Ріккардо Кассін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ріккардо Кассін
італ. Riccardo Cassin
Народився 2 січня 1909(1909-01-02)[2]
Сан-Віто-аль-Тальяменто, Порденоне[d], Фріулі-Венеція-Джулія, Італія
Помер 6 серпня 2009(2009-08-06)[1] (100 років)
Лекко, Ломбардія, Італія
Країна  Італія
 Королівство Італія
Місце проживання Канада
Сан-Віто-аль-Тальяменто
Діяльність альпініст, підприємець, партизани
Знання мов італійська
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою

Ріккардо Кассін (італ. Riccardo Cassin; 2 січня 1909(1909січня02), Сан-Віто-аль-Тальяменто — 6 серпня 2009, Лекко) — італійський альпініст і розробник альпіністського спорядження[en], автор кількох книг і путівників. Кавалер Великого хреста ордену «За заслуги перед Італійською Республікою». За свою багаторічну спортивну кар'єру здійснив близько 2500 сходжень у різних регіонах світу, з яких понад сто за новими складними маршрутами. Багато з них, як-от «маршрут Кассіна» на Піц-Баділе та Деналі, Пуент-Вокер на Гранд-Жорас стали «класичними» та названо на його честь. Почесний член італійського[it], французького[fr], американського, швейцарського й іспанського альпклубів.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 2 січня 1909 року в небагатій селянській сім'ї в комуні Сан-Віто-аль-Тальяменто на півночі Італії (на той час входила до кордонів Австро-Угорщини). Ріс без батька, коли Ріккардо було 3 роки, той виїхав до Канади на заробітки, де незабаром загинув в аварії на шахті. У 12 років Ріккардо через крайню потребу був змушений покинути навчання в школі і працювати в кузні. У 1926 році (в сімнадцять років) перебрався у Лекко, де знайшов високооплачувану роботу на металургійному заводі[3].

Першим видом спорту, яким він почав займатися, був бокс. «Я займався ним три роки до того, як почав лазити. Для мене стало звичним займатися у спортзалі, і це зробило мене сильним»[4]. Незабаром після переїзду в Лекко його, попри 12-годинну зайнятість на роботі з одночасним навчанням у вечірній школі, за власними словами, зачарували гори навколо комуни, що височіли над озером Комо. Першою підкореною вершиною стала Монте-Ресгоне[it], неподалік Лекко, а трохи пізніше він почав свої перші сходження в масиві Гринья[it][5][6], які здійснював зі своїми, такими ж як він, фінансово неспроможними однодумцями, які називали себе «Павуки з Лекко» (італ. Ragni di Lecco)[7]. «У нас не було грошей, але була дуже сильна пристрасть до скелелазіння»… «Ми скинулися по 5 центів кожен і купили 50-метрову бухту мотузки та кілька карабінів. На жаль, усі вісім із нас не могли користуватися нею одночасно, тому ми користувалися нею по черзі: двоє підіймалися вгору, а потім кидали мотузку вниз, потім йшли наступні двоє». Пристрасть до сходження забирала у Ріккардо весь вільний час, якого практично не було: «Я мав працювати з понеділка до п'ятниці на сталеливарному заводі, так що я міг здійснювати сходження лише у вихідні дні… У мене не було вибору, окрім як досягти вершини до настання темряви, тому що наступного дня я мав повернутися до роботи»[4]. Однією з перших по-справжньому складних вершин у його спортивній кар'єрі стала Гулья-Анджеліна (італ. Guglia Angelina), пройдена ним разом з Марі Варале[it][8]. У 1931 році Кассін пройшов свій перший новий маршрут (з Маріо делль'Оро (італ. Mario dell'Oro) — на Корна-ді-Медалі (італ. Corna di Medale)), що пізніше став найпопулярнішим вапняковим маршрутом в Альпах[9][10].

Сходження в Альпах[ред. | ред. код]

Північно-східна стіна Піц-Баділі

У 1932 році Ріккардо вперше відвідав Доломіти, де став одним з учнів «ангела Доломіт» Еміліо Комічі[8]. За два роки він пройшов свій перший маршрут вищої VI категорії складності — південно-східну стіну Чіма-Пікколісіма (італ. Cima Piccolissima) у масиві Тре Чіме ді Лаваредо (Драй-Циннен), і з Маріо делль'Оро та Джіджі Віталі (італ. Gigi Vitali) здійснив одинадцяте сходження на Комічі (італ. Comici) на Чіма-Гранді (італ. Cima Grande)[9]. У 1935 році (з 15 до 17 серпня) разом Вітторіо Ратті (італ. Vittorio Ratti) — другом і найближчим соратником, піднявся на південно-східну вежу Торре-Трієсте (італ. Torre Trieste) у масиві Чиветта, а трохи пізніше, також разом з Ратті, першим піднявся північною стіною Чіма-Овест (італ. Cima Ovest) (Тре Чіме ді Лаваредо). Сходження цією складною стіною зайняло три дні і зробило Кассіна національним героєм (одночасно з італійцями на горі працювала німецька команда, проте Кассін з Ратті ступили на вершину першими)[11][12][13][8].

