Лопухів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Лопухів
Вигляд на Лопухів
Вигляд на Лопухів
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Тячівський район
Рада/громада Лопухівська сільська рада
Код КОАТУУ 2124484401
Основні дані
Засноване 1638
Населення 3317 (2001 р.)
Площа 25 км²
Густота населення 132,68 осіб/км²
Поштовий індекс 90522
Телефонний код +380 03134
Географічні дані
Географічні координати 48°21′49″ пн. ш. 23°57′59″ сх. д. / 48.36361° пн. ш. 23.96639° сх. д. / 48.36361; 23.96639Координати: 48°21′49″ пн. ш. 23°57′59″ сх. д. / 48.36361° пн. ш. 23.96639° сх. д. / 48.36361; 23.96639
Середня висота
над рівнем моря
655 м[1]
Водойми р. Брустурянка
Відстань до
районного центру
70 км км
Найближча залізнична станція Тересва
Відстань до
залізничної станції
51 км
Місцева влада
Адреса ради с. Лопухів, вул. Калініна, 100
Карта
Лопухів is located in Україна
Лопухів
Лопухів
Лопухів is located in Закарпатська область
Лопухів
Лопухів

CMNS: Лопухів на Вікісховищі

Лопу́хів (до 1946 року — Брустури) село в Тячівському районі Закарпатської області.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване по обидва боки річки Брустурянки, за 67 км від районного центру Тячева[2]. Сусідній населений пунк — Усть-Чорна. Кількість населення Лопухів складає 3750 осіб.

Походження назви села[ред.ред. код]

За першими статистичними відомостями про село Брустури згадується у 1839 році. Детальніші відомості про село можна знайти у географічному та статистичному огляді Мараморошанського комітату (1901 року видання). Там зазначається, що станом на той час в селі проживали 1378 жителів, а у 1913 році налічувалось 1655 мешканців[3].

Стара назва Лопухово — Брустури — походить від румунського brusture (лопух). Отже, українська назва є перекладом з румунської. Існує ще одна версія щодо назви села — на честь загиблого лейтенанта-мінера. Лише у 80-х було доведено, що прізвище загиблого лейтенанта — Калінін.

Проте Юрій Андрухович (український письменник) має цілковито іншу думку щодо правильності перекладу назви села на українську мову. Румунською мовою brustur — це sympytum cordatum, що означає живокіст серцевидний, багаторічна трав'яниста рослина родини шорстколистих. Це не те саме, що brusture — arctium lappa L, себто лопух великий, дворічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Оскільки, тодішні перекладачі не вдавалися до тонкощів своєї справи, і без уточнень що маться на увазі: brustur чи brusture — переклали назву як Лопухів[4].

Питання повернення історичної назви вже двічі виносилося на розгляд сільради, але не вирішується за браком коштів[5].

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки про село[ред.ред. код]

Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття (приблизно з 1638 року)[2]. Але його правдешня історія починається ще у давнину (до приходу угорців в 896 році), коли русинські і волоські пастухи на полонинах випасали овець та худобу, освоювали полонинні, низинні землі на берегах рік Брустурянка та Яблуниця і поселялися там.

Наприкінці XVІ століття волохів-переселенців майже не залишилось, а ті, що залишились серед гуцулів, асимілювалися серед переважаючої більшості русинів.

Гірськими стежками через полонини ходили опришки, тому хуторські поселення виникали під полонинами і поступово люди почали розселювалися вниз до річкових територій. Спершу люди заселили присілки Бистрик (його назва походить від села Бистриця нині Надвірнянського району Івано-Франківської області) і присілок Яблуницю, чия назва, ймовірно походить від села Яблуниця біля Яблуницького перевалу.

Німецькі колоністи, які заснували Німецьку Мокру розселилися також і поміж русинами. Їхнє завдання — організувати сплав лісу з приток річок Яблуниця, Турбат, Плайська, Бертянка. За часів Марії-Терезії ліс сплавляли по річці Брустурянка в напрямку до Тересви. Ці матеріали використовувався для укріплення соляних шахт у Солотвині.

