Могилянський Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Могилянський
Могилянський М.jpg
Михайло Могилянський
Народився 22 листопада (4 грудня) 1873(1873-12-04)
Російська імперія Чернігів, Російська імперія
Помер 22 березня 1942(1942-03-22) (68 років)
СРСР Чернігів, СРСР
Національність українець
Діяльність публіцист, літературознавець, науковець
Мова творів українська

Михайло Михайлович Могилянський (*22 листопада (4 грудня) 1873(18731204), Чернігів—22.03.1942) — український літературний критик і публіцист, літературознавець, науковий співробітник ВУАН і керівник Комісії для складання біографічного словника.

Житттєпис[ред. | ред. код]

Народився у Чернігові.

По смерті батька (24.08.1894, Чернігів) родина переїхала до Петербурга.

Мав Михайло Могилянський двох братів. Старший брат — Микола, відомий український та російський антрополог, етнограф, музеєзнавець, а молодший — Петро, відомий у Петербурзі адвокат. Також М. М. Могилянський мав сестру.

Михайло Михайлович закінчив класичну гімназію у Чернігові (1892).

За спогадами Ю. Виноградського, М. Могилянський брав участь у створенні нелегальної бібліотеки гімназистів і семінаристів. Частина книг із українського відділу бібліотеки зберігалися в будинку Могилянських. На його ім'я також була передплачена газета «Народ», що видавалася в Галичині за участю М. Драгоманова. Це були дуже ризиковані кроки з боку гімназиста. У бібліотеці був також часопис «Зоря» за участю І. Франка та М. Павлика.

З 1892 М. М. Могилянський студент юридичного факультету Санкт-Петербурзького Імператорського університету. Брав участь у роботі марксистських гуртків. Був заарештований у травні 1899, кілька місяців утримувався у відомій в'язниці «Хрести», де познайомився з Іваном Каляєвим — революціонером-терористом, виконавцем замаху на московського генерал-губернатора Великого князя Сергія Олександровича. Ви- сланий під 3-х-річний гласний нагляд поліції у Чернігів.

Для отримання свідоцтва про завершення університету, у березні 1900, за допомогою матері, отримав дозвіл від Міністерства народної освіти та Департаменту поліції прибути до Петербурга для складання іспиту з богослов'я. По дорозі завітав до Пскова, де завдяки своєму приятелю М. М. Лохову—Ольхіну познайомився з В. І. Ульяновим (Леніним). За дорученням останнього, повертаючись до Чернігова, заїхав до Полтави, де зустрівся з В. П. Ногіним та Ю. О. Мартовим (Цедербаумом) та передав йому листа. Це мало наслідком новий арешт[1].

Навесні 1903 М. Могилянський склав у Новоросійському університеті решту державних іспитів.

Як адвокат брав участь у великих «аграрних» процесах у Києві, Вінниці, Глухові, Чернігові, у політичних процесах у Чернігові, Києві, Петербурзі. Був захисником у «погромних» процесах у Кишиневі.

У 1904–1917 рр. він був гласним Городнянського повітового земського зібрання. У 1913 земськими зборами обраний на посаду мирового судді у Городні.

У 1918–1920 займав у Чернігові посади секретаря кооперативного відділу раднаргоспу, голови літературного комітету відділу народної освіти та голови Чернігівського українського видавництва «Сіверянська думка». Брав участь у роботі Чернігівської губернської вченої архівної комісії. На все життя він зберіг дружні стосунки з чернігівцями — М. М. Коцюбинським, І. Л. Шрагом, А. В. Верзиловим, родинами Василенків, Дорошенків.

Після 1920 М. Могилянський уже не повертався до адвокатської діяльності.

У 1925 виступав в Іст. філ. відділі з доповідями про Драгоманова, Куліша й Шевченка, Коцюбинського, був активним рецензентом Нових видань у журналах «Життя і Революція» і «Червоний Шлях», автором надрукованих цього ж року в «Життя і Революція» статей «До проблеми розуміння художнього твору» і голосу в дискусії про метод в літературознавстві «Література як соціальний факт і як соціальний фактор», автором розвідки «Процес творчості в М. М. Коцюбинського» (ЗІФВ, 1926) та ін. Брав участь у літературній дискусії 1925 — 1928 рр.

