Майк Йогансен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Майк Гервасійович Йогансен
Mayk Yohansen.jpg
Ім'я при народженні Михайло Гервасійович Йогансен
Псевдо Майк Йогансен
Народився 16 (28) жовтня 1895
Харків, Російська імперія
Помер 27 жовтня 1937(1937-10-27) (41 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська РСР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність поет, прозаїк, перекладач, критик, лінгвіст
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Членство Гарт і ВАПЛІТЕ
Автограф Mayk Yohansen Signature.png

CMNS: Майк Йогансен у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Майк Йогансен
Зліва направо: Петро Панч, Майк Йогансен, Василь Вражливий, Григорій Епік. Харків, 1926
Майк Йогансен, кінець 1920-х

Майк Йога́нсен, справжнє ім'я Михайло Герва́сійович Йога́нсен (16 (28) жовтня 1895, Харків, Російська імперія — 27 жовтня 1937(1937-10-27), Київ, Українська РСР, СРСР) — український поет, прозаїк доби «Розстріляного відродження». Також перекладач, критик, лінгвіст, сценарист. Один із засновників літературного об'єднання ВАПЛІТЕ.

Жертва сталінських репресій.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 16 (28) жовтня 1895(18951028) року в Харкові у родині вчителя німецької мови, батька, вихідця з Латвії (в окремих матеріалах є свідчення про його шведське чи норвезьке походження, які він сам й поширював[джерело?], ймовірно, як містифікацію); матері — Ганни Федорівни Крамаревської зі старобільських козаків. Середню освіту здобув у Третій харківській чоловічій гімназії, де навчався разом із майбутніми російськими поетами-футуристами Григорієм Пєтніковим та Божидаром та українським географом Юрієм Платоновим. Закінчив історико-філологічний факультет Харківського Імператорського університету (1917), де спеціалізувався на вивченні латини.

1918 року Йогансен під враженням від Радянсько-української війни та кривавих розправ денікінців у Харкові, за його власним свідченням, «поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського». Відтоді почав писати вірші українською[1].

1921 року зближується з Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом із ними став фундатором Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923). В цей час працює редактором на ВУФКУ, звільняється з роботи після переїзду організації з Харкова до Києва восени 1926 року.

1925 року із групою колег вийшов із «Гарту» і заснував літературне об'єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Після вимушеного саморозпуску організації в січні 1928 року ініціював створення «Техно-мистецької групи А» (1928–1931). Разом з учасниками цієї групи видавав «Універсальний журнал». З ідеї Йогансена народився також позагруповий альманах «Літературний ярмарок» (1928–1930). Пізніше вступив до Спілки радянських письменників України (1934).

Загибель[ред. | ред. код]

18 серпня 1937 року заарештований співробітниками НКВС у своїй харківській квартирі в будинку «Слово». На допитах не приховував своїх політичних поглядів: «В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня — ніякий не терорист. Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади».

24 жовтня 1937 року Йогансену пред'явлено обвинувальний висновок: «З 1932 року брав участь в антирадянській націоналістичній організації, яка ставила своєю метою повалення радянської влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду». Розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 року судово-слідчу справу Михайла Йогансена, Військова Колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок: «Йогансена М. Г. засудити до вищої міри кримінального покарання — розстрілу з конфіскацією всього майна, що належить йому особисто. Вирок остаточний і на підставі Постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року[2] підлягає негайному виконанню».

27 жовтня 1937 року Йогансена розстріляно в тюрмі НКВС у Києві. Символічна могила письменника міститься на Лук'янівському цвинтарі. Як свідчать архівні документи, тіло було таємно поховане у Биківнянському лісі[3].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Йогансен дуже добре грав у більярд. Одного разу він виграв партію у Володимира Маяковського, за що той, програвши, мусив залізти під стіл і декламувати вірш Пушкіна[4].

Творчість[ред. | ред. код]

Перші вірші Йогансен написав німецькою і російською мовами[1]. Про себе як про українського поета він заявив 1921 року публікаціями в журналі «Шляхи мистецтва», збірниках «Жовтень» і «На сполох», альманахові «Штабель».

