Традиційне українське весілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Весілля в Кукавці на Поділлі. Василь Тропінін
Козацьке весілля. Йосип Брандт
Дівич вечір. Володимир Маковський, 1882
Василь Васильєв. «Вбирання молодої»
Українське весілля.jpg
Весільна перейма. Микола Пимоненко, 1908
Весільний викуп. Костянтин Трутовський, 1881
Весілля на Україні. Іван Айвазовський, 1892
З весілля. Іван Айвазовський, 1891

За складом традиційне українське весілля відповідає грецькому та римському, особливо наближається воно до ходу та складу римського ритуалу. У містах з магдебурзьким правом одружуватись дозволялось необмежену кількість разів. За законами Російської імперії одружуватись можна було тільки тричі. Навіть після християнизації східного слов'янства на початку ІІ тисячоліття нашої ери люди уникали офіційних шлюбів. Відомо, що київський митрополит Йосиф ще на початку XVI ст. писав: «многіи люди Руси… незаконне мешкають, жены поимучи, не вѣнчаються»[1]. Одруженою вважалася пара лише після змовин, заручин та весілля. Пізніше шлюб почала брати шляхта, а ще пізніше звичайні люди. В 1774 році за сприянням імператриці Катерини був виданий указ, за яким одруження без шлюбу вважалось не дійсним[джерело?].

Змовини[ред.ред. код]

Спершу були змовини , на яких підписувалась шлюбна угода. яку записували в урядові книги та підписували свідки і молоді. Люди простіші в урядові книги умов не вписували, а домовлялися при свідках. На змовини скликались родичі та приятелі. Тут домовлялись також про посаг, віно, привінок. Посагом називали те, що батьки давали дівчині: гроші, золоті та срібні прикраси, намиста, посуд срібний, мідний, цинковий, одяг, коні, слуги. Якщо в молодої не було братів то в посаг давали і землю. Якщо земля була в матері то вона йшла не синам, а дочкам. Молодий записував віно і привінок. Звичай давати віно йшов ще з княжих часів, але він давався спочатку як викуп, а пізніше записувався самій молодій. В " змовному листі « записували посаг, віно та привінок. В лист записували також коли мало відбутись вінчання та весілля. Записували в листі також грошову заруку, на той випадок коли одна із сторін не дотримиє умов. Змовні листи записували в урядові актові книги. Після одруження дружина самостійно володіла своїм віном, так само вона розпоряжалася власними або набутими маєтками, тобто мала право продавати, дарувати чи віддавати в заставу.

Після змовин були заручини і після заручин весілля . Після цього пара вважалася одруженою.

Сватання[ред.ред. код]

Спершу хлопець засилав старостів. Хлопець разом зі старостами, досвідченими людьми з хлібом та гостинцями йшов в дім молодої. Якщо батьки дівчини згодні, вони давали благословення та дівчина приносила рушники парубку та сватам. Старост дівчина пов'язувала рушниками, а хлопцеві затикала за пояс вишиту хустину. Якщо дівчина не згодна була вийти заміж, то замість рушників виносила гарбуза.

Заручини[ред.ред. код]

На другий день відбувались „заручини“. На заручини приходили до хати дівчини. Наречений приходив з дружбою, рідними та родичами з музикою і сідали за стіл. Під час гостини жених дарував подарунки та гостинці, після того батьки благословляли хлібом та житом. Потім молода пара сідала на „Покутті“, а гості співали пісні.

Оглядини[ред.ред. код]

Через день батьки дівчини, разом з родиною йшли до хлопця на „оглядини“.

Підготовка до весілля[ред.ред. код]

Гільце[ред.ред. код]

У суботу ввечері вили „гільце“ (інші назви „вильце“, „вільце“, „деревце“, „ріщка“) — невелике деревце або гілку прикрашали квітами, це супроводжувалось також піснями, танцями та вечерею. В той самий день жінки пекли коровай, який прикрашали птахами з тіста та квітами. Гільце (священе дерево) втикають в хліб та прикрашають, свічками, калиною, позолоченими горіхами, яблуками, рутою, кольоровими свічками. Гільце ставлять в кутку навпроти образів. Гільце прикрашалось зверху до низу.

Вінки[ред.ред. код]

В цей самий час роблять і барвінкові вінки. Готові вінки позолочували. Інші дівчата мали вінки з рути та м'яти. Звичай плести вінки є дуже давнім. У бойків наприклад, збирання барвінку на вінок було цілим ритуалом. Звичай плести вінки це давній атрибут сонячного культу і особливо шлюбу. За свідченням Боплана в 17 ст. вінки на руку одягали всі дівчата, які йшли просити на весілля.

