Брабантське герцогство

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Брабант.

Брабантське герцогство лат. Ducatus Brabantiae нід. Hertogdom Brabant фр. Duché de Brabant
1183 – 1794
Прапор Герб
Брабанту: історичні кордони на карті Брабант (1350)
Столиця	Брюссель
Мови	нідерландська
Форма правління	монархія
Історія
• Засновано	1183
• Ліквідовано	1794
Населення
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Брабантське герцогство

Браба́нтське ге́рцогство (лат. Ducatus Brabantiae, нід. Hertogdom Brabant, фр. Duché de Brabant) — у 1183–1794 роках герцогство у Нижніх Землях. Охоплювало територію трьох сучасних провінцій Бельгії (Фламандський Брабант, Валлонський Брабант, Антверпен), сучасного Брюссельського столичного регіону, а також нідерландської провінції Північний Брабант. Засноване на основі Брабантського ландграфства у складі Священної Римської імперії. Керувалося герцогами Брабантськими. 1288 року уклало унію із Лімбурзьким герцогством. 1430 року успадковане Бургундським герцогством, 1482 року — австрійськими Габсбургами, а 1556 року — іспанськими Габсбургами. 1648 року розділене між Священною Римською імперією і Республікою Об’єднаних провінцій Нідерландів, якій відійшли північні землі герцогства. Продовжило існувати у так званих Південних Нідерландах. 1794 року ліквідоване французькими революційними військами. Терени герцогства увійшли до Бельгії, за винятком Північного Брабанту.

Назва

Назва Брабант походить старонідерландських слів braec «болотистий» та bant «місцина».

• Брабант (нім. Brabant) — коротка назва.
• Браба́нція (від пол. Brabancja) — стара українська назва.
• Браба́нтське ге́рцогство (ісп. Ducado de Brabante, фр. Duché de Brabant, нім. Herzogtum Brabant, нід. Hertogdom Brabant, лат. Ducatus Brabantiae)
• Брабантське князі́вство / князі́вство Браба́нція (пол. Księstwo Brabancji) — стара українська назва.

Історія

У I ст. до н. е. Брабант, населений белгами (вважалися такими, що мали як кельтські, так і германські культурні зв'язки), був підкорений римський проконсулом Гаєм Юлієм Цезарем і входив до провінції Бельгійської Галлії (Белгіка). У III—V ст. Брабантом оволодівають франки. Назва регіону вперше згадується як каролінзьке володіння — паг Бракбатенський (лат. pagus Bracbatensis), що розташовувався між річками Шельда та Дейле.

За Верденським договором 843 року став частиною Лотарингії в межах недовговічного Середньо-Франкського королівства, 870 року — Західно-Франкського королівства, а потім був переданий Східно-Французькому королівству згідно з Рібемонським договором 880 року.

У 959 році східнофранкський король Оттон I звів графа Годфріда Еноського титулом віцегерцога (маркграфа) Нижньої Лотарингії. У 962 році герцогство Нижньої Лотарингії стало невід'ємною частиною Священної Римської імперії, де наступники Годфріда з династії Арденн-Верден також правили маркграфством Брабант. Тут до влади прийшли графи Лувена (978 року було утворено Лувенське графство), коли між 988 та 991 роками граф Ламберт I одружився з Гербергою, донькою герцога Карла Нижньолотаринзького, і отримав Брюссельське маркграфство.

Близько 1024 року найпівденніший Брабант з місто Берген перейшов до рук графа Реньє V Монського, що було віднято у Генріха I, графа Лувену і маркграфа Брюсселю. Після смерті брата останнього Ламберта II у 1054 році. До 1059 року імперські землі до річки Шельда на заході перейшли під владу французького Балдуїна V Фландрського. Після смерті пфальцграфа Германа II Лотарингського в 1085 році, імператор Генріх IV передав феод між річками Дендер і Зенне як ландграфство Брабант Генріху III, графу Лувенському та маркграфу Брюссельському. Його брат Готфрід I 1106 року отримав також гецогство Нижня Лотарингія. 1128 року за підтримку роду Гогенштауфен він втратив Брабантське ландграфство, яке конфіскував імператор Лотар II і передав Валерану I, герцогу Лімбургу. Готфрід II з 1137 року почав війну проти останнього, здобивши 1139 року перемогу, захопивши Брабантське ландграфство і герцогство Нижня Лотарингія. Його син Готфрід III і онук Генріх I продовжували зберігати вірність Гоенштауфенам, що дозволило розширити володіння.

