Марк Аврелій
| Марк Аврелій лат. Marcus Aurelius Antoninus  | ||
 Погруддя Марка Аврелія. Лувр (бл. 169) | ||
| ||
|---|---|---|
| 21 березня 161 — 17 березня 180 | ||
| Попередник: | Антонін Пій | |
| Наступник: | Коммод | |
| ||
| ||
| Ім'я при народженні: |
лат. Marcus Catilius Severus Annius Verus | |
| Народження: |
26 квітня 121[1] Рим, Італія (Стародавній Рим), Римська імперія | |
| Смерть: |
17 березня 180[2][1] (58 років) Віндобона, Верхня Панноніяd, Римська імперія | |
| Причина смерті: |
чума | |
| Поховання: |
Sant'Angelo | |
| Країна: |
Стародавній Рим | |
| Релігія: |
давньоримська релігія | |
| Рід: |
Антоніни[d], Aureliesd і Антоніни | |
| Батько: |
Марк Анній Вер[d][3] або Антоній Пій | |
| Мати: |
Доміція Луцілла Молодша | |
| Шлюб: |
Фаустіна Молодша[1] | |
| Діти: |
Коммод, Марк Анній Вер Цезарd, Аннія Аврелія Галерія Фаустіна, Аннія Аврелія Фаділла, Аннія Луціла, Аннія Корніфіція Фаустина Молодшаd, Вібія Аврелія Сабінаd, Тит Аврелій Флавій Антонінd і Доміция Фаустинаd | |
|
| ||
Марк Аврелій Антонін (лат. Marcus Aurelius Antoninus; 26 квітня 121, Рим — 17 березня 180, Віндобона або Сірмій) — римський імператор з 161 по 180 рік, видатний представник філософії пізнього стоїцизму. Увійшов в історію як останній із так званих «п'яти хороших імператорів» (епоха усиновлених імператорів).
Правління Марка Аврелія стало періодом колосального зовнішнього тиску на Римську імперію та завершенням епохи тривалого миру (Pax Romana). Його перебування при владі було позначене важкими оборонними війнами на східних кордонах проти Парфянського царства та виснажливими Маркоманськими війнами (166—180) на Дунаї проти коаліції германських і сарматських племен. Ситуацію всередині держави критично ускладнила глобальна епідемія — так звана Антонінова чума, яка спустошувала імперію у 165—180 рр.
Попри те, що більшу частину свого правління імператор був змушений провести у військових таборах, захищаючи кордони, він увійшов у світову історію насамперед як «імператор-філософ». Його особисті філософські записи, зроблені під час військових походів і відомі під назвою «Наодинці з собою» (лат. Ta eis heauton / Meditations), вважаються одним із найвидатніших творів світової літератури та фундаментальним текстом філософії стоїцизму. Вони демонструють внутрішню боротьбу правителя, який прагне зберегти душевну рівновагу, дисципліну та відчуття обов'язку в умовах хаосу, безперервної війни та влади, що розбещує.
- Родина та коріння
Марк Аврелій народився 26 квітня 121 року в Римі. Його родина належала до вищої римської аристократії, проте мала іспанське коріння: прадід по батьківській лінії походив із провінції Бетика (сучасна Андалусія в Іспанії), був претором і зміг здобути статус сенатора, заклавши основу могутності роду. Дід Марк Анній Вер тричі був консулом і префектом Риму, товаришував з майбутнім імператором Адріаном. Батько Марк Анній Вер обіймав посаду претора, але рано помер, коли хлопчику було близько трьох років, після чого вихованням та управлінням активами родини зайнявся дід, який забезпечив онуку бездоганну системну підготовку до суспільного життя.
- Увага імператора Адріана
З раннього дитинства Марк привернув увагу чинного імператора Адріана. Правитель високо цінував дисциплінованість, серйозність і абсолютну чесність юнака, жартівливо називаючи його Verissimus (з лат. «найправдивіший» — тонка гра слів із його родовим іменем Вер, Verus). Завдяки протекції Адріана Марк отримав статус вершника у безпрецедентно ранньому віці — у вісім років, а згодом був введений до впливової жрецької колегії саліїв.
