Полтавець-Остряниця Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Іван Полтавець-Остряниця
Poltavec-Ostrianycia 03.jpg
Іван Полтавець-Остряниця. Київ, 1918
Народився 26 вересня 1890(1890-09-26)
с.Балаклея, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер це Смілянський район, Черкаська область (за іншими даними с.Суботів, Чигиринський район, Черкаська область), Україна Україна
Помер 17 січня 1957(1957-01-17) (66 років)
м.Мюнхен, Федеральна земля Баварія, Німеччина Німеччина
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Єлисаветградське кавалерійське училище
Учасник Перша світова війна
Звання полковник Армії Української держави
Партія консерватор, монархіст-гетьманець
Конфесія православний

Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (* 26 вересня 1890(18900926), с. Балаклея, Смілянський район, Черкащина (за іншими даними с. Суботів, Чигиринський район, Черкащина) — † 17 січня 1957, м.Мюнхен, Німеччина) — український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917—1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920—1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936—1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаман Запорізької бригади УВК Української Національної Армії.

Дитинство. Юність[ред.ред. код]

Народився 26 вересня 1890 року в Балаклеї під Смілою (за іншими даними у Суботові біля Чигирина). Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська вчителька.

Військова кар'єра[ред.ред. код]

Закінчив Єлизаветградське військове училище. Служив офіцером у пішому полку на Кубані. Учасник Першої світової війни. «Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю»[1].

Революція[ред.ред. код]

Один з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва. Навесні 1918 року — близький соратник генерала П. Скоропадського, член створеної ним Української народної громади. Учасник гетьманського перевороту. За Гетьманату 1918 року — генеральний писар П. Скоропадського. З 1919 року — на еміграції.

Холодний Яр[ред.ред. код]

Іван Полтавець-Остряниця
« … Десь на Канівщині, незабаром після відходу з Холодного Яру, знайшов свій кінець отаман Полтавець. При спробі переходу через Дніпро його і його поріділу банду було цілком знищено…[2] »

Еміграція[ред.ред. код]

Інформація чекіста Пташинського виявилася недостовірною. Іван Полтавець-Остряниця залишився живим. Наприкінці 1920 р. він знайшов притулок у Мюнхені. Незабаром — поруч з Павлом Скоропадським та Василем Вишиваним — він став одним із лідерів української монархічної еміграції.

У жовтні 1920 року створено філію Козачої ради Українського вільного козацтва в Берліні. До її складу увійшли Гнат Зеленевський, Крига та Полтавець-Остряниця (всього 9 осіб). «Філія постановила знов ушанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми… Скоропадський відмовився, одначе, від всеукраїнського гетьманства, згодившись лише прийняти отаманство над вільним козацтвом[3]».

У 1920-х роках Полтавець-Остряниця познайомився з Альфредом Розенбергом. Підтримував з ним дружні стосунки. За неперевіреними даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив до нацистської партії.[4]

Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Німеччини — лобіював українську самостійність, але у ході війни навіть обіцяна спочатку автономія України німцями підтверджена не була.

З 1942 р. Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені у 1957 році.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918 рр. / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ін-т східноєвроп. дослід.; Ін-т ім. В. К. Липинського; Редкол.: Пеленський Я. (гол. ред.) та ін. — Київ; Філадельфія, 1995. — 490 с. (ст. 83)
  2. Спогади чекіста Пташинського
  3. Інформація українського посольства у Німеччині від 28 жовтня 1920
  4. Опис европейських ультраконсервативних рухів, зокрема й УНКТ

Джерела та література[ред.ред. код]