Запросини на весілля[ред.ред. код]

Коли гільце та вінки були готові, молода з дівчатами йшла запрошувати на весілля. Виходити з дому потрібно було в напрямку сонця. В цей самий час молодий зі своїми дружбами ходив також запрошувати. Молода кланялася кожному присутньому в хаті і навіть дітям, після цього подавала хлібець, спечений у вигляді шишки. Перед відходом їй дарували подарунки, які збирали дружки та дрібні гроші на „підківки до чобіток“. Якщо в хаті була дівчина, вона приставала після запрошення до кортежу.

Після запросин, молода повертається до хати, де сідає на посад. Пізніше прибуває зі своїми дружбами та подарунками молодий, який сідає також на посад біля молодої. Після вечері цілу ніч тривали танці, а молодий залишався на ніч.

Коровай (також Бгання короваю)[ред.ред. код]

Коровай пекли одружені жінки. Кожна жінка, яка була залучена до цього мала принести з собою трохи борошна, яєць, масла і т. і. Молодиці заквітчувалися барвінком та мили руки. Під час приготування короваю, коровайниці співали ритуальних пісень. Коровай прикрашали виробленими з тіста сонцем, місяцем, голубами. Зверху коровай прикрашали обручем з тіста. Зверху встромляли шишку помальовану на червоно. Крім коровая пекли ще шишки, дивень, лежень. Після того як коровай садили в піч, починалися танці з лопатою та діжою, в якій місили тісто.

Вінчання[ред.ред. код]

Вінчання відбувалось в неділю до обіду, після вінчання кожний на обід йшов в свій дім. Після цього молодий йшов до молодої. На вході відбувався „викуп молодої“.

Весілля[ред.ред. код]

Власне саме весілля починається з організації поїзду молодого до молодої. Розпочинають з обіду в молодого. На звуки музики до хати молодого збираються гості. Молодий виходить з хати разом з старшим боярином і вітає тричі товариство, після цього він вказує на парубків, які підуть з ним . Боярин знімає з парубків шапки і до кожної з них пришивалася червона стрічка або пучки барвінку. Це парубоцьке товариство називали боярами, а наймолодшого — князем. Такі самі відзнаки роздавали і світилкам, тобто дівчатам, які були присутні в поїзді молодого. Молодий сидів на покутті, по-праву сторону сиділи дружби, а по ліву світилки. Після обіду боярин збирав гроші і після цього проводилися певні обряди.

Після обрядів під спів виряжалися в дорогу. Коли молодий від'їзджає перед ним несли весільні корогви. В більшості місцевостей молодий з товариством їхали вверхи. По дорозі до молодої відбувалися перейми , коли молодий мав платити гроші та вгощати, тих хто його зупинив.

Поїзд молодого зупинявся перед зачиненими воротами. Зі сторони молодого ідуть у двір два старости і за столом посередині двору зустрічають двох старост зі сторони молодої. Після „переговорів“ за столом (викупу молодої) молодого впускають у двір.

Зустрічати поїзд молодого виходила мати молодої в вивернутому кожусі та з мискою води з вівсом в руках. Після того як молодий сідав коло молодої починався розподіл подарунків між ріднею дівчини. Зі сторони молодої всіх обдаровували вишитими рушниками.

Після цього починали розплітання коси та одягання серпанку. Молодій одягали очіпок, а мати повязувала намітку. Ця церемонія супроводжувалася співом. Після покриття голови молодої, приносли коровай та розподіляли його за порядком споріднення та за віком.

За короваєм ішов обряд перевезення молодої до хати молодого, який розпочинався вечерею.

В понеділок відбувався другий день весілля і у вівторок третій.

Регіональні особливості[ред.ред. код]

Весілля на Слобідській Україні[ред.ред. код]

Цікаві звістки про весілля у слобожан і гетьманців дає Калиновський. Починалося діло з того, що посилалися свахи до батьків молодої; вони брали з собою, яко посланці, хліб та посохи. При згоді молодої, вона давала старостам рушники, котрі у багатих були вишиті шовком або золотом. Старости поверталися до родини молодого, перев'язавши себе рушниками. З того дня молодий міг навіщати засватану дівчину. У суботу перед вінчанням (воно звичайно бувало у неділю вранці) наречена робила бенкет і вечерю подружкам з піснями й танками. Після вінця молоді йшли до батьків жениха на трапезу. Батько й мати жениха сиділи на кожусі, вивернутому уверх шерстю, і держали у руках хліб, котрим благославляли молодого, одпускаючи його на коні до молодої. Там батько й мати молодої виходили їм назустріч у вивороченому кожусі на кочерзі або на вилах з горщиком з водою або вівсом. На коня сідав родич молодої і немов утікав од бояр, котрі його доганяли теж на конях і приводили на двір, де він брав немов викуп за молоду. Викуп брав теж малолітній брат молодої за свою сестру.

