з газети та телеканалу, звинувативши власників (можливим головним бенефіціарієм названо Олександра Костеріна) у спробах запровадити цензуру, Микола Княжицький в листопаді 2007 року також пішов з компанії. Публічно оголосивши про рейдерське захоплення своєї частки з боку Костеріна, який на той момент був головою Партії Зелених України[7].

З 2008 Микола Княжицький разом з частиною співробітників, які звільнилися з компанії «Медіадім», започаткував новий проект — телеканал ТВі («International Media Company»). Княжицький обіймає посаду головного директора ТВІ, також на телеканалі веде щотижневу авторську передачу «Вечір з Миколою Княжицькм».

У квітні 2012 року Княжицький повідомив в ефірі ТВі про тиск на телеканал з боку податкових органів, оскільки на ТВі прийшла чергова податкова перевірка, попри те, що за кілька місяців до цього канал уже перевіряли[8]. Через два тижні Княжицький заявив, що співробітники податкової міліції «почали тероризувати» осіб, які надавали послуги телеканалу[9]. Податкова служба заявила, що «телеканал скористався послугами конвертаційно-транзитного угруповання на суму понад 2,2 млн грн.»[10].

У липні 2012 року податкова повідомила про порушення кримінальної справи стосовно Княжицького за ухилення від сплати податків на суму понад 3 млн гривень[11]. За словами Княжицького, телеканал при сплаті податків зараховував неповернене йому державою ПДВ[11]. Прес-служба президента Януковича випустила повідомлення про те, що президент висловив своє занепокоєння і доручив перевірити законність відкриття справи[12]. У той же час телеканал без попередження було відключено кабельною мережею «Тріолан» у 11 містах Україні[13]. Представник організації «Репортери без кордонів» назвав те, що відбувається, залякуванням українських журналістів перед виборами[14]. США закликали владу України припинити переслідування за цією справою і забезпечити плюралізм і незалежність ЗМІ[15][16]. У результаті прокуратура скасувала постанову податкової міліції про порушення кримінальної справи проти Миколи Княжицького[17].

У 2013 році відкриває свій телеканал — «Еспресо TV» і є його власником, генеральним директором та ведучийм програми «Княжицький». Новостворений телеканал стає одразу популярним під час Євромайдану, оскільки його камери виявилися звчасно розташовані в епіцентрі подій. Канал і донині є одним із провідних інформаційних телеканалів України.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 2015 , фото Вадим Чуприна ©

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Балотувався, як самовисуванець на парламентських виборах 2002 року, в мажоритарному окрузі № 117 (Львівська область). Вибори програв — посів друге місце з 14,4 % голосів, поступився нашоукраїнцю Павлу Качуру[18]. Судився щодо результатів голосування, проте програв в апеляційному суді Львівської області[19]. Зі слів самого Княжицького саме з його балотуванням до Верхової Ради пов'язане його раптове звільнення з посади члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення[6].

30 липня 2012 року стало відомо, що Княжицький балотуватиметься до Верховної Ради України за списком об'єднаної опозиції «Батьківщини» під 11-м номером. На час кампанії він взяв відпустку з посади гендиректора ТВі[20]. Ставши народним депутатом, очолив підкомітет з питань телебачення і радіомовлення Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації[21].

З 27 листопада 2014 р. — народний депутат України. Обраний по Загальнодержавному багатомандатному округу від партії «Народний фронт». З 4 грудня 2014 — Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. М. Княжицький є автором Проекту про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення системи державного управління в книговидавничій сфері (№ 3084), в якому пропонується створити український Інститут книги[22][23]. Проте, ця пропозиція отримала критичну оцінку Української бібліотечної асоціації, яка вказала на низку положень, що суперечать Конституції та Законам України[24]. 27 листопада 2015 року вніс пропозицію щодо законопроекту № 3081-д «Про державну підтримку кінематографії в Україні», який був ухвалений Верховною Радою 28 січня 2016 року.

Також Княжицький є одним із авторів законопроекту «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури» (№ 2669-д)[25].Окрім цього, Княжицький є одним з авторів законопроекту № 4303 «Про внесення змін до деяких законів України стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора».

У 2016 році долучився до створення Закону «Про внесення змін до Закону України „Про авторське право і суміжні права“ щодо використання об'єктів авторського права в пародіях, попурі та карикатурах».  

27 жовтня 2016 року Микола Княжицький разом з депутатом Вікторією Сюмар зареєстрували законопроект № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації». Вони пропонують встановити на телебаченні обов'язкові квоти передач і фільмів українською мовою.

Критика[ред.ред. код]

Княжицький потрапив до списку «Вороги преси – 2012/2013» Національної спілки журналістів України через відсутність прозорості медіавласності та цензурування матеріалів на телеканалі «ТВі»[26] та посів 8-ме місце за результатами антирейтингу «Вороги преси в Україні 2012», який був створений Незалежною медіа-профспілкою України спільно з Інститутом масової інформації, через знищення репутації цього телеканалу[27].

