Тихоокеанська плита

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тихоокеанська плита
Розташування Тихоокеанської плити

Тихоокеа́нська плита́ — тектонічна плита океанічного типу під Тихим океаном. Має площу 103–108 млн км²[1]. Найбільша тектонічна плита планети Земля. Зазвичай у її складі розглядають менші плити: Футуна, Рифу Балморал, Плита рифу Конвей, Новогебридську, Південнобісмаркську, Північнобісмаркську, Манус і Каролінську.

Межі[ред. | ред. код]

На півночі східний край має дивергентну границю з плитою Дослідника, Хуан-де-Фука і плитою Горда утворюючи відповідно хребет Дослідника[en], Хуан-де-Фука[en] і хребет Горда[en].

Посередині східний край має трансформну границю з Північноамериканською плитою вздовж розлому Сан-Андреас і з плитою Кокос.

На півдні східний край має дивергентну границю з плитою Наска утворюючи Східнотихоокеанську височину.

Південний край має дивергентну границю з Антарктичною платформою формуючи Тихоокеансько-Антарктичний хребет.

Західна сторона межує з Охотською плитою через Курило-Камчатський та Японський жолоби. Плита утворює конвергентну границю шляхом субдукції під плиту Філіппінського моря, створюючи Маріанську западину, має трансформну границю з Каролінською плитою та має колізію з Північнобісмаркською плитою.

На південному заході, Тихоокеанська плита має складнуконвергентну границю з Індо-Австралійською плитою, занурюючись під неї на північ від Нової Зеландії, утворюючи жолоб Тонга і Кермадецький жолоб, і паралельні Тонга і Кермадецькі острівні дуги. Альпійський розлом є трансформною границею на межі двох плит, де Індо-Австралійська плита має субдукцію під Тихоокеанську плиту утворюючи жолоб Пайсегур[en]. Частина Зеландії на схід від цієї межі має великий блок континентальної кори.

Північний край має конвергентну границю через яку зазнає субдукцію під Північноамериканську плиту утворюючи Алеутський жолоб і Алеутські острови.

Тихоокеанська плита має пасмо гарячих точок, що утворюють Гавайські острови.

Розмір Тихоокеанської плити, і відповідно, Тихого океану, поступово зменшується.

Палеогеологія[ред. | ред. код]

Тихоокеанська плита почала формуватися, коли трійник у центрі Панталасси дестабілізувався приблизно 190 мільйонів років тому

Тихоокеанська плита майже повністю складається з океанічної кори, континентальна кора є лише у Новій Зеландії, Нижній Каліфорнії та прибережній Каліфорнії[2].

Найдавніші ділянки плити заглиблені у східноазійські океанічні жолоби, мають вік ранньої крейди (145-137 мільйонів років тому)[3].

Тихоокеанська плита виникла з трійника трьох головних океанічних плит Панталасси: Фараллон, Фенікс і Ідзанагі, приблизно 190 мільйонів років тому. Плита утворилася через дестабілізацію трійника.

«Тихоокеанський трикутник», найдавніша частина Тихоокеанської плити, утворена на початкових етапах формування плити, розташована на схід від Маріанської западини[4].

Розвиток Тихоокеанської плити зменшило плиту Фараллон до кількох уламків уздовж західного узбережжя Північної Америки (таких як плита Хуан-де-Фука)[5] і плиту Фенікс до невеликого уламка біля протоки Дрейка[6] і зруйнував плиту Ідзанагі шляхом субдукції під Азію[7].

Сучасні дослідження[ред. | ред. код]

В 2016 році, вченими була побудувана тривимірна модель, яка дозволяє відстежити еволюцію найдавнішої частини Тихоокеанської плити, розташованої на схід від Маріанської западини. Було підтверджено, що сучасна плита утворилася з нестійкого трійника, тобто місця збігу кордонів трьох стародавніх літосферних плит. Її народження вчені пов'язують з припиненням субдукції (занурення однієї літосферної плити під іншу) під древнім океаном Панталассом, що омивав суперконтинет Пангея і поступовим охолодженням протоплити, що формувалася. В даний час на планеті також присутні трійники, однак вони є геологічно стабільними. До них відносяться, зокрема, структура під південною частиною Атлантичного океану, яка протягом останніх 100 років практично не змінювалася[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Here are the Sizes of Tectonic or Lithospheric Plates. Архів оригіналу за 5 червня 2016. Процитовано 4 травня 2015. 
  2. Wolfgang Frisch; Martin Meschede; Ronald C. Blakey (2 листопада 2010). Plate Tectonics: Continental Drift and Mountain Building. Springer Science & Business Media. с. 11–12. ISBN 978-3-540-76504-2. 
  3. Age of the Ocean Floor. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 7 лютого 2009. 
  4. Boschman, Lydian M.; Hinsbergen, Douwe J. J. van (1 липня 2016). On the enigmatic birth of the Pacific Plate within the Panthalassa Ocean. Science Advances. 2 (7): e1600022. Bibcode:2016SciA....2E0022B. doi:10.1126/sciadv.1600022. ISSN 2375-2548. PMC 5919776. PMID 29713683. 
  5. Lonsdale, Peter (1 серпня 2005). Creation of the Cocos and Nazca plates by fission of the Farallon plate. Tectonophysics. 404 (3–4): 237–264. Bibcode:2005Tectp.404..237L. doi:10.1016/j.tecto.2005.05.011. 
  6. Eagles, Graeme (2003). Tectonic evolution of the Antarctic–Phoenix plate system since 15 Ma. Earth and Planetary Science Letters: 97, 98. ISSN 0012-821X. 
  7. Seton, M.; Müller, R. D.; Zahirovic, S.; Gaina, C.; Torsvik, T.; Shephard, G.; Talsma, A.; Gurnis, M.; Maus, S.; Chandler, M. (2012). Global continental and ocean basin reconstructions since 200Ma. Earth-Science Reviews. 113 (3): 212–270. Bibcode:2012ESRv..113..212S. doi:10.1016/j.earscirev.2012.03.002. Процитовано 23 October 2016. 
  8. Вчені з'ясували, як виникла Тихоокеанська плита. 28.07.2016, 15:25

Джерела[ред. | ред. код]