Як літературознавець виступав теж під псевдонімом Петро П. Чубський і надрукував статті «Куліш і Шевченко» (у зб. «Пантелеймон Куліш», ВУАН, К,1927), «Вихід П. О. Куліша з російського підданства та поворот до російського підданства»(ЗІФВ, XIII–XIV, 1927); «До питання про джерела ІІ частини „Fata morgana“ М. М. Коцюбинського» (ЗІФВ, XVIII, 1928), «Кохання в житті Шевченка та Куліша» (3ІФВ, XXI–XXII, 1929) й ін.

1933 року комісію для складання Біографічного словника українських діячів було ліквідовано, звільнено її очільника. М.М. Могилянський був вимушений переїхати до Дніпропетровська до молодшої доньки Ірини. Її, єдину з усіх дітей, не зачепила хвиля репресій. Незважаючи на важкі часи, він продовжував працювати. У Дніпропетровську Михайло Михайлович написав два романи російською мовою «Всюду страсти роковые» і «Тильда». Однак, видати ці твори також не вдалося. Лишався у рукопису і головний твір життя – роман «Честь». Вперше він з’явився на сторінках журналу «Вітчизна» лише у 1990 році.

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Могилянський Михайло Якович, закінчив юридичний факультет Університету Св. Володимира у Києві і займався юридичною практикою. Обіймав посаду товариша голови карної палати Чернігівського окружного суду.
  • Мати — Могилянська Марія Миколаївна (в дівоцтві — Максимович), освічена, культурна жінка. Закінчила Левашовський пансіон у Києві та,— з відзнакою, — класи Фундуклеївської гімназії. Померла М. М. Могилянська 14 липня 1918 р.
  • Донька — Лідія Михаїлівна Могилянська (1899—1937).
  • Син — Дмитро Михайлович Могилянський (1901—1938).
  • Дочка — Олена Михаїлівна Могилянська (1905—1998). Народилася 29 липня (за ст. ст.) 1905 року в м. Чернігів. Навчалась у жіночій гімназії на Валу, пізніше перетвореній на трудову школу № 2, яку закінчила в 1922 році. З дитинства вона мріяла стати танцівницею, була закохана в балет. На жаль, мрія не здійснилася, хоча дівчина деякий час і вчилась у хореографічній студії в Петрограді. З 1926 року Олена працювала в Москві. Після закінчення журналістських курсів вона — літературний співробітник РОСТА. У 1930-ті роки Олена Михайлівна працює в редакції «Советской торговли». Заарештована 16 жовтня 1938 року. Майже два роки перебувала у московських в'язницях — Таганській і Бутирській. А потім отримала вирок «Особого совещания» — 5 років заслання до Красноярського краю, як СНЕ — соціально-небезпечний елемент. Реабілітована в 1955 році. Повернулась до Москви. Але на роботу влаштуватися було практично неможливо. Звернулась з листом до М. С. Хрущова, і, нарешті, їй запропонували посаду в редакції газети «Пионерская правда». В «Пионерке» декілька років разом із заввідділом вела дитячий клуб «Зеркало». В 1964 році в «Детгизе» вийшла книга «Для чего люди живут», створена О. Могилянською у співавторстві з колегами на основі дитячих листів, і одночасно у Красноярському книжковому видавництві накладом 100 000 примірників надрукований збірник О. М. Могилянської «Сказки Анюты-глазки», де вміщено 16 казок для дітей. Друкувала оповідання та інші матеріали в журналах «Работница», «Мурзилка», «Юный натуралист», «Нева». До 1996 року мешкала Олена Михайлівна у Москві, вела листування з фахівцями, які займаються дослідженням творчої спадщини Могилянських, цікавилася новинами культурного і політичного життя України. Останні ж роки життя провела у Дніпропетровську, де і померла 1998 року. Урна з її прахом похована в Москві на Новодівочому кладовищі поряд із чоловіком.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ляшко С. М. Керівничий Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М. М. Могилянський: досвід просопографічного дослідження. — В кн: Українська біографістика: Зб. наукових праць, 2010, № 6.— С. 136–179.
  • Демченко Т. «Запишіть мене до чернигівської Просвіти»: М. Могилянський та І. Шраг // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 22-31.
