Луцій Емілій Павло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Луцій Емілій Павло (лат. Lucius Aemilius Paullus) — давньоримський політик та воєначальник. Двічі був консулом: у 219 та 216 рр. до н. е.

Вперше став консулом у 219 р. до н. е., разом з Марком Лівієм Салінатором. Того ж року брав участь у другій Ілірійській війні, переміг Деметрія Фарського, який був змушений тікати до македонського царя Філіппа V. Після повернення до Риму був нагороджений тріумфом. Згодом його, разом з другим консулом, звинуватили у несправедливому розподілі трофеїв, але потім виправдали.

За часів Другої Пунічної війни вдруге став консулом; другим консулом став Гай Теренцій Варрон. Вони обидва командували римською армією у битві при Каннах 216 р. до н. е. Всупереч порадам Павла Варрон вирішив дати бій, залучивши всі наявні сили, в якому римляни зазнали нищівної поразки. В цій битві Луцій Емілій Павел загинув, в той час як Варрон врятувався.

Луцій Емілій Павло був батьком Луція Емілія Павла Македонського та Емілії Терції, майбутньої дружини Сципіона Африканського.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]