Скорик Мирослав Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мирослав Скорик
Зображення
Мирослав Скорик (2017, фото М. Лагути)
Основна інформація
Повне ім'я Скорик Мирослав Михайлович
Дата народження 13 липня 1938(1938-07-13)[1]
Місце народження Львів, Львівське воєводство, Польська Республіка
Дата смерті 1 червня 2020(2020-06-01) (81 рік)
Місце смерті Київ, Україна
Поховання Личаківській цвинтар. Львів
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Професія композитор
Освіта Львівська консерваторія, Московська консерваторія
Праця в операх Національна опера України імені Тараса Шевченка
Інструменти фортепіано
Жанри опера і класична музика
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Орден «Знак Пошани»
Відзнака Президента України «Національна легенда України»
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1987Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1968
Звання
Народний артист УРСРЗаслужений діяч мистецтв України
composersukraine.org
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі
Могила композитора Мирослава Скорика..jpg
Пам'ятник на могилі Героя України композитора Мирослава Скорика..jpg

Миросла́в Миха́йлович Ско́рик (13 липня 1938, Львів — 1 червня 2020, Київ) — видатний[2] композитор і музикознавець, Герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України (2006—2010), художній керівник Київської опери (20112016), Національна легенда України[3]. Внучатий небіж Соломії Крушельницької[4].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 13 липня 1938 року в родині українських інтелігентів у Львові (нині Львівська область, Україна). Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабця Олена Крушельницька-Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою Мирослав отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували в родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.

Батько композитора — Михайло Скорик, історик, етнограф, був працівником Львівського відділення Академії наук УРСР, володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці.[5]

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім'я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат Мирослава Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії Ваффен СС «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила Соломія Крушельницька. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії). Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам'ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького, який заохотив хлопця до компонування. Разом зі Скориком в ці роки навчались: Тамара Назарко-Коноварт, Ліда Крих[6], Дарія Криворучко, в майбутньому відомий хормейстер Борис Кокотайло, Оксана Панасюк та інші.

У 1948 р., з посиленням репресій родину Скориків репресували та вислали в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області). На засланні Мирослав продовжує свою освіту. Вчиться грати на фортепіано в учениці С.Рахманінова Валентини Канторової, навіть їздить на різні конкурси. Опановує також гру на скрипці під керівництвом батька своєї однокласниці Володимира Панасюка.

Лише після смерті Й. Сталіна 1953 року репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право проживання в будь-якому з міст СРСР). Батькам композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові. Переїхавши до Львова, Мирослав оселився в сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу в Консерваторію. У ті часи відбулося знайомство зі Всеволодом Задерацьким.

У 1955—1960 роках навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). В цей період Мирослав Скорик проявив творчу активність. Був постійним учасником засідань Студентського Наукового Товариства. Грав у студентському оркестрі, 1963 року організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка. По завершенні навчання у консерваторії стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва» і отримавши науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 р. створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Кінострічка стає відомою і автор музики — також.

у 1963—1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Одним з перших його випускників був Є. Станкович (1968), серед аспірантів — І. Карабиць та А. Гаврилець. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії. Серед випускників М. Скорика — М. Швед.

У 1989 — голова журі фестивалю «Червона рута». З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». Упродовж 2006—2010 років — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року призначений художнім керівником Київської опери[7], на цій посаді працював до 2016 року.[8]

Помер 1 червня 2020 року у Києві. 3 червня у столичному патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відбулося прощання з видатним композитором[9]. 4 червня 2020 року в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові також відбулося прощання. Похований 5 червня 2020 року на Личаківському кладовищі (поле № 13)[10] у Львові.

Нагороди[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

Твори Мирослава Скорика регулярно виконують в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Композитор часто виступав як диригент і піаніст із виконанням власних творів.

У стилістиці продовжував традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського та салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний. Багато років Мирослав Скорик співпрацював з Симфонічним оркестром Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка.