- Академічний фундамент та філософський злам
Освіта Марка Аврелія була жорстко структурованою і контрольованою найкращими інтелектуалами епохи. Ключовий вплив на формування його аналітичного апарату мали два наставники. Перший — видатний оратор Марк Корнелій Фронтон, який відповідав за риторику та латинську словесність. Проте вирішальну роль у формуванні його світогляду відіграв Квінт Юній Рустік — саме він познайомив юнака з працями стоїка Епіктета. Філософія стала для Марка не теоретичним конструктом, а жорстким життєвим протоколом. Під впливом Рустіка молодий аристократ у віці дванадцяти років перейшов на аскетичний режим: почав носити грубий філософський плащ, уникати розкоші та спати на голій землі, тренуючи власну витривалість. Це заклало той психологічний фундамент, який пізніше дозволить йому керувати імперією з військових наметів на холодних кордонах Європи.
- Династична багатоходівка Адріана
У 138 році імператор Адріан, не маючи власних дітей і переживши свого першого офіційного спадкоємця (Луція Елія Цезаря), розробив складну двоступеневу схему передачі влади, щоб уникнути громадянської війни. Він усиновив авторитетного 51-річного сенатора Антоніна Пія з однією жорсткою юридичною умовою: Антонін, у свою чергу, мав негайно усиновити 17-річного Марка Аврелія та 7-річного Луція Вера (сина померлого Елія Цезаря). В такий спосіб Адріан інституційно забезпечив імперію стабільним керівництвом одразу на два покоління вперед.
- Політичне «учнівство» (138—161 роки)
Після смерті Адріана у 138 імператором став Антонін Пій, а для Марка Аврелія це стало початком безпрецедентного 23-річного періоду, який сучасні історики називають його державним «учнівством». На відміну від Адріана, який роками інспектував дальні провінції, Антонін Пій керував імперією виключно з Риму. Марк Аврелій весь цей час залишався поруч із названим батьком. Він не брав участі у військових кампаніях, натомість глибоко занурився у вивчення бюрократичного апарату, римського права та принципів взаємодії з сенатом. У 139 він розпочав свій cursus honorum і обійняв посаду квестора, де вже на практиці займатися адміністративною діяльністю. У 140, 145 і 161 роках він був консулом.
У 145 році Марк Аврелій одружився з донькою Антоніна Пія — Фаустиною Молодшою, що остаточно легітимізувало його позицію як майбутнього правителя (у шлюбі народиться 13 дітей, хоча більшість із них помре в ранньому віці). Згодом він отримав трибунську владу (Tribunicia potestas) та імперій (imperium) поза межами Риму, ставши фактичним співправителем. Проте, суворо дотримуючись стоїчної етики, Марк Аврелій ніколи не намагався прискорити перехід влади чи інтригувати проти Антоніна, залишаючись його лояльним помічником аж до смерті останнього у 161 році.
У 161 після смерті Антоніна Пія сенат проголосив Марка Аврелія єдиним імператором. Однак він здійснив безпрецедентний конституційний крок: відмовився прийняти владу, доки сенат не наділить рівними імператорськими повноваженнями його зведеного брата Луція Вера. Вперше в історії Римської імперії державою офіційно керували два рівноправні Августи. Це рішення мало прагматичний характер: імперія стикалася з масштабними загрозами одночасно на кількох фронтах, і вища військова та адміністративна влада вимагала присутності імператора в різних кінцях держави.
Тривалий мирний період завершився у тому ж 161 році, коли на сході Парфянське царство вторглося до Вірменії та розгромило римські легіони в Сирії. Майже одночасно вибухнуло повстання у Британії, яке було придушене у 162 році. Марк Аврелій залишився в Римі для управління логістикою та бюрократичним апаратом, а на східний фронт відправив Луція Віра. Після важкої п'ятирічної війни (161—166) римські полководці (зокрема Авідій Кассій) здобули перемогу, захопивши парфянську столицю Ктесифон, а Вірменія та Осроена стали залежними від Риму. Проте тріумф обернувся катастрофою: повертаючись, легіони занесли в Європу смертельну епідемію (імовірно, віспи або тифу) — так звану Антонінову чуму. Епідемія спустошила імперію, суттєво підірвавши економіку та демографічний ресурс Риму саме напередодні нових загроз.
