Правова система Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правова система Японії — це одна з далекосхідних правових систем, що характеризується поєднанням власного традиційного права та сприйнятих елементів континентальної та англо-американської сімей.

Періоди розвитку правової системи Японії[ред. | ред. код]

Зародження правої системи Японії — 6 століття[ред. | ред. код]

Правова система Японії формувалася протягом багатьох століть. ЇЇ зародження сягає 250 року до н. е., коли на японських островах діяло неписане право, яке ще не відокремилося від традиційних релігійних поглядів синтоїзму. Ця релігія передбачала поклоніння окремим предметам природи — сонцю, місяцю, горам, рікам тощо. У 1 столітті на островах уже існували численні невеличкі країни, що об'єдналися в 4-5 століттях у єдину державу.

7-10 століття[ред. | ред. код]

У період Давньої Японії (7-10 століття) правова система розвивалася під сильним впливом філософських, культурних і юридичних концепцій Китаю. Японія перейняла ієрогліфічну писемність, буддизм і конфуціанські тексти. Прийняті перші законодавчі акти — «Конституція Сьотоку» (604), «Маніфест Тайка» (646), «Тайхо ре» і «Тайхо рицу» (701—702), метою яких було створення єдиної централізованої системи управління країною на чолі з імператором. Суспільство поділилося на певні класи — ранги, кожен із яких повинен був виконувати чітко визначену функцію. Обов'язки кожного уточнювалися в юридичних збірниках, іменованих «рицу-ре».

10-15 століття[ред. | ред. код]

Період Японії (10-15століття) вирізнявся ослабленням влади імператора, феодальною роздробленістю і співіснуванням декількох правових систем. До цього призвів розвиток у 9 і 10 століттях системи сеньйорії — недоторканного володіння, звільненого від податків. У Японії отримали владу кілька крупних феодалів, які не підкорялися імператорові і мали власну юрисдикцію. Для японського права цього періоду був характерний партикуляризм. Соціальна структура японського суспільства базувалася на ідеї існування різних класів (лицарів, селян, торговців), кожен із яких мав свій особливий правовий статус. В Японії не складалися правові школи, не було професійних суддів, прокуратури, адвокатів і нотаріусів. Судові функції не відрізнялися від інших публічно-правових функцій — управління, захисту країни тощо.

15-20 століття[ред. | ред. код]

Наступний період розвитку Японії — перехід до Нового часу (15-19 століття) — подолання феодальної роздробленості і формування централізованої держави. Держава почала розвивати державно-правові інститути. Соціальна структура, як і раніше, мала феодально-становий характер. Найбільш придатною соціальною філософією для японського суспільства було конфуціанство, один із варіантів якого відповідав умовам розвитку Японії й набув особливого поширення в період правління Токугави. Поступово в країні сформувалася загальна судова система. Розвивається і правова думка Японії, яку ілюструють два документи, що значно вплинули на становлення національної правової ідеології — «Стостатейні установлення Токугави» (1616) й «Кодекс зі ста статей» (1742). З кінця 19 століття почався процес «Реставрація Мейдзі», відновлення влади імператора. Прийнята перша Конституція Японії у 1889 р. Держава вступила у фазу глибокого перетворення правової системи на основі рецепції романо-германського права. Прийняті Цивільний, Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Торговельний кодекси. Отже, вся система Японії до Другої світової війни ґрунтувалася на романо-германськоу праві.

21 століття[ред. | ред. код]

Після поразки у Другій світовій війні Японія опинилася під владою американської військової адміністрації, що призвело до впливу американського права на формування нового законодавства крайни. Цей процес називався «вестернізація» японського права. Прийнята нова Конституція, та низку нових законів. Під впливом американських правових концепцій зазнали змін Кримінальний, Цивільний процесуальний кодекси і навіть традиційні японські інститути сімейного права. Законодавство Японії стало змішаним, у ньому присутні елементи як романо-германського, так і англо-американського права.

Джерела сучасного японського права[ред. | ред. код]

Вплив Заходу на формування правової системи Японії[ред. | ред. код]

Незважаючи на значний вплив Заходу, рішення судів із конкретних справ не мають сили прецеденту. Право, скопійоване за західним зразком, по суті, регулює лише незначну частину суспільного життя Японії. Воно розраховане на буржуазне суспільство, що складається з вільних індивідів, які вільно вступають у різні правовідносини. Японія є далекою від такого стану суспільних відносин. Японське суспільство ще далеке від європейського і за своєю структурою, і за своїми звичаями. Старі звичаї і спосіб мислення ще дуже живучі у свідомості переважної більшості японців. Отож стверджувати, що в результаті реформ правова система Японії повною мірою функціонує на основі принципів права Заходу, не можна.

