Олівер Ґолдсміт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олівер Ґолдсміт
Oliver Goldsmith
Oliver Goldsmith..jpg
Народився 10 листопада 1728(1728-11-10)
Elphind, Роскоммон[1][2][…]
Помер 4 квітня 1774(1774-04-04) (45 років)
Лондон
·ниркова недостатність
Поховання Темпл[4]
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Національність Ірландці
Діяльність есеїст, поет, прозаїк, драматург
Alma mater Триніті Коледж
Мова творів англійська
Magnum opus «Громадянин світу»
«Мандрівник»
«Векфілдський священик»
«Покинуте село»
Автограф Oliver Goldsmith signature EMWEA.png

CMNS: Олівер Ґолдсміт у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

О́лівер Ґо́лдсміт (англ. Oliver Goldsmith; 10 листопада 1728, Паллас, Ірландія — 4 квітня 1774, Лондон) — відомий англомовний ірландський есеїст, поет, прозаїк, драматург. За фахом — лікар.

Життєпис[ред. | ред. код]

Олівер Ґолдсміт народився 1728 року в Ірландії. Точне місце народження невідоме. Народився Ґолдсміт або у Палласі, неподалік від села Баллимагон, графства Лонгфорд або в селі Елфін, графство Роскоммон, де його дід Олівер Джонс був священиком. Дитинство Олівера Ґолдсміта минуло в Ірландії. Він був другим сином з семи дітей англіканського священика Чарлза Ґолдсміта та Енн Джоне. Після смерті одного з родичів сім'я успадкувала будинок у місті Ліссой. Сім'я переїхала туди і прожила там до смерті батька у 1747 році. Тут у шестирічному віці Ґолдсміт пішов до школи. Приблизно в той самий час він перехворів на натуральну віспу, яка назавжди спотворила його обличчя. З 1738 до 1745 роках Ґолдсміт навчався в єпархіальному училищі в Елфіні та школі у Білоні.

У 1745 році Ґолдсміт здобув стипендію і вступив у Триніті Коледж Дубліна, де 27 лютого 1750 року склав іспит й отримав ступінь бакалавра. У вересні 1752 року поїхав у Шотландію вивчати медицину в Единбурзькому університеті[7]. Провівши в Шотландії дві зими, переїхав до Голландії у Лейденський університет, для навчання у великого анатома Б. С. Альбінуса, де залишався до весни 1755 року. Після цього він подорожував Італією, Швейцарією, Францією[8].

Пам'ятник Оліверу Ґолдсміту в Триніті Коледжі, Дубліні.

На початку 1756 року Ґолдсміт повернувся до Лондона, де безуспішно намагався знайти роботу за фахом. Протягом року Ґолдсміт змінив не одну професію: заробляв на життя викладанням, лікарською практикою, помічником аптекаря, коректором у друкарні відомого романіста і видавця Річардсона. Навесні 1757 року Ґолдсміт познайомився з видавцем Гріффітсом, який запропонував йому співпрацювати в журналі «Щомісячний огляд» (англ. «Monthly review»)[9]. Ґолдсміт повинен був рецензувати нові книги. Потім рецензував для Тобайаса Смоллетта в «Крітікел рев'ю» (англ. «Critical Review»). У періодичній пресі з'явилися його статті, оповідання та вірші. Писав він у цей час під псевдонімом Джеймс Вілмінґтон, прізвище та ім'я однокурсника у Триніті Коледжі[10].

Першу його книгу — «Дослідження про сучасний стан словесності в Європі» («An Enquiry Into The Present State Of Polite Learning»), надрукували в квітні 1759 і вона отримала доброзичливі відгуки. На хвилі її успіху Ґолдсміта запросили в часопис «Бджола» (англ. «The Bee»), що припинив своє існування після виходу восьми номерів. 12 січня 1760 року письменник почав публікувати у «Паблік Леджер» (англ. «Public Ledger») Джона Ньюбері свої «Китайські листи» (англ. «Chinese Letters»), які увійшли в 1762 році до книги під назвою «Громадянин світу, або листи китайського філософа з Лондона своїм друзям на Схід» (англ. «The Citizen of the World, or Letters from a Chinese Philosopher Residing in London to His Friends in the East»).

На початку 1764 року Ґолдсміт став членом престижного клубу завдяки своїй дружбі із Семюелем Джонсоном і Джошуа Рейнолдсом. Членами цього ж клубу були Томас Персі, Девід Гаррік, Едмунд Берк, Джеймс Босуелл. У Ґолдсміта була репутація людини дивакуватої, яка до того ж мала вкрай неврівноважений характер. Коли у 1764 році вийшов друком його знаменитий «Мандрівник», члени клубу заледве повірили, що автор та їхній дивний приятель одна і та сама особа.