Найважчим випробуванням для Марка Аврелія стали Маркоманські війни. Скориставшись ослабленням Риму через чуму, колосальна коаліція германських (маркомани, квади) та сарматських (язиги) племен прорвала дунайський кордон (Лімес). Вперше за кілька століть варварські війська прорвалися через Альпи на територію Італії, взявши в облогу місто Аквілея.
Ситуація була настільки критичною, що Марк Аврелій був змушений продати на аукціоні частину імператорського майна, щоб профінансувати нові легіони, і навіть залучив до лав армії гладіаторів та рабів. Після раптової смерті Луція Віра у 169 році Марк Аврелій узяв на себе одноосібне командування військами. Наступні десять років свого життя він провів у холодних військових таборах на Дунаї (переважно в Карнунті, Віндобоні та Сірмії), особисто керуючи оборонними операціями. Саме в цих суворих умовах безперервної війни, стримуючи натиск варварів на європейську античну цивілізацію, він ночами писав свій філософський щоденник.
Спроба узурпації верховної влади з боку намісника Сирії Гая Авіди Касія в 175 році і повстання в Єгипті загострили внутрішньополітичну ситуацію. Марк Аврелій у 176 призначив співправителем сина Коммода.
Правління Марка Аврелія, яке, за словами архієпископа Євсевія, відрізнялося особливою жорстокістю по відношенню до християн, не дає якихось нових антихристиянських указів. Марк Аврелій, стоїк, філософ на троні, якого звинувачували в тому, що «віднявши у народу розваги, він хоче змусити народ займатися філософією», звичайно, ставився до християн з презирством.[4]
Під час правління Марка Аврелія гноблення християн у різних частинах імперії посилюється. Дискусійним залишається питання про те, чи відбувалося це з його ініціативи, і чи був Марк Аврелій взагалі причетний до цих переслідувань.[5] За словами британського історика Едварда Ґіббона з початком Германської війни, його ставлення до християн погіршується, що було нехарактерним для правління батька Марка Аврелія та його попередників.[6]
- Співпраця із Сенатом
На відміну від багатьох попередників, Марк Аврелій будував відносини з сенатом на засадах глибокої поваги та колегіальності. Він діяв радше як primus inter pares (перший серед рівних), а не як абсолютний монарх. Імператор регулярно відвідував засідання сенату, навіть коли вирішувалися незначні питання, і ніколи не ухвалював важливих державних або фінансових рішень без консультацій із сенаторами. Дослідники зазначають, що він дозволяв сенаторам вільно висловлювати опозиційні погляди, не застосовуючи репресій.
За правління Марка Аврелія до сенату введено більше представників римських провінцій, ніж при будь-якому колишньому правителі, особливо зі східних і африканських провінцій. Тепер провінціали становили в сенаті не менше половини. Ці заходи потрібні були не стільки для підняття авторитету сенату, скільки для інкорпорації сенату в загальну бюрократичну структуру державного управління імперії.
- Гуманізація римського права
Найбільший внесок Марка Аврелія у внутрішній розвиток імперії полягав у сфері юриспруденції. Під впливом стоїчної ідеї про рівність усіх людей перед світовим розумом, він ініціював значні зміни в римському праві. Його законодавча діяльність (збереглася велика кількість його рескриптів) була спрямована на захист найвразливіших верств населення. Він пом'якшив закони щодо рабів (зокрема, спростив процедуру звільнення та захищав їх від жорстокого поводження господарів, вбивство раба стало злочином[7]), розширив майнові права жінок та запровадив інститут опікунства для сиріт і неповнолітніх, створивши спеціальну посаду претора (praetor tutelaris).