Музичні твори[ред. | ред. код]

Музичнотеатральні твори

  • «Каменярі» (балет, за І. Франком, 1967)
  • «0:0 на нашу користь» (музична комедія, лібр. Віккерса та О. Каневського, 1969)
  • «Мойсей» (опера, лібрето Б. Стельмаха за І. Франком, 2001)
  • «Повернення Баттерфляй» (балет, Скорик-Пуччіні, 2006)

Вокально-симфонічні твори

  • кантати для хору і симфонічного оркестру:
    • «Весна» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші І. Франка (1960),
    • «Людина» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші Е. Межелайтіса (1964),
    • поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
  • «Три українські весільні пісні» для голосу та симфонічного оркестру (нар. слова, 1974)

Симфонічні твори

  • симфонічні поеми — ** «Вальс» (1960),
    • «Сильніше смерті» (симфонічна поема, 1963),
    • «1933» (1993),
    • «Спогад про Батьківщину» (1994)
  • «Гуцульський триптих» (сюїта для симфонічного оркестру, 1965)
  • концерт для великого симфонічного оркестру «Карпатський» (1972)
  • «Партита № 4» для симфонічного оркестру (1974)
  • «24 каприси Паганіні»

Концерти для інструментів соло з оркестром

  • 3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
  • 9 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002), № 5 (2004), № 6 (2009), № 7 (2011), № 8 «Allusion to Chopin» (2011), № 9 (2014)
  • «Мелодія» для скрипки з оркестром
  • Концерт для віолончелі з оркестром (1983)

Для камерного оркестру

  • «Сюїта» (1961)
  • Партити № 1 для струнного оркестру (1966), № 2 для камерного оркестру (1970), № 3 для струнного оркестру (1974)
  • «Три фантазії на лютневі теми XVI ст.» з «Львівської табулатури»
  • Диптих (1993)

Камерно-інструментальні твори

  • «Партита № 5» для фортепіано (1975);
  • Партита № 6 для струнного квартету
  • Партита № 7 для квінтету духових
  • «Речитатив і рондо» для скрипки, віолончелі та фортепіано (1969);
  • сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
  • соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994);
  • «Карпатська рапсодія» для скрипки та фортепіано (2004)
  • «Диптих» для струнного квартету

Фортепіанні твори

  • Три танці для 2-х фортепіано (1995)
  • Цикл п'єс «В Карпатах» (1959) — ** «Рондо» (1962):
    • «Варіації» (1962)
    • «Бурлеска» (1964)
    • «Коломийка» (1962)
    • «Блюз» (1964)
  • «З дитячого альбома» цикл п'єс («Простенька мелодія», «Народний танець», «Естрадна п'єса», «Лірник», «Жартівлива п'єса» (1965)
  • Токата (1979)
  • 6 прелюдій і фуг (1987—1988)

Вокальні твори

Інше

  • солоспіви на слова Т. Шевченка
  • численні естрадні пісні

Музика до фільмів[ред. | ред. код]

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:

Теоретичні праці Мирослава Скорика[ред. | ред. код]

  • Прокофьев и Шенберг // Советская музыка, 1962, № 1.
  • Ладова система С.Прокоф'єва. — К.: музичн Україна, 1969.-99 с.
  • Майбутнє нашої музики. З доповіді заступника голови правління Спілки композиторів України на пленумі правління Спілки. — Музика. 1971, № 1.-С. 8-9.
  • Музыкальное творчество и критика (Выступление на У пленуме правлення Союза композиторов СССР) // За действенную музыкальную критику. Сб. статей и выступлений / Сост. Г. Друбачевская. -М.: Сов. комп., 1974.-С. 77-78.
  • О прогрессивном и догматическом новаторстве. — Советская музыка, 1971, № 8. -С. 17-23. Особенности лада музыки С. Прокофьева// Проблемы лада. Сб. статей / Сост. К.Южак. -М.: Музыка, 1972.-С. 226—238.
  • Про природу і спрямованість новаторського пошуку в сучасній музиці // Сучасна музика. Вип 1. — К.: музичн Україна, 1973.-С. 3-24. (Співавтор- В.Задерацький).
  • Слово про композитора [І.Соневицького] // Соневицький і. Солоспіви: Для голосу і фп. -К.: музичн Україна, 1993. — С. 5 — 6.
  • Структура і виражальна природа акордики в музиці XX ст. — К.: музичн Україна, 1983. −160 с.

