Очікує на перевірку

Косанове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Косанове
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Гайсинський район
Громада Кунківська сільська громада
Код КАТОТТГ UA05040110020016890
Основні дані
Засноване 1850
Населення 523
Площа 1,614 км²
Густота населення 324,04 осіб/км²
Поштовий індекс 23711
Телефонний код +380 4334
Географічні дані
Географічні координати 48°50′25″ пн. ш. 29°11′42″ сх. д. / 48.84028° пн. ш. 29.19500° сх. д. / 48.84028; 29.19500Координати: 48°50′25″ пн. ш. 29°11′42″ сх. д. / 48.84028° пн. ш. 29.19500° сх. д. / 48.84028; 29.19500
Середня висота
над рівнем моря
228 м
Найближча залізнична станція Семенки
Місцева влада
Адреса ради 23710, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Носівці, вул. Ставкова, 5
Карта
Косанове. Карта розташування: Україна
Косанове
Косанове
Косанове. Карта розташування: Вінницька область
Косанове
Косанове
Мапа
Мапа

CMNS: Косанове у Вікісховищі

Коса́нове — село в Україні, у Кунківській сільській громаді Гайсинського району Вінницької області.

Географія

[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Рудка, ліва притока Південного Бугу.

Археологічні пам'ятки

[ред. | ред. код]

У селі виявлено поселення трипільської культури. Пам'ятка розташована поблизу села[1][2].

Могильник досліджений 1961–64: на площі бл. 1000 м² розкопано 39 трупопокладень та 82 трупоспалення; окрім решток небіжчиків, у могильних ямах знайдені також горщики, миски, глеки, вази, скляні келихи, намиста, фібули, пряжки, гребені тощо. Могильник датується серединою 3 – початком 5 ст. За особливостями поховань й інвентаря належить до черняхівської культури. Його створили, очевидно, представники східногерманських культурно-етнічних утворень, що з писемних джерел відомі як готський племінний союз (див. Готи)[3].

Історія

[ред. | ред. код]

Входило до Нижчекропивнянської волості Гайсинського повіту Подільської губернії.

За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року «Про адміністративно-територіальний поділ Подільської губернії» стало частиною Гайсинського району Гайсинської округи.

19 листопада 1924 року стало частиною Ситковецького району Гайсинської округи.[4]

3 лютого 1931 року Ситковецький район був ліквідований з приєднанням до Немирівського, але відновлений у червні 1933 вже як складова частина Вінницької області.

21 січня 1959 село стало частиною Гайсинського району внаслідок ліквідації Ситковецького району.

12 червня 2020 року, відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», село увійшло до складу Кунківської сільської громади[5].

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи і ліквідації Гайсинського району, село увійшло до складу новоутвореного Гайсинського району[6].

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:

Мова Відсоток
українська 95,6%
російська 3,63%
білоруська 0,57%

Транспорт

[ред. | ред. код]

Найближча станція Семенки, обслуговується поїздом Вінниця-Гайворон тричі на тиждень. До станції 4 км.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Енциклопедія Трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. І.
  2. Заєць I. Трипільська культура на Поділлі. — Вінниця, 2001. — 184 с.
  3. ЕІУ
  4. Постанова ВУЦВК Про зміни в адміністраційно-територіяльному поділі Поділля від 19 листопада 1924 року
  5. Кабінет Міністрів України — Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  6. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  7. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Носівці // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Вінницька область / Гол. ред. кол.: Тронько П. Т. (гол. Гол. редкол.), Бажан М. П., Білогуров М. К., Білодід I. K., Гудзенко П. П., Дерев′янкін Т. І., Компанієць І. І. (заст. гол. Гол. редкол.), Кондуфор Ю. Ю., Королівський С. М., Мітюков О. Г., Назаренко І. Д., Овчаренко П. М., Пількевич С. Д., Ремезовський Й. Д., Скаба А. Д. (заст. гол. Гол. редкол.), Слабєєв І. С. (відп. секр. Гол. редкол.), Цілуйко К. К., Шевченко Ф. П.; Ред. кол. тома: Олійник А. Ф. (гол. редкол.), Бабій М. Л., Бовкун В. Д., Вініковецький С. Я., Гелевера В. К. (відп. секр. редкол.), Гороховський О. 3., Каян П. Л., Косаківський Г. М., Кравчук В. І., Кривко П. С., Лютворт Г. А. (заст. гол. редкол.), Олійник Л. В., Олійник С. І., Орлик В. Я., Птущенко В. О., Пшук І. П., Совко В. М., Степаненко Ю. О., Трохименко С. К. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 777 с. — С. 215.