Весільне вбрання

Сідали за стіл, молода у сірому або білому кунтуші, взута в червоні черевики з підковками, в плахті, запасці, в вишитій сорочці з стрічками у волоссі, в намисті; молодий — у жупані та черкесці, у суконних штанях, у високій червоній шапці.

Роздавалися подарунки, потім виходили на двір танцювати до обіда під музику. Грала звичайно троїста музика — скрипка, бас і флейта. На столі стояв коровай, перед образами — шабля з запаленими свічками. Подавали багато усякої страви: локшину з свининою і куркою, борщ, смажене, капусту. Дружко роздавав коровай. Після обіда знов танцювали, а потім вечеряли. Потім їхали у двір молодого, де запалювали куль соломи, і через цей костер усі переїздили. Молода роззувала молодого, а він злегенька бив її холявою по спині.

Весілля на Лемківщині[ред.ред. код]

Весіллю на Лемківщині передували вечірки, на яких збиралися молодь. Якщо хтось приглядав собі дівчину, то тоді брали старост і йшли до хати дівчини на зальоти, на яких домовлялися про вино. Після того батьки дівчини їхали до хлопця на оглядини. Саме весілля починалося в суботу дружбівським танцем. В четвер після обіду молодий йшов просити на весілля, а в суботу ввечері ходили дружби ще раз просити. Того самого дня в молодої плели ріщку. Коли гудаки (музики) грали весільної, починали сходитися гості, свашки в той час причіпали весільні відзнаки. Після гостини та благословління молодий з музикою вирушав до молодої, яку в той час вбирали. Від молодої разом йшли до шлюбу. По шлюбі відбувалася гостина в молодої. Після гостини дві години були танців і після танців вечеря. Після ввечері йдуть або їдуть до молодого. Свашки в цей час йшли до дому. В молодого всіх весільників просили до столу. В понеділок усіх гостей дружби запрошували до молодого, а свашки починали знімати з молодої вінець та одягали чепець. Після того молода роздає гостям частини ріщки. Після того відбуваються танці і після танців придани.

Гуцульське весілля[ред.ред. код]

Хлопець в Гуцульщині мав право женитись після 23 років. Спочатку він брав сватів і йшов ввечері в хату до дівчини з колачами, горілкою, горіхами, яблуками. Тоді ж домовлялися за посаг за дівчиною та обговорювали, який маєток має хлопець. Далі йшли заручини, на яких домовлялись про дату шлюбу, де буде молода пара жити, хто буде влаштовувати весілля. На заручини сходились родичі, була також музика і стріляння з пістолетів. До весілля обирали собі хлопець та дівчина газдів, які знали весільні звичаї на батька та матку, крім того обирали ще береза — його обов'язком було носити гільце та співати ритуальні пісні. Батько та матка були присутніми на вінкоплетінні. До вінка вплітали часник та кілька срібних монет. Крім вінка робили ще 4 букети : молодим та дружбам і дружкам. Після ритуалу з покладанням вінків на голову, молоду пару називали князь та княгиня. Після ритуалу благословляння та прощі молоді йшли по родичах просити благословління, прощі та запрошували на весілля. Для деревця використовували вершок хвойного дерева, яке приносив дружба. На самому верху привязували пучок калини. Деревце прикрашали червоними та білими стрічками, квітами, позолоченими листочками барвінку. Після того як деревце було готове, починалася забава з танцями. Два дні перед шлюбом хлопець посилав двох послів з даром до дівчини : двома колачами, пляшкою, червоною хусткою, наміткою, чоботами. Дівчина бере дар, а взамін дає сорочку, колачі та пляшку. В день шлюбу наречена одягала дві сорочки і поверху гранатову сукню, обшиту внизу золотими галонами, зверху кептар або кожух, зверху білу гуглю і поверх накидала велику шовкову червону хустку, на ноги взувала чоботи, які отримала в дарунок. Хлопець одівав сорочку, яку отримав в дарунок. До шлюбу вирушали кінно, попереду береза ніс деревце. За березою йшли музики і за ними кінно дружба, а після нього кінно княгиня. Після шлюбу кожний повертається з гостями в свою хату. Одні гості сиділи за столом, а інші в той час танцювали. Після гостини ввечері князь з боярами та дружбами йшов по княгиню. Князь очікував перед воротами, а до княгині посилав дружбів з колачем. Після того як князь ввійшов до хати, відбувався викуп княгині. Після гостини та танців відбувалися проводини. В хаті молодого зустрічають молоду пару, після чого відбувається пропій і після пропою танці тривали цілу ніч. Під ранок дружба заводить молоду пару до комори і роззуває. На другий день матка розплітає косу молодій, заплітає волося в дві коси та одягає зверху червону хустку. В той же день невістка робила пироги і гостей запрошували на пирожини.

