Полотно (малярство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Полотно — як основа в живопису[1] — це є матеріал, на який наноситься барвистий шар. Для живопису (темперою, олійними фарбами) застосовують натягнутий на (найчастіше, дерев'яну) рамку прямокутний чи іншої форми (за потреби) шматок лляного чи бавовняного полотна, спеціально попередньо підготований (проклеєний і проґрунтований).

Історія[ред. | ред. код]

На території сучасної Італії полотно стало вживатися для живопису з початку XVI століття, на півночі Європи — з початку XVII століття, на території тодішньої Російської імперії — з другої половини XVII століття. Поступово воно майже витіснило основу з дерева. Щоб полотно не вбирало в себе всю олію, якою розведені фарби, його слід проґрунтувати.

Переваги подібної основи очевидні
  • Полотно дешевше, його легше виготовити, придбати, простіше перевозити (наприклад, згорнувши в трубочку).
  • Полотно може бути натягнуте на дерев'яний підрамник[2] або наклеєне на картон.
  • Полотно має привабливу фактуру, дозволяє повніше розкрити потенціал живопису олійними фарбами чи темперою.

Використання[ред. | ред. код]

Якщо полотно для роботи художник не купує у спеціалізованому магазині в готовому вигляді на підрамнику, він може виготовити основу для власної майбутньої картини самостійно.

Для цього перед натяжкою на підрамник полотно[3] рекомендується випрати в теплій воді. При пранні полотно дає незначну усадку і надалі також незначною мірою змінюється від вологості повітря.

Підрамник виготовляється із сухої деревини, інакше при висиханні він покоробиться, викривиться і зіпсує готову картину. Краї підрамника з лицьового боку повинні мати на 0,5 см укіс всередину, щоб полотно не торкалося країв підрамника і не приклеювалося до нього. До того ж видимі ребра рамки підрамника виглядатимуть не естетично.

Натягування і закріплення полотна проводиться рівномірно від середини в обидві сторони до країв. Закріпивши полотно з коротких сторін, переходять до довгих. Полотно кріплять від середини до країв. Якщо полотно слабо чи нерівномірно натягнуте на підрамник, то дуже важко нанести ґрунтувальну пасту однакової товщини; такий ґрунт по всій площі буде змінюватися під впливом вологості і температури повітря також нерівномірно, чим в решті картина буде зіпсована.

Лицьова сторона полотна змочується з проклейкою пульверизатора теплою водою.

Змочування полотна має на меті послабити проникнення клею при проклейці на виворіт полотна[4].

Іноді полотно перед проклейкою шліфують пемзою, щоб скуйовдити поверхню і одночасно ущільнити його, але зайве шліфування порушує фактуру тканини.


Проклеювання[ред. | ред. код]

Проклейка є сполучним шаром між полотном і ґрунтом, вона перешкоджає просочуванню сполучної речовини (наприклад, олії) з фарб на полотно. Для проклеювання застосовують звичайно 5-7 % розчини різних клеїв — риб'ячого, желатину, казеїнового, столярного, ПВА та ін.

Для проклеювання полотна та інших гнучких матеріалів слід застосовувати клеї, що дають при висиханні еластичну плівку[5]. Найкращим клеєм в цьому відношенні можна вважати полівініловий спирт. Найбільш щільний шар при однакових концентраціях дає риб'ячий клей, він меншою мірою піддається загниванню і після висихання дає досить еластичну плівку.

Столярний та малярний клей легко піддаються гниттю від вогкості, а, висихаючи, дають ламку плівку.

Желатин добре розчиняється в гарячій воді. Риб'ячий клей попередньо замочують у холодній воді протягом 12-20 годин; після набрякання клей слід розім'яти в руках і розпустити в гарячій воді.

Казеїн також спочатку замочують в теплій воді 3-про годин, а потім додають 2-3 % розчин нашатирного спирту або бури, і помішування при температурі 50-70°С утворює клейовий розчин. Казеїновий клей мало чутливий до вогкості і загнивання.

Столярний клей спочатку розмочують у холодній воді, а потім при нагріванні він легко розходиться в ній.

Сучасний художник може придбати у спеціалізованому відділі готовий клей і готовий ґрунт для своїх полотен.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Як основа для живопису можуть бути використані: дерево, полотно (як правило, лляне, хоча можна і бавовняне), фанера, картон, папір, пап'є-маше, пергамент, слонова кістка, перламутр, природний камінь, скло, вапняна штукатурка, лінолеум та інші матеріали.
  2. Що дасть рівну площину без зморшок і перекосів
  3. Найкраще тонке лляне нефарбоване
  4. Оскільки внаслідок набухання волокон тканина ущільнюється і дещо перешкоджає просочуванню клею
  5. Щоб при згинанні картини поверхня не лопала, а загорталася, як папір

Джерела[ред. | ред. код]

  • Технологія живописних матеріалів А. М. Лентовський Державне видавництво «МИСТЕЦТВО» Ленінград 1949

Посилання[ред. | ред. код]