Ев Кюрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ев Кюрі
Ève Curie
Ève Curie.jpg
Народження 6 грудня 1904(1904-12-06)[1][2][3]
  Париж, Сена[d], Франція[1]
Смерть 22 жовтня 2007(2007-10-22)[4][1][2][3] (102 роки)
  Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[1]
Громадянство Flag of France.svg Франція
Flag of the United States.svg США
Мова творів французька[2]
Рід діяльності журналіст, піаніст, письменник, музичний критик[d], сценарист, біограф і дипломат
Magnum opus: Journey Among Warriors[d]
Нагороди та премії
S: Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Ев Кюрі на Вікісховищі

Ев Кюрі (фр. Ève Curie Labouisse, також поширений варіант Єва Кюрі; 6 грудня 1904, Париж — 22 жовтня 2007, Нью-Йорк) — французько-американська письменниця, журналістка, піаністка і політична діячка польського походження. Дочка Марії і П'єра Кюрі, молодша сестра Ірен Жоліо-Кюрі, невістка Фредеріка Жоліо. Авторка біографії своєї матері, Марії Кюрі, і воєнного репортажу «Подорож серед воїнів». З 1960-х років — активна учасниця програм з допомоги дітям під егідою UNICEF.

Дитинство[ред.ред. код]

Ев Кюрі народилася 6 грудня 1904 року в Парижі. Вона була молодшою дочкою Марії Склодовської-Кюрі і П'єра Кюрі, які мали ще дочку Ірен (н. 1897). Ев не знала свого батька, який трагічно загинув внаслідок нещасного випадку (потрапив під кінний екіпаж), коли їй було всього два роки. Після аварії Марії з донькою допомагав тесть — Юджин Кюрі, але він невдовзі помер (у 1910 році). Таким чином, Марія сама виховувала дітей, інколи з допомогою гувернанток. Пізніше Ев зізналася, що їй бракувало уваги з боку матері, і лише в підлітковому віці вона відчула сильний емоційний зв'язок з матір'ю[5].

Обидві доньки Марії, хоча й були громадянками Франції (Ев пізніше прийняла громадянство США) і їх першою мовою була французька, також зберегли усвідомлення свого польського походження і знали польську мову. У 1911 році разом з матір'ю відвідали Польщу, основною метою їх візиту була зустріч із сестрою Марії Склодовської-Кюрі, Броніславою, що перебувала тоді в санаторії. У Польщі вони здійснювали кінні прогулянки й кількаденні походи в гори[6].

Молодість[ред.ред. код]

В 1921 16-річна Ев здійснила першу подорож за океан: на катері «Olympic» разом з сестрою і матір'ю вони попливли до Нью-Йорка. Марію Склодовську-Кюрі, як дворазову лауреатку Нобелівської премії, зустрічали там з почестями, а її доньки одночасно виконували функцію «тілохранительок» — звикла до наукової зосередженості, Марія не відчувала себе комфортно бувши об'єктом почестей. Еву місцеві газети описали як «дівчину з радієвими очима» (англ. the girl with radium eyes)[7].

По поверненню в Париж Ев, як і її сестра Ірен, навчалася в Коледжі Севіньє (фр. Collège Sévigné) у Парижі, який закінчила 1925 року зі ступенем бакалавра природничих наук і філософії. Паралельно навчалась гри на фортепіано і перший свій концерт дала в Парижі 1925 року. Пізніше багаторазово концертувала в Парижі та передмістях, а також у Бельгії.

Після того, як Ірен вийшла заміж за Фредеріка Жоліо в 1926 році, Ев продовжувала жити з матір'ю в Парижі, супроводжуючи її у подорожах по країні, а також до Італії, Бельгії, Швейцарії, а в 1932 — разом з тодішнім президентом Чехословаччини Томашем Масариком — до Іспанії. Втім, на відміну від матері, Еву не приваблювали природничі і точні науки, натомість приваблювали гуманітарні науки і світське життя.

Біографія матері[ред.ред. код]

Після смерті матері 1934 року, Ев вирішила написати її біографію, усамітнившись для цього у невеличкому французькому містечку Отей, впорядковуючи документи й листи, залишені матір'ю. Восени 1935 відвідала Польщу в пошуках інформації про дитинство Марії. Плодом цієї роботи стала біографія «Мадам Кюрі» (Madame Curie), випущена в 1937 році у Франції, Великій Британії, Італії, Іспанії, США та інших країнах. У Польщі ця робота була вперше опублікована в 1938 році під назвою «Марія Кюрі» (Maria Curie).

Книга здобула величезну популярність у багатьох країнах, вже 1937 року вона була відзначена нагородою National Book Award, а 1943 була екранізована компанією Metro-Goldwyn-Mayer. Щоправда, пізніше цю книгу історики науки критикували за агіографічний підхід, наприклад чималий скандал викликали заяви про не описаний у біографії роман Марії Кюрі по смерті чоловіка з його колишнім студентом, а згодом видним фізиком — Полем Ланжевеном.