Північна стіна Гранд Жорас. Маршрут Кассіна з контрфорсу (від центру ліворуч) до найвищої вершини.

З 14 до 16 липня 1937 року Ріккардо Кассін разом з Ратті та Джино Еспозіто (італ. Gino Eposito) вирішили одну з останніх проблем технічного альпінізму в Альпах[К 1] — здійснили перше сходження північно-східною стіною Піц-Баділе[3]. Вже на стіні «Павуки» об'єдналися із двійкою з Комо Маріо Мольтені (італ. M. Molteni) та Джузеппе Вальсеккі (італ. G. Valsecchi). Сходження відбувалося за страшних погодних умов. Другої ночі у стіні почалася буря — спочатку йшов дощ, а потім, на третій день, пішов сніг. Попри те, що всі альпіністи досягли вершини, на спуску Мольтені та Вальсеккі загинули від фізичного виснаження[15]. Це сходження стало першим й останнім, під час якого Ріккардо втрачав своїх супутників. Пройдений маршрут отримав його ім'я (англ. Cassin Route). Останній раз Кассін пройшов його за 50 років у віці 78 років[9][7].

У 1938 році Кассін (разом з Джино Еспозіто та Уго Тіццоні (італ. Ugo Tizzoni)) планував сходження північною стіною Агера, але дізнавшись про успіх об'єднаної німецько-австрійської команди, відмовився від задуманого та здійснив, на думку істориків альпінізму, мабуть, своє найвидатніше сходження — на Пуент-Вокер північною стіною Гранд-Жораса. Сходження тривало трохи більше як 80 годин, з яких 35 у найскладніших погодних умовах[15].

У 1939 році разом з Уго Тіццоні Кассін здійснив перше сходження північною стіною Егій-де-Лешо[en][15].

Експедиції у Гімалаї, Анди та на Аляску[ред. | ред. код]

У 1953 році Ріккардо Кассін брав участь разом з Ардіто Дезіо[en] у рекогносцировці можливих маршрутів сходження на K2, проте у 1954 році, коли формувався альпіністський склад італійської експедиції для підкорення цього восьмитисячника, Ріккардо Кассін до нього не включили нібито через проблеми зі здоров'ям. Як пізніше пояснив Ліно Лачеделлі — перший підкорювач K2, «якби Кассін брав участь, то вся увага газет була б прикута до нього, а не до Дезіо»[К 2][16].

У 1958 році Кассін очолив першу гімалайську експедицію на Гашербрум IV (7925 м), яка досягла успіху — 6 серпня на вершину ступили Вальтер Бонатті та Карло Маурі[17].

У 1961 році Кассін як керівник експедиції здійснив сходження за новим гребеневим маршрутом (англ. Cassin Ridge) на найвищу вершину Північної Америки Мак-Кінлі, що став тоді найбільш технічно складним з тих, що існували. Президент США Джон Кеннеді з цього приводу направив Кассіну віншувальну телеграму та запропонував зустріч, але вона не відбулася через «Карибську кризу»[7][15].

У 1969 році, у віці 60 років, на чолі італійської команди Ріккардо проклав новий маршрут Західною стіною на вершину Джирішанка в Андах[18], а у 1975 році очолив свою останню велику експедицію — на вершину Лхоцзе Південною стіною. В експедиції брали участь багато іменитих альпіністів, зокрема Райнгольд Месснер, проте вона не мала успіху[19].

Подальше життя[ред. | ред. код]

Кассін був одним із провідних альпіністів Європи у міжвоєнний період. Загалом, за свою спортивну кар'єру він здійснив близько 2500[20][21] сходжень, з яких понад як сто були за новими маршрутами. Він був прихильником «чистого стилю» в альпінізмі і намагався звести до мінімуму використання на маршруті «заліза»: «На маршрутах, де я використав 50 гаків, інші використовували 70. Так що я завдавав [скелі] менше шкоди, ніж інші». Він захоплювався австрійцем Паулем Пройсом — головним ідеологом «чистого стилю», але з приводу смерті останнього сухо помітив, що той став «жертвою своїх власних теорій»[8]. Свій останній маршрут — Luna Nascente («Зародження Місяця» — складність 5.10b) у Валь-ді-Мелло[it] — перлину Альп[22], він пройшов у віці 85 років[7].

