Організація договору про колективну безпеку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Організація договору про колективну безпеку
Прапор
Flag of the Collective Security Treaty Organization.svg
Логотип
Зображення
Дата створення / заснування 15 травня 1992
Коротка назва ОДКБ, CSTO, OTSC, OTSC, OVKS, ΟΣΣΑ, KGAÖ, ОДКБ, OTSC, KXShT, KTMT, ODKB[1], PPKK і ҰҚШҰ
Офіційна мова російська мова
Розташування штаб-квартири Москва і Свєрчков провулокd
Документ започаткування Договір колективної безпекиd
Участь у військовому конфлікті Операція ОДКБ в Казахстані
Обліковий запис у соцмережах Vero[d]
Юридичне підтвердження Договір колективної безпекиd
Розташування на мапі
Official observer status in organisation Генеральна Асамблея ООН
Офіційний сайт(рос.)
CMNS: Організація договору про колективну безпеку у Вікісховищі

Координати: 55°47′46″ пн. ш. 37°32′07″ сх. д. / 55.79630000002777734° пн. ш. 37.535400000027777878° сх. д. / 55.79630000002777734; 37.535400000027777878

Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ, Ташкентський договір) — військово-політична міжнародна організація, до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія та Таджикистан.

Основні характеристики[ред. | ред. код]

Відповідно до офіційних російських документів, створена 15 травня 1992 організація «розглядається як головний міждержавний інструмент, покликаний протистояти регіональним викликам і загрозам військово-політичного і військово-стратегічного характеру, включаючи боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин».

В рамках організації проводяться операції:

  • «Канал» (з боротьби з наркотрафіком),
  • «Нелегал» (з протидії незаконній міграції),
  • «ПРОКСІ» (з боротьби з кіберзлочинністю).

Організація має цінність для Росії як:

  • інструмент реалізації російської зовнішньої політики,
  • засіб відновлення впливу Росії на пострадянському просторі.

На відміну, наприклад, від НАТО критеріїв для прийому до ОДКБ не існує. Щоб стати членом ОДКБ, не треба відповідати демократичним критеріям і мати реформовану економіку і судову систему.

Влада Росії намагається подати ОДКБ як реальну альтернативу НАТО і всіма силами домагається збільшення ваги ОДКБ у системі міжнародних відносин. З грудня 2004-го ОДКБ має статус спостерігача Генеральної асамблеї ООН.

Історія[ред. | ред. код]

15 травня 1992 Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан та Узбекистан підписали в Ташкенті договір про колективну безпеку (ДКБ). Азербайджан підписав договір 24 вересня 1993, Грузія — 9 вересня 1993, Білорусь — 31 грудня 1993.

Договір почав діяти з 20 квітня 1994. Договір був розрахований на 5 років та міг продовжуватися.

2 квітня 1999 президенти Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Росії та Таджикистану підписали протокол про подовження терміну дії договору на наступний п'ятирічний період, проте Азербайджан, Грузія та Узбекистан відмовились від подовження договору, в тому ж році Узбекистан приєднався до ГУАМ.

На московській сесії ДКБ 14 травня 2002 прийнято рішення про трансформацію ДКБ в повноцінну міжнародну організацію — Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). 7 жовтня 2002 в Кишиневі підписані Статут та Угода про правовий статус ОДКБ, які були ратифіковані всіма державами-членами ОДКБ та набрали чинності з 18 вересня 2003.

2 грудня 2004 Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про надання Організації Договору про колективну безпеку статусу спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН.

16 серпня 2006 в Сочі підписано рішення про повноправне приєднання (відновлення членства) Узбекистану до ОДКБ.

