Соколине (Бахчисарайський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Соколине
Мисливський будиночок князя Юсупова у Соколиному
Мисливський будиночок князя Юсупова у Соколиному
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Бахчисарайський район
Рада/громада Голубинська сільська рада
Код КОАТУУ 0120481908
Облікова картка Соколине 
Основні дані
Колишня назва Коккоз
Населення 1 396
Поштовий індекс 98475
Телефонний код +380 6554
Географічні дані
Географічні координати 44°33′03″ пн. ш. 33°57′18″ сх. д. / 44.55083° пн. ш. 33.95500° сх. д. / 44.55083; 33.95500Координати: 44°33′03″ пн. ш. 33°57′18″ сх. д. / 44.55083° пн. ш. 33.95500° сх. д. / 44.55083; 33.95500
Середня висота
над рівнем моря
281 м[1]
Місцева влада
Адреса ради с. Голубинка, вул. Леніна, 12а
Карта
Соколине. Карта розташування: Україна
Соколине
Соколине
Соколине. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Соколине
Соколине

Соколине у Вікісховищі?

Соколи́не (до 1945 року — Коккоз, крим. Kökköz, рос. Соколиное) — село в Україні, в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Голубинській сільській раді. Розташоване на півдні району.

Неподалік села (за 3 кілометри) протікає річка Коккозка. Історична назва села Коккози в перекладі з кримськотатарської означає «блакитне око», «блакитноокий»(kök — блакитне, köz — око).

Sokolyne.jpg
Панорама села з гори Орлиний заліт

Історія[ред. | ред. код]

Судячи з назви села, його з давнини (можливо, з III століття) населяли блакитноокі готи[2], що відрізнялися від темнооких представників індоіранських і тюркських народів, що здавна населяли Крим. У документах назва села вперше зустрічається в Камеральному Описі Криму 1784 року як Кокос і Другой Кокос Мангупського кадилику Бахчисарайського каймаканства[3]

Після захоплення Криму Росією 1783 року Коккози були включені з 8 лютого 1784 року до Махульдурської волості Сімферопольського повіту Таврійської області. За правління Павла I, з 1796 року — Акмечетські повіт Новоросійської губернії, а з 8 (20) жовтня 1802 року — в колишній повіт нової Таврійської губернії[4]. Згідно зі складеною 1805 року Відомістю про всі селища, що до Сімферопольського повіті входять… в Коккоз в 86 дворах проживало близько 400 чоловік кримських татар, а земля належала статського раднику Мегметчі-бею[5], а на військовій карті 1817 року значиться вже 115 будинків[6].

В результаті реорганізації волосного поділу 1829 року Коккози приписали до Озенбашської волості[7], а через 9 років — до новоствореної Богатирської нового, Ялтинського повіту[8], у складі якого село складалася до радянської територіальної реформи 1921 року[9].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1687 осіб (890 чоловічої статі та 797 — жіночої), з яких , 1639 — магометанської[10].

На початку 1920-х років в селі була утворена Коккозька сільрада, 1926 року за новим адміністративним поділом Коккози були віднесені до Бахчисарайського району[11]. З 1930 року Коккози увійшли до Фотисальського району, що в 1933 році був перейменований у Куйбишевський[12]. На початок війни населення Коккоз зросло майже до 2 000 осіб (більшість-кримські татари), але після відвоювання Криму, 18 травня 1944 року, згідно з постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року[13] корінне населення було депортоване у Середню Азію, а в спорожнілі будинки завезли переселенців з України[14]. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року селище Коккози перейменовано в Соколине, а Коккозька сільрада — в Соколинську[15]. В 1962 році Куйбишевський район і відповідно, Соколине, приєднали до Бахчисарайського[16], в ті ж роки, на хвилі укрупнення господарських одиниць, Соколинська сільрада був об'єднана з Голубинською.

Динаміка чисельності населення[ред. | ред. код]

  • 1864 — 869 чол.
  • 1887 — 1449 чол.
  • 1897 — 1687 чол. (1669 кримських татар)
  • 1926 — 1630 чол. (1545 кримських татар, 51 російська, 15 українців, 2 грека)
  • 1939 — 1898 чол.
  • 1989 -?
  • 2001 — 1396 чол.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. weather.in.ua
  2. А. Г. Герцен, Ю. М. Могаричев. О некоторых вопросах истории таврики…
  3. Камеральное Описание Крыма л. А
  4. Крым в 1784–1917 гг. Архів оригіналу за 10 листопад 2004. Процитовано 10 листопад 2004. 
  5. ИТУАК, т. 26, стр.85. Лашков Ф. Ф. Исторический очерк Крымско-татарскаго землевладения
  6. «Военная топографическая карта полуострова Крым … 1817-го года»
  7. «Ведомость о казённых волостях Таврической губернии» от 31 августа 1829 г
  8. Ялта с 1771 года[недоступне посилання з травень 2019]
  9. Прохоров В. В. Деятельность симферопольской окружной милиции в начальный период НЭПа. Архів оригіналу за 30 липень 2013. Процитовано 30 липень 2013. 
  10. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-217)
  11. Крым 1783–1998 гг., стр. 308
  12. Крым в 1917–1991 гг. Архів оригіналу за 10 листопад 2004. Процитовано 10 листопад 2004. 
  13. Постановление № ГОКО-5859 от 11 мая 1944 г. Архів оригіналу за 2 червень 2010. Процитовано 27 червень 2011. 
  14. Гульнара Бекирова. Стереотипы советского времени …. Архів оригіналу за 25 лютий 2011. Процитовано 27 червень 2011. 
  15. Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 21 августа 1945 г
  16. Указ Президиума Верховного Совета Украинской ССР 30 декабря 1962 г.[недоступне посилання з червень 2019]