З початком Другої світової війни його не мобілізували, він працював на військовому заводі. Кассін встановив зв'язок з партизанами, разом з якими боровся проти армій Муссоліні та Вермахту[23]. За участь у партизанському русі отримав нагороду[21][15]. 26 квітня 1945 року під час перестрілки в центрі Лекко з німецькими військами було убито його найкращого друга Вітторіо Ратті[7].

Айсбайль Cassin

Після закінчення війни Ріккардо, крім свого захоплення альпінізмом, почав займатися виробництвом і продажем альпіністського спорядження. У 1947 році він розпочав свій бізнес з виробництва та продажу скельних гаків власної конструкції, а потім поступово перейшов до випуску чи не повного спектра арсеналу альпіністів — айсбайлів (льодових молотків), льодорубів, карабінів і титанових кішок. У 1950 році розпочав виробництво пуховиків для позаєвропейських альпіністських експедицій, а у 1958 році страхувальних систем (обв'язок/альтанок). Інструменти конструкції Кассіна виготовлялися в невеликому ковальському цеху коваля з Премани Антоніо Кодегі (італ. Antonio Codega), який мав назву CAMP, і який згодом став назвою однойменної всесвітньо відомої фірми з виробництва гірського спорядження[24]. У 1997 році бренд «Cassin» перейшов у власність фірми CAMP, але і до цього часу під цією маркою випускається ряд високотехнологічних продуктів компанії[25].

За свої спортивні досягнення чотири рази нагороджувався золотою медаллю Національного олімпійського комітету Італії (CONI) «За спортивну доблесть»[it][26]. Остання з них була надана синові Рікардо у 2009 році Президентом CONI Джованні Петруччі до 100-річного ювілею Кассіна[27].

Ріккардо був одружений. У шлюбі народилося троє дітей[28]. Він написав кілька книг, а також (у співавторстві) кількох путівників і звітів про експедиції: у 1958 році була видана «Там, де нависають стіни», у 1981 році «П'ятдесят років в альпінізмі», а у 2003 році видавництвом AS Verlag & Buchkonzept опубліковано книгу «Перша мотузка». До сторічного ювілею Ріккардо Кассіна випустили книгу «Ріккардо Кассін: Сто граней великого альпініста» (італ. Riccardo Cassin. Cento volti di un grande alpinista), яка складається зі ста відгуків тих, з ким Ріккардо так чи інакше перетинався у житті, включно з Р. Месснером, Карло Маурі, Вальтером Бонатті, Джоном Кеннеді та багатьох інших.

Кассін був почесним членом італійського[it], французького[fr], американського, швейцарського (англ. Swiss Alpine Club Bregaglia) й іспанського (ісп. Club Academico de Montanismo Espanol) альпклубів[15]. У 1980 році «за заслуги перед Італійською Республікою» йому надано однойменний орден[29], у 1999 році став кавалером його Великого хреста[30].

Помер у себе вдома в П'яні-дей-Резінеллі[it], Лекко, 6 серпня 2009 року у віці ста років[8].

