Наречена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наречена. Берегове, Закарпатська область
Непальська наречена
Українська наречена

Нарече́на[1][ком. 1] — жінка стосовно до того, з ким має одружитися. Дівчина вважається нареченою з моменту згоди на пропозицію руки і серця. Офіційно — з моменту подачі заяви в РАЦС, у традиційній культурі — з моменту заручин.

Слов'янські традиції[ред. | ред. код]

Перетворення соціального статусу нареченої символічно осмислюється як перехід з однієї якості в нову. Процес обрядового «переходу» для нареченої більш актуальний, ніж для нареченого, оскільки, їй доводиться переходити на чужу сторону, в нову сім'ю. Тому більшість оберегів, які набирають чинності після сватання, стосуються саме нареченої; обрядовість, пов'язана з нею, різноманітніша, ніж у нареченого, як активніша і участь самої нареченої в обряді. Численні ритуально-магічні дії та заборони, пов'язані з нареченою, спрямовані на встановлення нових соціально-родинних відносин, забезпечення щасливого і міцного шлюбу, любові та злагоди, достатку і господарського благополуччя, здоров'я і довгого життя, дітонародження, опора для чоловіка і партнерства в сім'ї, якнайшвидшого заміжжя подруг нареченої.

Назва[ред. | ред. код]

Слово наречена пов'язане з наректи: тобто дівчину «нарекали» своєю майбутньою «дружиною» після згоди дівчини на сватанні до вступу у шлюб. В Україні наречена також називалась невіста[2] (див. етимологію), княгиня[3] (порівняння шлюбної пари з князем і княгинею). В інших слов'янських країнах: біл. заручоная, княгіня, рос. запорученка, пол. narzeczona, словац. verenica, snúbenica, slúbenica, в.-луж. slubeńca, slabjena, болг. главеница, годеница, сербохорв. низка, заручница, словен. zarocenka і т. д. Деякі найменування, що присвоюються нареченій в цей час, були дійсні далі на самому весіллі (біл. маладая, укр. молода, пол. (panna) młoda і ін.) і після весілля, аж до народження дитини, а деякі застосовувалися до нареченої тільки на заручинах (мак. армасница). У росіян наречена називалася княгинею, княжною зазвичай тільки на весіллі, у лужичан — knežna після оголошення заручин у церкві в неділю перед весіллям. Після вінчання і зміни зачіски і головного убору наречена отримувала нові назви, наприклад, молода, молодиця та ін. Після весілля наречена зберігає колишні найменування (укр. молодиця, діал. молодуха, рос.  невеста, суженая, ряженая, молодая, молодица, молодушка, пол. młoducha, болг. булка, млада невяста, сербохорв. млада, младица) до трьох і більше років, поки молоду дружину не починають називати «бабою» [4].

Одяг та прикраси[ред. | ред. код]

У традиційній українській шлюбній обрядності символом чистоти нареченої був вінок, надалі його замінила фата. У сучасному шлюбному обряді значну роль грає весільна сукня.

У мистецтві[ред. | ред. код]

«Наречена», художн. Еббот Хендерсон Тайєр (1895)

Інше[ред. | ред. код]

«Невістка», «невістулька» — народні назви королиці звичайної[5], які рослина отримала за білий колір пелюсток квіток, схожих на вбрання нареченої («невісти»)[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Наголошується третій склад. Існує також застаріле слово «наре́чена» — пасивний дієприкметник минулого часу від дієслова наректи, у якому наголос стоїть на другому складі[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Наречений // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Невіста // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Княгиня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Гура, 2004, с. 381
  5. Невістка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

Література[ред. | ред. код]

  1. Гура А. В. Невеста // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения. — Т. 3. — С. 381–388.
  2. Усачёва В. В. Калина // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения. — Т. 2. — С. 446–448.
  3. Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд. Вып. 25 (*neroditi - *novotьnъ(jь)) / О. Н. Трубачев. — М. : Наука, 1999. — С. 238. — ISBN 5-02-011672-6.