У березні 1766 року з'явився єдиний роман Ґолдсміта — «Векфільдський священик» (англ. «The Vicar of Wakefield»), який Джон Ньюбері купив за наполяганням Семюеля Джонсона ще у 1762 році, оскільки Оліверу загрожувала в'язниця за борги.

Різнобічна обдарованість Голдсміта проявилась і в драматичному жанрі. 29 січня 1768 року його п'єсу «Добрячок» (англ. «The Good-Natured Man») поставили в театрі «Ковент-Гардені». Після прем'єри до п'єси довелося внести зміни, оскільки публіка засвистала деякі сцени з судовими приставами. Нітрохи не збентежений невдачею, Ґолдсміт продовжив наступ на домінуючу в театрі сентиментальну комедію: 15 березня 1773 року в «Ковент-Гардені» показали п'єсу «Ніч помилок, або Приниження гірше гордості» (англ. «She Stoops to Conquer, or The Mistakes of a Night»), що мала успіх у публіки[7].

Надгробок на місці поховання Олівера Ґолдсміта, де вибиті слова його друга Семюеля Джонсона.

У проміжку між цими п'єсами, 1770 року, Ґолдсміт опублікував другу свою велику поему, «Покинуте село» (англ. «The Deserted Village»). У поему вплетені ностальгічні спогади про Лісс, де письменник провів дитинство.

Період творчості Ґолдсміта був хоча й коротким, але досить інтенсивним. Ґолдсміт, який працював дуже багато і напружено, змушений був заробляти на прожиття. До того ж він був украй самотнім: у нього не було сім'ї, не було особливо близьких людей. В очах сучасників він був диваком: такій думці сприяли некрасива зовнішність (наслідки перенесеної натуральної віспи) та ексцентричні манери. Ґолдсміт був надзвичайно популярний серед сучасників. Численні передруки свідчать про те, що його творчість цікава й тепер. Українською мовою окремі вірші Ґолдсміта переклав Павло Грабовський.

Ґолдсміт захворів і помер від хвороби нирок у своїй квартирі в Темплі 4 квітня 1774 року. На пам'ятнику у Вестмінстерському абатстві вибиті слова його друга Семюеля Джонсона.

Рецепція О. Ґолдсміта в українській літературі[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • «Громадянин світу, або Листи китайського філософа, що проживає в Лондоні, своїм друзям на Сході» (англ. «The Citizen of the World, or Letters from a Chinese Philosopher Residing in London to His Friends in the East») (1762);
  • «Мандрівник» (англ. «The Traveller's Prospect of Society») (1764);
  • «Векфілдський священик» (англ. «The Vicar of Wakefield») (1766);
  • «Покинуте село» (англ. «The Deserted Village») (1770);
  • «Ніч помилок, або Приниження паче гордості» (англ. «She Stoops to Conquer») (1773).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Велика Радянська Енциклопедія. Голдсміт Олівер [недоступне посилання]
  • Боронь, Олександр. Повісті Тараса Шевченка і західноєвропейські романи (Чарлз Діккенс, Вальтер Скотт, Олівер Ґолдсміт, Ежен Сю). Літературна Україна. — 2013. — 8 срп. (№ 30). — С. 6: ілюстр.
  • Чик Д. Поетика простору в творчості Г. Квітки-Основ'яненка, О. Ґолдсміта, С. Річардсона та Л. Стерна / Денис Чик // Studia methodologica. — Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. — № 23. — С. 56—59.
  • Чик Д. Типологія образу-характеру «природної людини» у творчості Г. Квітки-Основ'яненка та О. Ґолдсміта / Денис Чик // Актуальні проблеми філології та американські студії: матеріали І Міжнародної наук.-практ. конф., 24-25 квітня 2008 р., Київ / М-во освіти і науки України, Націон. авіаційний ун-т. — К. : Європ. ун-т, 2008. — С. 13—15. 
  • Чик Д. Ч. Проза Г. Квітки-Основ'яненка і англійський сентименталізм: дис. … канд. філол. наук : 10.01.05 / Чик Денис Чабович ; Терноп. нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка. — Тернопіль, 2008. — 207 арк.
  • Gamble, William, Two Irish poets: Goldsmith and Moore, Philadelphia: R. West, 1977.(англ.)
  • Ginger, John, The notable man: the life and times of Oliver Goldsmith, London: Hamilton, 1977.(англ.)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Ґолдсміт, Олівер // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. : у 2 т. / За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 457.