Подільське весілля[ред.ред. код]

Перед засиланням сватів хлопець просив в батьків благословління та дозволу заслати сватів. В четвер на Поділлі засилали сватів, після сватання були словини, на словини молодий приносив червону стрічку, яку молода пов'язувала на голову і носила до весілля, а молода давала молодому на тарелі шовкову хустину. Після словин їхали на базар: хлопець купляв дівчині шалінову хустку і перкалю на завиття, а вона йому купляла перкалю на сорочку та червоного шовку на застіжки біля шиї та на рукавах. З тією хусткою за поясом молодий ходив з дружбами запрошувати на весілля, а в суботу посилав хустку та завиття з родичкою в дарунок. Молода в свою чергу тією ж родичкою відсилала сорочку та запинки. По словинах в четвер відбувалися заручини, в середу молодий і молода ходили кликати на заручини, як на весілля з дужбами чи дружками. На заручинах був обряд повязування рук хусткою та кожна господиння приходила на заручини з колачем, мискою борошна чи сиру на пироги. Музики на заручинах не було, тільки співали. В суботу з музикою ходили запрошувати на весілля молодих, а старших просила сваха на благославенство. В четвер молода з десятьма дівчатами ходила запрошувати на вечір на вінкоплетіння. На вінках плели вінки та вбирали сосну (різку). Різку вбирали калиною, квітами, яблуками, горіхами, гусячим пірям та фестонами з різнокольорового паперу. Різка була довжиною два метри. Мати викупляла вінок та різку, після чого починалася гостина. В пятницю молода з двома дружками йшла запрошувати на весілля по дальніх околицях. В суботу молоді йшли окремо на сповідь, а в цей час мати посилала по коровайниць. Після церкви відбувався сніданок і після сніданку молода з дружками йшла запрошувати на весілля. Перед весільним кортежем носили різку та коровай. В день шлюбу молодий з дружбами йшов до молодої, де відбувався спочатку викуп, а пізніше гостина. Після шлюбу кожен з своїми гостями розходився по домівках і ввечері молодий йшов з дарунками та наміткою до молодої. Після цього розплітали косу та одівали чепець, молода по черзі танцювала зі всіма дівчатами (перегулювання корони). По очепинах розподіляли коровай та готували молоду до від'їзду. На другий день знову всі сходилися, цей день називався поправини, і на другий день відбувався обряд ряження та всяких жартів, називався він «дурна молода». Третього дня сходилися на кури. Перед цим перебрані з різноманітними жартами ходили по весільних гостях збирати або «красти» кури, з яких на вечір готовили курячу юшку з домашньою локшиною.

Волинське весілля[ред.ред. код]

Весілля відбувались зазвичай осінню. Батько парубка та старший дружба (дивошлюб) йшли до хати дівчини сватати. Дівчина в цей час ховалася в комору чи за п'єц. На сватанні домовлялись про заруччини. На заручини йшли батько, хлопець та дивошлюб з хлібом та горілкою. Дівчина дарувала хлопцю перстень та завязувала до сорочки під шию шовкову стрічку. В суботу ввечері дівчина разом з двома дружками вбраними в барвінкові вінки йшли просити коровайниць, те саме робив і хлопець з двома сватами. У всіх кого зустрічали просили благословенства, при цьому кланяючись до землі. Після цього поверталися до домівок, куди сходилися прошені і непрошені гості (запорожці). В вечері до хати молодої приїзджав молодий з двома сватами-боярами, всі кінно. Убрані вони були в свити, підперезані червоним поясом та зверху вишитими рушниками. свати мали в руках ще нагайки. За ними їхали батько, дивошлюб та музики. Їх зустрічали батько та мати, молодий спочатку їм, а потім всім по черзі бив по три поклони. Після певних ритуалів, молодих садили на посаді. Пізніше сваха закосна розплітала косу і причіпала всім до шапок букетики з барвінку чи рути, після чого вони покидали гостину. Після того коровайниці розпочинали коровай, а молоді їхали до шлюбу. Після шлюбу поверталися назад до молодої і після цього молодий вирушав до дому, а коровайниці пекли коровай. дружки в цей співали:

Час сватові додому, З'їли коні солому, Не стало коням стріхи, Забирайте коні в міхи.

