Скальське староство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ска́льське ста́роство — адміністативно-територіальна і господарська одиниця на території Подільського воєводства Речі Посполитої. Центром староства було містечко Скала, зараз смт Скала-Подільська, Борщівський район, Тернопільска область.

Розташування[ред.ред. код]

Скальське староство розташовувалось в Подільському воєводстві, на сході Червоногородського повіту. Головне містечко Скала знаходилось на річці Збруч. В різні періоди до староства належали різні села.

Історія[ред.ред. код]

Згідно люстрації 1570 року до староства належали такі населені пункти: містечко Скала, села Колодрібка, Глибочок, Голенищеве, Цигани, Ланівці, Жилинці, Синьків, Гуків, Зозулинці, Ярослав (зараз такого села не існує, знаходилось біля сучасного села Жабинці), Вишнівець, Цвіклівці, Бережанка, П’ятничани, Балин та Озеряни.[1]

В 1612 році згідно люстрації до староства відноситься містечко Скала з селами: П’ятничани, Летава, Бережанка, Криничани та Голенищеве.[2]

В 1636 році староство значно розширилось та поділялось вже на дві частини: перша частина з містом Скала та селами Колодрібка, Цикова, Гуків, Зозулинці, Ярославка, Вишнівець, Іванків та Завадинці належало Миколаю Гербурту. Друга частина староства з містечком Ланівці та з селами Заяновець(?), Глибочок та Цигани власниця дружина Яна Гербурта пані Констанція Жеребська.[2]

Під час козацьких воєн (1648-54 рр.) та турецької окупації Подільського воєводства (1672-1699рр.) кількість населення значно зменшилась, в деяких селах зовсім не залишилось жителів, як то: Іванків, Жабинці, Бережанка, Летава, Цигани, Лосяч, Турильче, Пукляки та Підпилип’я. Згідно турецького перепису 1681 року в самій Скалі було 30 господарств, а в найближчому селі П’ятничани - 25, в сусідньому містечку Збриж залишилось 4 господарства.[3][4]

Протягом нетривалого часу староством володів Миколай Оссолінський, поки в 1660 році законний староста - Геронім Лянцкоронський, не відібрав його силою.[5][6]

На початку 18 століття територія староства швидко заселялась, в 1762 році інвентар містечка Скали показує, що тоді сплачувало податок 147 мешканців, та 34 євреї. До староства тоді входили такі населені пункти: містечко Скала з передмістями та Волохами, села Іванків, Гуштинка, Красилів (зараз частина села Гуків), Гуків, Бережанка, Жабинці з Ярославкою, Летава, Лосяч, Давидківці зі Слобідкою, Колодрібка з Синьковим.[7]

Старости Скальські[ред.ред. код]

Стібор з Коморників в 1447 році;[8]

Миколай Внучек в 1469 році;[9]

Лянцкоронські:

  • Станіслав з 1515 по 1535 роки;
  • Геронім (племінник попереднього) до 1569 року;
  • Станіслав (син попереднього) до 1592 року;
  • Станіслав (онук попереднього) з 1641 року;
  • Геронім (син попереднього) до 1697 року;
  • Францішек-Станіслав, дідич Ягільниці (брат попереднього) до 1699 рік;
  • Міколай(син попереднього) до 1706 рік, після смерті староство перейшло до його сестри - Агнєшки, дружини Валентія Казимира Межиєвського, якому належить будівництво костелу в Скалі;[10][11]

Гербурти:[12]

  • Миколай з 1592 року
  • Ян (син попереднього) з 1603 по 1612;
  • Миколай (син попереднього) з 1612 по 1639 роки.

Тарли:

  • Адам Тарло до 1772 року.[13]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Грушевський, Михайло (1903). Жерела до історії України-Руси. Том VII (польська, латинська). Львів. с. 184–196. 
  2. а б Jablonowski, Aleksander (1877). Zrodla dziejowe. Tom V (польською). Warszawa. с. 17–19. 
  3. Літкевич, Володимир (2011). Історія села П’ятничани (1493-1960 роки) (українською). Київ: Сучасний письменник. с. 238–239. ISBN 978-966-8620-26-3. 
  4. Kolodziejczyk, Dariusz (2004). The Ottoman Survey Register of Podolia (ca 1681) (англійською). Harvard University Press. с. 156. 
  5. Ossolińscy. mariusz.eu.pn. Процитовано 2017-01-10. 
  6. Будзиновський (1927). Prawem i lewem. Газета Свобода. 
  7. Скочиляс, Ігор (1996). Літопис Борщівщини. Історико-краєзнавчий збірник, том 8. Борщів. с. 123–127. 
  8. Крикун, Микола (2011). Подільське воєводство у XV-XVIII століттях. Львів. с. 122. 
  9. Там же. С. 133
  10. Lanckorońscy. mariusz.eu.pn. Процитовано 2017-01-07. 
  11. Boniecki, Adam (1842-1909): Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 t. 13. polona.pl. Процитовано 2017-01-07. 
  12. Цебенко, Олег (2014). Походження та генеалогія Гербуртів на теренах галичини та Поділля XIV-XVII ст. (українська). с. 176–180. 
  13. Tarłowie. mariusz.eu.pn. Процитовано 2017-09-12.