У 1183 році імператор Фрідріх Барбаросса офіційно об'єднав Брабантське ландграфство з Лувенським графством і Брюссельським маркграфством і підняв їх разом у Брабантське герцогство. Першим герцогом Брабантським став Генріх I. У 1190 році останній також став герцогом Нижньої Лотарингії. На той час титул втратив більшу частину своєї територіальної влади. Згідно з протоколом, усіх його наступників згодом називали герцогами Брабанта та Нижньої Лотарингії (часто їх називали герцогами Лотьє).

Після битви при Воррінгені в 1288 році герцоги Брабанта також отримали герцогство Лімбург та Овермаасланд. У 1356 році герцог Жан III надав Радісний в'їзд (хартію свободи) підданим Брабанта. Після його смерті почалася війна за брабантську спадщину між Жанною (з чоловіком Венцелем I Люксембургом) проти сестри Маргарити (з чоловіком Людовиком II Мальським), що завершилася 1357 року поділом Брабантських володінь. У 1396 році герцогство Лімбург було продано Жанною Брабантською Філіппу II, герцогу Бургундії.

Брабантське герцогство напркиінці XV ст.

1406 року Брабант перейшло до власності династії Бургундської гілки династії Валуа. Першим герцогом став Антуан, син Філіппа II. Жан IV намагався розширити свою владу на усі Нідерланди. У 1430 році після смерті Філіппа I герцогства Брабант і Лімбург були успадковані Філіпом III Добрим, герцогом Бургундії і стали частиною Бургундських Нідерландів.

У 1477 році герцогство Брабант стало частиною дому Габсбургів як частина посагу Марії Бургундської. У той час герцогство простягалося від Люттре, на південь від Нівеля, до Гертогенбоса, а столицею було місто Лувен. Подальша історія Брабанта є частиною історії Сімнадцяти провінцій Габсбургів.

Вісімдесятирічна війна (1568–1648) поставила північні частини під військовий контроль північних повстанців. Після Вестфальського договору 1648 року незалежність Республіки Об'єднаних провінцій була підтверджена, а Північний Брабант було офіційно передано цій державі. Південна частина залишалася в руках іспанських Габсбургів як частина Південних Нідерландів. Вона була передана австрійській гілці Габсбурзької монархії в 1714 році. Брабант був включений до невизнаних Сполучених Штатів Бельгії, які існували з січня по грудень 1790 року під час короткочасного повстання проти імператора Йосипа II, доки імперські війська не повернули Австрійські Нідерланди для Леопольда II, який успадкував престол свого брата.

Територія була захоплена під час Французької революції 1794 року та офіційно анексована Францією 1795 року. Герцогство Брабант було ліквідовано, а територію реорганізовано в департаменти Де-Нет (нинішня провінція Антверпен) та Дейл (пізніша провінція Брабант).

1815 року на Віденському конгресі було створено Сполучене Королівство Нідерландів. Три старі провінції були відновлені як Північний Брабант, Антверпен та Південний Брабант. Дві останні стали частиною сучасної Бельгії, коли вона була створена 1830 року, а Південний Брабант став просто провінцією Брабант.

Територія

Історично поділялося на чотири частини, кожна з яких мала свою столицю. Чотирма столицями були Левен, Брюссель, Антверпен та Гертогенбос. До заснування Гертогенбоса четвертою столицею був Тінен.

Його територія складалася, по суті, з трьох сучасних бельгійських провінцій: Фламандського Брабанта, Валлонського Брабанта та Антверпена; Брюссельського столичного регіону; та більшої частини сучасної голландської провінції Північний Брабант.

Символика

Герб Брабанту

Гербом був «Соболиний лев» — золотий озброєний червоний лев на чорному полі з червоними кігтями та язиком. Ймовірно, вперше використано графом Ламбертом I Лувенським, лев присутній на печатці міста Керпен 1306 року разом із червоним левом Лімбурга. Дотепер брабантський лев є основним геральдичним символом на гербах як Фламандського, так і Валлонського Брабанта, а також голландської провінції Північний Брабант.

