Сивка звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сивка звичайна
Дорослий птах у шлюбному вбранні
Дорослий птах у шлюбному вбранні

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Сивкові (Charadriidae)
Рід: Сивка (Pluvialis)
Вид: Сивка звичайна
Pluvialis apricaria
(Linnaeus, 1758)
Ареал поширення звичайної сивки      гніздування      зимування      осіле проживання
Ареал поширення звичайної сивки      гніздування      зимування      осіле проживання
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pluvialis apricaria
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pluvialis apricaria
EOL logo.svg EOL: 1049364
ITIS logo.svg ITIS: 176561
IUCN logo.svg МСОП: 22693727
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 670352
Fossilworks: 369306

Сивка звичайна[1], сивка золотиста (Pluvialis apricaria) — середнього розміру кулик з родини Сивкових (Charadriidae). Гніздиться на півночі Євразії від Скандинавії до Східного Сибіру. В Україні зустрічається під час сезонних переміщень на всій території країни. Вважається, що є найшвидшим серед мисливських птахів (60 миль/год). Суперечка про швидкість польоту цього птаха послужила ідеєю щодо створення Книги рекордів Гіннеса[2].

Опис[ред. | ред. код]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

У зимовому вбранні

Кулик середнього розміру, приблизно з дрозда. Маса тіла 190—210 г. Довжина тіла 26–29 см. Розмах крил 67–76 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні верх чорний, з золотистими і білуватими плямами; вуздечка, щоки, горло, шия спереду, воло, груди і черево чорні; лоб, смуги над очима, боки шиї і вола, боки тулуба, підхвістя білі; спід крил білий; вздовж основи темно-бурих махових пер проходить вузька світла смуга; сірувато-чорний хвіст зі світлими смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; у позашлюбному оперенні бурий, зі світлою строкатістю; груди і черево білуваті. У дорослої самки в шлюбному оперенні вуздечка, щоки, горло і воло сіруваті; у позашлюбному оперенні така, як позашлюбний дорослий самець, молодий птах подібний до позашлюбного дорослого.

У польоті від морської сивки відрізняється відсутністю чорних плям під пахвами, а в шлюбному оперенні — золотистою плямистістю верху; від бурокрилої сивки — в польоті білим сподом крил, а у шлюбному оперенні — також чіткими білими смугами на боках тулуба.[3]

Голос[ред. | ред. код]

Самець токує високо у повітрі, роблячи глибокі та рівномірні помахи крилами. Голос складається з комбінації мелодійних звуків «тюю» та «піу».

Поширення[ред. | ред. код]

Гніздовий ареал охоплює Євразію від Скандинавії на схід до басейну Хатанги. На півночі в Скандинавії поширена до арктичного узбережжя, на Ямалі до 70-ї паралелі, в долині Єнісею до 72-ї паралелі. На південь до середньої частини Німеччини, південного узбережжя Балтійського моря, Латвії, району Санкт-Петербургу, долини Сосьви, далі на схід на півдні до 67-68-ї паралелі. Острови: Ісландія, Британські, Еланд, Готланд, Фарерські, Колгуєв, Вайгач.[4]

У тундрі Азії звичайну сивку замінює азіатська сивка (P. fulva), в тундрі Америки — інший вид (P. dominica).

На відміну від інших видів роду, зимує недалеко — в Західній Європі, Середземномор'ї, на південному Каспії.

Чисельність[ред. | ред. код]

Чисельність в Європі оцінена в 460—740 тис. пар, кількість зимуючих птахів становить понад 820 тис. особин[5].

Розмноження[ред. | ред. код]

Яйце звичайної сивки
Яйця підвиду Pluvialis apricaria altifrons в оологічній колекції (Тулузький музей)

Гніздиться в тундра, лісотундрі, на вересових пустощах, верхових болотах. У місцях спільного існування з азіатською сивкою (на Ямалі, Таймирі), віддає перевагу гніздуванню в більш зволожених місцях.

Гніздо являє собою неглибоку ямку у ґрунті, вистелене невеликою кількістю рослинного матеріалу. Спороджують його, як правило, на відкритому місці та лише зрідка між окремими деревцями. У кладці зазвичай 4 яйця. Їхні середні розміри 52×52 мм, основний фон забарвлення — жовтий з темно-коричневим рисунком, що зосереджений більше біля тупого кінця. У насиджуванні кладки беруть участь обидва з батьків. Пташенята вилуплюються через 30 днів, відразу здатні самостійно шукати їжу, проте залишаються під наглядом батьків.

Живлення[ред. | ред. код]

Живиться переважно комахами та їх личинками. При нагоді додатково споживає ягоди.

Охорона та фактори загрози[ред. | ред. код]

Сивка звичайна знаходиться під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA).

Чисельність виду скорочується. Головною причиною цього вважають розорювання та засадження лісами та сільськогосподарськими культурами пустощів. Загрозами для виду є також суворі погодні умови взимку.[6]

Виникнення Книги рекордів Гіннеса[ред. | ред. код]

10 листопада 1951 року Сер Хью (Г'ю) Бівер англ. Hugh Beaver, у майбутньому — директор із менеджменту пивоварні Guinness[7], відправився на полювання до графства Вексфорд в Ірландії. Після невдалого полювання на звичайну сивку він став учасником суперечки про те, який мисливський птах є найшвидшим в Європі — звичайна сивка чи британський підвид білої куріпки (Lagopus lagopus scotica, англ. Red grouse) (причому вірним є перший варіант).[8] У той вечір, перебуваючи у селищі, він зрозумів, що неможливо підтвердити чи спростувати на основі довідкових джерел, що саме звичайна сивка є найшвидшим птахом серед мисливських видів.[9][10] Бівер зрозумів, що кожного вечора в пабах Ірландії мають точитися безліч дискусій, проте немає жодної книги у світі, яка б могла врегулювати суперечки. Він збагнув, що книга із відповідями на такого роду запитання може стати популярною.[11] Пізніше він опублікував першу Книгу рекордів Гіннеса. Вперше ця книга була видана 1955 р.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Сивка звичайна, сайт http://uk.whatbird.com/(англ.)
  3. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  4. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны России и сопредельных территорий. — Москва : Академкнига, 2003. — 808 с. — ISBN 5-94628-093-7.
  5. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  6. BirdLife International 2012. Pluvialis apricaria. In: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 14 March 2014.
  7. The History of the Book. Guinness Record Book Collecting. Процитовано 10 лютого 2012. 
  8. Fionn Davenport (2010). Ireland. Lonely Planet. с. 193. ISBN 9781742203508. 
  9. Early history of Guinness World Records. 2005. с. 2. Архів оригіналу за 1 липня 2007. Процитовано 22 березня 2014. 
  10. Cavendish, Richard (August 2005). Publication of the Guinness Book of Records: 27 August 1955. History Today 55. 
  11. Guinness World Records 2005. Guinness; 50th Anniversary edition. 2004. с. 6. ISBN 1892051222. 

Література[ред. | ред. код]

  • Фауна України. Т. 4. Птахи: Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини / Кістяківський О.Б. — К. : АН УРСР, 1957. — 432 с.

Джерела[ред. | ред. код]