Цивільне право[ред. | ред. код]

У 1873 р. на посаду юридичного радника японського уряду був запрошений французький юрист, професор Г.Буассонад. Підготовлений ним проект Цивільного кодексу Японії був опублікований у 1891 році. Але набуття ним чинності відкладалося на 1894 р. У ході обговорення багато з його положень викликали серйозні зауваження, зокрема стосовно порушення національних традицій. Це й обумовило підготовку нового проекту кодексу, що складався під значним впливом проекту німецького Цивільного уложення 1896 року. На цьому варіанті, але з використанням багатьох положень проекту Г.Буассонада, і був заснований новий Цивільний кодекс Японії, що набув чинності у 1898 році. Цивільний кодекс Японії складається з загальної частини й чотирьох розділів, присвячених речовому, зобов'язальному, сімейному й спадковому праву. У них знайшли відображення властиві буржуазному цивільному праву принципи охорони права приватної власності, свободи договору тощо. У розділах про сімейне і спадкове право Кодекс 1898 р. утверджував владу батьків і чоловіка: вступ у шлюб вимагав згоди батьків (для чоловіка — до досягнення 30 років, для дівчини — 25 років), дружина не вважалася дієздатною, не мала права успадковувати майно чоловіка тощо. Після прийняття Конституції саме ці розділи кодексу, а також загальна частина його піддалися найбільшим змінам. Питання цивільного процесу тривалий час регулювалися Законом про організацію суду та Цивільним процесуальним кодексом 1890 року. Цими актами, власне кажучи, вперше в історії Японії вводилася судова процедура розгляду спорів, яка здійснювалася до цього здебільшого методом примусового посередництва феодалів. У 1926 р. японський ЦПК був виданий у новій редакції, підготовленій за зразком австрійського законодавства й надалі, навіть після Другої світової війни, суттєвих змін не зазнав.

Трудове право[ред. | ред. код]

Трудові права робітників та службовців у Японії регулюються низкою нормативних актів, багато з яких були прийняті в результаті активної боротьби трудящих за свої інтереси. Зокрема, Конституція 1946 р. проголосила свободу укладання й розірвання трудового договору, заборону наймання на роботу дітей до 15 років, рівну оплату праці чоловіків і жінок та інші демократичні положення. Прийнятий у 1947 р. Закон про трудові стандарти визначає умови праці, тривалість робочого часу, надання відпустки (вона залежить від стажу роботи, але в цілому дуже коротка) тощо. Правовий статус об'єднань трудящих (право на їх створення проголошено Конституцією) визначається Законом про профспілки 1949 року. У Японії профспілки будуються, як правило, по підприємствах і нині охоплюють не більше третини всіх працюючих у країні.

Торгове право[ред. | ред. код]

Джерелами торгового права в Японії поряд із кодексами та окремими законодавчими актами визнаються діючі звичаї й норми моралі (відсилання до них є як у Цивільному, так і в Торговому кодексі), хоча сфера їх застосування поступово звужується у зв'язку з розширенням сфери законодавчого регулювання (наприклад, у галузі рибальського промислу, використання гарячих джерел тощо). Торговий кодекс Японії складається з чотирьох розділів, у яких детально врегульовані такі питання: загальна частина, торгові компанії, торгові угоди, морська торгівля. До нього, як і до Цивільного кодексу, після видання неодноразово вносилися зміни, однак значно частіше видавалися додаткові закони. Серед найбільш важливих — видані у 1899 р. закони про ліцензії, про торгові знаки і про авторське право; у 1921 р. — закони про оренду землі та про оренду житла, а також прийняті після Другої світової війни закони про обіг цінних паперів (1948 р.), про відновлення компаній (1952 р.) і про відшкодування збитку, пов'язаного з рухом автомобільного транспорту (1955 р.) чи з використанням атомної енергії (1961). У 1947 р. був виданий Закон про заборону приватної монополії й підтримку приватної торгівлі, віднесений до числа «антимонопольних», хоча він аж ніяк не перешкодив посиленню ролі монополій у японській економіці.

