Палац кронпринців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Палац кронпринців
нім. Kronprinzenpalais (1905)
Берлин - panoramio (71).jpg
52°31′01″ пн. ш. 13°23′48″ сх. д. / 52.517200000027777662° пн. ш. 13.39690000002777914° сх. д. / 52.517200000027777662; 13.39690000002777914Координати: 52°31′01″ пн. ш. 13°23′48″ сх. д. / 52.517200000027777662° пн. ш. 13.39690000002777914° сх. д. / 52.517200000027777662; 13.39690000002777914
Країна Flag of Germany.svg Німеччина[1]
Розташування Мітте
Тип міський палацd
Стиль Архітектура класицизму і бароко
Архітектор Йоганн Арнольд Нерінг
Дата заснування 1663
Адреса Унтер-ден-Лінден[2]

Палац кронпринців. Карта розташування: Німеччина
Палац кронпринців
Палац кронпринців
Палац кронпринців (Німеччина)
CMNS: Палац кронпринців у Вікісховищі
Палац кронпринців в Берліні

Палац кронпринців (нім. Kronprinzenpalais) — палац у Берліні, побудований на вулиці Унтер-ден-Лінден в стилі пізнього класицизму. Довгий час був міським палацом правлячої династії Пруссії. У 1919—1939 роках у Палаці кронпринців розміщувався Новий відділ Берлінської національної галереї, перший у світі музей сучасного мистецтва. Палац кронпринців був повністю зруйнований під час Другої світової війни, відновлений у 1968 році і використовувався для розміщення гостей міста Берліна. Тепер Палац кронпринців приймає виставки та культурні заходи.

Історія[ред. | ред. код]

Палац був побудований у 1663 році для секретаря кабінету Йоганна Мартинца. У 1706-1732 роках був переданий під службове житло губернатора Берліна, верховного головнокомандувача прусської столиці. У 1732 році палац був перебудований в стилі бароко Філіпом Герлахом під резиденцію кронпринца і майбутнього короля Фрідріха II, а губернатор Берліна переїхав в Губернаторський будинок. До своєї коронації у 1740 році принц Фрідріх проживав у палаці з дружиною Єлизаветою Христиною Брауншвейг-Вольфенбюттельською тільки під час коротких візитів до Берліна. Ставши королем, Фрідріх влаштувався в Міському палаці, а Палац кронпринців віддав брату Августу Вільгельму Пруському. Вдова Августа Вільгельма Луїза проживала в Палаці кронпринців до 1780 року.

У 1793 році у відреставрованому і заново обставленому палаці поселився кронпринц Фрідріх Вільгельм з дружиною Луїзою Мекленбург-Стреліцкой, дітьми і графинею Фосс. У 1795-1797 роках скульптор Йоганн Готфрід Шадов створив у Палаці кронпринців знамениту скульптурну групу «Принцеси». 22 березня 1797 року в Палаці кронпринців народився майбутній імператор Німеччини Вільгельм I. У 1809 році оновленням оздоблення декількох приміщень палацу займався тоді ще маловідомий Карл Фрідріх Шинкель. Йому згодом Фрідріх Вільгельм III доручив звести перехід, який з'єднав Палац кронпринців з сусіднім Палацом принцес. У 1797-1840 роках Палац кронпринців іменувався Королівським палацом, а після 1840 року — колишнім Королівським палацом.

У 1856—1857 роках Палац кронпринців був перебудований під керівництвом архітектора Генріха Штрака для проживання сина Вільгельма, принца Фрідріха. Штрак вибудував замість мансардного даху третій поверх, прикрасив фасад в стилі класицизму і звів у головного входу колони і балкон. У 1859 році в Палаці кронпринців народився останній з німецьких імператорів, Вільгельм II. Його мати, кронпринцеса Вікторія проводила в Палаці кронпринців регулярні зустрічі з діячами мистецтва і науки, в тому числі з Генріхом фон Ангели, Антоном фон Вернером і Адольфом фон Менцелем. Після смерті Фрідріха III королева Вікторія переїхала в новий палац Фрідріхсхоф. У Палаці кронпринців з 1905 року проводили зими кронпринц Пруссії Вільгельм і його дружина Цецилія.

