Жуль Паскін
Жюль Паскен (фр. Jules Pascin власне Юліус Мордехай Пінкас; 31 березня 1885, Видин, Болгарія — 2 червня 1930, Париж) — живописець і графік Паризької школи.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в прикордонному болгарському місті Видин у багатодітній сефардській сім'ї, був восьмою дитиною з одинадцяти. Батько — торговець зерном, Маркус Пінкас.[6][7][8] Бізнес великого сімейства Пінкасів (спочатку з Русе), одного з найзаможніших у Видині, був пов'язаний із закупівлею та експортом кукурудзи, рису і соняшнику.[9] Старші брати і сестри Жюля народилися в Земуні, де після переїзду з Трієста жила сім'я його матері, уродженої Софії Руссо.[10] Розмовною мовою в родині була сефардська (єврейсько-іспанська).[11]
У 1892 році переїхав з батьками в Бухарест; чотирма роками пізніше був відправлений вчитися в інтернат у Відні.[12] Після закінчення інтернату в 1901 році працював у батьківській фірмі «Marcus Pincas & Co» в Бухаресті, поки наступного року знову не повернувся до Відня, де з 1901 року жила його сестра Ребекка і її чоловік Авраам Альфред Йерохам.[13] Навчався живопису у Відні (1902—1904), художній школі Моріца Хаймана (Moritz Heymann) у Мюнхені (1904—1905), Берліні (1905), співпрацював з сатиричними виданнями «Simplicissimus» і «Lustige Blätter». 24 грудня 1905 року прибув до Парижа, працював у студії на Монпарнасі, потім на Монмартрі, став підписуватися псевдонімом-анаграмою Pascin. Був завсідником кафе «Дім» і «Селект», отримав дружні прізвиська «Князь Монпарнаса», «Князь трьох пагорбів».[14] У 1907 році познайомився з Ерміною Давид (онукою Жака-Луї Давида, в той час натурницею, пізніше художницею), на якій одружився у 1918 році вже в США.[15]
Перша персональна виставка Паскіна відбулася в берлінській галереї Пауля Кассірера у 1907 році. На замовлення Кассірера ілюстрував Генріха Гейне (1910), виставлявся на Берлінському Сецесіоні (1911), на Арморі-Шоу в Нью-Йорку (1913), в паризькому Осінньому салоні, Салоні незалежних (1913). У вересні 1914 року, рятуючись від військової служби і завдяки фінансовій підтримці старшого брата Йосифа М. Пінкаса, через Лондон переїхав до Нью-Йорка, де прожив до 1920 року, отримавши американське громадянство (20 вересня 1920). У 1915 році до нього в Нью-Йорк переїхала і Ерміна Давид, з якої вони щозими проводили час разом у південних штатах (Техас, Луїзіана, Південна Кароліна, Флорида) і на Кубі.
Повернувся до Парижа, багато подорожував — Алжир (1921), Туніс (тричі — 1908, 1921, 1924, в останній раз із заїздом в Алжир), Італія (1925), південь Франції (Марсель, Кассис, Сен-Тропе, Санарі-сюр-Мер). У 1926 році їде в Палестину, але залишає корабель в Піреї, знову відвідує Туніс, Каїр і через Олександрію повертається в Париж. У серпні 1927 року повертається в США, де до нього приєднується Люсі Крог (первинне ім'я Сесіль Віділь — фр. Cecile Vidil 1891—1977), з якою у нього був романтичний зв'язок ще в 1910 році і знову у 1920-му, коли вона вже була одружена з Пером Крогом. Бере участь у колективній виставці в Бруклінському музеї і у Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва. У червні 1928 року разом з Люсі повертається в Париж, але незабаром подорожує Португалією та Іспанією (1929).
