Ністор Іон Янку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іон Янку Ністор
Ion Nistor
Іон Ністор.jpg
Народився 17 серпня 1876(1876-08-17)
с. Біволеріє (Південна Буковина), Австро-Угорська імперія
Помер 11 листопада 1962(1962-11-11) (86 років)
м. Бухарест, Румунія
Громадянство Австро-Угорщина, Румунія
Alma mater Чернівецький університет імені Франца Йосифа
Галузь наукових інтересів історія
Заклад Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Посада член Сенату Румунії[d] і член Палати депутатів Румунії[d]
Вчене звання академік
Науковий ступінь доктор наук
Відомий завдяки: як історик, державний діяч, педагог, ректор Чернівецького університету,

Ністор Іон Янку у Вікісховищі?

Ністор Іон Янку (Ністор Йон-Янку; анг. Ion Nistor; рум. Ion Nistor; * 17 серпня[1] 1876, с. Біволеріє[2] Сучавського повіту (Південна Буковина), Австро-Угорщина — † 11 листопада 1962, м. Бухарест, Румунія) — історик Буковини і Румунії, політичний і державний діяч Австро-Угорщини і Румунії, академік Академії Наук Румунії, науковець, педагог та ректор Чернівецького університету.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчивши Радівецький німецький ліцей (1897) та філософський факультет Чернівецького університету (1904), працював викладачем ліцеїв у Сучаві (19041907) й у Чернівцях (19071908).

Після навчання (19081911) в університеті Відня, а також університетах Бухареста, Мюнхена, Берліна, де Ністор відвідував заняття з історії (загальної та середньовічної), візантології, палеографії, славістики, етнології, політичної економіки в істориків Д.Ончула, Н.Йорги, А.-Д.Ксенопола, славіста К.-Й.Їрічека, економіста К.Лампрехта та ін., завершив для Відня дві роботи: докторську «Молдавські претензії на Покуття» (1910) та габілітаційну «Зовнішньоторговельні зв’язки Молдови XIV—XV ст.» (1911), що була відзначена премією АН Румунії.

1911 року став приват-доцентом кафедри південно-східної європейської історії у Віденському університеті, а з 1912 (по 1940) — професором і завідуючим такої ж кафедри в Чернівецькому університеті, в основному викладаючи історію Румунії та Буковини.

Ректор Чернівецького університету (1920-1921 , 19331940).

Ністор — почесний член Чеської академії (1935), учасник численних міжнародних конгресів істориків.

Розпочавши з активного членства в національних товариствах: «Junimea» («Молодь»; президент 1898—1899), Товариство румунської культури і літератури Буковини, «Румунська школа», «Румунський клуб» та ін., став членом правління Національно-ліберальної партії Румунії й постійним членом уряду.

В 19181919 роках був міністром румунського уряду по управлінню Буковиною з правом видачі ординацій-законів (19181919), заснував Демократичну партію об’єднання, з друкованим органом «Glasul Bucovinei»; закрив німецькі та українські ліцеї; запровадив румунску мову в органах управління; сприяв румунізації німецькомовного Чернівецького університету й Буковини.

Згодом Ністор був міністром — делегатом Буковини в уряді Братіану (19221926), беручи участь у створенні нової конституції Румунії (23 березня 1923); міністром громадських робіт (19271928); сенатором права (19281933); державним секретарем по етнічних меншинах (1933) у міністерстві праці, охорони здоров’я та соціального захисту (19351937); міністром праці (19371939) та міністром культів і мистецтв (19391940).

Відзначений 10-ма орденами Румунії («Зірка Румунії», Корона Румунії, Хрест, орден Фердинанда) та 4-ма орденами інших держав.

Ністор різко виступав проти комунізму, соціал-демократії та націонал-соціалізму, а згодом — проти приєднання Бессарабії й Буковини до УРСР.

Ністор не був залучений до уряду Й.Антонеску, проте залишений професором філософського факультету в Бухаресті (19401941).

З 1941 — на пенсії, продовжуючи бути директором колекції бібліотеки Академії Наук Румунії (19401945).

З утворенням Румунської Народної Республіки позбавлений членства в Академії Наук Румунії (10 червня 1948)[3] та ув’язнений без суду в Сігеті1948 року по 8 липня 1955 рік).

Помер 11 листопада 1962 року у м. Бухарест.

Погляди[ред.ред. код]

Опублікувавши документальні джерела до історії середньовічної Молдови, Ністор спочатку виступав проти теорії «історичного права», проте у час Першої світової війни став її послідовником.

У низці праць («Молдовські претензії на Покуття», Відень, 1910; «Румуни і русини на Буковині», Бухарест, 1915; «Національна боротьба на Буковині», Бухарест, 1918) Ністор доводив, що слов’янські топоніми в Молдові походять від слов’янських племен, які рухалися в 4—5 ст. на Балканський півострів; що молдовська територія ніколи не була під володінням Галицького князівства, а русинська[4] мова офіційно не вживалася в Молдові; румуни — єдине автохтонне населення Буковини; українці на Буковині — це вигадка австрійців після 1848.

Цю антиукраїнську теорію, яку заперечували буковинські науковці Р.-Ф.Кайндль, С.Смаль-Стоцький, М.Кордуба та ін., Румунія використала 19181919 року на Мирній конференції в Парижі для виправдання окупації української частини Буковини.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Іон Янку Ністор — автор понад 300 наукових праць, займався проблемами історії румунського народу від 14 до поч. 20 ст., питаннями літератури, освіти, мистецтва та культури Буковини.

Збагатив 44-томну документальну добірку братів Гурмузакі на 5 томів нових матеріалів.

Пам'ятник Ністору на його Батьківщині (Вікову-де-Сус)

Найважливіші твори[5]:

  • «Стефан Великий» (1904);
  • «Зовнішні комерційні зв’язки Молдови у XIV-XVI ст.» (1911);
  • «Румунська митниця у XV-XVI ст. (1912);
  • «Погляд на історію освіти на Буковині» (1912);
  • «Румуни та українці Буковини» (1915);
  • «Походження назви «Буковина» (1915);
  • «Румуни і русини з Буковини» (1923);
  • «Чехо-словаки та румуни» (1930);
  • «Історія церковного фонду Буковини» (1931);
  • «Монастирі Буковини» (1931);
  • «Олександр Добрий» (1932);
  • «Українське питання в світлі історії» (1934);
  • «Деякі спогади з часів возз’єднання» (1938);
  • «Возз’єднання Буковини з Румунією» (1940);
  • «Україна в дзеркалі молдавських хронік» (1942);
  • «Історія Бессарабії» (1923—51);
  • «Бессарабія і Буковина» (1939);
  • «Історія Буковини» (1951—91, з рукопису опублікована у 1991) .

Примітки[ред.ред. код]

  1. За старим стилем – 4 серпня 1876 року.
  2. Біволеріє (рум. Bivolărie) — село у Сучавському повіті в Румунії. Адміністративно підпорядковане місту Вікову-де-Сус.
  3. Поновлений в 1990 році.
  4. Українців в той час називали русинами.
  5. З більш розширеним переліком основних творів можна ознайомитись тут

Джерела та література[ред.ред. код]