Алеаторика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Алеато́рика (від лат. alea — гральна кість; жереб, випадковість) — метод музичної композиції 20 століття, при якому елементи випадковості зводяться в ранг формотворчих чинників.

Як композиторський напрямок, алеаторика виникла як діалектична реакція на тотальний структуралізм, ставши його безпосереднім і логічним продовженням[1].

Фрагмент партитури сучасного алеаторичного твору
Контрольована алеаторика. Фрагмент Третьої симфонії Лютославського

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Б. Сюта Алеаторика // Українська музична енциклопедія. Т.1. - с.41