П'єр Адо

П'єр Адо
фр. Pierre Hadot
Народився	21 лютого 1922(1922-02-21)[…] Париж
Помер	25 квітня 2010(2010-04-25) (88 років) Орсе
Країна	Франція
Діяльність	філософ, письменник, історик, професор, католицький священник, дослідник
Alma mater	Паризький університет і Практична школа вищих досліджень
Знання мов	французька
Заклад	Національний центр наукових досліджень, Практична школа вищих досліджень і Колеж де Франс
Членство	Баварська академія наук
Конфесія	католицька церква
У шлюбі з	Ilsetraut Hadotd
Нагороди	срібна медаль Національного центру наукових досліджень (1979, 1978) бронзова медаль Національного центру наукових досліджень (1960) почесний доктор Університету Лаваляd Grand prix de philosophied (1999) honorary doctor of the University of Neuchâteld (1985)
Медіафайли у Вікісховищі

П'єр Адо́ (фр. Pierre Hadot; фр.: [ado] ; 21 лютого 1922 — 24 квітня 2010) — французький філософ та історик філософії, фахівець з античній філософії, зокрема з неоплатонізму.

Біографія

Адо народився у католицькій родині, виріс у Реймсі, з 1932 року відвідував католицьку середню школу (Petit Séminaire). Потім вивчав католицьку теологію та філософію. Після завершення навчання у 1944 році був висвячений на священика, але після енцикліки Папи Пія XII Humani generis (1950) залишив сан священика. У 1946—1947 роках навчався в Сорбонні. У 1949 році став співробітником Національного центру наукових досліджень (CNRS). Покинув Католицьку Церкву в 1952 році. У 1961 році він закінчив Практичну школу вищих досліджень. У 1964 році він був призначений директором з досліджень в цій школі, спочатку обіймаючи кафедру латинської патристики, проте 1972 року кафедру було перейменовано на «Теології та містицизму елліністичної Греції та кінця античності». У 1983 році він став професором Колеж де Франс, де зайняв кафедру історії елліністичної та римської думки. У 1991 році він пішов у відставку з цієї посади, щоб стати почесним професором колежу; його остання лекція відбулася 22 травня того ж року. Він завершив свою останню лекцію словами: «Зрештою, ми навряд чи можемо говорити про найважливіше».

Протягом своєї кар'єри Адо опублікував переклади та коментарі до Порфирія, Св. Амвросія, Плотіна та Марка Аврелія.

Адо був одружений з науковицею Ільзетраут Адо.

Філософський доробок

Адо був одним із перших авторів, які представили думку Людвіга Вітгенштейна у Франції. Адо припустив, що не можна відокремити форму Філософських досліджень Вітгенштайна від їхнього змісту. Вітгенштайн стверджував, що філософія — це хвороба мови, а Адо зазначає, що для лікування потрібен певний тип літературного жанру.

Адо також відомий своїм аналізом концепції філософії греко-римської античності. Він визначив і проаналізував «духовні вправи», які використовувалися в античній філософії (що вплинуло на думку Мішеля Фуко в другому та третьому томах його «Історії сексуальності»). Під «духовними вправами» Адо має на увазі «практики… спрямовані на модифікацію та трансформацію суб'єктів, які їх практикують . Дискурс учителя філософії міг би бути поданий таким чином, щоб учень, як аудитор, читач або співрозмовник, міг досягти духовного прогресу та змінити себе всередині» . Адо показує, що ключ до розуміння оригінального філософського імпульсу можна знайти у Сократа. Сократівську терапію характеризує насамперед те значення, яке надається живому контакту між людьми.

Повторювана тема Адо полягає в тому, що філософія античності характеризувалася серією духовних вправ, спрямованих на перетворення сприйняття, а отже, і буття тих, хто її практикує; що філософію найкраще вивчати в реальній розмові, а не через письмові тексти та лекції; і що філософія, як її викладають сьогодні в університетах, є здебільшого спотворенням її початкового, терапевтичного імпульсу. Адо об'єднує розгляд цих проблем у книзі «Що таке антична філософія?», на яку звернула увагу критика.