Весілля на Покутті[ред.ред. код]

Хлопець домовляється спочатку з дівчиною і пізніше з двома сватами йшов до дівчини до хати, найчастіше в четвер або суботу ввечері. Від цього часу хлопця називали князем, а дівчину княгинею. Через три дні приходили ті самі досватувати. Тут уже домовлялися про віно, посаг, це називалося відвіновувати. В суботу перед весіллям пекли коровай, а зранку молода та молодий окремо ходили просити каравайниць. просили такими словами: просили мама і тато і я вас ше сі прошу, бисьте були ласкаві на коровай. Відповіддю було: веселіться здоровенькі, най вам бог помогає. Дружка в цей час тримала під рукою прядилко з прядивом. Коровай пекли зранку в суботу. Коровай прикрашався: колачиками, гусочками, розочками та теремками. Ввечері сходилися гості і жінки починали плести барвінковий вінок. Того ж вечора (коровай) прикрашали на лікоть високу смереку або ялинку. Деревце прикрашали калиною, збіжжям, пірям, барвінком, пахучим зіллям (васильком, базиликом). Опісля цього починалася гостина та танці. Мати хлопця посилала дівчині з двома братами хлопця намітку завернуту в червону хустку та колач, прикрашений шовком та васильком. В заміну мати дівчини в ту саму хустку завертала вишиту дівчиною сорочку та давала свій колач з шовком та васильком. В неділю перед шлюбом сходилися вбирати княгиню до шлюбу. Вінок намащували білком яйця та приліпляли до нього золотко. Під вінок на чоло закладали з жовтої бляхи — чільце. Родичі сідали на посаду, а дівчина просила в них благословління. Молоді зустрічаються в церкві. При шлюбі вдівали прості перстені, які пізніше знімали та носили на шиї. Після шлюбу кожний повертався до своєї хати, де гостилися. На весіллі подавали закуску: душенину або буженину, пізніше гарячу капусту з квашеними буряками, пізніше борщ, після борщу голубці з гречки, до кожної страви випивали. Після обіду були танці. Ввечері розподіляли коровай. Після короваю до прибуття молодого знімали вінок та розплітали дві коси. Староста княгині виходив з деревцем до старости з деревцем від князя, вони спочатку ніби бються, а потім староста княгині видирає деревце в іншого старости та запихає два деревця в стріху над дверими, після цього всі заходили в хату. Князь обходив три рази стіл та викупляв при цьому княгиню в братів. Після цього відбувалася вечеря і після вечері танці. Вже над ранок йшли до молодого, де дівчину покривали свашки наміткою та провадили молодих до комори. Рано невістка вставала та йшла з дружбою до кирниці по воду, де їх переходили хлопці та виливали воду і тільки за третім разом пускали. Вранці гості сходилися на сніданок, а по обіді йшли на відвідини до батьків дівчини. Брати дівчини ходили скликати гостей на пропій.

Кубанське весілля[ред.ред. код]

Докладніше: Кубанське весілля

Хлопець сповіщав батьків, що має намір женитися і просив благословення. Тоді хлопець з сватом та свахою йшов свататись в хату до дівчини. На сватанні домовлялися про день договору. На змовини сходились з ріднею, батьки дівчини виходили зустрічати гостей до воріт. Тут домовлялись про дату весілля. Через тиждень йшли в хату хлопця на оглядини. Після цього вже батьки вже називались сватами. На тижні перед весіллям відбувався дівич-вечір. На дівич вечері виготовляли восковий вінок та букетики для інших весільних учасників. До весілля прикрашали також гільце квітами, стрічками. Коровай прикрашався калиною та гілочками, крім того пекли ще інші обрядові хліби : «борону», «лежинь», «барило», «шишки». В пятницю перед весіллям молода з дружками та молодий з боярами окремо йшли запрошувати на весілля. Всім кланялись по три рази в пояс і старша дружка тоді давала обрядовий хлібець — «шишку». В день весілля князь зі старшим дружбою та боярами, сватами, світилками, свашками з стрільбою та піснями на бричках чи возах прикрашених квітами їхав до нареченої. На воротах біля хати нареченого чекала перейма, після чого починався штурм воріт. Після перейми наймолодший брат торгувався за викуп. Після викупу перед вінчанням відбувалася гостина. Після вінчання пара їхала в хату молодої, де відбувалось обдаровування молодої пари і пізніше йшли в дім молодого. Ввечері роздавали всім гостям коровай з калиною. Перед від'їздом молодої палився костер, через який потрібно було перескочити. На другий день після весілля вивішували червону корогву. Другий день називався «батьківська неділля» в цей день відбувалося ряження в старий одяг, лахміття та різноманітні жарти. На третій день «на локшину» перебрані ходили і збирали або «крали» кури, з яких пізніше готовили для гостей курячу юшку з локшиною.

