Організація договору про колективну безпеку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Організація Договору про колективну безпеку
Организация Договора о коллективной безопасности
Emblem of the CSTO.svg
Collective Security Treaty Organization (orthographic projection).png
Країни-члени ОДКБ
Абревіатура CSTO, ОДКБ
Заснування 15.травня.1992
Тип Військово-політичний союз
Штаб-квартира Flag of Moscow.svg Москва
Розташування Росія Росія
Членство
Офіційні мови російська
Генеральний секретар М. М. Бордюжа
Начальник Об'єднаного штабу ОДКБ О. І. Студенікін
Веб-сайт odkb-csto.org

Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ, Ташкентський договір) — військово-політична міжнародна організація, до якої входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан.

Основні характеристики[ред.ред. код]

Відповідно до офіційних російських документів, створена 15 травня 1992 року організація «розглядається як головний міждержавний інструмент, покликаний протистояти регіональним викликам і загрозам військово-політичного і військово-стратегічного характеру, включаючи боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин».

В рамках організації проводяться операції:

  • «Канал» (з боротьби з наркотрафіком),
  • «Нелегал» (з протидії незаконній міграції),
  • «ПРОКСІ» (з боротьби з кіберзлочинністю).

Організація має цінність для Росії, як:

  • інструмент реалізації російської зовнішньої політики,
  • засіб відновлення впливу Росії на пострадянському просторі.

На відміну, наприклад, від НАТО критеріїв для прийому до ОДКБ не існує. Щоб стати членом ОДКБ, не треба відповідати демократичним критеріям і мати реформовану економіку і судову систему.

Влада Росії намагається подати ОДКБ як реальну альтернативу НАТО і всіма силами домагається збільшення ваги ОДКБ у системі міжнародних відносин. З грудня 2004-го ОДКБ має статус спостерігача Генеральної асамблеї ООН.

Історія організації[ред.ред. код]

15 травня 1992 року Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикістан та Узбекістан підписали в Ташкенті договір про коллективну безпеку (ДКБ). Азербайджан підписав договір 24 вересня 1993 року, Грузія — 9 вересня 1993 року, Білорусь — 31 грудня 1993 року.

Договір почав діяти з 20 квітня 1994 року. Договір був розрахований на 5 років та міг пролонгуватися. 2 квітня 1999 року президенти Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії та Таджикистану підписали протокол про подовження терміну дії договору на наступний п'ятирічний період, проте Азербайджан, Грузія та Узбекистан відмовились від подовження договору, в тому ж році Узбекистан приєднався до ГУАМ.

На московській сесії ДКБ 14 травня 2002 року було прийнято рішення про трансформацію ДКБ в повноцінну міжнародну організацію — Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). 7 жовтня 2002 року в Кишиніву були підписані Статут та Угода про правовий статус ОДКБ, які були ратифіковані всіма державами-членами ОДКБ та набрали чинності з 18 вересня 2003 року.

2 грудня 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про надання Організації Договору про колективну безпеку статусу спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН.

16 серпня 2006 в Сочі було підписано рішення про повноправне приєднання (відновлення членства) Узбекистану до ОДКБ.

4 лютого 2009 в Москві лідери країн Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) схвалили створення Колективних сил оперативного реагування. Згідно з підписаним документом, Колективні сили оперативного реагування будуть використовуватися для відображення військової агресії, проведення спеціальних операцій по боротьбі з міжнародним тероризмом та екстремізмом, транснаціональною організованою злочинністю, наркотрафіком, а також для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

3 квітня 2009 представник секретаріату ОДКБ заявив, що Іран в перспективі може отримати статус країни-спостерігача в ОДКБ.

14 червня 2009в Москві відбулася сесія Ради колективної безпеки держав, за рішенням якої повинні були бути створені Колективні сили оперативного реагування. Однак Білорусь відмовилася від участі в сесії з причини розгорівшої «молочної війни» з Росією, вважаючи, що без припинення дій, що підривають основи економічної безпеки партнерів, прийняття рішень по іншим аспектам безпеки не представляється можливим. Проте рішення про створення КСОР на саміті було прийнято іншими країнами-членами, однак воно виявилося нелегітимним: відповідно до пункту 1 Правила 14 Правил процедури органів Організації Договору про колективну безпеку, затверджених Рішенням Ради колективної безпеки Організації Договору про колективну безпеку про документи, регламентують діяльність Організації Договору про колективну безпеку від 18 червня 2004 року, неучасть країни-члена організації в засіданнях Ради колективної безпеки, Ради міністрів закордонних справ, Ради міністрів оборони, Комітету секретарів рад безпеки означає відсутність згоди країни-члена організації на прийняття розглядаються цими органами рішень і відповідно відсутність консенсусу для прийняття рішень згідно з Правилом 14. Таким чином, розглянуті 14 червня на саміті ОДКБ в Москві документи не можуть вважатися прийнятими через відсутність консенсусу. Крім Білорусі, документ по КСОР не був підписаний і Узбекистаном. На саміті в Москві документ схвалили п'ять із семи входять в організацію країн: Росія, Вірменія, Киргизстан, Казахстан і Таджикистан.

2 жовтня 2009 інформаційні агентства поширили новину про те, що Республіка Білорусь приєдналася до угоди про КСОР на підставі заяви Президента РБ. Всі процедури з підписання документів про КСОР на сьогоднішній день завершені. Проте, вже 6 жовтня з'ясувалося, що Білорусь так і не підписала угоду про КСОР. Крім того, Олександр Лукашенко відмовився від спостереження за завершальною фазою навчань сил оперативного реагування ОДКБ, які пройшли 16 жовтня 2009 року на полігоні Матибулак в Казахстані..