Устрій

Герцог мав вищу військову, адміністративну і судову владу, проте вимушен був рахуватися з могутніми васалами. З 1185 року герцоги стали застосовувати власні печатки для скріплення договорів, хартій та інших офіційних документів Брабанту. В подальшмоу фактично сформувалася герцозька рада, до якої входили власне герцог, його спадкоємцем, наймогутніші васали та представники католицької церкви.

З 1312 року було утворено судовий і цивільнйи орган — Суверенну (герцогська) рада Брабанту. Вона складалася з канцлера, 15 радників, фіскального радника, генерального прокурора, 2 клерків та 6 секретарів. Вона поділена на 2 палати, які формував канцлер на свій розсуд. Першу палату очолював канцлер, і вона складалася з 8 суддів, яких називали радниками; друга палата мала 7 радників. Ці посади могли обіймати лише піддані Брабанту, за винятком двох посад радників та двох посад секретарів, на які герцог міг призначити видатних іноземців. Посади в раді були особистими, а не продажними, і надавались герцогами до 1795 року найвидатнішим юристам герцогства.

В подальшому було сформовано Штати Брабанту, що представляли аристократів, духовенство і бюргерство. На початках перевагу мали аристократи. За австрійського періоду стани Брабанта були поділені на чотири категорії членів за посадою: два єпископи (архієпископ Мехелена та єпископ Антверпена), одинадцять головних абатств (Флербек, Віллер, Сен-Бернар, Сен-Мішель, Грімберген, Парк, Гейліссем, Авербоде, Тонгерлоо, Ділегем та Сан-Гертруда і Нівель), представники вищої знаті (щонайменше повинні були мати титул барона і певний дохід) та представники трьох головних міст Лувена, Брюсселя та Антверпена, які голосували колективно. В принципі, кожне місто могло направляти стільки депутатів, скільки забажало. Однак магістрат завжди обирав першого бургомістра та радника-пенсіонера. Брюссель також обирав свого першого радника. У штатах Брабант не була представництвом за станами, а радше представництвом відповідно до різних територіальних або міських повноважень герцогства.

Поділ

Герцогство було переважно поділено на різні васальні феоди, власники яких здійснювали вищу або нижчу юрисдикцію. Багато укріплених міст вирвались з феодальної системи та отримали хартію свобод, яка дозволяла їм самостійно керувати та надавала деяким своїм мешканцям громадянство, що звільняло її власників від сеньйоріального права та підпорядковувалося лише судам свого міста. Серед цих міст чотири головні міста: Лувен, Брюссель, Антверпен та Буа-ле-Дюк, що були центрами кварт'є (округів).

Кожне з головних міст мало три дорадчі органи, відомі як «три члени»: колегія бургомістрів або магістрат, велика рада, що складалася з членів магістрату, і, нарешті, гільдії, які об'єднували різні ремесла.

Право

Герцоги Генріх II та Генріх III розглядали свої заповіти як політичні інструменти, призначені для забезпечення безперервності влади та стабільності герцогства, а також для надання прав та привілеїв своїм підданим. 12 січня 1248 року Генріх II встановив кілька принципів майбутнього управління герцогством: помірні витрати, не стягувати податки без згоди підданих та скасувати кріпацтво. Також герцог відмовився від права «мертвої руки». 26 лютого 1261 року Генріх III, у свою чергу, звільнив населення від «тальї, поборів та ненадійних стягнень» за винятком певних перелічених обставин (спеціальні податки будуть стягуватися тільки на посвяту принців в лицарі або їх шлюб, а також в чітко описаних умовах війни), визначивши, що брабантці тепер повинні бути підсудні лише суду. У 1312 році Жан II продовжив у цьому дусі з Кортенберзькою хартією, яка стала підґрунтям для утворення Штатів (парламенту) Брабанту. При цьому на відміну від інших тут окрім знаті й духівництва було представлено міста та бюргерство. Хартія передбачала створення Суверенної ради Брабанта. Її сфера дії була підтверджена 12 липня 1314 року Валлонською хартією та розширена хартією, відомою як Радісний в'їзд 1356 року, видані Жаном III.