Екологічне право[ред. | ред. код]

Істотне місце в системі законодавства посідають закони про охорону довкілля. У 1967 р. був прийнятий основний закон про контроль за забрудненням навколишнього середовища. Згодом з'явилися закони про покарання за правопорушення, які полягають в забрудненні навколишнього середовища, небезпечному для здоров'я людини (1970); про запобігання смороду (1971), який передбачає організаційні заходи щодо утилізації відходів і підтримання чистоти в міських умовах; про відшкодування шкоди, заподіяної відпрацьованими мастилами (1975); про вібрацію (1976) та ін.

Кримінальне право[ред. | ред. код]

Першим з усіх японських кодексів, виданих в епоху Мейдзі, став Кримінальний кодекс 1870 р. (з доповненнями 1873 p.). Власне кажучи, це був систематизований збірник феодальних законів, які відрізнялися від колишніх лише тим, що їх перестали приховувати від населення.

У 1882 р. були складені (під керівництвом Г. Буассонада) за зразком французьких законів Кримінальний кодекс і Закон про карну процедуру. Ці акти стали значним кроком уперед у розвитку й відновленні японського права. Зокрема, Кримінальний кодекс 1882 р. уперше запровадив у японську суддівську практику принцип «немає злочину і покарання без вказівки про те в законі» і заборону надання зворотної сили закону, що вводить чи посилює кримінальну відповідальність. Цей кодекс закріпив низку гуманних положень давньояпонського права: наприклад, застереження про обов'язкове пом'якшення відповідальності за всіма злочинами, якщо винний добровільно повідомить владі про свою участь у розслідуванні злочинної справи. Кодекс остаточно скасував тілесні і ганебні покарання й так звані кваліфіковані види страти. У 1907 р. був виданий Кримінальний кодекс, що значно розширив повноваження суддів як у визначенні розмірів санкції, так і у встановленні складу того чи іншого злочину. Цьому значною мірою сприяли і норми кодексу, що містили лише найзагальніші дефініції злочинів, і широкі межі передбачених покарань. . Розширення надзвичайних повноважень поліції (Закон про підтримку громадського спокою 1928 р. тощо).

Незважаючи на деякі зміни, що відбулися в 1947 р. (скасування деяких статей, що стосувалися замаху на імператора і його сім'ю, а також інших явно застарілих положень), у Японії й понині діє Кримінальний кодекс 1907 р. (у редакції 1947 р. з подальшими виправленнями та доповненнями), котрий доповнюється Законом про малозначні злочини 1948 p., Законом про неповнолітніх 1948 р. та деякими іншими. Спроби повної реформи карного законодавства, тобто заміни Кримінального кодексу 1907 р. іншим починалися неодноразово (проекти 1927, 1947, 1972 pp. тощо), однак щоразу з тих чи інших причин виявлялися безрезультатними. Чинний Кримінальний кодекс Японії не проводить формального розподілу злочинних діянь на окремі категорії за ступенем тяжкості. Основними покараннями, передбаченими статтею 9 другого розділу КК, є: страта, позбавлення волі з примусовою працею (каторга), позбавлення волі без примусової праці (тюремне ув'язнення), карний арешт. Страта передбачена за кілька видів злочинів, однак фактично смертні вироки виносяться в останні роки лише за тяжке вбивство і приводяться у виконання вкрай рідко — не більше двох-трьох страчених у рік.

Кримінальний процес[ред. | ред. код]

Найбільших змін зазнало японське законодавство в галузі кримінального процесу. У 1890 р. був прийнятий Кримінально-процесуальний кодекс Японії, складений в основному за зразком французького Закону про кримінальну процедуру 1880 р. У 1922 р. його замінено новим КПК, складеним тепер уже за зразком німецького Кримінально-процесуального кодексу 1877 p., котрий діяв до кінця Другої світової війни.