Під час Листопадової революції 1918 року зі під'їзної площадки Палацу кронпринців виступали лідери революційного руху. Після повалення монархії Палац кронпринців перейшов у власність прусської держави, яка передала його у 1919 році в відання Берлінської національної галереї. Під керівництвом Людвіга Юсті в Палаці кронпринців розмістився Новий відділ Берлінської національної галереї, який проіснував до 1937 року. 4 серпня 1919 року в Палаці кронпринців відкрилася так звана «Галерея живих». 150 творів живопису і скульптури французьких імпресіоністів, а також робіт Берлінського сецесіона перемістилися в експозицію Палацу кронпринців. На верхньому поверсі демонструвалися твори дрезденської художньої групи «Міст» та інших експресіоністів. Новий відділ Юсті став зразком для наслідування для багатьох музеїв сучасного мистецтва. У 1933 році рейхсканцлер Гітлер оголосив про необхідність «чистки». Музей у Палаці кронпринців закрився. У травні 1936 за вказівкою гестапо твори сучасного мистецтва з Палацу кронпринців були спалені в підвальній котельні палацу. 7 липня 1937 року з Палацу кронпринців конфіскували 435 творів мистецтва. 100 з них потрапили на відкриту 19 липня 1937 року в Мюнхені виставку «дегенеративного мистецтва». У 1937 році до Палацу кронпринців з Палацу Арніма переїхала Прусська академія мистецтв. Палац кронпринців був знищений 18 березня 1945 року в результаті бомбардування Берліна, руїни палацу були знесені в 1961 році.

Відновленням Палацу кронпринців в 1968-1969 роках керував архітектор Ріхард Паулік. Реконструйований палац носив ім'я «палац Унтер-ден-Лінден». 21 грудня 1972 року в відновленому палаці Унтер-ден-Лінден відбулися святкові заходи з нагоди підписання Основоположного договору між НДР і ФРН. 31 серпня 1990 року в Палаці кронпринців проходило підписання Договору про об'єднання Німеччини.

У перші роки після воз'єднання Німеччини Палац кронпринців розглядався як резиденція федерального президента Німеччини. Відомство федерального президента також претендувало на прилеглі до палацу споруди, в тому числі і Палац принцес, де розміщувалась «Оперна кав'ярня». Ці плани викликали хвилю гострої критики, і в 1994 році федеральний президент Ріхард фон Вайцзеккер призначив своєю офіційною резиденцією палац Бельвю.

У 1998-2003 роках, під час реставрації Цайхгаузу і будівництва нового музейного корпусу, в Палаці кронпринців проходили тимчасові виставки Німецького історичного музею. Тепер у Палаці кронпринців проходять різноманітні виставки і театральні постановки.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Richard Borrmann: Die Bau- und Kunstdenkmäler von Berlin. Mit einer geschichtlichen Einleitung von P. Clausewitz, Verlag von Julius Springer, Berlin 1893 S. 311-313.
  • Götz Eckardt (Hrsg. ): Schicksale deutscher Baudenkmale im zweiten Weltkrieg. Eine Dokumentation der Schäden und Totalverluste auf dem Gebiet der DDR. Band 1: Berlin- Hauptstadt der DDR, Bezirke Rostock, Schwerin, Neubrandenburg, Potsdam, Frankfurt / Oder, Cottbus, Magdeburg , Henschelverlag Kunst und Gesellschaft, Berlin 1980, S. 28.
  • Heinrich Trost (Gesamtredaktion): Die Bau- und Kunstdenkmale in der DDR. Hauptstadt Berlin I (Hrsg. Von Institut für Denkmalpflege), Henschelverlag Kunst und Gesellschaft, Berlin 1983, S. 150-154.
  • Nikolaus Bernau: Das Kronprinzenpalais Unter den Linden: Ein Denkmal der DDR-Moderne, in: Museumsjournal, Berlin 1999 року, H. 1, S. 4-9.