Рум'янова Клара Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рум'янова Клара Михайлівна
Дата народження8 грудня 1929(1929-12-08)[1]
Місце народженняЛенінград, РСФРР, СРСР[1]
Дата смерті18 вересня 2004(2004-09-18)[1] (74 роки)
Місце смертіМосква, Росія[1]
ПохованняНове Донське кладовище
Громадянство СРСР
 Росія
Alma materВсеросійський державний інститут кінематографії
Професіяакторка, кіноакторка, співачка
Нагороди
заслужений артист РРФСР
IMDbID 0750179

Клара Михайлівна Рум'я́нова (рос. Клара Михайловна Румянова; 8 грудня 1929, Ленінград — 18 вересня 2004, Москва) — радянська та російська акторка театру, кіно і радіо, співачка, яка мала впізнаваний характерний високий голос, відома перш за все роботою із озвучення персонажів понад 300 радянських мультфільмів. Заслужена артистка РРФСР (1979).

Попри те, що Клара Рум'янова була дипломованою акторкою в жанрі драми, вона вкрай рідко знімалася в ігровому кіно й в підсумку зробила собі ім'я як акторка озвучування.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Клара Рум'янова народилася 8 грудня 1929 року в Ленінграді. Ще десятикласницею вона побачила фільм з Любов'ю Орловою й твердо вирішила, що стане акторкою. У 1947 році Клара переїхала до Москви і з першої спроби вступила до ВДІКу, де навчалася на курсі Сергія Герасимова і Тамари Макарової[2]. Під час вступних іспитів у неї вкрали всі гроші і кілька днів вона голодувала, а під час останнього туру прямо перед приймальною комісією знепритомніла. Герасимов тоді купив їй плитку шоколаду і напоїв гарячим чаєм з хлібом.

У дитинстві та юності у Клари був зовсім інший голос — дуже низький, альт. Здібності говорити своїм знаменитим дитячим голосом вона набула лише у студентські роки після важкої хвороби. Клара, як і всі студенти ВДІКу, їздила з концертами Підмосков'єм і одного разу сильно застудилася та мало не померла від крупозного запалення легенів. Пролежавши в лікарні більше місяця, Клара втратила голос. Продовження навчання у ВДІКу опинилося під загрозою. Сергій Герасимов показав її фоніатру, але той лише розвів руками, пояснивши, що у Клари дуже рідкісні голосові зв'язки і він не гарантує, що вона зможе нормально займатися вокалом після одужання. Півроку Герасимов забороняв Рум'яновій розмовляти навіть пошепки, і вони спілкувалися за допомогою записок. Коли голос відновився, то Клара раптом виявила, що може говорити дуже високим голосом, згодом так добре знайомим мільйонам кіноглядачів[3]. У 1953 році вона закінчила Всеросійський державний інститут кінематографії і стала акторкою Театру-студії кіноактора.

Зніматися в кіно почала ще будучи студенткою. Її кінодебют відбувся в епізодичній ролі у фільмі «Сільський лікар» (1951) все того ж Герасимова. Однак і в подальшому Клара грала лише другорядні або епізодичні ролі, ні разу не зігравши головної. Її помітні ролі були у фільмах: «Сільський лікар» (Олена), «Вони були першими» (Варя), «Четверо» (медсестра), «Життя спочатку» (Зоя), «Воскресіння» (Богодуховська), «Час, вперед!» (Лушка), «12 стільців» (дружина панотця Федора). Поступово їй все рідше пропонували ролі, і вона практично перестала зніматися, що ймовірно було викликано конфліктом з Іваном Пир'євим. У 1953 році, коли Пир'єв був генеральним директором «Мосфільму», він запропонував Кларі головну роль у фільмі, який знімав за власним сценарієм, «Випробування вірності». Але Рум'янова ніколи не любила сентиментального кіно, і коли в своєму кабінеті Пир'єв дав їй сценарій, Клара, прочитавши його, повернула зі словами, що їй не подобається ні роль, ні сам сценарій, і що картина приречена на провал. Оскільки Пир'єв був тоді відомим режисером, а Рум'янова — лише випускницею ВДІКу, то він явно міг вплинути на її подальшу кар'єру. Так це чи ні, але десь протягом шести років (з 1965 по 1970 рр.) Клара Румянова залишалася не при справі, поки міністр культури Катерина Фурцева не звільнила Пир'єва з посади гендиректора. За рік до своєї смерті у 1967 році Іван Пир'єв зателефонував Рум'яновій вибачився перед нею за свою поведінку[4] .