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Адріана.[4]

Захоплення[ред. | ред. код]

Мирослав Скорик захоплювався спортом. Під час навчання в консерваторії здобув спортивні розряди з легкої атлетики, настільного тенісу, бадмінтону, шахів. Цікавився туризмом на байдарках, автомобілями.[17].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • Відразу після смерті Мирослава Скорика в Україні, на регіональному та національному рівнях, почали вшановувати пам'ять композитора. 29 вересня 2020 Львівська обласна рада проголосувала за присвоєння імені Мирослава Скорика комунальному закладу «Львівська національна філармонія»[18].
  • У червні 2021 у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського, біля аудиторії № 42, відкрито меморіальну дошку на честь митця[19]. Тоді ж на Личаківському цвинтарі у Львові відбулося урочисте відкриття пам'ятника на могилі Мирослава Скорика. Замовником робіт із виготовлення пам'ятника (вартість 1,1 млн грн) виступила Львівська ОДА[20]. Також у червні 2021 «Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика» започаткувала «Всеукраїнський композиторський конкурс імені Мирослава Скорика», який проводитиметься раз на два роки і спрямований на підтримку і промоцію «симфонічної творчості нової ґенерації молодих українських композиторів, збереження та розвиток традицій національної композиторської школи»[21]. Для переможців передбачено три премії — 45, 35 та 20 тис. грн.
  • 20 серпня 2021 Мирославу Скорику посмертно присвоєно відзнаку Президента України «Національна легенда України» «за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність»[22]
  • 24 вересня 2021 року Верховна Рада ухвалила запровадження Державної премії України імені Мирослава Скорика за вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва України та впровадження новітніх непересічних практик у композиторській, виконавській, музикознавчій діяльності.[23][24]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Discogs — 2000.
  2. Помер Мирослав Скорик. zaxid.net. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 9 вересня 2020. 
  3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №374/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2021-08-23. 
  4. а б Запотічна-Ванчосович, Ірина (18 липня 2013). Мирослав Скорик: «Працюю, як заведений». Високий замок. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019. 
  5. Волох Оксана. М. Скорик – Мойсей української музики (PDF) // Молодь і ринок. — 2011. — № 8 (79). — С. 133-136. Архівовано з джерела 30 червня 2019.
  6. Енциклопедія Сучасної України
  7. Мирослав Скорик відсьогодні — художній керівник Національного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка
  8. судячи з веб-архіву сайту Національної опери.
  9. У Києві прощаються з видатним українським композитором Мирославом Скориком (фоторепортаж). www.unian.ua (uk). Процитовано 2020-06-03. 
  10. У Львові поховали композитора Мирослава Скорика. Укрінформ. 5 червня 2020. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 8 червня 2021. 
  11. Указ Президента України № 758/2008 від 20 серпня 2008 року «Про присвоєння М. Скорику звання Герой України»
  12. Указ Президента України № 128/2010 від 8 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами України»
  13. Указ Президента України № 726/2006 від 27 серпня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
  14. Указ Президента України № 1109/98 від 5 жовтня 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
  15. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  16. Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
  17. Кияновська, Любов (23 вересня 2013). Мирослав Скорик: людина і митець. Портал Music-Review Ukraine. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019. 
  18. Львівська обласна рада. lvivoblrada.gov.ua. Процитовано 2021-09-24. 
  19. У Музичній Академії вшанували пам'ять легендарного Мирослава Скорика | НМАУ. НМАУ (uk-UA). 2021-06-01. Процитовано 2021-09-24. 
  20. На могилі Мирослава Скорика на Личакові відкрили пам’ятник. loda.gov.ua. Процитовано 2021-09-24. 
  21. Всеукраїнський композиторський конкурс імені Мирослава Скорика. Львівська національна філармонія (uk). 2021-06-01. Процитовано 2021-09-24. 
  22. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №374/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2021-09-24. 
  23. Рада запровадила державну премію імені Мирослава Скорика litgazeta.com.ua 24.09.2021
  24. Закон України від 24 вересня 2021 року № 1786-IX «Про внесення зміни до статті 11 Закону України "Про державні нагороди України"»

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]