Сивка звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сивка звичайна
Дорослий птах у шлюбному вбранні
Дорослий птах у шлюбному вбранні
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Сивкові (Charadriidae)
Рід: Сивка (Pluvialis)
Вид: Сивка звичайна
Біноміальна назва
Pluvialis apricaria
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pluvialis apricaria
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pluvialis apricaria
EOL logo.svg EOL: 1049364
ITIS logo.svg ITIS: 176561
IUCN logo.svg МСОП: 22693727
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 670352
Fossilworks: 369306

Сивка звичайна, сивка золотиста (Pluvialis apricaria) — середнього розміру кулик з родини Сивкових (Charadriidae). Гніздиться на півночі Євразії від Скандинавії до Східного Сибіру. В Україні зустрічається під час сезонних переміщень на всій території країни. Вважається, що є найшвидшим серед мисливських птахів (60 миль/год). Суперечка про швидкість польоту цього птаха послужила ідеєю щодо створення Книги рекордів Гіннеса[1].

Опис[ред. | ред. код]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

У зимовому вбранні

Кулик середнього розміру, приблизно з дрозда. Маса тіла 190–210 г. Довжина тіла 26–29 см. Розмах крил 67–76 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні верх чорний, з золотистими і білуватими плямами; вуздечка, щоки, горло, шия спереду, воло, груди і черево чорні; лоб, смуги над очима, боки шиї і вола, боки тулуба, підхвістя білі; спід крил білий; вздовж основи темно-бурих махових пер проходить вузька світла смуга; сірувато-чорний хвіст зі світлими смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; у позашлюбному оперенні бурий, зі світлою строкатістю; груди і черево білуваті. У дорослої самки в шлюбному оперенні вуздечка, щоки, горло і воло сіруваті; у позашлюбному оперенні така, як позашлюбний дорослий самець, молодий птах подібний до позашлюбного дорослого.

У польоті від морської сивки відрізняється відсутністю чорних плям під пахвами, а в шлюбному оперенні — золотистою плямистістю верху; від бурокрилої сивки — в польоті білим сподом крил, а у шлюбному оперенні — також чіткими білими смугами на боках тулуба.[2]

Голос[ред. | ред. код]

Самець токує високо у повітрі, роблячи глибокі та рівномірні помахи крилами. Голос складається з комбінації мелодійних звуків «тюю» та «піу».

Поширення[ред. | ред. код]

Гніздовий ареал охоплює Євразію від Скандинавії на схід до басейну Хатанги. На півночі в Скандинавії поширена до арктичного узбережжя, на Ямалі до 70-ї паралелі, в долині Єнісею до 72-ї паралелі. На південь до середньої частини Німеччини, південного узбережжя Балтійського моря, Латвії, району Санкт-Петербургу, долини Сосьви, далі на схід на півдні до 67-68-ї паралелі. Острови: Ісландія, Британські, Еланд, Готланд, Фарерські, Колгуєв, Вайгач.[3]

У тундрі Азії звичайну сивку замінює азіатська сивка (P. fulva), в тундрі Америки — інший вид (P. dominica).

На відміну від інших видів роду, зимує недалеко — в Західній Європі, Середземномор'ї, на південному Каспії.

Чисельність[ред. | ред. код]

Чисельність в Європі оцінена в 460–740 тис. пар, кількість зимуючих птахів становить понад 820 тис. особин[4].

Розмноження[ред. | ред. код]

Яйце звичайної сивки

Гніздиться в тундра, лісотундрі, на вересових пустощах, верхових болотах. У місцях спільного існування з азіатською сивкою (на Ямалі, Таймирі), віддає перевагу гніздуванню в більш зволожених місцях.

Гніздо являє собою неглибоку ямку у ґрунті, вистелене невеликою кількістю рослинного матеріалу. Спороджують його, як правило, на відкритому місці та лише зрідка між окремими деревцями. У кладці зазвичай 4 яйця. Їхні середні розміри 52×52 мм, основний фон забарвлення — жовтий з темно-коричневим рисунком, що зосереджений більше біля тупого кінця. У насиджуванні кладки беруть участь обидва з батьків. Пташенята вилуплюються через 30 днів, відразу здатні самостійно шукати їжу, проте залишаються під наглядом батьків.

Живлення[ред. | ред. код]

Живиться переважно комахами та їх личинками. При нагоді додатково споживає ягоди.

Охорона та фактори загрози[ред. | ред. код]

Сивка звичайна знаходиться під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (AEWA).

Чисельність виду скорочується. Головною причиною цього вважають розорювання та засадження лісами та сільськогосподарськими культурами пустощів. Загрозами для виду є також суворі погодні умови взимку.[5]

Виникнення Книги рекордів Гіннеса[ред. | ред. код]

10 листопада 1951 року Сер Хью (Г'ю) Бівер англ. Hugh Beaver, у майбутньому — директор із менеджменту пивоварні Guinness[6], відправився на полювання до графства Вексфорд в Ірландії. Після невдалого полювання на звичайну сивку він став учасником суперечки про те, який мисливський птах є найшвидшим в Європі — звичайна сивка чи британський підвид білої куріпки (Lagopus lagopus scotica, англ. Red grouse) (причому вірним є перший варіант).[7] У той вечір, перебуваючи у селищі, він зрозумів, що неможливо підтвердити чи спростувати на основі довідкових джерел, що саме звичайна сивка є найшвидшим птахом серед мисливських видів.[8][9] Бівер зрозумів, що кожного вечора в пабах Ірландії мають точитися безліч дискусій, проте немає жодної книги у світі, яка б могла врегулювати суперечки. Він збагнув, що книга із відповідями на такого роду запитання може стати популярною.[10] Пізніше він опублікував першу Книгу рекордів Гіннеса. Вперше ця книга була видана 1955 р.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Сивка звичайна, сайт http://uk.whatbird.com/ (англ.)
  2. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  3. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны России и сопредельных территорий. — Москва : Академкнига, 2003. — 808 с. — ISBN 5-94628-093-7.
  4. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  5. BirdLife International 2012. Pluvialis apricaria. In: IUCN 2013. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2013.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 14 March 2014.
  6. The History of the Book. Guinness Record Book Collecting. Процитовано 2012-02-10. 
  7. Fionn Davenport (2010). Ireland. Lonely Planet. с. 193. ISBN 9781742203508. 
  8. Early history of Guinness World Records. 2005. с. 2. Архів оригіналу за 1 липень 2007. Процитовано 22 березень 2014. 
  9. Cavendish, Richard (August 2005). Publication of the Guinness Book of Records: 27 August 1955. History Today 55. 
  10. Guinness World Records 2005. Guinness; 50th Anniversary edition. 2004. с. 6. ISBN 1892051222. 

Література[ред. | ред. код]

  • Фауна України. Т. 4. Птахи: Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини / Кістяківський О.Б. — К. : АН УРСР, 1957. — 432 с.

Джерела[ред. | ред. код]