Скальське староство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ска́льське ста́роство — адміністативно-територіальна і господарська одиниця на території Подільського воєводства Королівства Польського (з 1569 року у складі Речі Посполитої). Центром староства було містечко Скала (нині смт Скала-Подільська, Борщівський район, Тернопільска область, Україна). Очолював його староста.

Розташування[ред. | ред. код]

Скальське староство розташовувалося в Подільському воєводстві, на сході Червоногродського повіту. Головне містечко — Скала — розташовувалося на річці Збруч. У різні періоди до староства належали різні села.

Історія[ред. | ред. код]

Згідно люстрації 1570 року до староства належали такі населені пункти: містечко Скала, села Колодрібка, Глибочок, Голенищеве, Цигани, Ланівці, Жилинці, Синьків, Гуків, Зозулинці, Ярослав (зараз такого села не існує, знаходилось біля сучасного села Жабинці), Вишнівець, Цвіклівці, Бережанка, П'ятничани, Балин та Озеряни.[1]

1616 року згідно люстрації до староства відноситься містечко Скала з селами: П'ятничани, Летава, Бережанка, Криничани та Голенищеве.[2]

1629 року староство значно розширилось та поділялось вже на дві частини: перша частина з містом Скала та селами Колодрібка, Цикова, Гуків, Зозулинці, Ярославка, Вишнівець, Іванків та Завадинці; посідав староство Миколай Гербурт. Друга частина староства з містечком Ланівці та з селами Заяновець(?), Глибочок та Цигани власниця дружина Яна Гербурта пані Констанція Жеребська.[2]

Під час козацьких воєн (1648—1657 рр.) та турецької окупації Подільського воєводства (1672—1699 рр.) кількість населення значно зменшилась, у деяких селах зовсім не залишилось жителів, як то: Іванків, Жабинці, Бережанка, Летава, Цигани, Лосяч, Турильче, Пукляки та Підпилип'я. Згідно турецького перепису 1681 року в самій Скалі було 30 господарств, а в найближчому селі П'ятничани — 25, в сусідньому містечку Збриж залишилось 4 господарства.[3][4]

Протягом нетривалого часу староством володів Миколай Оссолінський, поки в 1660 році законний староста — Геронім Лянцкоронський, не відібрав його силою.[5][6]

На початку 18 століття територія староства швидко заселялась, в 1762 році інвентар містечка Скали показує, що тоді сплачувало податок 147 мешканців, та 34 євреї. До староства тоді входили такі населені пункти: містечко Скала з передмістями та Волохами, села Іванків, Гуштинка, Красилів (зараз частина села Гуків), Гуків, Бережанка, Жабинці з Ярославкою, Летава, Лосяч, Давидківці зі Слобідкою, Колодрібка з Синьковим.[7]

Старости скальські[ред. | ред. код]

  • Януш Кердиєвич в 1431 році[8],
  • Стібор з Коморників у 1447 році[9]
  • Миколай Внучек у 1469 році[10]

Лянцкоронські:

  • Станіслав, 1515—1535 роки;
  • Геронім (племінник попереднього), до 1569 року;
  • Станіслав (син попереднього), до 1592 року;
  • Станіслав (онук попереднього), з 1641 року;
  • Збігнев (син попереднього)[11], у 1648 р.[джерело?]
  • Геронім (брат попереднього), до 1697 року;
  • Францішек Станіслав, дідич Ягільниці (брат попереднього), до 1699 року;
  • Міколай (син попереднього) до 1706 р., після смерті староство перейшло до його сестри — Агнєшки, дружини Валентія Казімежа Межеєвського, коштом якого збудували парафіяльний костел у Скалі;[12][13]

Гербурти:[14]

  • Валентій Казімеж Межеєвський (Walenty Kazimierz Mierzejewski)[15], старостував у 1710-1737 роках.

Тарли:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Грушевський, Михайло (1903). Жерела до історії України-Руси. Том VII (польська, латинська). Львів. с. 184–196. 
  2. а б Jablonowski, Aleksander (1877). Zrodla dziejowe. Tom V (польською). Warszawa. с. 17–19. 
  3. Літкевич, Володимир (2011). Історія села П’ятничани (1493-1960 роки) (українською). Київ: Сучасний письменник. с. 238–239. ISBN 978-966-8620-26-3. 
  4. Kolodziejczyk, Dariusz (2004). The Ottoman Survey Register of Podolia (ca 1681) (англійською). Harvard University Press. с. 156. 
  5. Ossolińscy. mariusz.eu.pn. Процитовано 2017-01-10. 
  6. Будзиновський (1927). Prawem i lewem. Газета Свобода. 
  7. Скочиляс, Ігор (1996). Літопис Борщівщини. Історико-краєзнавчий збірник, том 8. Борщів. с. 123–127. 
  8. Білецька, Ольга (2004). Поділля на зламі XIV-XV ст.: до витоків формування історичної області. Одеса: Агропринт. с. 197. 
  9. Крикун, Микола (2011). Подільське воєводство у XV-XVIII століттях. Львів. с. 122. 
  10. Там само. — С. 133.
  11. Przyboś A. Lanckoroński Stanisław z Brzezia na Lanckoronie h. Zadora (zm. 1657) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970. — T. XVI/3. — Zeszyt 70. — S. 455. (пол.)
  12. Lanckorońscy. mariusz.eu.pn. Процитовано 2017-01-07. 
  13. Boniecki, Adam (1842-1909): Herbarz polski : wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 t. 13. polona.pl. Процитовано 2017-01-07. 
  14. Цебенко, Олег (2014). Походження та генеалогія Гербуртів на теренах галичини та Поділля XIV-XVII ст. (українська). с. 176–180. 
  15. Walenty Kazimierz Mierzejewski h. Szeliga (ID: 13.619.244). (пол.)
  16. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 259. (пол.)
  17. Tarłowie. mariusz.eu.pn. Процитовано 2017-09-12. 
  18. mj@minakowski.pl, Marek Jerzy Minakowski. Szymon Tarło z Podhajec h. Topór. Sejm-Wielki.pl. Процитовано 2018-10-01.