На початку творчого шляху молодому поетові властивий мотив мрійних «островів хмар», що його Олександр Білецький назвав «запізнілим романтизмом». Та бурхлива доба швидко «перемагнітила» Йогансена. Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення поет видає збірку «Д'горі» (1921), в одному з розділів якої — «Скоро forte» — поетичними засобами у високих героїчних тонах відтворив добу революції і громадянської війни.

Звертаючись до фольклорних джерел, Йогансен переосмислює їх у світлі ренесансних ідей (збірка «Кроковеє коло», 1923). Поетична збірка «Ясен» (1929), яка з'явилася після книжок «Революція» (1923) і «Доробок» (1924), виявила нову якість творчих пошуків Йогансена: від стихійної революційності молодого українського інтеліґента раннього періоду творчості письменник еволюціонізує у напрямку «романтики чистого слова». Еволюція поета і його ліричного героя йшла лінією романтизації щоденної, живої, суперечливої дійсності, що по-своєму утверджувала «романтику буднів».

Пізньому періодові творчості Йогансена властиве звернення до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису. Він покладав великі надії на прозу, розглядав свої вірші як «юнацьку спробу», вважав лірику «недовговічною та ефемерною», мріяв написати «велике полотно» про «Харків, про індустріальне оновлення» велетенського міста.

І в поезії, і в прозі Йогансен зберігав творчу індивідуальність. Часто вдавався до експериментів — поєднував прозу й поезію в одному творі, до містифікацій. За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози, чотири книжки для дітей та дві  з літературознавства. З усього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною.

Переклади[ред. | ред. код]

Як випускник класичної гімназії, Йогансен знав старогрецьку, латину, німецьку і французьку. Самотужки оволодів англійською та іспанською, непогано знав скандинавські і слов'янські мови. У його перекладацькому доробку твори Фрідріха Шиллера, Вільяма Шекспіра, Едґара Аллана По, Редьярда Кіплінга, Герберта Веллса, Валентина Катаєва та інших.

Про його навички в опановуванні мов згадував письменник Юрій Смолич:

« Коли в час війни в Іспанії прибули іспанські діти-сироти, Йогансен осягнув іспанську мову достеменно на моїх очах — у балачці з іспанською дівчинкою років десяти. Після того він зразу ж перекладав розмови з іспанськими дітьми — з іспанської на українську і з української на іспанську — всім письменникам, які були в бригаді, що приїхала відвідати іспанських дітей в Померках, на дачі Г. І. Петровського. А повернувшись додому, взяв іспанську книжку і вільно її читав. За кілька днів Майк опублікував вже й переклади з іспанської поезії[5]. «

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

120-та річниця з дня народження Майка Йогансена відзначалася на державному рівні[6].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Поезія[ред. | ред. код]

Проза[ред. | ред. код]

Нариси[ред. | ред. код]

Твори для дітей[ред. | ред. код]

  • Жабка (Оповідання). — Х., Одеса: Дитвидав, 1929. — 16 с.: іл.
  • Жабка. Кіт. Собака (Оповідання) — К., Одеса: Дитвидав, 1934 — 19 с.: іл.
  • Хитрі качки (Оповідання) — Х., Одеса: Дитвидав, 1935. — 46 с.: іл.
  • Старий вепер: (Оповідання) — Х., Одеса: Дитвидав, 1936. — 34 с.: іл.
  • Джан та інші оповідання. — Х., Одеса: Дитвидав, 1937. — 55 с.: іл.
  • Кіт Чудило. — К. : Веселка, 1967. [Архівовано 8 січня 2015 у Wayback Machine.]
  • Краби. — К. : Веселка, 1968. [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.]