Проголошені в Конституції 1946 р. права громадян у сфері кримінального судочинства — заборона застосовувати покарання без відповідної процедури (ст. 31), право на судовий розгляд будь-якого обвинувачення (ст. 32), заборона незаконного арешту (ст. 33), право на захист (ст. 34), заборона незаконних обшуків (ст. 35), застосування катувань і жорстоких покарань (ст. 36), право кожного обвинувачуваного по карній справі на швидкий і відкритий розгляд його справи безстороннім судом, на безкоштовну (якщо в цьому є необхідність) юридичну допомогу (ст. 37) тощо, стали базою для перегляду багатьох положень КПК та інших кримінально-процесуальних актів. Прийнятий у 1947 р. Закон про поліцію ліквідував колишній гранично централізований поліцейський механізм і поставив її під контроль місцевої влади. У 1948 р. набув чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс, який увібрав у себе ряд інститутів американського права і, порівняно з колишнім КПК, посилив захист прав підозрюваного й обвинувачуваного. У цей же період прийняті закони про судоустрій (1947 р.), про прокуратуру (1947 p.), про адвокатуру (1949 p.), які із змінами продовжують діяти й сьогодні.

Верховний суд, відповідно до наданих йому Конституцією значних повноважень, видав документ за назвою «Кримінально-процесуальні правила» (1948 р.), у яких розвивалися й деталізувалися положення Кримінально-процесуального кодексу (відповідні правила були прийняті Верховним судом і для цивільного процесу, і для розгляду сімейних суперечок, і з ряду питань управління судами. Так, з метою прискорення процесу приблизно за тиждень до суду проводиться «попередня підготовка», тобто нарада судді, прокурора й захисника, котрі братимуть участь у справі. На такій нараді вони домовляються з багатьох суттєвих питань майбутнього суду, в тому числі про кількість свідків, яких може викликати кожна зі сторін, про регламент їх допиту тощо. При цьому обговорюються й документальні докази, що їх сторони подають до суду. Наступним елементом інтенсифікації стало встановлення чіткого графіку судового розгляду конкретної справи, що не допускає його розтягування на місяці. З цією метою була спрощена навіть процедура складання протоколів судових засідань — до них стали вносити не буквальний запис, а загальний зміст показань свідків та виступів сторін.

Судочинство[ред. | ред. код]

Результатом негативного ставлення до права є також небажання японців вирішувати свої правові суперечки в судах: усі суперечки між членами родини, як і колись, вирішуються в основному на підставі звичаїв і без судового втручання. Вплив правосвідомості японців у цих питаннях відчувається й у нормах законодавства. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу суддя повинен у ході процесу постійно намагатися привести сторони до примирення. Найкращий варіант — це не судове рішення, а відмова від позову й полюбовна угода. Суддя може виконувати роль посередника на стадіях судового провадження. Сторони можуть просити не винесення рішення, заснованого на законі, а створення примирливої комісії, якій доручається запропонувати їм можливу мирову угоду. Якщо ж і на це не згодні сторони, або одна зі сторін, тоді будь-яка сторона може звернутися до суду в двотижневий строк. Суд може вирішити спір на підставі закону або підтвердити мирову угоду, запропоновану посередниками. Можливо, цим і пояснюється мала кількість суддів в країні — близько 2200 при населенні понад 127 млн людей.

Майбутнє японського права[ред. | ред. код]

Японія у своїй прихильності до принципу ієрархічної організації суспільства, яка накладається самою природою речей, в даний час серед індустріальних країн залишилася самотньою. Індустріалізація і розвиток міст знову ставлять на порядок денний питання про принцип організації суспільства: поразка 1945 року і безпрецедентна окупація Японії іноземною армією викликали сумнів у його бездоганності. Прогрес демократичних ідей і розширення зв'язків із закордоном можуть зрештою призвести Японію до усвідомлення значущості права в регламентації людських відносин. Але навіть якщо японські інститути будуть повністю вестернізовані, а юридична техніка модернізована, застосування права все одно буде відчувати на собі в культурній атмосфері цієї країни живучість і дієвість традиційних принципів.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник/ Микола Страхов,; Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого, Акад. правових наук України. — 2-е вид., переробл. і доп.. — К.: Видавничий дім, 2003.
  2. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.
  3. Дахно І. Історія держави і права: Навчальний посібник-довідник для студентів ВНЗ/ Іван Дахно,. — К.: Центр навчальної літератури, 2006.
  4. Давид Рене., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М., 1998.
  5. Хома Н. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник / Наталія Хома,. — 4-те вид., стереотипне. — Львів: Новий Світ-2000, 2007.
  6. Погребняк С. П., Лук'янов Д. В., Биля-Садабаш І. О. Порівняльне правознавство/ За ред. НАПрН України О. В. Петришина «Право» 2012.
  7. Ерёмин В. Н. История правовой системы Японии / Отв. ред. Кириченко А. А.. — М.: РОССПЭН, 2010.