З 1215 року розвивається нова одиниця: Брюссельський басейн. Він охоплював усі території, де застосовувалися ті ж привілеї, що й місту Брюссель у його стінах. Ця територія набула певного ступеня автономії від герцогської влади і, як наслідок, поступово сформувала соціально-економічну одиницю, здатну розвиватися самостійно.

Судочинство

З XI століття діяв феодальний суд Брабанту. Спочатку ця інституція не була постійною, а збиралася там, де перебував князь, іноді в одному місті, іноді в іншому, або навіть в абатстві чи іншій резиденції. Сам сюзерен головував на суді, поки Філіп Добрий не призначив лейтенанта в 1430 році, щоб замінити його під час його відсутності в герцогстві. Відтоді місцезнаходження суду знаходилося в Брюсселі, а іноді в ратуші протягом XVI століття. Цей трибунал, за характером своїх повноважень, завжди залишався відстороненим від політичних подій

Феодальний суд реєстрував існування та межі феодальних володінь васалів, розглядаючи суперечки щодо речових прав на феоди, які могли виникати як між васалами, так і між васалом та його сюзереном. Він утворював суверенний суд і отримував накази лише від уряду. Він виносив рішення декретом і без права апеляції, за винятком випадків, коли Карл V встановив едиктом 1523 року, що вирок може бути переглянуто за втручанням восьми суддів, обраних з інших вищих судів або з числа докторів права Лувенського університету.

З XII ст. Брюссельське маркгарфство, потім Брабантське ландграфство і зрештою Брабантське герцогства були поділені на аммінії (судові округа) на чолі із амманом.

Економіка

Економічний розвиток, особливо в період Середньовіччя та раннього Нового часу, був одним із найдинамічніших у Європі. Герцогство перетворилося на потужний економічний центр завдяки вдалому географічному положенню та розвиненій міській інфраструктурі. Економічно герцогство конкурувало на рівних зі своїм сусідом, графством Фландрія.

Централізаторська політика герцогів XIII-XIV ст. спиралася на швидкозростаючі міста. Брюссель, Лувен, Антверпен та Мехелен стали центрами ремесла та торгівлі.

Основу економіки становило високоякісне сукноробство, яке конкурувало з фламандським. Міста Брабанта спеціалізувалися на виробництві тканин із вовни. З X ст. розвивалася вовноткацтво. У 1306–1325 pоках проходив процес об'єднання брюссельських ткачів, які увійшли до так званої Малої гільдії, відомої також як «Гільдія ткачів полотен». Найвищий технічний рівень виробництва сукна, досягнутий на той час брабантськими майстрами, забезпечив їм майже монопольне становище на ринках. Їхній товар отримав почесну назву «королівського сукна». Проте протекціоністська політика Англії, запроваджена у середині 1330-х років значно послабила позиції брабантських майстрів. Починаючи з 1360-х років брюссельські ткачі стали виготовляти оббивку для крісел і стільців, чохли для подушок, покривала та балдахіни, а пізніше декоративні настінні килими – шпалери. У сер. 1410-х ркоів 500 ткачів з Аррасу і Турне переселилися до Брюсселю. У 1416–1417 pоках ткачі шпалер відокремилися від Малої гільдії, та увійшли до складу так званої Великої гільдії (або «Гільдії ткачів вовни»). 1447 року було утворено гільдію ткачів шпалер. Важливу роль розвитку шпалерного ткацтва Брюсселя зіграло угоду між гільдіями живописців і ткачів, підписане 6 червня 1476 року за посередництва брюссельського магістрата19. Ця угода зобов'язувала ткачів замовляти картони для шпалер із зображенням людських фігур лише у художників, які перебували у гільдії святого Луки.

Герцог Жан I сприяв розвитку броварству у своїх володіннях. Подейкували, що він і сам таємно приєднався до гільдії броварів, а майстри тримали в себе його портрет як талісман.

