Полтавець-Остряниця Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Полтавець-Остряниця
Poltavec-Ostrianycia 03.jpg
Іван Полтавець-Остряниця. Київ, 1918
Народився 26 вересня 1890(1890-09-26)
с. Балаклея, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер це Смілянський район, Черкаська область (за іншими даними с.Суботів, Чигиринський район, Черкаська область)
Помер 17 січня 1957(1957-01-17) (66 років)
Мюнхен, Баварія, ФРН
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Єлисаветградське кавалерійське училище
Учасник Перша світова війна
Військове звання полковник Армії Української держави
Партія консерватор, монархіст-гетьманець
Конфесія православний
Герб

Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (* 26 вересня 1890(18900926), с. Балаклея, Смілянський район, Черкащина (за іншими даними с. Суботів, Чигиринський район, Черкащина) — † 17 січня 1957, Мюнхен, ФРН) — український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917—1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920—1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936—1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаман Запорізької бригади УВК Української Національної Армії.

Дитинство. Юність[ред. | ред. код]

Народився 26 вересня 1890 року в Балаклеї під Смілою (за іншими даними у Суботові біля Чигирина). Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська вчителька.

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Закінчив Єлизаветградське військове училище. Служив офіцером у пішому полку на Кубані. Учасник Першої світової війни. «Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю»[1].

Революція[ред. | ред. код]

Один з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва. Навесні 1918 року — близький соратник генерала П. Скоропадського, член створеної ним Української народної громади. Учасник гетьманського перевороту. За Гетьманату 1918 року — генеральний писар П. Скоропадського. З 1919 року — на еміграції.

Холодний Яр[ред. | ред. код]

Іван Полтавець-Остряниця
« … Десь на Канівщині, незабаром після відходу з Холодного Яру, знайшов свій кінець отаман Полтавець. При спробі переходу через Дніпро його і його поріділу банду було цілком знищено…[2] »

Еміграція[ред. | ред. код]

Інформація чекіста Пташинського виявилася недостовірною. Іван Полтавець-Остряниця залишився живим. Наприкінці 1920 р. він знайшов притулок у Мюнхені. Незабаром — поруч з Павлом Скоропадським та Василем Вишиваним — він став одним із лідерів української монархічної еміграції.

У жовтні 1920 року створено філію Козачої ради Українського вільного козацтва в Берліні. До її складу увійшли Гнат Зеленевський, Крига та Полтавець-Остряниця (всього 9 осіб). «Філія постановила знов ушанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми… Скоропадський відмовився, одначе, від всеукраїнського гетьманства, згодившись лише прийняти отаманство над вільним козацтвом[3]».

У 1920-х роках Полтавець-Остряниця познайомився з Альфредом Розенбергом. Підтримував з ним дружні стосунки. За неперевіреними даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив до нацистської партії.[4]

Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Німеччини — лобіював українську самостійність, але у ході війни навіть обіцяна спочатку автономія України німцями підтверджена не була.

З 1942 р. Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені у 1957 році.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918 рр. / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ін-т східноєвроп. дослід.; Ін-т ім. В. К. Липинського; Редкол.: Пеленський Я. (гол. ред.) та ін. — Київ; Філадельфія, 1995. — 490 с. (ст. 83)
  2. Спогади чекіста Пташинського
  3. Інформація українського посольства у Німеччині від 28 жовтня 1920
  4. Опис европейських ультраконсервативних рухів, зокрема й УНКТ

Джерела та література[ред. | ред. код]