Весільне вбрання[ред.ред. код]

Весільні традиції[ред.ред. код]

Наші пращури мали цілий комплекс заборон, які нікому не дозволялося переступати. Нова родина мала бути заснована на порядності, доброчесності, правдивості. Розлучення вважалося гріхом, тому молоді люди, готуючись до вступу в шлюб, мали добре зважити на всі обставини аби майбутнє подружнє життя було щасливим. Суворе дотримання відповідних вимог, виконання всіх ритуалів мали забезпечити прихильність долі до молодої сім'ї. Весільний обряд, який шліфувався впродовж віків заховав у собі погляди українців на шлюб, сім'ю, і продовження роду. В ньому тісно переплелися глибокий зміст і подія, музичне оформлення і драматична дія. За перебігом цього дійства можна скласти доволі повне уявлення не лише про родинні стосунки, погляди українців на роль сім'ї в житті людини, організацію сімейного побуту, а також суспільні відносини.

З розвитком етнографічної науки, починаючи з ХІХ-го століття, з'являється низка досить детальних етнографічних описів весілля. Велике значення для пізнання весільної обрядовості мають праці Й. І. Лозинського, П. П. Чубинського; до цікавих спостережень і наукових висновків прийшов В.Охрімович у праці „Значениє малоруських свадєбних обрядов и песни в истории и еволюции семьи“ (1891). Вивчали весільну обрядовість і польські дослідники І. Любич-Червінський, значний вклад вніс відомий фольклорист і етнограф О. Кольберг у своїх монографіях Volyn Bialorus-Polesie» (1968), «Pokucie»(1882—1889), «Chelmskie» (1882—1891), розкривши широку картину побуту, звичаєвості та обрядовості українського населення. Значне місце характеристиці весільного обряду українського народу, кінець ХІХ-го -поч. ХХ-го століття, відведено в історико-етнографічному дослідженні О. М. Кравець «Сімейний побут і звичаї українського народу» (Київ, 1966).

Походження української обрядовості, історичні форми шлюбів розглянуто Н. І. Здоровегою у монографії «Нариси народної весільної обрядовості на Україні» (Київ, 1974), дослідженні Ф.Вовка «Шлюбний ритуал на Україні» (Київ. 1994, репринтне перевидання).

Українське весілля

Благословення[ред.ред. код]

Перед виходом з батьківської хати наречений просить благословення. В основному благословляють тільки батьки, хоча в деяких районах Львівщини молодий кланяється також сестрам братам, дідусям з бабцями, а то й сусідам. Є дуже багато різновидів поклону, однак найчастіше молодий кланяється тільки батькам, які стоять чи сидять з іконою або хлібом — залежно від регіону та традиції в родині. Наречений, вклонившись та попросивши благословення цілує спочатку ікону чи хліб, а потім батьків і так тричі. Спочатку молодий просить благословення в батька, а потім в матері. Якщо крім батьків благословляють інші родичі, то вклонившись матері наречений кланяється дідам, бабцям, братам, сестрам, а тоді вже дальшій родині. Батьки ж благословивши словами роблять іконою чи хлібом символ хреста.

Після благословення свашки (обов'язково незаміжні дівчата) виводять молодого на вулицю. Свашок є дві і саме вони супроводжують нареченого до брами молодої. На подвір'ї чи перед під'їздом мама нареченого окроплює свяченою водою кропилом, зробленим з мирти спочатку нареченого, потім гостей та машини, в яких молодий та весь його почт поїде викуповувати молоду. Кроплячи, мама обходить всю весільну громаду тричі. Тарілку, в якій була свячена вода, розбивають об поріг. Тоді попереду машина молодого зі свашками, а за ними і весь супровід їдуть до молодої. Дружби, в основному їдуть в машині зі старостою, старостиною та короваєм, оскільки саме вони стануть основними представниками молодого в торгах за наречену.