4 лютого 2009 в Москві лідери країн ОДКБ схвалили створення Колективних сил оперативного реагування. Згідно з підписаним документом, Колективні сили оперативного реагування будуть використовуватися для відбиття військової агресії, проведення спеціальних операцій по боротьбі з міжнародним тероризмом та екстремізмом, транснаціональною організованою злочинністю, наркотрафіком, а також для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

3 квітня 2009 представник секретаріату ОДКБ заявив, що Іран в перспективі може отримати статус країни-спостерігача в ОДКБ.

14 червня 2009 в Москві відбулася сесія Ради колективної безпеки держав, за рішенням якої повинні були бути створені Колективні сили оперативного реагування. Однак Білорусь відмовилася від участі в сесії з причини розбуялої «молочної війни» з Росією, вважаючи, що без припинення дій, що підривають основи економічної безпеки партнерів, ухвалення рішень щодо інших аспектів безпеки не є можливим. Хоча рішення про створення КСОР на саміті було ухвалено іншими країнами-членами, воно виявилося нелегітимним: відповідно до пункту 1 правила 14, неучасть країни-члена організації в засіданнях Ради колективної безпеки, Ради міністрів закордонних справ, Ради міністрів оборони, Комітету секретарів рад безпеки означає відсутність згоди країни-члена організації на ухвалення рішень, що розглядаються цими органами і, відповідно, відсутність консенсусу для ухвалення рішень згідно з Правилом 14. Таким чином, розглянуті 14 червня на саміті ОДКБ в Москві документи не можуть вважатися ухваленими через відсутність консенсусу. Крім Білорусі, документ щодо КСОР не був підписаний і Узбекистаном. На саміті в Москві документ схвалили п'ять із семи країн, що входять в організацію: Вірменія, Киргизстан, Казахстан, Росія і Таджикистан.

2 жовтня 2009 інформаційні агентства поширили новину про те, що Білорусь приєдналася до угоди про КСОР на підставі заяви Президента РБ. Всі процедури з підписання документів про КСОР на сьогоднішній день завершені. Проте, вже 6 жовтня з'ясувалося, що Білорусь так і не підписала угоду про КСОР. Крім того, Олександр Лукашенко відмовився від спостереження за завершальною фазою навчань сил оперативного реагування ОДКБ, які пройшли 16 жовтня 2009 на полігоні Матибулак в Казахстані..

20 жовтня 2009 в секретаріат ОДКБ надійшли документи, підписані Білоруссю.

У червні 2010 через ситуацію в Киргизстані, пов'язану з протистоянням киргизької і узбецької діаспор, фактично призвела Киргизстан до стану громадянської війни, був екстрено скликаний Комітет секретарів рад безпеки. КСРБ був скликаний для вирішення питання про військову допомогу Киргизстану, що полягає у введенні в країну частин КСОР. З цим проханням до Президента РФ Дмитра Мєдвєдєва звернулася і президент Киргизстану Роза Отунбаєва. Тоді, після відмови ОДКБ від сприяння врегулюванню ситуації в державі-члені ОДКБ, різкій критиці цю організацію піддав президент Білорусі Олександр Лукашенко. Між тим, ОДКБ допомагала Киргизстану: організовувала пошуки призвідників заворушень і координацію співпраці з припинення діяльності терористичних груп, які фактично впливали на ситуацію з Афганістану, боротьбу з наркомафією, що працює на півдні Киргизстану, контроль всіх інформаційних джерел, що працювали на півдні країни. Деякі експерти вважають, що ОДКБ вчинила вірно, що не направила сили КСОР в Киргизстан, оскільки це б ще більше посилило міжнаціональну ситуацію в країні.

28 червня 2012 Ташкент направив ноту з повідомленням про призупинення членства Узбекистану в ОДКБ (офіційно припинено 19 грудня того ж року).

У 2019 році в країнах-членах ОДКБ було проведено оперативних заходів «Найманець», який був спрямований на виявлення і ліквідацію осередків ісламістських рухів. В тому ж році було почато спеціальну операцію «Канал», яка була спрямована на боротьбу з міжнародним наркотрафіком в регіоні.

