Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (травень 2018)
Собор Святого Воскресіння
Катедральний храм Св. Воскресіння в Івано-Франківську
48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670Координати: 48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670
Тип спорудиправославний храм
РозташуванняУкраїна Україна, Івано-Франківськ
АрхітекторСтаніслав Потоцький, Г. Дальке
ХудожникМанастирський Антін Іванович, Сосенко Модест Данилович
Засновникченці ордена єзуїтів
Початок будівництва1720
Кінець будівництва1729
Зруйновано1752
Відбудовано1763
Будівельна системацегла
Стильавстро-баварське бароко
НалежністьУГКЦ
Адресамайдан Шептицького, 6
ЕпонімВоскресіння Христа
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ). Карта розташування: Україна
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ) (Україна)
Мапа
CMNS: Собор Святого Воскресіння у Вікісховищі

Катедральний храм Святого Воскресіння — катедральний храм Івано-Франківської архієпархії Української греко-католицької церкви (раніше — Станиславівської єпархії УГКЦ).

Історія

[ред. | ред. код]

Єзуїтський костел

[ред. | ред. код]

На початку XVIII століття у Станіславові з'явилися єзуїти. 1720 року на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Збудували храм у 1729 році.

Однак, внаслідок надто неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому 1752 року його змушені були розібрати.

Наступного ж року розпочали будівництво нового костелу за проєктом архітекторів Станіслава Потоцького (дідича міста[1]) та Христіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барокова скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. 1764 року під час облоги, обстрілів міста російською армією була знищена вежа храму.[2]

Австрійська влада 1773 року скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала.

Анджей Бетлей припускає, що автором проєкту фасаду костелу був єзуїт Павел Гіжицький.[3]

УГКЦ

[ред. | ред. код]
В соборі встановлений п'ятиярусний іконостас

1849 року храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським катедральним храмом.

У XIX столітті єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки.

Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Антін Манастирський і Модест Сосенко.

На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу.

В радянські часи церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1136).[4]

28 січня 1990 року — Катедральний собор святого Воскресіння повернуто УГКЦ.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Сьогоднішня назва катедрального храму Святого Воскресіння була і в головної української церкви міста Станіславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів 1672 року.

З 20 вересня 1899 року по 17 грудня 1900 року настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станиславівської єпархії був митрополит Андрей Шептицький.

Храм було реставровано в 1835, 1885, 1995 та 2003 роках.

Усипальниця

[ред. | ред. код]

У крипті собору поховані єпископи Софрон (Мудрий), Софрон (Дмитерко).

Раніше були поховані львівський каштелян Казімеж Лещинський (пом. 1730), його сестра Вікторія — перша дружина коронного гетьмана Юзефа Потоцького (знайдену в 1885 році труну з її прахом у 1886 перенесли до Франківської колегіати). Також було поховано багато монахів-єзуїтів.[5]

Галерея

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Cathedral of Holy Resurrection, Ivano-Frankivsk

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
  2. ↑ Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 167.
  3. ↑ Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 245.
  4. ↑ Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  5. ↑ Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Кафедральні собори УГКЦ
Київ (Київська архиєпархія) • Львів (Львівська архієпархія) • Івано-Франківськ (Івано-Франківська архієпархія) • Тернопіль (Тернопільсько-Зборівська архієпархія) • Чернівці (Чернівецька єпархія) • Коломия (Коломийська єпархія) • Дрогобич (Самбірсько-Дрогобицька єпархія) • Стрий (Стрийська єпархія) • Сокаль (Сокальсько-Жовківська єпархія) • Чортків (Бучацька єпархія) • Донецьк (Донецько-Харківський екзархат) • Одеса (Одесько-Кримський екзархат) • Луцьк (Луцький екзархат)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Собор_Святого_Воскресіння_(Івано-Франківськ)&oldid=41652176