Брама[ред.ред. код]

Так, в основному називають процес викупу нареченої. Назва походить від того, що дорогу перед під'їздом до нареченої перегороджують столом, на якому обов'язково має бути ікона, пляшка горілки, хліб, м'ясне та солодке. Браму ставлять, в основному, хлопці, які живуть на вулиці чи в будинку молодої, далекі друзі чи однолітки нареченої, які не є запрошеними на весілля. Хоча дуже часто в цьому дійстві беруть участь і брати та родичі молодої і запрошена молодь. Колись з боку нареченої були тільки хлопці, які й намагалися не відпустити дівчину, але тепер цей обряд чисто символічний. До речі про суму викупу та інші особливості варто поговорити заздалегідь, щоб жартівливе дійство не переросло в справжні образи, а то й бійку. Бувалі кажуть, що траплялося й таке, що через непорозуміння на брамі зривалося весілля. Отже, варто знати, наскільки сприйматимуться ваші жарти. Дуже важливо вчасно відчути, щоб не перегнути палку. На Волині є звичай, який часто використовують і у Львові. Якщо будь-хто привітався за руку з протилежних сторін — торг вирішено і браму забирають. Отож, якщо ви стоїте з боку молодої, а по той бік стола ваш найкращий друг, з яким ви вчора пили на парубочому вечорі, — не поспішайте до палких привітів, бо за молоду можете не взяти ні пляшки. Тоді варто ховатися подалі від розлючених запорожців. Часто на брамі замість горілки можуть подати воду. Тому вміст кожної пляшки, як би надійно закритою вона не виглядала варто не лише понюхати, а й скуштувати.

Традиційно в Україні грошової одиницею для викупу молодої була горілка, хоча в деяких районах просять ще й гроші, але це запозичений звичай і появився лише за радянських часів. Зазвичай ставлять по пляшці горілки на кожен край стола і пляшку посередині. Кількість може бути збільшена, тому в багажнику варто мати принаймні ящик горілки. Також варто запастися на той випадок, якщо поставлять ще браму десь посередині чи напочатку вулиці. Таке трапляється вкрай рідко, але буває.

Молодий в торгах участі не бере. З його боку торгуються дружби та старости, а допомагає вся решта громада. Процес торгу супроводжується куштуванням горілки з обох боків. Традиційно спочатку куштують з пляшки, що була на столі, тобто з молодої сторони. Потім дружба приносить кілька пляшок горілки, з одної з яких й беруть пробу. Кожна сторона намагається якомога легше сприйняти міцний напій опонента, аби показати, що градус слабенький. При цьому часто не закусують (мовляв, нема після чого). Інколи для того, щоб показати, що горілка справді не розбавлена, дружби наливають дегустатору молодої в склянку, а собі в келих-наперсток. Коли ж опоненти кажуть, що це не чесно, дружби відповідають, що домовлялися скуштувати по келиху горілки, а ось по якому ніхто не говорив, а від налитого на брамі відмовлятися не можна.

Коли вже нарешті сторони домовляються і забирають з-посеред дороги стіл, виходить молода. Тут теж відбувається своєрідний торг: хто до кого ближче підійде. Наречений намагається виманити майбутню дружину за браму, а наречена навпаки — притягнути нареченого якомога ближче до двору чи під'їзду. Хто кого більше переманить на свій бік — той і керуватиме в сім'ї. Нарешті, коли вже молодята на відстані кількох кроків, наречена спочатку тричі кланяється молодому, а потім він — їй. Молода причіпляє майбутньому чоловікові ще на ліву сторону бутоньєрку.

Поклін[ред.ред. код]

Після брами молода запрошує всіх до хати. Бажано, щоб не було тісно, до хати йти тільки батькам, старостам, дружбам та най-найближчим родичам молодого. В хаті молодята тричі просять благословення в обох батьків та родичів. Тут вже кланяються усім присутнім. Батькам та найближчим по три рази, всім решту можна й по разу, оскільки це дуже втомлює, особливо в спеку. Молодята просять благословення порізно. Після цього обряду молоді виходять в двір чи біля під'їзду. Тепер вже мама молодої теж окроплює молодят та гостей свяченою водою, а батько посипає цукерками, перемішаними з зерном та копійками. При цьому наречені стоять поокремо: він — з дружками, вона — з дружбами. Виходячи з подвір'я, молодята тричі кланяються гостям та сусідам. При цьому варто врахувати, щоб присутні стояли перед молодятами. Якщо ж вони розташувалися, наприклад півколом, доцільно вклонитися лівому, правому крилу та посередині. До шлюбу молодята теж їдуть порізно. Спочатку йдуть старости з хлібом, за ними наречена з дружбами, далі наречений з дружками, а потім всі гості.