- Економічна криза
Внутрішня політика Марка Аврелія була жорстко обмежена постійним дефіцитом державного бюджету, виснаженого епідемією та війнами. Щоб не обтяжувати провінції новими податками, імператор вдався до безпрецедентного кроку: він влаштував на форумі Риму грандіозний аукціон, який тривав два місяці, де розпродав імператорські скарби — золотий посуд, коштовності своєї дружини, шовковий одяг і твори мистецтва. Лише після перемоги над маркоманами він зміг частково викупити ці речі назад.
Марк Аврелій помер 17 березня 180 року у віці 58 років під час чергової військової кампанії на Дунаї. Точне місце його смерті залишається предметом історичних дискусій: традиційно вважається, що це була Віндобона (сучасний Відень), хоча деякі сучасні дослідники вказують на Сірмій. Найімовірнішою причиною смерті стала Антонінова чума, яка продовжувала лютувати у військових таборах. Його прах був перевезений до Риму і згодом поміщений у Мавзолей Адріана (сучасний Замок Святого Ангела). Після смерті сенат негайно обожнив його (Divus Marcus Antoninus).
Найбільш суперечливим (і, як показав час, фатальним для імперії) рішенням Марка Аврелія вважається передача влади своєму рідному сину — Коммоду. Це перервало майже столітню традицію, коли імператори всиновлювали найбільш здібних полководців чи адміністраторів (епоха усиновлених імператорів). Проте німецькі та світові історики зазначають, що у Марка Аврелія фактично не було політичного вибору: Коммод був першим сином імператора за понад століття, який народився в порфірі (під час правління батька). Відсторонення законного спадкоємця від влади неминуче спровокувало б криваву громадянську війну.
Щоб забезпечити стабільність, Марк Аврелій ще у 177 році зробив Коммода співправителем (Августом) і намагався оточити його найкращими інтелектуалами та радниками. Однак після смерті батька 18-річний Коммод швидко відмовився від стоїчних ідеалів, уклав поспішний мир з германцями та повернувся до Риму, де його правління перетворилося на жорстоку тиранію. Смерть Марка Аврелія вважається рубіжною подією античної історії та символічним кінцем золотого віку Римської імперії (Pax Romana).
- Історія створення та мова
Марка Аврелія безумовно називають «філософом на троні». Світову славу йому принесла не тільки його політична діяльність, а і особистий філософський щоденник, відомий під назвою «Наодинці з собою» (оригінальна назва дав.-гр. Τα εἰς ἑαυτόν — буквально «До самого себе»). Твір складається з 12 книг (розділів) і був написаний у 170-х роках під час виснажливих Маркоманських війн у військових таборах на Дунаї (зокрема в Карнунті). Прикметно, що імператор писав свій щоденник не латиною, а давньогрецькою мовою (койне), яка в античності традиційно вважалася мовою філософії. Твір ніколи не призначався для публікації і був суто внутрішнім інструментом самоаналізу та психологічної підтримки.
- Основні ідеї пізнього стоїцизму
Філософія Марка Аврелія є вершиною пізнього стоїцизму. Його світогляд базується на ідеї єдиного космічного розуму (Логос), який керує Всесвітом. Відповідно до цього, кожна людина є частиною глобального цілого, а соціальні чи класові відмінності не мають філософського значення. Ключовими темами його записів є:
- Обов'язок і дисципліна: Правитель сприймав свою безмежну владу не як привілей, а як важкий обов'язок, який він мусить нести заради загального блага, подібно до солдата на посту.
- Контроль над емоціями: Він постійно нагадував собі про необхідність зберігати внутрішній спокій (апатію) перед обличчям зради, людської дурості чи життєвих катастроф, оскільки зовнішні події не можуть зашкодити душі, якщо вона сама не дасть на це згоди.
- Швидкоплинність життя: У щоденнику гостро відчувається мотив марності слави та мізерності людського життя в масштабах вічності. Марк Аврелій часто закликає себе пам'ятати про смерть (Memento mori), щоб діяти справедливо тут і зараз.