Брабант став найважливішим перехрестям торгових шляхів між Англією, Францією, Ганзою та Італією. У XIV-XV ст. ярмарки в Брабанті (особливо в Антверпені) почали затьмарювати знамениті шампанські ярмарки, стаючи центром обміну товарами та фінансовими операціями. Місто стало місцем зосередження європейських банкірів та біржової торгівлі. У XV столітті, перебуваючи під владою Бургундських герцогів, Брабант продовжував процвітати за рахунок інтеграції в їхню сильну державу.

Рахункова палата Брюсселя, або Рахункова палата Брабанта, заснована 1 липня 1404 року була установою, що спеціалізувалася на фінансових справах герцогства Брабант. Вона діяла за часів послідовних династій регіону — герцогів Бургундії, Іспанської корони та Австрійської корони — і поступово поширювала свою юрисдикцію на всі Південні Нідерланди. Вона припинила своє існування з французьким завоюванням у 1794 році, перш ніж була відновлена ​​під керівництвом Сполученого Королівства Нідерландів. Бельгійська Рахункова палата, заснована в 1830 році, взяла на себе деякі з її обов'язків.

Гроші

Деньє Генріха I

Золотий гульден Жанни Брабантської

Герцоги карбували власні монети: деньє, оболи, пізніше — гроші. Срібні монети, такі як деньє та оболи, що карбувалися герцогом Генріхом I, зображували вершників, єпископів і гербові щити. Активне карбування велося в Антверпені, Лувені та Брюсселі. У XIV ст. також стали карбувати золоті гульдени, а потім мідні корте.

Після того, як герцогство перейшло під владу Бургундського будинку, монетна система почала уніфікуватися. Філіп Добрий проводив політику уніфікації валюти, запроваджуючи нові номінали, такі як золотий вільден (лев), а також срібні гроші. Золоті монети: флорини (гульдени) використовувалися в якості основної золотої валюти. 1 гульден становив від 40 до 50 гроот, 1 реал: = 4 грифони = 16 грошей, 1 стювер = 2 гроша, а 1 гріш: = 12 пеннінгів. Наприкінці XV ст. стали також карбувати патарди. За Філіппа Доброго стали карбувати брабантські міти, що стала найдрібнішою монетою. 1 стювер дорівнювався 72 міта.

За часів Габсбургів у XVI-XVII ст. Брабант став одним з центрів карбування монет для всієї імперії. У 1506–1555 роках карбувалися срібні та білонні монети, такі як 1/4 грооти. Монети часто карбувалися методом молотка, мали нерівну круглу форму. У 1578–1580 роках випускалися спеціалізовані монети, такі як ½ ліарду. У період правління Філіпа IV (1621-1665) карбувалися такі срібні монети, як патагон (patagon) і ліарди (oord). За Карла VI випускалися мідні ліарди.

Культура

Основний розквіт припав на XIV-XVI століття, коли Брабант став економічним та культурним ядром Нидерландів. З герцогства походив філософ-аверроїст Сігер Брабантський. Література герцогства є важливою частиною середньовічної літератури середньонідерландською мовою, а також латиною. Основу культурної спадщини становлять хроніки, лицарські романи та релігійні тексти, що відображають вплив двору та розквіт міст.

У 1430 році герцог Філіп III переніс до Брюсселя свій двір, навколо якого зібралися блискучі художники, літератори та артисти. Вони перетворили Бургундський двір на центр культури та мистецтва, звідки поширювалися нові норми поведінки та моди. Численні урочистості та свята, що влаштовуються герцогом, забезпечували вигідними замовленнями численні майстерні художників та ремісників.

Мова

У Середньовіччі рукописи X-XV століть свідчать про те, що французька і лімбурзька, а потім західнофламандська були переважаючими літературними мовами герцогства. У другій половині XIV століття акцент у суспільстві змістився на брабантські діалекти, що стали домінуючими. Французькою мовою переважно складалися офіційні документи. Рзом з тим центр середньонідерландської літератури переноситься з Лімбурга до власне Брабанту, де відбувається розвиток літературної містики і драми.

Освіта

У 1425 році було засновано Лувенський університет, що став найважливішим центром гуманізму та католицької освіти в Північній Європі. Розвиток друкарства припав на XV–XVI століття. Антверпен став одним із найбільших книговидавничих центрів Європи.