20 жовтня 2009 в секретаріат ОДКБ надійшли документи, підписані Білоруссю. У червні 2010 року через ситуацію в Киргизстані, пов'язану з протистоянням киргизької і узбецької діаспор, фактично призвела Киргизстан до стану громадянської війни, був екстрено скликаний Комітет секретарів рад безпеки. КСРБ був скликаний для вирішення питання про військову допомогу Киргизстану, що полягає у введенні в країну частин КСОР. З цим проханням до Президента РФ Дмитру Анатолійовичу Медведєву звернулася і президент Киргизстану Роза Отунбаєва. Тоді, після відмови ОДКБ від сприяння врегулюванню ситуації в державі-члені ОДКБ, різкій критиці цю організацію піддав президент Білорусі Олександр Лукашенко. Між тим, ОДКБ допомагала Киргизстану: організовувала пошуки призвідників заворушень і координацію співпраці з припинення діяльності терористичних груп, які фактично впливали на ситуацію з Афганістану, боротьбу з наркомафією, що працює на півдні Киргизстану, контроль всіх інформаційних джерел, що працювали на півдні країни. Деякі експерти вважають, що ОДКБ вчинила вірно, що не направила сили КСОР в Киргизстан, оскільки це б ще більше посилило міжнаціональну ситуацію в країні.

28 червня 2012 Ташкент направив ноту з повідомленням про призупинення членства Узбекистану в ОДКБ (офіційно припинено 19 грудня того ж року).

Діяльність[ред.ред. код]

Співпраця ОДКБ з ЄврАзЕС[ред.ред. код]

25 жовтня 2004 року в Москві Генеральний секретар ОДКБ Н. Бордюжа та Генеральний секретар ЄврАзЭС Г. Рапота підписали Протокол про співпрацю між Секретаріатом ОДКБ та Секретаріатом Інтеграційного Комітету ЄврАзЭС. Були заявлені такі напрямки співпраці: обмін інформацією та документами, що мають двосторонню зацікавленість, експертна оцінка при підготуванні документів, участь у спільних заходах тощо.[1]

Військові навчання[ред.ред. код]

Члени організації проводять чисельні військові навчання за участю значної кількості військовослужбовців. Як правило, це навчання російської армії та армії однієї з країн — членів цієї організації.

4 лютого 2008 року в Москві на вищому рівні ухвалено рішення про створення сил швидкого реагування.

Розширення ОДКБ[ред.ред. код]

17 серпня 2006 року до організації повернувся Узбекистан (28.07.12 призупинив членство).

3 квітня 2009 року представник секретаріату ОДКБ зробив заяву, що Іран в перспективі може отримати статус країни-спостерігача в ОДКБ.[2]

Після серпня 2009 р. Білорусь значно активізувала свою участь в ОДКБ і визнала цю організацію ключовим елементом захисту своєї державної безпеки.[3]

Кризові явища в стані ОДКБ[ред.ред. код]

Сама організація, як і багато інших російських інтеграційних проектів, переживає кризу через великі суперечності між її учасниками, котрі домагаються різних військово-політичних цілей у Центральній Азії та на Південному Кавказі.

У 1999 році з цієї організації вийшли Азербайджан і Грузія. А Ташкент, що встиг за сімнадцять років існування ОДКБ залишити організацію (1999) і знову до неї увійти після андижанських подій (2006), знову перебуває на межі виходу після початку відновлення діалогу із Заходом[Джерело?].

Загострюють кризу і суперечності, які зберігаються між Узбекистаном і Таджикистаном, Киргизстаном, Казахстаном[Джерело?].

Послаблює організацію намір Росії і Киргизстану, всупереч думці Узбекистану, відкрити військову базу біля киргизько-узбецького кордону. Тобто ОДКБ не може розв'язати кризи між учасниками договору і гарантувати їхню безпеку[Джерело?].

В червні 2009 року Білорусь, на тлі розгортання молочної війни з Росією дещо дистанціювалась від ОДКБ. При цьому Білорусь, як і Узбекистан, відмовилася підписувати угоду про формування Колективних сил оперативного реагування (КСОР).

Президент Білорусі Олександр Лукашенко пояснив, що Білорусь підпише угоду про створення сил оперативного реагування ОДКБ тільки на вигідних умовах:

« Але я запитаю: скажіть, що я маю захищати у вас, за що повинні гинути наші хлопці, коли що? За те, що нас у Росії на ринки не пускають? За те, що ми не можемо отримати енергоресурси з Казахстану, Таджикистану, Росії, за те, що нам загинають шалені ціни? Мертва тиша у відповідь. ... І зрозуміла тоді сама структура НАТО, що вони воюють одне за одного. Адже там немає ні бар'єрів, ні кордонів. Це виключено. Там сильні допомагають слабким. А в нас усе навпаки в цій ситуації.[4]  »

Однак, заяви Президента Білорусі осені 2009 року підтверджують поглиблення співпраці цієї країни з ОДКБ.[3] 20 жовтня 2009 року в секретаріат ОДКБ надійшли документи про згоду на участь у формуванні КСШР, підписані Білоруссю[5].

Втім, Росія, з порушенням процедур, домоглася від інших країн згоди на створення КСШР.[Джерело?] Ця історія стала дуже показовим прикладом того, як насправді працює механізм прийняття рішень в ОДКБ. [Джерело?]

28 червня 2012 року, Узбекистан надіслав ноту з повідомленням, про призупинення свого членства в ОДКБ.

ОДКБ і Україна[ред.ред. код]

Тимчасово виконуючий обов'язки міністра закордонних справ України Володимир Хандогій заявив у серпні 2009, що Україна не є членом ОДКБ і не має наміру вступати до неї.[4]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]