Публікації

• J. Scheid, «Pierre Hadot (1922—2010), chaire de pensée hellénistique et romaine, 1982—1991», La lettre du Collège de France no. 30 December 2010, 43–45
• G. Catapano, «Pierre Hadot (1922—2010)», Adamantius XVII (2011), 348—352
• M. Chase, S.R.L. Clark, M. McGhee, eds., (2013). Philosophy as a way of life: ancients and moderns. Essays in honor of Pierre Hadot Wiley-Blackwell. ISBN 978-1-4051-6161-9
• Exercices spirituels et philosophie antique. Paris, Etudes augustiniennes, 1981. (Collection des études augustiniennes. Série antiquité ; 88). ISBN 2-85121-039-4.
• La citadelle intérieure. Introduction aux Pensées de Marc Aurèle. Paris, Fayard, 1992. ISBN 2-213-02984-9
• Qu'est-ce que la philosophie antique? Paris, Gallimard, 1995. (Folio essais ; 280). ISBN 2-07-032760-4
• Plotin ou la simplicité du regard (1963); 4e éd. Paris, Gallimard, 1997. (Folio esais ; 302). ISBN 2-07-032965-8
• Etudes de philosophie ancienne. Paris, Les Belles Lettres, 1998. (L'âne d'or ; 8). ISBN 2-251-42007-X
• Marc Aurèle. Ecrits pour lui même, texte établi et traduit par Pierre Hadot, avec la collaboration de Concetta Luna. vol. 1 (general introduction and Book 1). Paris, Collection Budé, 1998. ISBN 2-251-00472-6.
• Plotin, Porphyre: Études néoplatoniciennes. Paris, Les Belles Lettres, 1999. (L'âne d'or ; 10). ISBN 2-251-42010-X(recueil d'articles).
• La philosophie comme manière de vivre. Paris, Albin Michel, 2002. (Itinéraires du savoir). ISBN 2-226-12261-3
• Exercices spirituels et philosophie antique, nouvelle éd. Paris, Albin Michel, 2002. (Bibliothèque de l'évolution de l'humanité). ISBN 2-226-13485-9
• Le voile d'Isis: Essai sur l'histoire de l'idée de nature. Paris, Gallimard, 2004. (NRF essais). ISBN 2-07-073088-3
• Wittgenstein et les limites du langage. Paris, J. Vrin, 2004. (Bibliothèque d'histoire de la philosophie). ISBN 2-7116-1704-1
• Apprendre à philosopher dans l'antiquité. L'enseignement du Manuel d'Epictète et son commentaire néoplatonicien (with Ilsetraut Hadot). Paris, LGF, 2004. (Le livre de poche ; 603). ISBN 2-253-10935-5
• N'oublie pas de vivre. Goethe et la tradition des exercices spirituels, Albin Michel, 2008. (Bibliothèque Idées). ISBN 978-2-226-17905-0

Переклади українською

• П'єр Адо. Що таке антична філософія? Пер. Сергій Йосипенко. – Київ: Новий Акрополь, 2014. — 428 с.
• П'єр Адо. Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи. Пер. Оксана Йосипенко. — Київ: Новий Акрополь, 2016. — 470 с.
• П'єр Адо. Філософія як спосіб життя. Пер. Оксана Йосипенко. — Київ: Новий Акрополь, 2020. — 312 с.

Визнання

• 1969 рік: Премія Сентура, присуджена Академією написів і художньої літератури за його докторську дисертацію «Порфір і Вікторін» .
• 1969 рік: Премія Деруссо, присуджена Асоціацією заохочення грекознавства за його дисертацію «Порфір і Вікторін» .
• 1972 рік: член-кореспондент Академії наук і літератури Майнца .
• З 1979 року: член філологічної та філософської комісій цієї академії .
• 1979 рік: Срібна медаль Національного центру наук.
• 1985 рік: Доктор honoris causa Невшательського університету .
• 1990 рік: Премія імені Даньяна-Бувере від Академії моральних і політичних наук за його працю «Духовні вправи та антична філософія» .
• 1992 рік: Премія фундації Le Métais-Larivière Французької академії за переклад трактатів 38 і 50 Плотіна .
• 1999 рік: Велика премія з філософії Французької академії за весь життєвий доробок .
• 2000 рік: член-кореспондент Баварської академії наук у Мюнхені .
• 2002 рік: Доктор honoris causa Університету Лаваля (Канада) .
• 2008 рік: Премія фундації Боннефу Інституту Франції .

З часу вступу до Практична школа вищих досліджень П'єр Адо підписав добровільну відмову від різних почесних відзнак, які надає французька держава, таких як орден Почесного легіону тощо.

Подальше читання

• J. Scheid, «Pierre Hadot (1922—2010), chaire de pensée hellénistique et romaine, 1982—1991», La lettre du Collège de France no. 30 December 2010, 43–45
• G. Catapano, «Pierre Hadot (1922—2010)», Adamantius XVII (2011), 348—352
• M. Chase, S.R.L. Clark, M. McGhee, eds., (2013). Philosophy as a way of life: ancients and moderns. Essays in honor of Pierre Hadot Wiley-Blackwell. ISBN 978-1-4051-6161-9.

Посилання

• Pierre Hadot (1922—2010) by Matthew Sharpe in the Internet Encyclopedia of Philosophy
• Review of What is Ancient Philosophy? by Benjamin Balint from First Things
• Michael Chase, Remembering Pierre Hadot — Part I & Part II