Під час вірмено-азербайджанської війни у вересні-листопаді 2020 року ОДКБ не надало Вірменії допомоги у війні з Азербайджаном. Натомість Російська Федерація направила в зону конфлікту своїх миротворців.

5 січня 2022 року через масові народні протести президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв попросив ОДКБ надати йому військову допомогу[2]. У ніч на 6 січня Рада ОДКБ прийняла рішення про введення в Казахстан спеціальних миротворчих сил, які складаються з військовослужбовців Росії, Білорусі, Вірменії, Таджикистану і Киргизстану[3].

Діяльність[ред. | ред. код]

Співпраця ОДКБ з ЄврАзЕС[ред. | ред. код]

25 жовтня 2004 в Москві Генеральний секретар ОДКБ Н. Бордюжа та Генеральний секретар ЄврАзЕС Г. Рапота підписали Протокол про співпрацю між Секретаріатом ОДКБ та Секретаріатом Інтеграційного Комітету ЄврАзЕС. Були заявлені такі напрями співпраці: обмін інформацією та документами, що мають двосторонню зацікавленість, експертна оцінка при підготуванні документів, участь у спільних заходах тощо.[4]

Військові навчання[ред. | ред. код]

Члени організації проводять численні військові навчання за участю значної кількості військовослужбовців. Як правило, це навчання російської армії та армії однієї з країн — членів цієї організації.

4 лютого 2008 в Москві на вищому рівні ухвалено рішення про створення сил швидкого реагування.

Розширення ОДКБ[ред. | ред. код]

17 серпня 2006 до організації повернувся Узбекистан (28.07.12 призупинив членство).

3 квітня 2009 представник секретаріату ОДКБ зробив заяву, що Іран у перспективі може отримати статус країни-спостерігача в ОДКБ.[5]

Після серпня 2009 р. Білорусь значно активізувала свою участь в ОДКБ і визнала цю організацію ключовим елементом захисту своєї державної безпеки.[6]

Введення військ ОДКБ в Казахстан (2022)[ред. | ред. код]

Саміт ОДКБ 2022

На початку січня 2022 року в Казахстані спалахнули масові народні протести, які спершу були спрямовані проти підняття цін на автомобільний газ, але потім переросли у масштабні заворушення і сутички проти клану Назарбаєвих і чинної казахської влади. Тому 5 січня 2022 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв попросив ОДКБ надати йому військову допомогу. Рада ОДКБ схвалила рішення про введення «миротворчих сил» Білорусі, Вірменії, Киргизстану, Росії і Таджикистану на територію Казахстану. Уже 6 січня російські війська вступили на територію Казахстану[7].

Азербайджансько-вірменські зіткнення у вересні 2022 року[ред. | ред. код]

Після початку поновлених бойових дій між Вірменією та колишнім членом ОДКБ Азербайджаном 13 вересня 2022 року Вірменія задіяла статтю 4 договору, і місію ОДКБ, включаючи генерального секретаря ОДКБ Станіслава Зася та Анатолія Сидорова, було направлено для моніторингу ситуації вздовж кордону.[8][9] Після зіткнень між військами Вірменії та Азербайджану у Єревані почалися мітинги з вимогою виходу з ОДКБ[10].

Кризові явища в стані ОДКБ[ред. | ред. код]

Сама організація, як і багато інших російських інтеграційних проєктів, переживає кризу через великі суперечності між її учасниками, котрі домагаються різних військово-політичних цілей у Центральній Азії та на Південному Кавказі.

У 1999 році з цієї організації вийшли Азербайджан і Грузія. А Узбекистан, що встиг за сімнадцять років існування ОДКБ залишити організацію (1999) і знову до неї увійти після андижанських подій (2006), знову перебуває на межі виходу після початку відновлення діалогу із Заходом[джерело?].

Загострюють кризу і суперечності, які зберігаються між Узбекистаном і Таджикистаном, Киргизстаном, Казахстаном[джерело?].

