Карабиць Іван Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карабиць Іван Федорович
Karabyts.jpg
Народився 17 січня 1945(1945-01-17)
Ялта, Донецька область, УРСР
Помер 20 січня 2002(2002-01-20) (57 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище, Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність грек
Діяльність композитор, диригент, громадський діяч
Alma mater Національна музична академія України
Посада професор Національної музичної академії України
Дружина Копиця Маріанна Давидівна
Діти Кирило Карабиць
Нагороди
Заслужений діяч мистецтв УРСР Народний артист Української РСР
Сторінка в інтернеті karabits.com
Надгробок Івана Карабця на Байковому кладовищі в Києві.

Іва́н Фе́дорович Кара́биць (17 січня 1945, Ялта, Донецька область — 20 січня 2002) — український композитор, диригент, музично-громадський діяч. Народний артист України. Почесний громадянин Торецька[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 17 січня 1945 року у грецькій родині в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. У ранньому дитинстві разом з батьками виїхав з Ялти. Подальше його життя пройшло в Дзержинську, Бахмуті, Києві та гастрольних поїздках.

У 1959—1963 рр. навчався в Бахмутському музичному училищі (нині носить ім'я Івана Карабиця), закінчив його по класу фортепіано.

У 1971 р. закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція по класу проф. Б.Лятошинського та в 1975 р. аспірантуру під керівництвом М.Скорика

1968—1975 — диригент Ансамблю пісні і танцю (Київ).

1989—2001 — музичний директор міжнародного фестивалю Київ Музик Фест. Член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Професор Національної музичної академії України. Серед учнів Івана Карабиця — Вікторія Польова, Андрій Бондаренко, Олена Ільницька

Лауреат республіканської комсомольської премії імені Островського (1978), Лауреат всесоюзного композиторського конкурсу, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974), Народний артист УРСР (1991).

Творчість[ред.ред. код]

Твори раннього періоду відрізняються експресивністю музичної мови та пошуком індивідуального стилю, композитор вільно використовував додекафонію. Переважають камерні твори.

У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов, переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру), характерна філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку). Стилістика композитора включає поєднує різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награші) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), з надбаннями класиків ХХ ст. (Г. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравінський) та новітніми тенденціями, а також і масовими жанрами.

Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (пуантилізму, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестру), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»).

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Був одним з фундаторів Українського фонду культури[2]

Пам'ять[ред.ред. код]

Меморіальна дошка, місто Торецьк
  • 29 серпня 2010 року в місті Торецьку, Донецька область, на будинку, в якому пройшли ранні роки Івана Федоровича та жила його мати, встановлена меморіальна дошка.
  • У 2003—2008 та 2010 роках в Артемівську проводився конкурс молодих піаністів імені Івана Карабиця[3].
  • З 2011 року у Києві щорічно проводиться конкурс молодих композиторів імені Івана Карабиця[4][5].

Список творів[ред.ред. код]

Для симфонічного оркестру[ред.ред. код]

  • симфонії — № 1 «5 пісень про Україну» (1974), № 2 (1977),
  • концерти для оркестру — № 1(1981),№ 2(1986),№ 3(1989)
  • «Присвячена Жовтню» (симфонічна прелюдія, 1977)
  • Тріумфальна увертюра (1980)
  • балет «Героїчна симфонія»(1982)

Для хору (голосу) та симфонічного оркестру[ред.ред. код]

  • «Сад божественних пісень» на вірші Г. Сковороди для хору, солістів та симфонічного оркестру (1971)
  • «Vivere memento» («Пам'ятай жити») на вірші І. Франка для баса і симфонічного оркестру (1970)
  • «Мій рідний Донбас» (1980)
  • «Київські фрески» опера-ораторія на вірші Б. Олійника для солістів, хору та симфонічного оркестру
  • «Молитва Катерини» на вірші К. Мотрич для чтиці, дитячого хору та симфонічного оркестру (1993)
  • «Ювілейна кантата» на вірші М. Руденка для солістів, хору та симфонічного оркестру

Для інструментів та симфонічного оркестру[ред.ред. код]

  • концерти для фортепіано з оркестром — № 1(1968),№ 2(1971),№ 3 «Голосіння»(1989)
  • 5 музичних моментів для ф-но з оркестром (1999)
  • концерт для віолончелі з оркестром (1968)

Для естрадного оркестру[ред.ред. код]

  • Квінтет (1966)
  • Український сувенір (1980)
  • «Святковий Київ» (1980)
  • «Симфонія праці» (1981)

Для камерного оркестру[ред.ред. код]

  • Симфоніетта для струнних (1967)
  • Симфонія № 3 для струнних
  • Концертіно для камерн. оркестру (1970)
  • Концерт-триптих для струнних (1996)
  • Віо-серенада (2000) для струнного оркестру

Для голосу та інструментів[ред.ред. код]

  • «Три українські пісні» для хору та фортепіано (1969)
  • «Пастелі» вокальний цикл на слова П. Тичини для сопрано і ф-но (1970)
  • «З пісень Хіросіми» цикл на вірші Е. Йонеди для сопрано і флейти
  • «Повісті» вокальний цикл на тексти А. Куліча для баритону і ф-но (1975)
  • «З лірики М. Рильського» цикл пісень для мецо-сопрано і ф-но (1976)
  • «На березі вічності» цикл пісень на вірші Б. Олійника
  • «Мати» цикл на вірші Б. Олійника для голосу та фортепіано

Для інструментів соло[ред.ред. код]

  • Сонатина для фортепіано (1967)
  • «Музика» для скрипки соло (1972)
  • 24 прелюдії для ф-но (1976)
  • «Вальс» для альта соло (1982)


Камерні твори[ред.ред. код]

  • Сонати для віолончелі і ф-но — № 1 (1968),№ 2 (1972)
  • «Ліричні сцени» для скрипки і ф-но (1970)
  • концертна сюїта для скрипок (1973)
  • Струнний квартет (1973)
  • Концертний дивертисмент для 6 виконавців (1975)
  • Експромт для альта і ф-но (1976)
  • «Диско-хоровод» для кларнету і ф-но (1981)
  • Концертино для 9 виконавців (1983)
  • Про що співає річка для 7 виконавців (1993)
  • «Інтродукція та колізія» для 2 скрипок та ф-но (1993)
  • «музика з вотерсайду» для флейти, кларнета, скрипки, ф-но та ударних (1994)

Фільмографія[ред.ред. код]

Фільми:

Мультфільми:

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Мультимедіа[ред.ред. код]