Йоан Тінкторіс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йоан Тінкторіс
Johannes Tinctoris
Tinctoris.jpg
Основна інформація
Дата народження 1435[1][2]
Місце народження Брен-л'Алльо[d], Arrondissement of Nivelles[d], Валлонський Брабант, Валлонія, Бельгія
Дата смерті 1511[1][2]
Країна Бельгія
Професія композитор, музикознавець[d][1] і теоретик музики

Йоан Тінкто́ріс (лат. Johannes Tinctoris) (бл. 1435, поблизу Нівеля (нині - Бельгія)  — 1511, ймовірно у Фландрії) — франко-фламандський теоретик музики і композитор. Розквіт наукової кар'єри пов'язаний з періодом життя Тінкторіса в Неаполі, де він написав усі музично-теоретичні трактати, що дійшли до нас.

Біографія[ред.ред. код]

Батьком Тінкторіса імовірно був Мартін ле Тентеньє (Martin Le Taintenier), суддя в містечку Braine-l'Alleud. У 1460 служив вікарієм в кафедральному соборі Камбре, де ймовірно брав уроки музики у Ґійома Дюфаї. У 1460—1462 роках — головний співочий собору в Орлеані. У 1462 вступив до Орлеанського університету, де вивчав цивільне і римське право, в 1463 став повіреним у справах німецького земляцтва (студентів). На початку 1470-х поступив на службу короля Фердинанда I (1423—1494) в Неаполі, де протягом 20 років виконував обов'язки капельмейстера, придворного юриста та викладача музичних дисциплін. У 1490 подав заявку на отримання титулу доктора права, якого по всій ймовірності був удостоєний. Під час роботи при дворі неаполітанського короля відвідував Феррару (1479), Рим (1492), подорожував по Європі з метою вербування нових півчих (1487). Біографічні відомості про останніх 20 років життя практично не збереглися. Після смерті короля Фердинанда (1494) Тінкторіс найвірогідніше повернувся на батьківщину, де і помер.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

У своїх трактатах Тінкторіс торкнувся всіх основних проблеми музичної науки: контрапункту, вчення про лади, проблеми нотації і ритміки, естетику. Найвідоміші його праці «Книга про мистецтво контрапункту» (1477), «Книга про природу і властивості тонів» (1476), в якій відчувається сильний вплив теорії Маркетто Падуанського, і енциклопедичний «Визначник музичних термінів» (бл. 1475). Вінцем наукової діяльності Тінкторіса повинен був стати трактат «Про винаходження і застосування музики» у 5 книгах, який за обсягом перекривав все написане раніше. На жаль, від цієї праці залишились лише фрагменти[3].

Крім власне наукових вишукувань цінність представляють посилання (також у вигляді нотних прикладів) у трактатах на композиторів (найбільше Окегема і Бюнуа) і вчених музикантів, які свідчать про широку обізнаність Тінкторіса в сучасному йому музичному житті Європи. Завдяки Гафурі, на якого Тінкторіс мав прямий вплив, вчення Тінкторіса широко поширилося в Італії. Цитати з опублікованого в 1495 році "Визначника» зустрічаються в трактатах італійських і німецьких теоретиків аж до XVII століття.

Музична творчість[ред.ред. код]

Тінкторис — автор шести мес, кількох мотетів і багатоголосних шансонів (на французькі тексти).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Record #120427338 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  3. Про розмах праці можна судити за збереженим конспекту, див. у статті: Woodley R. The printing and scope of Tinctoris's fragmentary treatise De inventione et usu musice // Early Music History, vol.5(1985), pp.239-68.

Нотні видання[ред.ред. код]

  • Johannis Tinctoris opera omnia, edidit W. Melin // Corpus mensurabilis musicae XVIII (American Institute of Musicology), 1976

Література[ред.ред. код]

  • Melin W.E. The Music of Johannes Tinctoris (c. 1435—1511): a Comparative Study of Theory and Practice Ph.D. diss., Ohio State U., 1973.
  • Gerritzen G. Untersuchungen zur Kontrapunktlehre des Johannes Tinctoris. Köln, 1974.
  • Sachs K.-J. Der Contrapunctus im 14. und 15. Jahrhundert: Untersuchungen zum Terminus, zur Lehre und zu den Quellen. Wiesbaden, 1974.
  • Palisca C.V. Humanism in Italian Renaissance Musical Thought. New Haven, CT, 1985.
  • Page C. Reading and reminiscence: Tinctoris on the beauty of music // Journal of the American Musicological Society XLIX (1996), pp. 1–31.
  • Palenik J. The early career of Johannes Tinctoris: An examination of the music theorists Northern education and development. PhD Diss., Duke University, 2008.
  • Поспелова Р. Л. Трактаты о музыке Иоанна Тинкториса. Москва: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009 (исследование и комментированный перевод на русский язык трактатов Тинкториса).

Посилання[ред.ред. код]