Літературознавство[ред. | ред. код]

Видання[ред. | ред. код]

  • Йогансен, Майк. Поезії / Упоряд., вступ. ст. і прим. Степана Крижанівського. — К. : Радянський письменник, 1989. — 196 с.
  • Йогансен, Майк. Вибрані твори / Упоряд. Ростислав Мельників. — Вид. 2-ге, доп. — К. : Смолоскип, 2009. — 768 с. — ISBN 978-966-8499-94-4.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Мельників, 2009, с. 7.
  2. Постановление ЦИК и СНК СССР 1 декабря 1934 г. О внесении изменений в действующие уголовно-процессуальные кодексы союзных республик (рос.) [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  3. Інформаційні матеріали до Дня пам’яті жертв політичних репресій // Офіційний сайт Українського Інституту національної пам'яті. — 2020. — 16 травня. [Архівовано 20 червня 2020 у Wayback Machine.]
  4. Майк Йогансен — Автор першого українського бестселлера. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 20 серпня 2014. 
  5. Цей день в історії України. // Офіційна Фейсбук-сторінка Українського інституту національної пам'яті. — 2020. — 29 жовтня.
  6. Політика // Голос України. — 2015. — № 29 (6033). — 18 лютого.— С. 4.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Айзеншток І. Спогади про Майка Йогансена // Вітчизна. — 1990. — № 6 — С. 161—169.
  • Горбачов Дмитро. Авангард Йогансена. — Львів, 2007. — 200 с., 150 іл. [Архівовано 18 квітня 2012 у Wayback Machine.]
  • Голда Д. М. Майк Гервасійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 653. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1. [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.]
  • Німчинов К. Т., Наконечний М. Ф., Ткаченко Б. Д., Йогансен М. Г. Практичний росiйсько-український словник, 1926.
  • Денисенко В. Типи комічного у «Подорожі доктора Леонардо…» Майка Йогансена // Слово і час. — 2000. — № 11. — С. 65–69.
  • Михайло (Майк) Йогансен: [Біогр. довідка] // Веселка: Антол. укр. літ. для дітей: у 3-х т. — Т. 3 : Твори рад. періоду. — К., 1985. — С. 140—141.
  • Михайло Йогансен // Вісн. Книжк. палати. — 2005. — № 1. — С. 42.
  • Йогансен Михайло (Майк) Гервасійович: [Біогр. довідка] // Українська літературна енциклопедія: у 5-ти т. — Т. 2 : Д—К. — К., 1990. — С. 358.
  • Майк Гервасійович Йогансен: Пам'ятка читачеві / Харк. обл. б-ка для дітей; уклад. О. Самофал. — Х., 1998. — 12 с. — (Харк. письменники — дітям).
  • Майк Йогансен у спогадах сучасників // Березіль. — 1996. — № 1–2. — С. 157—181.
  • Крижанівський С. Майк Йогансен // Письменники Радянської України: 20–30-ті роки. — К., 1989. — С. 119—138.
  • Крижанівський С. Романтик революційного слова // Йогансен Майк. Вибрані твори. — К., 2001. — С. 474—499.
  • Йогансен Майк. Поезії. — К., 1989. — С. 17–42.
  • Лисенко І. Вікінг української поезії // Вітчизна. — 1995. — № 9–10. — С. 138—141.
  • Мельників Р. Людина з химерним ім'ям // Йогансен Майк. Вибрані твори. — К. : Смолоскип, 2009. — С. 5–30. — ISBN 978-966-8499-94-4.
  • Славутич Яр. Майк Йогансен // Славутич Яр. Твори: у 5-ти т. — Т. 3. — К. : Едмонтон, 1998. — С. 69–70.
  • Смолич Ю. Йогансен // Смолич Ю. Твори: у 8-ми т. — К., 1986. — Т. 7. — С. 97–141.
  • Сулима М. «…і наречуть йому химерне наймення — Йогансен» // Слово і час. — 1995 — № 2. — С. 7–11.
  • Цимбал Я. «Гогольянство» в прозі Майка Йогансена // Слово і час. — 2002. — № 1. — С. 73–77.
  • Мюгзам Е. Юда: робітнича драма на 5 дій / Ерих Мюгзам ; пер. М. Йогансена ; за ред. О. Нитки. — Харків ; Берлін ; Нью-Йорк: Укр.-америк. видавн. товар., 1923. — 128 с. [Архівовано 19 листопада 2018 у Wayback Machine.]
  • Юткін В. Майк Йогансен //… З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 211—214.