Весільний коровай[ред.ред. код]

Коровай, як неодмінний атрибут весілля, присутній завжди. Але тільки в кількох місцевостях залишилася традиція його розрізання. Кілька слів про те, як ця традиція виглядає.

Короваї на весілля, як правило, два. Один випікається в родині молодого, другий — в родині молодої. Наприкінці третього застілля обидві мами (свахи) разом з дружбами починають різати коровай і роздавати гостям. Виглядає це так: один дружба роздає родині молодого, другий — родині молодої. Інколи дружби ще й разом виносять на підносі коровай і співають спеціальну переспівку. Кому роздавати — підказують мами. Дружба говорить приблизно такий текст: «З під зеленого дуба, де барвінок в'ється, від молодого та молодої коровай шлеться. Десь тут має бути стрийко з Канади з родиною. Гоп, гоп, гоп. Музиканти сто літ!» В одній руці він несе кавалок короваю, а в другій тримає імпровізований дзвіночок. Музиканти виконують щось пафосне.

Знімання вельона[ред.ред. код]

Музиканти виконують пісню «Горіла сосна». По центру танцювального майданчика ставиться стільчик. В деяких регіонах на нього кладуть подушку. На цей стільчик сідає наречений, наречена — йому на коліна. Всі незаміжні дівчата виходять наперед і стають в коло. Свекруха з дружками підходить до нареченої і, з допомогою дружок, знімає вельон. Після цього дістає хустину і пробує пов'язати її на голову нареченої. Остання три рази не дається. Після чого свекруха або дарує нареченій подарунок (зазвичай щось з ювелірних прикрас), або кланяється вже майже невістці. Далі пов'язує хустину молодій на голову, та вже не пручається. Це символізує зміну статусу молодої з дівчини на молоду господиню. З зав'язаною хустиною молода піднімається з колін молодого, кланяється свекрусі, цілує її і робить з нею кілька символічних танцювальних па тримаючи свій вельон на плечі свекрухи. Існує також звичай, коли наречена в цей момент дарує подарунки родині нареченого. Перетанцювавши зі свекрухою, молода знову кланяється їй, цілує і дарує подарунок. Далі підходить до свекра, кланяється йому, цілує його і робить з ним кілька символічних танцювальних па тримаючи свій вельон на плечі свекра. Перетанцювавши зі свекром, молода знову кланяється йому, цілує і дарує подарунок. Ця процедура повторяється зі всіма братами та сестрами, бабусями та дідусями нареченого. Тільки, якщо в нареченого є молода незаміжня сестра — їй вельон одягається на голову. А якщо в нареченої є незаміжня сестра — наступною до танцю запрошується саме вона. Вельон, відповідно, одягається на голову. Далі наречена перетанцьовує з першою дружкою, другою дружкою і всіма незаміжніми дівчатами. Запрошуючи дівчину до танцю необхідно гарно поклонитись, поцілувати, одягнути вельон на голову, зробити кілька танцювальних па, знову поклонитись, зняти вельон і знову поцілувати. Перетанцьовувати потрібно зі всіма незаміжніми дівчатами навіть найменшого віку (навіть з дошкільнятами). Часом зустрічається звичай, згідно з яким наречена, після незаміжніх дівчат, перетанцьовує також з неодруженими хлопцями.

Також в деяких місцевостях наречений сам знімає вельон з нареченої і, за кожну витягнуту з волосся гренадлю, або міцно цілує наречену, або кладе велику грошову купюру.

Коли молода перетанцювала зі всіма дівчатами, вона складає в кілька разів вельон і, високо тримаючи його в руці, закриває очі, крутиться на місці, та кидає навмання дівчатам. Вважається, що хто з дівчат його зловить, той найближчим часом вийде заміж.

В осучасненому варіанті цього звичаю нареченій знімають вельон, але кидає вона весільний букет. На такий випадок краще приготувати, максимально наближену до весільного букети, копію. Справа в тому, що оригінальний весільний букет має тверду і важку пластикову ручку, яка при невдалому кидку, може заподіяти серйозну травму.

Українське весілля в літературі та мистецтвi[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. Т. Пашута, Б. Н. Флоря, А. Л. Хорошкевич. Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства. — М.: Наука, 1982

Посилання[ред.ред. код]