  • Шумило Н. Михайло Могилянський // Літературна панорама. – К., 1990.
  • Кривенко С. Жанрова своєрідність роману «Честь» Михайла Могилянського // Літературний Чернігів. – 2012. – № 1(57). – С. 107–117.
  • Кривенко С. М. Творчість Михайла Могилянського у літературному контексті доби: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2002.
  • Шумило Н. М. «Життя людське – храм, а не морг!» (Про роман Михайла Могилянського) // Вітчизна. – 1990. – № 1. – С. 86–90.
  • Курас Г., Демченко Т. «Хотілося бути в Чернігові»: Чернігівщина в житті та творчості М. Могилянського // Сіверянський літопис. – 1998. – № 6. – С. 96–104.
  • Голобородько Я. Михайло Коцюбинський: потаємні психологічні файли // «Дзеркало тижня. Україна», №28, 9 серпня 2013 (згадується М. Могилянський).
  • Іваницька С., Демченко Т. Михайло Могилянський: життєвий та творчий шлях // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 2–9.
  • Журавльова Т. Рід Могилянських // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С.10–15.
  • Ляшко С. М. М. Могилянський – «останній лицар» Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (1923–1933) // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 34–41.
  • Іваницька С. Праця «Первая Государственная Дума» як пам’ятка політичної публіцистики // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 42–45.
  • Іваницька С., Ляшко С. Михайло Могилянський, Володимир Ленін та право націй на самовизначення (коментар до незавершеної дискусії) // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 46–49.
  • Ляшко С. Автобіографічні матеріали Михайла Могилянського (з фондів Інституту Рукопису НБУВ) // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 16–21.
  • Листи Михайла Могилянського до Іллі Шрага [1917 р.] / упоряд. та комент. Т. Демченко, С. Іваницької // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 27–31.
  • Іваницька С., Демченко Т., Ляшко С. Михайло Могилянський: Бібліографічний покажчик // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С. 60–63.
  • Місця пам'яті М. Могилянського // Пам’ятки України: історія і культура. – К., 2013. – № 9. – С.58-59.
  • Іваницька С., Ляшко С. Михайло Могилянський як співтворець шевченківського комемораційного канону // Пам’ятки України: історія і культура. - 2014. - №1. С. 18-23.
  • Листи Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага (1907–1917 рр.): Наукове видання / Упорядкування, передмова, примітки Т. П. Демченко, С. Г. Іваницької. – Чернігів: Просвіта, 2014. – 144 с.
  • Демченко Т.П., Іваницька С.Г. Листи Михайла Могилянського до Іллі Шрага: фрагмент епістолярного діалогу (1908–1916 роки) // Сіверянський літопис: всеукраїнський науковий журнал. – Чернігів, 2014. - №4. - С. 71-88.
  • Ляшко С.М., Іваницька С.Г. Шевченківські роковини в житті та творчості Михайла Могилянського в контексті теорії колективної пам’яті // Українська біографістика: зб. наук. праць / Редкол.: Т.І.Ківшар та ін. – 2014. – Вип. 11. - С. 9-37.
  • Дзюба І. М. Нагнітання мороку: Від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів початку століття ХХІ. – К., 2011. – С. 260–262.
  • Полонська-Василенко Н. Михайло Михайлович Могилянський // Полонська-Василенко Н. Спогади / Упоряд. В. Шевчука. – К., 2011.
  • Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень / Публ. О. Сергєєва; передм. М. Слабошпицького // Хроніка 2000. – К., 2007. – Вип. 59.
  • Зелік О. А. Ідеї європеїзму в публіцистиці Михайла Могилянського // Філологічні трактати. – 2012. – Т. 4. – № 3. – С. 129–135.

Видання[ред. | ред. код]

  • Могилянський М. Честь. Вбивство. Вибране. – К.: ВЦ «Академія», 2015. – 208 с.

Тексти статей Могилянського[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ляшко С. М. Керівничий Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М. М. Могилянський: досвід просопографічного дослідження. — В кн: Українська біографістика: Зб. наукових праць, 2010, № 6.— С. 141.