Окрім біографії матері, Ев протягом багатьох років публікувала під псевдонімом музичні рецензії у щотижневику Candide, а також статті про театр, музику і кіно в інших паризьких часописах[6].

Роки війни[ред.ред. код]

Після початку Другої світової війни в 1939 році Ев Кюрі була призначена керівником жіночого відділу французького комісаріату з інформації (фр. Commissaire général à l'information), який щойно очолив драматург Жан Жіроду. Після нападу Німеччини на Францію Ев 11 червня 1940 виїхала з Парижа, і після капітуляції Франції втекла, разом з іншими біженцями, на борту переповненого й обстрілюваного німецькими літаками корабля до Англії. Там вона приєдналася до руху Вільна Франція, очолюваного Шарлем де Голлем, за що Режим Віші позбавив Еву французького громадянства і конфіскував майно.

Більшу частину воєнного часу Ев Кюрі провела у Великій Британії, де вона зустрілася з Вінстоном Черчиллем, а також відвідала польські війська в Шотландії, і Сполучених Штатах, де читала лекції і писала для американських газет, у тому числі «New York Herald Tribune» (сучасна «International Herald Tribune»). У 1940 була прийнята в Білому домі тогочасною «першою леді» США Елеонорою Рузвельт. Під впливом цього візиту здійснила кілька виступів під назвою «Французькі жінки і війна» (англ. French Women and the War), у травні 1940 щомісячник «The Atlantic Monthly» опублікував тексти цих виступів.

У період з листопада 1941 по квітень 1942 Ев Кюрі працювала військовим кореспондентом в Африці, Радянському Союзі та Азії, в цей період вона стала свідком, зокрема, британського наступу в Єгипті і Лівії у грудні 1941 року, а також наступу радянських військ під Москвою в січні 1942 року. Під час цієї кількамісячної поїздки, протягом якої вона здолала понад 60 000 км, Ев неодноразово мала можливість зустрітися з польськими солдатами, що воювали на Близькому Сході і долучались до щойно створеної Польської Армії В СРСР генерала Владислава Андерса; зустрічалась з шахом Ірану Мохаммедом Реза Пехлеві, генералісимусом Чан Кайші i Магатмою Ганді. Звіти з подорожі публікувалися в американських газетах, а в 1943 були зібрані у книзі «Подорож серед військових» (англ. Journey Among Warriors), що в 1944 була номінована на Пулітцерівську премію (щоправда премії не здобула, тоді премія дісталася Ернесту Тейлору Пайлу)[6].

Повоєнні роки[ред.ред. код]

Після визволення Франції в 1944—1949 Ев працювала в часописі «Paris-Presse», також активно діяла у сфері політики. Зокрема, в уряді Шарля де Голля займалася справами жінок; в 1948 разом з групою інших відомих європейських інтелектуалів підтримує створення держави Ізраїль. В 1952—1954 роках працювала спеціальним радником Генерального секретаря НАТО, яким на той час був Гастінгс Лайонел Ісмей. 19 листопада 1954 вийшла заміж за американського політика й дипломата Генрі Річардсона Лабуасса, який в 1962—1965 був послом США в Греції. В 1958 отримала громадянство США.

Робота в UNICEF[ред.ред. код]

В 1965 Евин чоловік залишив роботу в адміністрації США, а секретар ООН У Тан запропонував йому посаду директора організації UNICEF, що займається допомогою дітям. Цю функцію Лабуасс виконував до 1979 року; активно підтримувала його і дружина, яку часом називали «Першою леді UNICEF». Разом вони відвідали понад 100 країн, переважно третього світу, які були одержувачами допомоги UNICEF; в 1965 Лабуасс з дружиною прийняли Нобелівську премія миру, що була вручена організації UNICEF[8]. Двічі після війни Ев відвідувала Польщу — в 1967 році з нагоди відкриття Музею Марії Склодовської-Кюрі у Варшаві, а потім — в 1999 році.

Останні роки життя[ред.ред. код]

Після смерті чоловіка в 1987 році Ев жила в Нью-Йорку. Вони з чоловіком не мали дітей, її відвідувала Енн Перець, єдина донька Лабуасса від першого шлюбу. У грудні 2004 року Ев Кюрі відзначала сторіччя, її особисто відвідав генеральний секретар ООН Кофі Аннан, привітальні листи надіслали президенти США (Джордж Буш) і Франції (Жак Ширак). 2005 була нагороджена Орденом Почесного легіону. Померла в своїй резиденції у Манхетені у віці 102 років.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #131488910 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC
  4. http://derstandard.at/?url=/?id=3087782
  5. Nekrolog Ève Curie. New York Times. Процитовано 8 лютого 2010. 
  6. а б в Biografia Ève Curie. Answers.com. Архів оригіналу за 2013-07-16. Процитовано 2010-02-08. 
  7. Nekrolog Ève Curie. The Times. Процитовано 8 лютого 2010. 
  8. Nekrolog Henry'ego Labouisse'a. New York Times. Процитовано 8 лютого 2010. 

Посилання[ред.ред. код]