Перший раз свій «дитячий» голос в озвучці Клара застосувала в усе тому ж дебютному фільмі «Сільський лікар», де за сюжетом грала породіллю. Поки готувалася сцена, немовля, що мало зображати новонародженого, заснуло, і його спочатку довго не могли розбудити, а потім виявилося, що його неможливо змусити заплакати. Тоді Клара зголосилася сама прямо на майданчику озвучити сцену. Вона так натурально зобразила дитячий плач, що дитина прокинулася і нарешті заплакала. Але Сергій Герасимов, імовірно, включив до фільму саме запис голосу Клари. Після цього Рум'янова негласно прославилася на весь «Мосфільм», як акторка, здатна кричати будь-яким дитячим голосом. Тому, ще до простою, вона поєднувала зйомки в кіно з роботою в озвучуванні, де її голосом найчастіше говорили саме маленькі діти. Тоді ж їй стали надходити перші запрошення з кіностудії «Союзмультфільм», але Клара їх відкинула, вважаючи, що її акторський потенціал вище того, щоб озвучувати мультфільми. Однак рідкісні запрошення до ігрового кіно у кінцевому підсумку змусили її погодитися.

Дебютом Клари Рум'янової в анімації став мультфільм «Чудесний сад» (1962). Поступово в цей період Клара стала все більш активно співпрацювати з «Союзмультфільмом», і в результаті в той період, коли її зовсім перестали знімати, вона набула великої популярності як акторка озвучування. Також вона записувалася на радіо і виступала на естраді з дитячими піснями та романсами.

Клара Рум'янова стала єдиною радянською акторкою, відзначеною почесним званням «Заслужений артист РРФСР» за роботу в мультиплікації. Незважаючи на це, вона дуже переживала через те, що не грала в живому кіно, бо завжди вважала себе драматичною акторкою.

Після розпаду СРСР і початку економічної кризи Клара Рум'янова, як і багато акторів, поступово залишилася без роботи (в театрі кіноактора вона потрапила під скорочення) і лише зрідка брала участь у записі аудіоказок та аудіоконцертів та постановці радіоп'єс. Однак навіть в цей період вона демонструвала тверду розбірливість — генеральний директор студії «VOX-Records» Віктор Трухан згадував, що Клара Рум'янова принципово відмовлялася записуватися для аудіореклами. Не маючи роботи, написала декілька п'єс. Також у 2000 році вона випустила книгу «Ім'я мені — жінка» — авторський збірник написаних нею п'єс про значні жіночі персонажі російської історії (Надії Дурової, Катерини Дашкової, Євдокії Ростопчиної), за який отримала пушкінську медаль.

Клара негативно висловлювалася про горбачовську перебудову, розпад СРСР і політику президента Бориса Єльцина. Вона до кінця життя залишалася переконаною прихильницею комунізму[3].

Клара Рум'янова померла на 75-му році життя 18 вересня 2004 року в Москві від раку молочної залози. Вона до останнього відмовлялася лікуватися загальнодоступними засобами і лікувалася своїми силами. В останній рік життя перебувала під наглядом колишньої акторки Ольги Гобзевої, яка відправляла до неї додому патронажних черниць. Рум'янова не залишила після себе ніякого заповіту, але генеральний директор Гільдії акторів кіно Росії Валерія Гущина, яка була в числі тих, хто займався її похоронами, знайшла серед її речей записку, в якій Клара попросила її поховати саме на Донському кладовищі, тому що там похована її мати. На похоронах, крім Гущиної, був присутній лише актор Микола Бурляєв.

Родина

[ред. | ред. код]

Особисте життя акторки не склалася. Вперше Клара Рум'янова вступила в шлюб у 16 років з молодим піаністом. Цей шлюб протримався всього три місяці і розпався, коли Рум'янова зібралася вступати до ВДІКу. Чоловік поставив умову: або він, або кіно, після чого Клара остаточно розірвала з ним всі стосунки. Але до того моменту вона вже була на другому місяці вагітності і потай від батьків зробила підпільний аборт, який негативно позначився на її здоров'ї, привівши до безпліддя.