У центрі його антиматеріалістичних вчень стоїть часткове володіння людиною своїм тілом, душею і духом, носієм яких є благочестива, мужня і керована розумом особистість — володарка (тільки над духом), вихователь почуття обов'язку і обитель совісті. За допомогою духу всі люди беруть участь в божественному і цим створюють ідейну спільність, долають всі обмеження. Якщо колишні стоїки вважали душу-пневму чільним початком, то Марк Аврелій називає провідним початком розум.[8]
На думку Марка Аврелія, людина — лише елемент світового порядку, ланка в природних закономірностях, чиє існування не має ніякої вищої мети. Природа нейтральна щодо людини, вона не є ні добро, ні зло. Як розкладається тіло людини, так само розкладеться її душа і розвіється її розум. Єдина втіха — загибель одних є запорукою появи інших, а якогось більш піднесеного сенсу немає. При цьому імператор щиро вірив богам, не просто в богів, а саме богам, вважаючи, що вони все влаштовують найкращим чином.[9]
На думку Марка Аврелія, людина — лише елемент світового порядку, ланка в природних закономірностях, чиє існування не має ніякої вищої мети. Природа нейтральна щодо людини, вона не є ні добро, ні зло. Як розкладається тіло людини, так само розкладеться її душа і розвіється її розум. Єдина втіха — загибель одних є запорукою появи інших, а якогось більш піднесеного сенсу немає. При цьому імператор щиро вірив богам, не просто в богів, а саме богам, вважаючи, що вони все влаштовують найкращим чином.[9]
- Вплив на культуру
Завдяки своїй щирості, глибокій інтроспекції та відсутності повчального пафосу, «Наодинці з собою» стала однією з найпопулярніших книг у світовій історії. Цей текст суттєво вплинув на формування пізньоантичної та християнської етики, філософію епохи Відродження, а також на ідеї багатьох європейських мислителів, від Йоганна Вольфганга фон Гете до філософів-екзистенціалістів XX ст.
- 7447 Маркаврелій — астероїд, який назвали на честь імператора.
- Погруддя Марка Аврелія (161 н. е.) — знайдено в давньому Probalinthos, Аттіка, Греція, нині в Луврі, Париж
- Арка Марка Аврелія (165 н. е.) — Триполі, Лівія
- Погруддя Марка Аврелія (приблизно 169 н. е.) — музей скульптури в Liebieghaus, Франкфурт-на-Майні
- Кінний монумент Марку Аврелію (175 н. е.) — давньоримська бронзова скульптура, розташована в Римі
- Статуя Марка Аврелія (кінець ІІ ст.) — знайдена в Габії (Італія), нині знаходиться в Луврі, Париж
- Погруддя Марка Аврелія — знахідка археологів на півдні Єгипту в храмі Ком-Омбо на східному березі Нилу (2018)[10]
- Погруддя Марка Аврелія — знаходиться в Чиказькому художньому інституті, США
Кінний пам'ятник Марку Аврелію (копія) біля Палацу сенаторів в Римі
Погруддя Марка Аврелія у віці, в обладунках. Музей Святого Раймона, Тулуза
.jpg)
_01.jpg)
- Марк Аврелій роздає хліб людям (1765) — картина Жозеф Марі В'єн
- Падіння Римської імперії (1964) — Алек Гіннесс у ролі Марка Аврелія
- Гладіатор (2000) — Річард Гарріс у ролі Марка Аврелія
- Марк Аврелій. Останній тріумф імператора (2002) — документальний фільм
- Марк Аврелій. Роздумування. Пер. з грецької: Омелян Омецінський. Буенос-Айрес; Нью-Йорк: Науково-Дослідне Товариство Української термінології. 1986. 149 стор.[11]
- (передрук) Марк Аврелій. Розмисли. Наодинці з собою Пер. з грецької: Омелян Омецінський. Харків: КСД. 2020. 208 стор. ISBN 978-617-12-7650-5[12]
- Марк Аврелій. Наодинці з собою. Роздуми. Пер. з грецької: Ростислав Паранько. Львів: Літопис, 2007. 212 стор. ISBN 966-7007-62-0[13]
- (передрук) Марк Аврелій. Наодинці з собою: роздуми. Пер. з грецької: Ростислав Паранько. Львів: Апріорі, 2018. 182 стор. ISBN 978-617-629-486-3 (Бібліотека античної літератури)[14]
- Дональд Робертсон. Марк Аврелій. Імператор-стоїк. Пер. з англ. Романа Осадчука. — Київ: видавництво «Наш Формат», 2025. — 208 с.[15]
- Watson, Paul Barron. Marcus Aurelius Antonius, New York: Harper, 1884.