Література

До офіційної літератури відносини хроніки. Брабантські хроніки мали прославляти правлячу династію, зводячи їхній рід до античним героям. Найвідомішими є «Хроніка про походження герцогів Брабанта» (Chronica de origine ducum Brabantiae) кінця XIII століття, що описує предків герцогів від Пріама і Хлодвіга до Жана I; .«Римована генеалогія герцогів Брабанта» (літературна обробка історії, що підкреслює знатність правлячого роду); «Римована хроніка» про битву при Воррінгені авторства Ян ван Хеєлу, що описав звитяги герцога Жана I.

У Брабанті були популярні переробки французьких куртуазних романів, а також оригінальні твори середньонідерландською мовою. Саме в Брабанті з'явився один з ранніх зразків західноєвропейської світської середньовічної драми і найраніший середньонідерландською мовою — абеле спелен («шляхетні п'єси»). До сьогодні відомо лише 4 абеле спеле: «Есморейт, «Глоріант», «Ланселот Данський» і «Про зиму і про літо» (близько 1350). Всі вони увійшли до рукопису, датованого 1410 роком, який було знайдено в 1811 Шарлем ван Хюлтемом і тому згодом названа «Хюлтемським». Рукопис також містить 6 фарсів (sotternie) про звичаї селян і городян (імовірно було шість абеле спелен за кількістю фарсів, але дві можливо втрачено). Наразі манускрипт зберігається у Брюсселі у Королівській бібліотеці Бельгії (код hs. 15.589-623).

У 2-й пол. XV ст. стають поширеним мораліте, однією з найвідоміших стала «Елькерлійк» авторства Петера ван Діста (складено у 1470 році, надруковано в 1495 році). П'єса мала надзвичайний успіх і, можливо, була оригінальним джерелом для англійської п'єси «Евримен», а також багатьох інших перекладів для інших країн. П'єса виграла перший приз на театральному конкурсі в Брабанті; невідомо, чи перемогла вона на Антверпенському фестивалі ландювеелів у 1496 році. Як мораліте, вона підкреслює дидактичне послання. Вона використовує алегорію героя як «евримена» (типової людської особи) та написана в помірно піднесеному стилі Редерійкера.

Містична література: Брабант славився своїми містиками, серед яких найвідоміша Беатриса Назаретська (XIII ст.), що писала про духовне життя. Невідомий автор з Анверпенської камери риорів склав на початку XVI століття містерію «Марія Неймегенська», що стала доволі поширеною і популярною.

Мистецтво

Брабант став одним із центрів формування раннього нідерландського живопису. Антверпен пізніше став центром маньєризму, а потім і бароко. Розвиток ремесел (виробництво тканин, килимів-шпалер, ювелірних виробів) сприяло зростанню художнього рівня майстрів. Брабант став одним з важливіших центрів Північного Відродження.

Фасад комплексу будівель (насправді об'єднання кількох гільдійських будинків), відомий як Будинок герцогів Брабантських у Брюсселі, прикрашено бюстами герцогів Брабантських, розташованими біля основ пілястрів. Серед них зображення Філіпа II і Карла V.

Архітектура

Характерна пишна «брабантська готика». Стиль відрізняється використанням світлого пісковика, масштабними базиліками, стрункими внутрішніми склепінними колонами, що переходять прямо в нервури без капітелів та багатим мереживним декором, що часто зустрічається в ратушах. Яскраві приклади — собор Святого Румбольда в Мехелені, Брюссельський собор та собор Богоматері в Антверпені.

Також у Брабанті розквітала цивільна — чудові ратуші (у Брюсселі, Левені), які підкреслювали владу та багатство. Ратуша у Левені є шедевром брабантської пізньої готики (XV століття), фасад якого рясно прикрашено скульптурами.

Музика

Брабантські композитори (школа поліфонії) займали провідні позиції в Європі в XV-XVI століттях, працюючи при дворах Бургундських герцогів, а пізніше - в Італії та інших країнах.

Галерея

• 
  Резиденція герцогів Брабантських. Гран-Плас, Брюссель

Див. також

• Брабантське ландграфство

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Брабантське герцогство