У ВДІКу на першому курсі у Клару закохався її однокурсник Микола Рибников (при цьому він абсолютно не звертав уваги на іншу однокурсницю Аллу Ларіонову, з якою згодом одружився і прожив 33 роки), але Клара, пам'ятаючи свій шлюбний досвід, а також у силу свого вільного характеру, не відповідала йому взаємністю. А коли Рибников, витративши всю свою стипендію і навіть зайнявши у знайомих грошей, подарував їй красивий золотий годинник, вона вдарила його по обличчю, і Микола викинув годинник у вікно. Цей факт з життя актора згодом став основою одного з епізодів фільму «Дівчата», де герой Рибникова в гніві розбиває і розтоптує годинник, який хотів подарувати Тосі (роль Надії Рум'янцевої). У своїй поведінці вона розкаялася лише коли Рибников за два роки до смерті переніс мікроінсульт. Вважається, що через таку схожість Рум'янової та героїні Рум'янцевої (а також схожість прізвищ) цих акторок згодом стали плутати: наприклад, у деяких джерелах вказувалося, що Зайця з мультсеріалу «Ну, постривай!» нібито озвучувала Рум'янцева, а не Рум'янова.

Другим чоловіком Рум'янової став актор Анатолій Чемодуров. Після весілля товариш Чемодурова Сергій Бондарчук вирішив зробити подарунок молодій акторці і запропонував їй роль княжни Марії в картині «Війна і мир». Рум'янова взялася до репетицій, але «на правах дружини кращого друга режисера» дозволяла собі пропускати їх або спізнюватися на кілька годин, сперечатися з режисером і влаштовувати скандали гримерам. Бондарчук замінив її Антоніною Шурановою.

У 1960-ті роки Ру'мянова стала активно співпрацювати з «Союзмультфільмом» тоді, як Чемодуров став незатребуваним і почав пити. Коли він остаточно опустився до того, що дружина змушена була визволяти його з міліції і лікувати від запоїв, Клара не витримала, і в 1973 році вони розлучилися. Рум'янова залишила чоловікові все: кооперативну квартиру, машину, меблі.

Третім чоловіком акторки став капітан далекого плавання. Цей шлюб протримався менше п'яти років[4].

В результаті до самої смерті акторка жила самотньо.

Ролі в кіно

[ред. | ред. код]

Озвучування

[ред. | ред. код]

Мультфільми

[ред. | ред. код]

Радянські фільми

[ред. | ред. код]

Дубляж іноземних фільмів

[ред. | ред. код]
  • 1962 — Фортунат (1960)[5] — Міріам (роль Альбертіні Саров)
  • 1965 — Між рейками (1964) — Грета (роль Рум'яни Гайтанджієвої)
  • 1965 — Сунична галявина (1957) — Крістіна (роль Олени Бергман), Біргитта (роль Моніки Ерлінг)
  • 1965 — Наречена Бубі (1963) — Інес (роль Моніки Віти)
  • 1966 — Старі на збиранні хмелю (1964) — Анежка
  • 1966 — Пригоди вчительки (1960) — учениця
  • 1969 — Агент мимоволі (1961) — Ненсі (роль Женев'єв Кервін)
  • 1970 — Квартира (1960) — Мерджі Макдугал (роль Хоуп Холідей)
  • 1970 — Дівоча змова (1969) — Анелька (роль Крістіни Сенкевич)
  • 1973 — І дощ змиває всі сліди (1972) — Тео (роль Маркуса Хаге)
  • 1975 — Підозра (1973) — Хофова (роль Славки Будінової)
  • 1978 — Маречек, подайте мені ручку! (1976) — Єва Тифова (роль Верби Янжурової)
  • 1986 — Нелегко з чоловіками (1985) — тітка Марта (роль Тетяни Лук'янової)
  • 1994 — Нарівні з батьком (1994) — Кітті (роль Кетлін Вілхойт)
  • 1998 — Бейб: Порося в місті (1998) — золота рибка
  • 1998 — Полі (1998)

Платівки

[ред. | ред. код]

Музичні казки

[ред. | ред. код]
  • 1981 — «Випадок у країні Мульти-Пульти» — Чебурашка; заєць
  • 1984 — «Пригоди коника Кузі» — Колібрі
  • 1979 — «Зайка-листоноша» — Зайка; Лисиця

Озвучування комп'ютерних дисків

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #132626071 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. «Приватна історія»: Клара Румянова
  3. а б Ірина Боброва. «Московський комсомолець», 30 вересня 2004
  4. а б Клара Румянова на сайті proekt-wms.narod.ru
  5. Тут і далі в цьому розділі: Спочатку вказано рік, в якому виконаний дубляж, в дужках — рік виходу фільму

Посилання

[ред. | ред. код]