Релігія та церкви[ред.ред. код]

До кінця 40-х років ХХ століття головною вірою Брустур була греко-католицька. Хоча першу церкву побудовали у присілку Яблуниця ще у першій половині XVІІ століття. У 1805 році в центрі села зведено дерев'яну церкву Михайла Архангела, яка знесли після побудови у 1941 році цегляної церкви. Вона діє і по сьогоднішній час як православна.

Освіта та школи[ред.ред. код]

26 лютого 1792 року за указом короля Угорщини, задля збереження духу вірних горян, відкрили 23 школи з русинською мовою навчання, в тому числі і в Брустурах. Оскільки, школа була королівською, то і фінансувалась вона з казни короля.

Вузькоколійна залізниця[ред.ред. код]

У 1920 році Брустури увійшли до складу Чехословаччини. За часи правління чехословацької влади побудовано вузькоколійну залізницю під самі вершини Карпат. Існувала вузькоколійка аж до руйнівного паводку 1998 року.

Лопухів у вирі Другої світової війни[ред.ред. код]

Березень 1939 — жовтень 1944 — Брустури під угорсько-фашистською окупацією. Побудовано захисну лінію Арпада. В повоєнні роки жителі Брустур втікали до Радянського Союзу в пошуках кращого життя, а знайшли його в таборах ГУЛАГу.

Трагедією обернулися воєнні часи для євреїв, які у довоєнний час складали майже чверть населення Брустур. У 1942 році угорсько-фашистські війська відправили євреїв до Німеччини (звідки ніхто так і не повернувся).

Лопухів за часів Радянського союзу[ред.ред. код]

У жовтні 1944 року Брустури спалили війська фашистської Угорщини. Більш ніж сто жителів села пішли воювати добровольцями до корпусу Людвіка Свободи та вступили до лав Червоної Армії. Їхні імена викарбували на обеліску, який зараз стоїть у центрі села.

У 1952 році розпочав свою трудову діяльність майбутній Герой Соціалістичної праці, переможець міжнародних змагань лісорубів на виставці «Експо-67» у Монреалі Іван Васильович Чуса. Багато людей входить у когорту почесних орденоносців Радянського Союзу:  І. І. Фабрицій, Д. Д. Дзюзяк, І. В. Бурса, І. С. Бодня, Д. М. Бурса, Д. Д. Петруняк, Ю. В. Золотар та багато інших, які своєю працею звеличили професію лісоруба.

Сучасний Лопухів[ред.ред. код]

На території села діє державне підприємство «Брустурянський ЛМГ»  — одне з найбільших в Україні (26,5 тис. га. лісів)., з його підрозділами: Плайське лісництво, Турбатське лісництво, Кедрянське лісництво, Лопухівське лісництво.

Влітку населення села займається збором грибів, ягід, лікарських рослин. Діє Лопухівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Прочківська ЗОШ І ступенів, Яблунецький навчально-виконавчий комбінат, ясла-садок «Ромашка», Лопухівська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. В центрі села є будинок культури, при якому діє народно-інструментальний ансамбль «Брустури», сільська бібліотека та поштове відділення.

У 2008 році започатковано святкування Дня села, а з 2011 — фестивалю «Брусторянська кедровиця».

У 2010 році відкрито пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку за ініціативи сільського голови М. М. Фіцая та за підтримки «Брустурянського ЛМГ»[3].

В кінці листопада 2016 року у Лопухові запрацювала гідроелектростанція на річці Брустурянка. Потужність міні-ГЕС 999 кВт.

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

На північно-західній околиці села розташований Кедринський ботанічний заказник, на схід від села — Гладинський заказник, на північ — заказники Бертяник та Аршична, на північний схід — заказник «Горгани і Тавпіширка».

Фотогалерея[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

1. Данилюк, М. В. (2012). Тячівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українська). Київ: Карпати. с. 256—259.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Погода в селі Лопухів
  2. а б Бєлоусов, В.І. (1969). Історія міст і сіл Української РСР (українська). Київ: Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР. с. 646. 
  3. а б Данилюк, М.В. (2012). Тячівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українською). Київ: Карпати. с. 256–259. 
  4. Андрухович, Юрій (2007). Диявол ховається в сирі (українська). Київ: Часопис "Критика". с. 305. 
  5. Український урядовий кур'єр. http://ukurier.gov.ua (українська). 


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.