Доходи[ред.ред. код]

Згідно даних Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в 2015 році Микола Княжицький задекларував $720 тис. готівкових коштів і 3,75 млн гривень, його дружина — $300 тис.,7 відеокамер Canon і Sony, комп'ютер Apple iMac, 4 портативних пристрої бездротової передачі сигналу за допомогою 3G LU400, сервер видеоінжест 4-х канальний, сервер графічного оформлення ефірного мовлення, сервер зберігання відеоконтенту і дизельну електростанцію HYW-45 T5 в шумопоглинаючому капоті.

Особисте життя[ред.ред. код]

  • Захоплюється літературою.

Сім'я[ред.ред. код]

  • Дружина — Княжицька Лариса Францівна, в дівоцтві Чеховська, Микола та Лариса разом закінчили ВНЗ, прес-менеджер, 1970 року народження[2].
  • Сини — Княжицький Леонід Миколайович, 1992 року народження[2] та Княжицький Антон Миколайович, 2014 року народження.
  • Донька — Анастасія, 2005 року народження[28].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Офіційний портал Верховної Ради України
  2. а б в г д е ж и к л картка: Княжицький Микола Леонідович. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-05-05. 
  3. а б в Чат-конференція з Миколою Княжицьким. Телекритика. 2004-03-24. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-05-05. 
  4. Княжицький М. Про наклеп. ТВі. 18.09.2012.
  5. Постанови і укази про призначення та звільнення. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-05-05. 
  6. а б Микола Княжицький: “Я гадаю, що у “1+1” можуть бути проблеми”. Телекритика. 2002-02-08. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-05-05. 
  7. Микола Княжицький: «Від лютого 2007 року на платіжних документах «МедіаДому» немає жодного мого підпису». Телекритика. 2007-11-05. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-05-06. 
  8. Княжицький заявив про тиск на ТВі з боку податкової. Телекритика. 2012-04-13. Процитовано 2012-07-21. 
  9. ТВі заявляє про протизаконні дії податкової міліції і просить нардепів та громадян допомогти. Телекритика. 2012-04-26. Процитовано 2012-07-21. 
  10. Податкова: ТВі скористався послугами конвертаційно-транзитного угрупування на суму понад 2,2 млн грн.. Телекритика. 2012-04-27. Процитовано 2012-07-21. 
  11. а б Проти Княжицького порушена справа за ухилення від сплати податків на суму понад 3 млн грн.. Телекритика. 2012-07-12. Процитовано 2012-07-21. 
  12. Янукович занепокоєний подіями довкола ТВі і LB.ua. Телекритика. 2012-07-19. Архів оригіналу за 2012-08-08. Процитовано 2012-07-21. 
  13. ТВі виключили з кабельних мереж на користь каналу Арбузова. Українська правда. 2012-07-20. Процитовано 2012-07-21. 
  14. «Репортери без кордонів» заявляють про залякування українських журналістів перед виборами. Телекритика. 2012-07-20. Архів оригіналу за 2012-08-08. Процитовано 2012-07-21. 
  15. Statement on Prosecutions of Independent Media in Ukraine. USOSCE. 2012-07-26. Процитовано 2012-07-27. 
  16. США призвали власти Украины прекратить преследование LB.ua и ТВі. LB.ua. 2012-07-26. Процитовано 2012-07-27. 
  17. Прокуратура закрила справу проти гендиректора ТВІ. Українська правда. 2012-07-27. Процитовано 2012-07-27. 
  18. Виборчий округ № 117. Центральна виборча комісія України. 2002-03-31. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-05-05. 
  19. Княжицький вважає політичним рішення суду по його скарзі на 117-й окружкомІнтерфакс-Україна. Телекритика. 2002-04-11. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-05-05. 
  20. Микола Княжицький іде 11-м номером списку «Батьківщини». Телекритика. 2012-07-30. Архів оригіналу за 2012-08-19. Процитовано 2012-08-05. 
  21. Микола Княжицький на сайті Верховної Ради України. Верховна Рада України. 2012-12-12. Процитовано 2013-03-30. 
  22. Картка законопроекту на сайті Верховної ради
  23. Микола Княжицький ініціює створення в Україні Інституту книги // Телекритика
  24. Звернення УБА до Голови ВР України, голів профільних парламентських комітетів, народних депутатів України
  25. Картка Законопроекту № 2669-д на сайті Верховної Ради
  26. «Вороги преси – 2012/2013»: версія НСЖУ. Телекритика. 05.06.2013.
  27. «Вороги преси» за версією НМПУ та ІМІ – Азаров, Янукович, Захарченко, Княжицький та інші. Телекритика. 06.06.2013.
  28. Валентина Самченко. Микола Княжицький: Виживемо, якщо не буде авторитаризму // Україна Молода. — 2011-09-30. — Вип. #174-175. Процитовано 2012-05-06.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: 3-й президент НТКУ
5 жовтня 1998  — 17 листопада 1998
Наступник:
Лешик Віктор Костянтинович Кулик Зіновій Володимирович