Володава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володава
Włodawa
Герб Прапор
Герб Володави Прапор Володави
Володава
Основні дані
51°33′ пн. ш. 23°33′ сх. д. / 51.550° пн. ш. 23.550° сх. д. / 51.550; 23.550
Країна Польща Польща
Регіон Люблінське воєводство
Магдебурзьке право 1534
Населення 13 546 (2008[1])
Площа 17,97 км²
Густота населення 754 осіб/км²
Поштові індекси 22-200
Телефонний код 48 82
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів LWL
Водойми Włodawka[d] і Західний Буг
Міська влада
Веб-сторінка um.wlodawa.pl

Володава у Вікісховищі?

Волода́ва, Влодава (пол. Włodawa) — місто в східній Польщі, на річці Західний Буг. Адміністративний центр Володавського повіту Люблінського воєводства.

Влодава чи Володава була найбільш висунутим на північ містом на західному кордоні Русі, які літопис уперше згадує по навалі Батия. Розташована в місці впадіння річки Влодавки до Бугу. 1242 року, дізнавшись, що татарське військо переможно повертається з Угорщини, «Данило зачинив Холм і поїхав до брата свого Василька, взявши з собою митрополита Кирила. Татари спустошили все до Володави і по озерах багато зла вчинили»[2].

У часі Другої світової війни у Володаві працювали українські школи, були організовані драматичні гуртки, хори і кооперативи. Відроджувалося церковно-релігійне життя раніше забороненого українського православ'я. Володавська церква була свідком відправ хіротонії професора Огієнка, у майбутньому метрополита Іларіона. На теренах Володавщини діяла мережа ОУН, розбудована Дмитром Перешлюгою, який загинув пізніше від рук гестапівців.

У місті діяв Український Допомоговий Комітет під керівництвом Олега Залізняка, а також активно розвивався Повітовий Союз Кооперативів і працювала єдина на цих землях українська середня торговельна школа.

В 1939 - 1940 роках, рятуючись від переслідування і репресій, у Володаві перебував відомий поет і діяч визвольного руху Дяченко Михайло Васильович.

До операції «Вісла» місто мало значну українську громаду, яка в кінці 1940-х рр. була насильницьки звідси виселена.

22 жовтня 1946 р., завдяки розвідувально-організаційній співпраці польського та українського підпілля було здійснено напад на УБ в Влодаві. Вдалося вдертися в в’язницю та звільнити біля 100 в’язнів. Напад здійснив відділ ВІН Леона Трашкевича «Яструба» разом з клькома бойовиками СБ УПА[3]. У вівторок ввечері, 22 жовтня 1946 р. попередньо викрадені машини в’їхали до Володави. Тут перед ринком зробили коротку зупинку Албін Бойчук „Лев”, Здислав Погоновський „Шакал” і два інших партизани зникли в мороку. Їх завданням будо зайняття та знищення телефонічної централі. Машини рушили далі. Вже на ринку, «Яструб», який їхав в першій машині побачив УБека, який йшов назустріч. Ним виявився Леон Зуб’як, один з тих, хто брав участь в облаві і його арештованою в Липняку. УБ-ека застрілили в машині. Після цього колонна поїхала в напрямку повітової комендатури MO (вул. Пілсудського, 14), яку було здобуто без бою. Цьому сприяла повна несподіванка. Три машини, які під’їхали так офіціально під будинок в уяві міліціонерів могли бути лише колонною війська. ВІНівці швидко їх роззброїли і передали під охорону семи партизанів, а машини переїхали далі під будинок УБ. Партизани увійшли до їдальні, де обідали УБеки. «Яструб» наказав підняти руки. Один УБек втік, інших почали стріляти. Партизани увірвалися до головного приміщення, де знаходилися в’язні (переважно українці) та випустили їх. З другого поверху будівлі до партизанів полетіли гранати. В цей час польське військо прийшло на допомогу УБекам, тож партизани залишили Володаву.

Як зізнавався потім член українського підпілля Іван Беланчук, арештований УБ, в цій акції разом з польським відділом Леона Тарашкевича «Яструба» прийняли участь чотири українських партизани, приділених референтом СБ 1–го району Степаном Шевчуком «Максимом». Навіщо полякам була потрібна допомога українців? Володавське УБ було єдиним на той час у Люблінському воєводстві відділом де майже 30% особового складу становили українці, імовірно деякі з них співпрацювали з ОУН. На зламі 1945/46 рр. українське підпілля мало детальні дані щодо працівників Володавського УБ, що свідчить про наявність агентури всередині цієї організації. Відповідно українці мали запобігти розстрілу своїх агентів, а також виявити та ліквідувати працюючого тут дезертира з лав ОУН В. Федченка. Дійсно, під час цього нападу Федченка було ліквідовано[4].

20 листопада 2013 року у Володаві відбувся концерт з нагоди вшанування пам'яті 75-х роковин руйнування православних церков на Холмщині й Південному Підляшші. Урочистий концерт відкрив Григорій Купріянович – голова Українського товариства.

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. Дорогичин – Данилова твердиня на Підляшші | ХайВей. h.ua. Процитовано 2016-06-17. 
  3. Zajączkowski, Mariusz (2016). Pod znakiem króla Daniela OUN-B i UPA na Lubelszczyźnie 1944–1950 (Polski). Lublin-Warszawa: Instytut Pamięci Narodowej. с. 239–240. 
  4. Парнікоза, Іван (28.04.18). Холм та Холмщина – подорож для українця. Частина 9. Депортації та порозуміння. http://h.ua/ (українська). http://h.ua/. Процитовано 28.04.18. 

Посилання[ред. | ред. код]