Загибель[ред. | ред. код]
Нью-Йоркську виставку 1930 року негативно оцінили критики. Паскін, що з юності страждав депресіями й весь час сумнівався у власному дарі, заподіяв собі смерть, повісившись у паризькій майстерні й залишивши на стіні напис кров'ю «Вибач, Люсі». Все своє майно і картини заповідає Ерміні Давид і Люсі Крог. У день його похорону 7 червня всі паризькі галереї були закриті.
Творчість[ред. | ред. код]
Блискучий карикатурист, Паскін залишився в історії мистецтва автором виразних і точних портретів («Турецька родина», 1907; «Ерміна в блакитному капелюсі», 1918; «Портрет Мімі Лоран», 1927–1928), сміливих і, разом з тим, поетичних акварелей і пастелей ню («Спляча Венера», 1927), моделями яких найчастіше були повії.
Його власний емоційний портрет залишив Ернест Гемінгвей у книзі «Свято, яке завжди з тобою» (розділ «У кафе „Купол“ з Пасхіним») після того, як однієї з ночей 1923 року зустрів його в кафе у супроводі двох натурниць.
Єдиний прижиттєвий монографічний огляд, присвячений творчості Паскіна, вийшов у серії «Les Artistes Juifs» у 1928 році (Georges Charensol, Jules Pascin; Éditions «Le Triangle»).
Література про художника[ред. | ред. код]
- MacOrlan P. Tombeau de Pascin. Paris: Textes & prétextes, тисяча дев'ятсот сорок чотири
- Seoane L. Jules Pascin. Buenos Aires: Poseidon, 1944
- D'Ancona P. Modigliani, Chagall, Soutine, Pascin: Some Aspects of Expressionism. Milan: Edizioni del milione, 1953.
- Jules Pascin's Caribbean Sketchbook. Austin: University of Texas Press, 1964.
- Pascin: 110 Drawings. New York: Dover Publications, 1972.
- Diehl G. Pascin. Milan: the Uffici Press, nd
- Lang L. Jules Pascin. Berlin: Eulenspiegel, 1981
- Jules Pascin: Catalogue raisonné: Peintures, aquarelles, pastels, dessins. 2 vol. / Yves Hemin, ed. Paris: Diffusion, 1984—1987.
- Lévy-Kuentz S. Pascin et le tourment. Paris: La Différence, 2001..
- Dupouy A. Pascin érotique. Paris: Astarté, 2001..
- Kobry Y., Cohen E. Pascin, 1885—1930. Paris: Hoëbeke, 2006.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://www.moma.org/collection/works/9214
- ↑ https://www.metmuseum.org/art/collection/search/486846
- ↑ Claudia aux fleurs
- ↑ https://americanart.si.edu/collections/search/artist/?id=3697
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/316010
- ↑ Jules Pascin. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 19 лютого 2019.
- ↑ Pascin Expertise. Архів оригіналу за 20 лютого 2019. Процитовано 19 лютого 2019.
- ↑ Art in France: 1900—1940 (стор. 63)
- ↑ Інтерв'ю з Майєром Алхалелем. Архів оригіналу за 20 лютого 2019. Процитовано 19 лютого 2019.
- ↑ Alfred Werner «Jules Pascin in the New World»
- ↑ Ілля Еренбург «Люди, роки, життя». Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 19 лютого 2019.
- ↑ Jules Pascin. Архів оригіналу за 7 березня 2019. Процитовано 19 лютого 2019.
- ↑ Сефардські одруження у Відні [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]: лютий 1901 року — Авраам Альфред Йерохам з Пловдива (син Менахема і Сол Йерохам) і Ребекка Пінкас (дочка Маркуса і Софії Пінкас), уродженка Земуна.
- ↑ New York Magazine, November 25, 1985 (стор. 98)
- ↑ Julius Mordecai Pincus
Посилання[ред. | ред. код]
- Паскін в музеях світу [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
- Паскін в різних галереях [Архівовано 1 лютого 2011 у Wayback Machine.] (фр.)
- Біографія і галерея (англ.)
- Паскін в колекції Ірини Столярової Flying in the Wake of Light (англ.)