- 1 2 3 Любкер Ф. Antoninus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 107.
- ↑ Марк-Аврелий, Антонин // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1914. — Т. 15. — С. 201.
- ↑ Rohden P. v. Annius 91 // Pauly-Wissowa Band I,2 — 1894.
- ↑ Цюпак В. Політика Марка Аврелія щодо християн // Проблеми гуманітарних наук. — 2018. — Вип. 42: Сер. Історія. — С. 300—312.
- ↑ McLynn, Frank (2009). Marcus Aurelius: A Life. Da Capo Press. с. 295. (англ.)
- ↑ Gibbon, Edward (1776 – 1788). «The History of the Decline and Fall of the Roman Empire». Т. 2. Strahan & Cadell, London. с. chapter 16, V.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела, що мають зайву точність в параметрі year (посилання) (англ.) - ↑ Ренан, Э. Ж. Марк Аврелий и конец античного мира. с. гл.I, 9.
- ↑ Реале, Д.; Антисери, Д. (2003.). Западная философия от истоков до наших дней. с. 148-150.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела, що мають зайву точність в параметрі year (посилання) - 1 2 А. В. Халапсис. МАРК АВРЕЛИЙ И ИДЕЯ АПОФЕОЗА В АНТИЧНОЙ КАРТИНЕ МИРА. // Scientific Journal «ScienceRise» № 4// Стр. 55-58
- ↑ Бюст римського імператора Марка Аврелія знайдено у Єгипті. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
- ↑ Марк Аврелій — Роздумування (пер. українською Омеляна Омецінського, 1986) [Архівовано 12 грудня 2013 у Wayback Machine.] на сайті е-бібліотеки diasporiana.org.ua
- ↑ Марк Аврелій — Розмисли. Наодинці з собою. bookclub.ua/ukr/, 2020
- ↑ Марк Аврелій — Наодинці з собою. Роздуми [Архівовано 17 травня 2020 у Wayback Machine.]. litopys.lviv.ua, 2007
- ↑ Марк Аврелій — Наодинці з собою: роздуми [Архівовано 17 травня 2020 у Wayback Machine.]. apriori.lviv.ua, 2018
- ↑ Дональд Робертсон «Марк Аврелій. Імператор-стоїк»
- Про Марка Аврелія
- Марк Аврелій [Архівовано 14 квітня 2020 у Wayback Machine.] на сайті newacropolis.org.ua/ua/
- Марк Аврелій [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 580. — ISBN 966-7492-03-6.
- Марк Аврелій [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Сучасний словник з етики: Словник. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416 с.: С. 11 ISBN 978-966-485-156-2
- Данило Ільницький. Молодші на дві тисячі років (вишнева серія живої класики): (рецензія на видання серії «Бібліотека античної літератури» вид-ва «Апріорі»: Гесіод, Овідій, Марк Аврелій) // Посестри: часопис. 2023. № 41
- Марк Аврелій — Роздумування
Марк Аврелій — Роздумування (оригінал тексту грецькою, II ст.) [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.] у Вікіджерелах (гр.)- Марк Аврелій — Роздумування (пер. українською Омеляна Омецінського, 1986) [Архівовано 12 грудня 2013 у Wayback Machine.] на сайті е-бібліотеки diasporiana.org.ua
| Попередник Антонін Пій |
 |
Імператор Римської імперії 161-180 |
|
Наступник Коммод |