У данину пам'яті альпіністу в Італії створено приватний некомерційний «Фонд Ріккардо Кассіна»[31].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Riccardo Cassin. Dove la parete strapiomba. — 2014. — 239 p. — ISBN 978-8896822791.
  • Riccardo Cassin. Fifty Years of Alpinism. — Mountaineers Books. — 1981. — 207 с. — ISBN 978-0898860603.
  • Riccardo Cassin, Annibale Rota. Le montagne di Lecco. — Dominioni, 1984. — 160 с. — ISBN 978-8887867558.
  • Riccardo Cassin. Erster am Seil (Bergabenteuer). — AS Verlag & Buchkonzept, 2003. — 288 с. — ISBN 978-3905111989.
  • Riccardo Cassin. La Sud del McKinley. — 2011. — 224 p. — ISBN 978-88-96822-24-1.
  • Riccardo Cassin, Luca Merisio. Alpi occidentali. Bianco, Cervino, Rosa. — Bergamo : Grafica & Art, 1990. — 246 p. — ISBN 978-8872012222.
  • Riccardo Cassin. Capocordata. La mia vita di alpinista. — CDA & VIVALDA, 2001. — 392 p. — ISBN 978-8878081529.
  • Riccardo Cassin, Luca Merisio. Montagne di Lombardia. — Grafica e Arte, 2000. — 220 с. — ISBN 978-8872012130.
  • Riccardo Cassin, Luca Merisio. Dolomiti. — Grafica e Arte, 1998. — 246 p. — ISBN 978-8872011911.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ До початку 1930-х років залишалися непройденими шість великих північних стін Альп: Айгера, Матергорна, Піц-Баділе, Ле Дрю, Чіма-Гранде и Гранд-Жораса[14].
  2. ↑ Керівнику італійської експедиції на К2 1954 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б http://www.telegraph.co.uk/news/obituaries/sport-obituaries/6005971/Riccardo-Cassin.html
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Ed Douglas (13 August 2009). Riccardo Cassin. TheGuardian. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 15 квітня 2016.
  4. ↑ а б Riccardo Cassin: A climber who leads them all. Independent. 8 December 2008. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 15 квітня 2016.
  5. ↑ Danilo Francescano. Riccardo Cassin. Riproduzione Riservata. Storie di Sport. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 8 травня 2016.
  6. ↑ Riccardo Cassin. The Telegraph. 10 Aug 2009. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 8 травня 2016.
  7. ↑ а б в г д Federica Valabrega (21 травня 2008). Riccardo Cassin - The Full Interview. Cruz Bay Publishing (Climbing). Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 16 квітня 2016.
  8. ↑ а б в г д Stephen Goodwin (13 August 2009). Riccardo Cassin: Mountaineer whose exploits across five decades gave him legendary status. Independent. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 15 квітня 2014.
  9. ↑ а б в Lindsay Griffin (07/08/2009). Riccardo Cassin 1909-2009. The British Mountaineering Council. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 16 квітня 2016.
  10. ↑ Corna di Medale -- Via Cassin. Gruppo SassBalòss. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 17 квітня 2016.
  11. ↑ TORRE TRIESTE 2458m - VIA CASSIN. www.tuttoinlibera.it. Архів оригіналу за 7 червня 2016. Процитовано 17 квітня 2016.
  12. ↑ Riccardo Cassin, a real alpinist. CAMP. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 8 травня 2016.
  13. ↑ Riccardo Cassin. Pareti Verticali (італ.). Club Alpino Italiano. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 8 травня 2016.
  14. ↑ Brendan Leonard (15 січня 2015). Alpinist Riccardo Cassin. Adventure Journal. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 17 квітня 2016.
  15. ↑ а б в г д е Climbing Legend Riccardo Cassin Dies at 100. Chamonix Insider. 11 серпня 2009. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано 18 квітня 2016.
  16. ↑ Maurice Isserman, Stewart Weaver. Fallen Giants. A History of Himalayan Mountaineering from the Age of Empire to the Age of Extremes. — Yale University Press. — USA, 2008. — С. 314-315. — 592 p. — ISBN 978-0-300-11501-7.
  17. ↑ NOTES AND EXPEDITIONS / T.H. Braham // The Himalayan Journal. — 1958. — Т. (30 квітня). Архівовано з джерела 11 квітня 2016.
  18. ↑ Riccardo Cassin, Jirishanca's West Face [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.], The Alpine Journal, 1970
  19. ↑ RICCARDO CASSIN. LHOTSE, 1975 / Soli S. Mehta // The Himalayan Journal. — 1976. — Т. (30 квітня). Архівовано з джерела 17 квітня 2016.
  20. ↑ L'uomo. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2016.
  21. ↑ а б Stewart Green. [climbing.about.com/od/historyofclimbing/fl/The-Life-and-Climbs-of-Riccardo-Cassin.htm The Life and Climbs of Riccardo Cassin]. About Sports. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 27 квітня 2016. {{cite web}}: Перевірте схему |url= (довідка)
  22. ↑ Andrea Gaddi. Luna Nascente. Mountain Network. Planetmountain.com. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 9 травня 2016.
  23. ↑ Riccardo Cassin. The Telegraph. 10 Aug 2009. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 18 квітня 2016.
  24. ↑ Cassin - история бренда. cassin.it. Архів оригіналу за 23 січня 2004.
  25. ↑ Cassin. C.A.M.P. USA. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 3 травня 2016.
  26. ↑ Le sue Onoreficenze. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 29 квітня 2016.
  27. ↑ CONI: L'ultimo saluto del Presidente Petrucci all'alpinista Riccardo Cassin. Comitato Olimpico Nazionale Italiano. 07 Agosto 2009. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 3 травня 2016.
  28. ↑ I suoi grandi amori. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 29 квітня 2016.
  29. ↑ Cassin Sig. Riccardo, Grande Ufficiale Ordine al Merito della Repubblica Italiana. Presidenza della Repubblica. Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  30. ↑ Cassin Riccardo, Cavaliere di Gran Croce Ordine al Merito della Repubblica Italiana. Presidenza della Repubblica. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 квітня 2016.
  31. ↑ La Fondazione. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ріккардо_Кассін&oldid=41786287