Особа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Особа чи персона — це істота, наприклад людина, яка має певні здібності або атрибути, що становлять індивідуальність, яка у свою чергу визначається по-різному різними авторами в різних дисциплінах та різними культурами в різні часи і місця. Термін особа має багато значень:

  • особа у соціологічному значенні позначає індивіда, людину, який приймає соціологічно різні ролі, наприклад як батько чи сестра, професії, спадок (напр. належність до народності, етносу, мовної групи);
  • особа у філософському значенні розглядається деякими як сутність людського буття в контексті горизонту західної думки горизонту: людині як особі приписується певна свобода рішень і відповідальності за свої вчинки. Інші філософські течії вбачають особу не обмежену людьми.
  • особа у юридичному значенні — загальне поняття для фізичної особи та юридичної особи. Обидва суб'єкти права є носіями прав та обов'язків; законодавством їм надано правоздатність. Крім того, під особою розуміється громадянин або інший мешканець держави, якій юридично надана певна конституційно визначена суб'єктність.

Особу у цьому значенні слід відрізняти від понять особистість та індивідуальність.

Історія поняття[ред.ред. код]

У Стародавньому Римі слово «persona» (латиною) або «prosopon» (πρόσωπον; грецькою) спочатку було назвою масок, які носили актори на сцені. Різні маски представляли різні «персони» у постановці.[1]

Концепція особи була розроблена під час тринітарних і христологічних дебатів 4-го і 5-го століть для контрасту зі словом «природа»[2]. В ході богословських дискусій, деякі філософські інструменти (поняття) були потрібні для того, що дебати могли проводитись на загальних основах для всіх теологічних шкіл. Мета дебатів полягала у встановленні зв'язку, подібності та відмінності між Λóγος/Verbum і Богом. Філософська концепція персони виникла, запозичивши слово «просопон» (πρόσωπον) з грецького театру. Таким чином Христос (Λóγος/Verbum) і Бог були визначені як різні «особи». Ця концепція була застосована пізніше до Святого Духа, ангелів і всіх людей.

З тих пір відбулися ряд важливих змін у значенні слова і його використанні, і були зроблені спроби переглянути визначення слова з різним ступенем прийняття та впливу. У доповнення до питання про особистості (індивідуальності), — того, що власне робить істоту особою, — є додаткові питання стосовно «персональної ідентичності» та «себе»: обидва поняття про те, що робить яку-небудь конкретну особу цією конкретною особою, а не іншою, і про те, що робить особу в один час тою ж особою, якою він чи вона була чи буде в інший час, незважаючи на будь-які зміни, яких вона зазнає. 

Індивідуальність [ред.ред. код]

Абстрактна картина особи роботи Пауля клеє. Концепцію особи може бути дуже важко визначити.

Індивідуальність (особистість) — це статус буття особи. Визначення особистості є спірною темою філософії і права, і тісно пов'язане з правовими і політичними концепціями громадянства, рівності і свободи. Згідно із законом, тільки фізична особа або юридична особа має права, гарантії, пільги, обов'язки та юридичну відповідальність.

Особистість продовжує бути темою для обговорення на міжнародному рівні, і вже піддавалась запитанням під час скасування рабства і боротьби за права жінок, у дебатах з приводу абортів, прав плодів, і у боротьбі за права тварин.[3]

Різні дебати фокусувались на питаннях про ідентичність різних класів сутностей. Історично, ідентичності тварин, жінок і рабів ставали каталізатором соціальних потрясінь. У більшості сучасних суспільств, живі дорослі люди зазвичай вважаються особами, але в залежності від контексту, теорії або визначення, в категорію «особа» можуть включені такі нелюдські істоти як тварини, штучний інтелект або позаземне життя, а також юридичні особи, такі як корпорації, суверенні держави та інші політичні утворення, або майно у спадковій справі.[4]

Категорія може виключати деякі людські сутності у пренатальному розвитку і людей з екстремальними психічними розладами.

Персональна ідентичність[ред.ред. код]

Що потрібно, щоб особа зберігалась від моменту до моменту, або, іншими словами, одна й та ж особа існувала в різні моменти?

Персональна ідентичність — це ідентичність осіб у часі. Це, так би мовити, необхідні і достатні умови, за яких особа в один час і особа в інший час може бути визнана тією ж особою, постійною в часі. У сучасній філософії свідомості це поняття персональної ідентичності іноді називають діахронічною проблемою персональної ідентичності. Синхронічна проблема ґрунтується на питанні, які особливості або риси характеризують певну особу у певний час.

Ідентичність є проблемою і для континентальної філософії, і для аналітичної філософії. Ключове питання в континентальній філософії — в якому сенсі ми можемо підтримувати сучасні концепції ідентичності, одночасно усвідомлюючи, що багато наших колишніх припущень про світ невірні. Запропоновані варіанти вирішення проблеми персональної ідентичності включають: безперервність фізичного тіла, безперервність нематеріального розуму і душі, безперервність свідомості або пам'яті, теорія «зв'язки» себе, безперервність особи після смерті фізичного тіла[5] і пропозицій, що насправді взагалі немає осіб або сутностей, які зберігаються протягом часу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Geddes, Leonard (1911). «Person». Catholic Encyclopedia. 11. New York: Robert Appleton Company. http://www.newadvent.org/cathen/11726a.htm. Процитовано 2011-03-09. «Латинське слово persona початково означало маску, яку носив актор. Від цього воно почало застосовуватись до ролі, яку він грав, а врешті і до будь-якої ролі на сцені життя, до будь-якої особи.» 
  2. Thisleton NIGNTC коментар до 1-го послання Коринфянам «Мислителі давними мали труднощі у висловленні поняття особистості».
  3. Для обговорення питань нелюдської особистості дивись Midgley, Mary. «Persons and non-persons», in Peter Singer (ed.) In Defense of Animals. Basil Blackwell, 1985, pp. 52-62.
  4. Щодо корпорацій, дивись «Justices, 5-4, Reject Corporate Spending Limit», The New York Times, January 21, 2010.
  5. для обговорення ідентичності після смерті дивись Roth, S. (2013) Dying is only human. The case death makes for the immortality of the person. Tamara Journal for Critical Organization Inquiry, Vol. 11, No. 2, pp. 35-39. [1]

Подальше читання[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]