Послаблює організацію намір Росії та Киргизстану, всупереч думці Узбекистану, відкрити військову базу біля киргизько-узбецького кордону. Тобто ОДКБ не може розв'язати кризи між учасниками договору і гарантувати їхню безпеку[джерело?].

В червні 2009 Білорусь, на тлі розгортання молочної війни з Росією дещо дистанціювалась від ОДКБ. При цьому Білорусь, як і Узбекистан, відмовилася підписувати угоду про формування Колективних сил оперативного реагування (КСОР).

Президент Білорусі Олександр Лукашенко пояснив, що Білорусь підпише угоду про створення сил оперативного реагування ОДКБ тільки на вигідних умовах:

« Але я запитаю: скажіть, що я маю захищати у вас, за що повинні гинути наші хлопці, коли що? За те, що нас у Росії на ринки не пускають? За те, що ми не можемо отримати енергоресурси з Казахстану, Таджикистану, Росії, за те, що нам загинають шалені ціни? Мертва тиша у відповідь. ... І зрозуміла тоді сама структура НАТО, що вони воюють одне за одного. Адже там немає ні бар'єрів, ні кордонів. Це виключено. Там сильні допомагають слабким. А в нас усе навпаки в цій ситуації.[11] «

Однак заяви Президента Білорусі осені 2009 року підтверджують поглиблення співпраці цієї країни з ОДКБ.[6] 20 жовтня 2009 в секретаріат ОДКБ надійшли документи про згоду на участь у формуванні КСШР, підписані Білоруссю[12].

Втім, Росія, з порушенням процедур, домоглася від інших країн згоди на створення КСШР.[джерело?] Ця історія стала дуже показовим прикладом того, як насправді працює механізм прийняття рішень в ОДКБ.[джерело?]

28 червня 2012, Узбекистан надіслав ноту з повідомленням, про призупинення свого членства в ОДКБ.

ОДКБ і Україна[ред. | ред. код]

Тимчасовий виконувач обов'язків міністра закордонних справ України Володимир Хандогій заявив у серпні 2009, що Україна не є членом ОДКБ і не має наміру вступати до неї.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.idnes.cz/zpravy/zahranicni/almaty-kazachstan-strelba-tanky-protesty.A220106_060303_zahranicni_bur
  2. Росія та Білорусь готуються ввести війська в Казахстан. glavcom.ua (укр.). Процитовано 6 січня 2022. 
  3. Росія ввела війська у Казахстан - відео. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 6 січня 2022. 
  4. О взаимодействии Секретариата Организации Договора о коллективной безопасности и Секретариата Интеграционного Комитета Евразийского экономического сообщества
  5. Иран может получить статус наблюдателя в ОДКБ
  6. а б Беларусь готова активизировать сотрудничество с ОДКБ
  7. Росія ввела війська в Казахстан: Відео прибуття "миротворців" – Новини на Depo.ua. www.depo.ua (укр.). Процитовано 6 січня 2022. 
  8. CSTO mission not arrived in Armenia yet, Kremlin says. Panorama News. 14 вересня 2022. Процитовано 14 вересня 2022. 
  9. Armenia asked CSTO for military support to restore territorial integrity amid Azeri attack – PM. Armenpress (Armenian Telegraph Agency). 14 вересня 2022. Процитовано 14 вересня 2022. 
  10. У столиці Вірменії мітингують за вихід із ОДКБ. РБК-Украина (рос.). Процитовано 19 вересня 2022. 
  11. а б Дзеркало тижня № 30 (758) 15 — 21 серпня 2009. «ОДКБ: Повернення до пройденого». Автор: Володимир Кравченко.
  12. Лукашенко подписал договор о коллективных силах ОДКБ. Lenta.ru. 20 жовтня 2009. Архів оригіналу за 30 червня 2013. Процитовано 22 жовтня 2009. (рос.)

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]